Новий опікун

— Сер, я дуже поспішаю. У мене ще один урок, — Гаррі намагався якось викрутитися. Йому не дуже хотілося проводити в кабінеті зельєвара часу більше, ніж того вимагав урок. Рон і Герміона м’ялися наприкінці кабінету, вже біля самих дверей. Як і Гаррі, вони хотіли якнайшвидше піти.

— Це не займе багато часу, містере Поттер. До того ж я попередив мадам Трюк про вашу відсутність на її уроці — це насторожило трійцю. А Гаррі вже встиг десять разів вилаятися подумки.

— Сер, я не впевнений, чому ви мене затримали? Моє зілля звичайно не ідеальне, але…

— Це не стосується вашого зілля, містере Поттер, це стосується вашої спини, — після останніх слів чоловіка, всередині другокурсників все похололо.

— Як ви дізналися про це? — холодно, мов змія, прошипів Поттер. Його погляд кинувся до друзів, без слів вони намагалися придумати якийсь план, але нічого на думку не спадало.

— Мій брат вам сказав? — раптом випалив Рон. Він так і знав, що не варто було довіряти Персі. Його брат ніколи не вмів тримати язика за зубами.

— Це не стосується вашого брата, містере Візлі. Я дізнався про побої містера Поттера два дні тому, — як завжди беземоційно пояснив Снейп, уважно спостерігаючи за реакцією всього тріо. Рон і Гаррі злилися, поки Герміона уважно обмірковувала. Северус не став марнувати час і продовжив:
— Мені хотілося б дізнатися, звідки ваші шрами?

Це було не дуже гарною ідеєю. Поттер міцно стиснув щелепу і злісно глянув на чоловіка.

— Це вас не стосується, сер, — за цей маленький спалах хлопчика неможливо було звинувачувати. Гаррі звик, що коли дорослі бачили або дізнавалися про його шрами. Завжди слідувала одна і та сама реакції. Одні казали, що він безсоромний брехнун, інші ж просто глузували з нього і казали, що він на це заслуговує. Хлопчик не знав, як до цього віднесуться в Гоґвортсі, тому старанно приховував це. На момент першого курсу про це дізналися лише двоє людей. Саме вони допомогли Поттеру впоратися зі шрамами, як фізичними, так і духовними. Звичайно не всі, але їх було достатньо.

Рон і Герміона прийшли на допомогу Гаррі. Друзі стали з обох боків від хлопчика зі шрамом, щоб захистити, тим самим трохи заспокоїли останнього. Снейп чесно очікував такої реакції, сам проходив через подібне, але в нього не було нікого, хто зміг би його захищати так само. Ну хіба що окрім кількох людей зі Слізерину.

— Мені байдуже ваше минуле, містере Поттер. Головне зараз це те, що я можу допомогти, якщо ви дозволите мені, — Гаррі вже збирався відповісти щось неприємне, але Герміона зупинила його сильною хваткою на руці. Якийсь час Северус здалося, що діти вели невербальний діалог один з одним. Але через хвилину чи дві Поттер кивнув і відпустив руку Грейнджер.

— Я прийму вашу допомогу, сер, — без особливого ентузіазму погодився хлопчик.

— Зніміть сорочку, містере Поттер, — наказав зельєвар, діставаючи зі своєї особистої комори кілька пляшок із зіллям. Подібний наказ знову змусив грифіндорца нервувати, він не любив коли на нього дивилися або тим більше торкалися люди, яким він не довіряв чи боявся. І Снейп як не дивно входив в обидві ці категорії.

— Сер, чи можу я зробити це? — цього разу заступився Рон, він відчув, як його найкращий друг занервував.

— Мені треба переконатися, що містер Поттер не має якихось серйозних пошкоджень. Але обіцяю, що я швидко закінчу, — Северус все ж таки вирішив піти на поступки, чим не сказано порадував хлопчика зі шрамом.

Чоловік не збрехав. Огляд справді був швидким хоч і трохи болючим. Особливо для Рона, в руку якого вчепився Гаррі. І Поттер посилював хватку щоразу, коли зельєвар торкався його спини або зачіпав особливо болючі рани. Старання Рона і Герміони не пройшли даремно. Завдяки зіллям та якісним перев’язкам глибокі порізи, синці та шрами швидко та без особливої ​​шкоди для здоров’я загоювалися.

— Це мазь допоможе позбавитися ваших шрамів і ран набагато ефективніше, і швидше, — швидка перев’язка і ось нарешті Гаррі випустив руку молодшого Візлі. На ній залишилося кілька синців, але рудоволосий хлопчик не став скаржитися чи дорікати своєму другові. Він розумів, як важко зараз йому доводиться. Особливо поруч зі Снейпом, — Тепер я хочу побачити ваше зап’ястя.

