Нова школа. Невже все інакше?

Дивно, але в цю ніч молодому омезі нічого не снилося, але зранку він відчував себе якось розгублено. Всю неділю Техьон провалявся в ліжку і тільки пізно ввечері почав готуватися до першого робочого дня в школі. Чомусь учитель тягнув до останнього, не наважаючись сісти за підготовку, але ввечері таки змусив себе. Він розумів, що швидше за все його попросять провести один урок із присутністю адміністрації, щоб подивитися наскільки він компетентний і чи зможе відразу розповісти учням непідготовлену тему. За ідеєю, вчителю хоча б переглянути за програмою теми, які проходять у цей період, але всі думки зайняті іншим. Щоб не згадувати минулого вечора, Те читав мангу, потім дивився серіал, намагаючись забити думки іншим, але в голову лізло не те, і варто було йому хоч на мить замислитися, випливав розлючений вигляд його колишнього учня. Як той знайшов його? Для чого приїхав? Навіщо переслідує? Не може ж Чон так само перевестися до рідної школи Техьона? Це ж і справді буде занадто жорстоко. Непотрібні переживання навалювалися на молодого педагога. Якщо Чон Чонгук і справді спробує і тут йому дошкуляти, омега просто звільниться і переїде кудись у село або стане ченцем (це вже на крайній випадок).

Крім колишнього учня, у пам’яті омеги випливав його новий знайомий — Вонхо. Кіму сподобалося спілкуватися з цим приємним та товариським хлопцем. Вонхо здавався надійним, уважним, цікавим та дбайливим. Шкода, що вони так і не обмінялися номерами, омега був би не проти продовжити спілкування і вірив, що вони зможуть ще хоч раз випадково зустрітися в їхньому маленькому містечку. Ближче до півночі Кім зміг взяти себе в руки і, відклавши роздуми про обох альф, почав готуватися до уроків. Спочатку Те знайшов свої календарки та перевірив які теми більш підходять до цього періоду. Тоді знайшов сайт школи та перевірив, за якими підручниками вони навчають зараз. Зрозумівши, що в цій школі використовують ті ж підручники, що і в його минулій, омега розслаблено видихнув, адже тепер набагато легше. Він працював за цими авторами та добре знає, як викладається в підручниках матеріал, до того ж не треба буде шукати нові календарні планування. Кім за кілька годин переглянув гадані теми по всіх класах і все ж таки змусив себе лягти спати. Не хотілося першого ж дня спізнюватися.

І цієї ночі Техьон, попри всі його небажання, побачив уві сні Чона. Йому наснивсь той самий момент у провулку. У сні все було наче сповільнене. Те бачив, як боляче було колишньому учню, коли Вонхо заломив його руку, як в нестепному болі скривилось обличчя альфи, як він наче затремтів. Не зважаючи на це все, Чон Чонгук продовжував стояти настільки близько до омеги, що він відчував парфуми альфи, через одяг відчував його тепло…в якийсь момент рука Техьона сама потягнулась до напруженої спини молодшого. А коли він ледь відчутно доторкнувся до широкої гарячої спини Чона, той наче завмер, не вірячи дивлячись в обличчя старшого. В ту мить, коли їх погляди перетнулись, здалося, що весь світ зник, залишивши їх наодинці…

 

***

Переляканий Те підірвався на ліжку, проганяючи «жахливий сон». Так, те, що він бачив уві сні – було страшніше будь-якого жаху. І доки спогади зі сну не накрили його знов та не нахлинуло те неправильне відчуття, омега відкинув ковдру та запоспішав збиратись на роботу.

Те прокинувся досить рано. Навіть раніше за будильник. Якщо в неділю він повністю забив на нову роботу, то в понеділок зранку його почала атакувати паніка. А раптом у цій школі все буде так само? А раптом тут є свій Чон Чонгук? А дирекція заплющує очі на витівки хуліганів? Техьон пам’ятав своїх добрих, приголомшливих вчителів, завдяки яким і вибрав шлях педагога, пам’ятав їхнього чудового та уважного директора, але минулий досвід… Омега боявся, що з новим статусом, то і ставлення до нього буде інше. Як йому тоді реагувати, якщо його так само ігноруватимуть та принижуватимуть на очах учнів? Як порозумітися з колегами? Як стати авторитетним та шанованим для учнів? Як… Як же багато було цих «Як»…

 

– Ти так виглядаєш, ніби зараз знепритомнієш, — зауважив тато, коли Техьон прийшов на кухню за водою.

 

– Мені здається, так і буде, — зробивши великий ковток,  відповів молодший омега.

