Нове життя

Вже тиждень Сара звикала до життя у новому містечку. Вона дуже швидко знайшла собі роботу у місцевій кав’ярні, тому сьогодні у неї був перший день на новому місці. Дівчина трохи хвилювалась не дивлячись на те, що вона має досвід роботи та взагалі вміє робити дуже смачну каву.

Сара подивилась у вікно і тяжко видихнула. На вулиці була злива. Вона дуже не любить таку погоду і виходити кудись, коли на вулиці грязь та калюжі… але дороги назад вже не було, оскільки дівчина вже вийшла з дому та прямувала до кав’ярні.

Власник цього закладу чекав на неї, щоб розповісти де які прилади вмикаються, де що лежить та інші деталі, які дівчина повинна знати сьогодні.

— Якщо щось не зможеш знайти, або потрапиш у якусь неприємну ситуацію з клієнтом, то ти завжди можеш подзвонити мені і я обов’язково допоможу! — він сказав ці слова і дуже швидко покинув заклад.

— Оце він швидкий, я навіть відповісти нічого не встигла… ну що ж, сподіваюсь сьогодні у мене не буде ніяких проблем.

Сара помітила, що за вікном вже вийшло сонечко. Цей факт підняв їй настрій і вона вирішила, що може трохи погратися з плейлістом кав’ярні та ввімкнути свою музику. Поки вона займалась цим питанням, до неї вже завітали перші клієнти. Дівчина відірвала свій погляд від комп’ютера і її вираз обличчя дуже швидко змінився.

“О ні, це той дивний чоловік з парку і дівчинка, яка весь час біля нього крутиться” — ці думки пронеслись у Сари в голові, але вона дуже швидко знову натягнула на лице усмішку.

— Доброго дня. Чого бажаєте?

Спортакус знову почав поводити себе дивно і навіть трохи розгубився, бо не думав, що побачить її в цьому місці.

— А де Енді?

— Якщо ти про власника і єдиного, хто весь цей час тут працював, то він найняв мене як помічницю, тому тепер я теж тут працюю. Отже… чого бажаєте?

Дівчинка, що весь цей час стояла поряд з чоловіком, ліктем ткнула його у бік і сказала:

— Ми б сказали, що нам як завжди, але ти не знаєш що ми замовляємо, тому, будь ласка, одне полуничне смузі для Спортакуса і какао для мене.

Сара закотила очі та почала робити замовлення. Весь цей час вона спиною відчувала, що Спортакус знову дивиться на неї. Дівчину це дуже дратувало, але вона не могла собі дозволити щось сказати, бо зараз вони — гості цієї кав’ярні, тому їй треба бути милою та усміхатися.

— Ваші замовлення, — дівчина посміхнулась і простягнула стаканчики з напоями.

— Дякуємо! — Стефані забрала стаканчики та один простягнула Спортакусу, який досі мовчав. — Кхм… скажи, а звідки ти приїхала? Тобі подобається Лейзі Таун? Роббі справді твій брат? Ви такі різні, бо мені здається, що ти хороша.

— Ого, скільки питань…

— Вибач, нам просто цікаво, правда, Спортакус?

— Що? — чоловік, який здавалось, перебуває десь в іншому світі, несподівано знову повернувся в реальність, — так, так, нам обом дуже цікаво.

— Ха-ха, ви таки милі — Сара посміхнулась вже щиро, бо їй почала подобатись їх увага. — Я приїхала з Комфорт Тауна. Мені подобається Лейзі Таун, але я поки що не звикла до того, що це місто дуже маленьке і тут всі одне одного знають. Роббі дійсно мій брат. Я знаю, що він ще той генератор проблем, але я люблю його і дуже сильно сумувала за ним. Насправді я не так хороша, як ти думаєш, Стефані, правильно?

Дівчинка з рожевим волоссям замовчала, подивилась на реакцію Спортакуса, потім знову подивилась на Сару.

— Що ж… було дуже приємно дізнатись про тебе більше. Все ж таки сподіваюсь, що ми станемо друзями!

Здається Стефані проігнорувала попередження Сари. Дівчина схопила цього кремезного чоловіка за руку та дуже швидко залишила кав’ярню разом з ним.

«Вони трохи дивні, але милі, але все ж таки дивні. Можливо це місце не таке вже й погане, але якщо я хочу тут жити, мені треба стримувати свої погані сторони… я більше не хочу нікому нашкодити.»

Перший робочий день пройшов досить швидко. Дівчина закривала кав’ярню і вже хотіла піти додому, але її плечей торкнулась сильна рука. Вона швидко повернулась і схопила чоловічу руку.

— Ти? Що сталося?

Це був Спортакус, але він виглядає дуже розгубленим, тому що не очікував, що дівчина так відреагує на його дотик.

— Вибач, я не хотів тебе налякати… тобі немає чого боятися у цьому місті, тому що його охороняю я. Напевно наша найбільша проблема — це твій брат.

— Обережно з виразами, — дівчина звузила очі. — Так що тобі треба?

— Вибач. Я просто… хотів запропонувати тобі прогулянку велосипедами.

— У мене його немає.

— Це не проблема, в нашому місті можна взяти їх в оренду, тому я вже це зробив.

— Ти дуже дивний.

— Можливо… але я просто хочу допомогти тобі адаптуватися. Ти не проти?

Сара недовірливо подивилась на нього. Чому у цих людей такий сильний інтерес до її особистості? Можливо з цього міста їй вже пора тікати теж? Дівчина почала нервуватись, але одразу ж заспокоїлась. Тяжко видихнув, вона відповіла:

— Добре.

Сара не очікувала, що він настільки зрадіє тому, що вона погодилась. Спортакус посміхнувся. Його посмішка була дуже щирою.

— Тоді поїхали. Я покажу тобі за що я люблю це місто.