— Ви й про це знали? — Поттер обережно закотив рукав сорочки і продемонстрував чисту руку. Якщо придивитися, то можна помітити як навколо руки трохи мерехтіло повітря. Побічний ефект закляття маскування. Снейп використав контр закляття і швидко оглянув руку.

— Гарна робота, — скромна похвала Снейпа, здивувала Герміону та всіх присутніх у кабінеті. Вони б ніколи не подумали, що цей чоловік здатний хвалити когось, крім своїх улюблених слизеринців. Після того, як бинти знову наклали, Снейп вирішив перейти до іншої частини важливої ​​розмови.

— Я хотів би переговорити з вами про нового опікуна, містере Поттер.

— Що ви маєте на увазі?

— Сьогодні я поговорю з професором Дамблдором щодо вашого нового опікуна. У зв’язку з новими деталями обставин, вас не можна залишати у вашій нинішній родині, — це новина викликала у Гаррі подвійне відчуття. Звичайно він би із задоволенням втік від Дурслі в магічний світ, але де гарантія, що нова сім’я не буде гіршою?

— Я не впевнений, що це варто робити, сер. Мене влаштовує нинішній стан речей, поки я перебуваю в Гоґвортсі, — нова перспектива лякала Поттера. Все ж таки зараз у нього була якась стабільність.

— Не вигадуйте, Поттер. Це не обговорюється. Вам підберуть гіднішого опікуна. Я особисто про це подбаю.

— Цього я й боюся, — ледь чутно прошипів Поттер.

—Ви щось сказали? — від чуйних вух зельєвара подібна фраза звичайно не могла прослизнути, але він вирішив проігнорувати це.

— Нічого, — невинно посміхнувся хлопчик зі шрамом. — Якщо це все, то ми можемо піти?

— Ви вільні, містере Поттер. Пізніше я повідомлю вас про рішення професора Дамблдора, — трійця поспішила піти.

— Що це взагалі було?

— Не знаю і знати не хочу, пішли швидше, урок уже почався, — Рон, Гаррі та Герміона кинулися у бік майданчика для уроків. Кожен з них думав про щось своє і кожного турбувала поведінка Снейпа. Ніхто з них не довіряв йому на сто відсотків.

На уроці мадам Трюк хлопчики змогли нарешті розслабитися, адже всі їхні думки займали лише мітли та квідич. А ось Герміона повністю поринула в аналіз ситуації і сподівалася, що нічого поганого не станеться.

Бліжче до вечора Гаррі викликали до кабінету Снейпа, що дуже налякало підлітка. І він відмовився йти кудись без своїх друзів.

— Якщо тобі буде легше, ми залишимося біля дверей кабінету. Якщо Снейп спробує тебе вбити, просто кричи так голосно, як можеш, — пожартував Рон, підбадьорливо посміхнувшись другові. Це жест трохи заспокоїв Поттера.

— Удачі тобі, Гаррі. Все буде добре, — Герміона обняла Гаррі і поплескала по плечу.

— Не кажіть так, ніби відправляєте мене на смертну кару, я все ж таки йду до кабінету Снейпа. Хоча це мало чим відрізняється, — Поттер більше не міг гаяти час. Глибоко зітхнув і постукав у двері. Одразу ж його запросили увійти.

— Що ти робиш? Підслуховувати це некрасиво.

— Шшш. Ти заважаєш, — дівчинка тільки-но закотила очі на манери свого друга, але теж притулилася вухом до дверей. Вона теж переживала за Гаррі.

У кабінеті стояло двоє людей. Професор Дамблдор і як не дивно Снейп. Директор як завжди доброзичливо посміхався, тоді як зельєвар явно був злий і роздратований на щось. Гаррі така ситуація зовсім не сподобалася.

— Рад бачити тебе, Гаррі. Ми хочемо поговорити з приводу вашого тимчасового опікуна, — Снейп роздратовано закотив очі на доброзичливий тон Дамблдора.

— І хто це буде, сер?

— Я ваш новий тимчасовий опікун, містере Поттер, — крізь стиснуті зуби процідив Северус.

— Що?! — вигукнув Гаррі, від чого Рон і Герміона, що стояли за дверима, підскочили, як ошпарені. Пара в шоці дивилася один на одного.

— Він буде його новим опікуном?

Гаррі думав тільки про одне:
«Сподіваюся ще пізно повернутися до Дурслів.»