 

– Тобі треба розслабитись. Ось побачиш, щойно прийдеш до школи, все буде по-іншому. Згадай своїх вчителів — вони практично всі досі працюють. Вони не залишать тебе наодинці з документацією та неслухняними учнями. Директор Чон тим більше, – тато обійняв свого переляканого сина. — Хіба вони кривдили тебе раніше?

 

– Але ж це було так давно. Я був учнем, а зараз по інший бік…

 

– Люди так просто не змінюють свого ставлення до інших. Ось побачиш, що ти даремно хвилювався. Зараз сідай снідати, а потім батько відвезе тебе до школи, — старший омега посміхнувся і посадив сина за стіл.

 

– А де батько? – спитав Те, повільно пережовуючи їжу.

 

– Він став рано і вирушив до твоєї улюбленої пекарні, щоб купити тих приголомшливих шоколадних мафінів, — усміхнувся тато. — Він хоче, щоб ти взяв їх із собою і пригостив колег свого першого дня.

 

– Тату, я думаю, це зайве, та й…

 

– Зроби батькові приємно. Він просто хотів купити тобі смачненького.

 

– Гаразд, але щоб це було востаннє, — все ж таки погодився хлопець, розуміючи, що батьків не перепреш.

 

Коли Техьон практично закінчив снідати, повернувся батько з мафінами, що в ту ж мить заполонили весь дім своїм неповторним ароматом.  Те й забув уже їхній запах, а колись так любив і хоча б раз на тиждень балував себе. Здавалося, ніби пройшла вічність відтоді, а не лише декілька років.

Батько із задоволеною усмішкою запропонував відвезти сина на роботу, а коли Техьон погодився, ледь стримав вологу в очах. Омега і не думав, що його перший день у школі в ролі вчителя так розчулить завжди сильного, стриманого батька. Альфа почав згадувати, як колись так само відвозив сина у перший навчальний день у першому класі. Це було так зворушливо. Те думав, що ці спогади для батьків, так само як і для нього, залишилися в давнині. Це так дивно, слухати, як батьки з ніжністю та всепоглинаючою любов’ю розповідають про такі давні події, про якісь перші події у житті їхньої дитини. Дорогою до школи батько підбадьорював сина і всіляко намагався відвернути від переживань. Техьон був такий вдячний за все своїм батькам, вкотре потопаючи  у їхній турботі. Він відчував цю безкінечну підтримку та віру. Цього так йому не вистачало в Пусані.

 

– Я заберу тебе після роботи? — спитав батько, показуючи, що готовий допомогти і підтримати будь-якої миті.

 

– Я думаю, сьогодні не буду довго у школі, просто познайомлюсь з колективом, можливо проведу декілька уроків, тому не хвилюйся. Коли мене відпустять, я наберу тебе, — усміхнувся Те.

 

– Гаразд, тільки якщо що, обов’язково дзвони, я відразу примчу, — попросив батько.

 

– Добре, будь обережним по дорозі на роботу, – Техьон піддався пориву і поцілував батька в щічку, а потім вибрався з машини, прихопивши все ж таки пакетик з випічкою.

 

Крокуючи до школи, омега відчував погляд батька та трошки ніяковів від свого пориву. Загалом, у них в родині не прийнято так відкрито проявляти свої почуття та емоції, а тут… дивне відчуття.

На порозі школи його зустрів вахтер, підозріло поглядаючи. Коли омега представився, працівник школи відразу повідомив директора про прибуття молодої вчителя-омеги, потім сказав Кіму поверх і номер потрібного кабінету. Техьон пам’ятав цього вахтера, який працював ще за часів його навчання у середній школі. Мабуть, не всі так само запам’ятовують людей, хоч Те й провчився тут шість років.

 

«Перша невдача це ще не показник. Все буде добре.” — подумки спробував заспокоїти себе омега, повільно крокуючи до потрібного кабінету.

 

– Техьон-а, — почув Кім веселий голос директора, ледь постукав і відчинив двері.

 

– Доброго дня, директоре Чон, — несміливо привітався омега, посміхнувшись.

 

– Привіт. Як ти? — директор тут же простяг руку для рукостискання, а потім потягнувся за обіймами — що що, а обіймати учнів, немов рідних дітей, — це було звичкою Чон Ільхуна.

 

– Не погано. Як ви? — спитав Те, сідаючи на стілець і простягаючи начальникові свої документи.

 

Він насмілився крадькома оглянути свого старого вчителя-директора. Чон Ільхун майже не змінився з їх минулої зустрічі – жодного натяку на сиве волосся, гарна, охайна зачіска, лише на обличчі почали з’являтись зморшки. Альфа був спортивної та навіть більше худорлявої статури, одягнений в сучасно-діловому стилі. Тільки тепер Техьон зрозумів, що навіть не знав, скільки ж років його директору. Від цього розуміння стало трішки незручно.

 

– Кручусь ось. Ти нас так рятуєш, – відповів Чон, переглядаючи папери та киваючи чомусь своєму. — Чесно зізнаюся, я дуже здивувався, коли зі мною зв’язався твій тато. Думав, ти знайшов непогане місце, в доволі перспективній школі і не повернешся до нас.

 

– Так вже вийшло, — стримано відповів омега.

 

– Від цього нам тільки краще, – посміхнувся Чон і закрив папку з документами. – Я пам’ятаю тебе ще зі школи — ти був старанним, відповідальним і дуже здібним учнем. Думаю, я можу довірити тобі своїх лоботрясів. Якщо щось трапиться – двері мого кабінету завжди відчинені для тебе.

 

– Дякую, – омега не вірив, що все так просто буде. Тато мав рацію, директор так само добре до нього ставився.

 

– А тепер підемо до учительської, представлю тебе нашим колегам. Вони, мабуть, уже зачекалися, — з усмішкою директор підвівся з-за столу і подався на вихід.

 

Вони піднялися на третій поверх і трохи пройшли коридором праворуч, перш ніж побачили табличку «учительська», що не змінилася з роками. Техьон все ще пам’ятав розташування класів і кабінетів школи, а те, що нічого з того часу не змінилося, дуже тішило омегу.

Чон Ільхун кивнув молодому колезі та першим увійшов до кабінету. Кім дещо сумнівався декілька секунд, але все ж набрався сміливості та пройшов слідом. Він оглянув приміщення і одразу помітив зміни. Тепер учительська виглядала сучасною та доволі гостинною.

 

– Колеги, доброго ранку! — привітався директор, роздаючи «п’ять» присутнім.

 

– Доброго ранку, — одразу почали озиватися вчителі з різних куточків.

 

– Прошу хвилинку вашої уваги. Це Кім Техьон – наш новий вчитель географії, – представив омегу Чон Ільхун.

 

– І наш старий учень, — підійшов до них колишній класний керівник Техьона і міцно обійняв. — Дуже радий бачити тебе в ролі свого колеги, Техьон-а.

 

– Дякую, я теж дуже радий, — усміхнувся омега, трохи бентежений такою увагою.

 

У минулій школі такого не було. Навіть директор тоді його сухо привітав, мовчки завівши в учительську і вказавши на стіл. Всі колеги лише перешіптувалися між собою, але не підходили до нього. А ще досить сильно засмучував вчителівський чат, до котрого його, звісно, ніхто не додав.

 

– Ми тут усі чекали на тебе та навіть стіл підготували, — зауважив директор і показав на чистий акуратний стіл біля вікна.

 

– Дякую вам усім, – несміливо вклонився Кім, зовсім не чекаючи такого прийому. – Допоможіть мені освоїтись! Я буду добре працювати!

 

– Що ж, ви тут знайомтесь, а я зайду пізніше, — сказав директор і вийшов.

 

Техьон пройшов до свого столу і, акуратно відсунув стілець, сів за нього. Стіл був зовсім новеньким, з приємного на дотик покриття та з м’яким поєднанням кольорів. На столі стояв ноутбук, підставка з різним канцелярським приладдям і лежав листок із розкладом. Йому навіть роздрукували розклад і поклали на стіл. Так мило, не треба нікуди бігати та питати.

 

– Це тобі, — одразу до молодого колеги підсів такий самий молодий хлопчина і вручив невеличку квітку в горщику. — Я – Юк Сондже — учитель історії.

 

– Приємно познайомитись, Кім Техьон. І дякую за квітку. – Те посміхнувся, приймаючи подарунок і поставивши його в куточок на столі.

 

– Нема за що, — посміхнувся Юк, зачаровуючи своєю щирою усмішкою. — Ти мене, швидше за все, не пам’ятаєш, я навчався на декілька класів старше за тебе і теж прийшов працювати до рідної школи. Якщо щось буде потрібно, ти обов’язково питай і не соромся звертатися.

 

– Дякую, — географ був зворушений такою турботою. Він же насправді чужа людина, а всі такі добрі і так добре до нього ставляться.

 

– Ти, до речі, готовий до уроків? У тебе сьогодні всього три, але все ж таки. Чи не боїшся малих дурників? — спитав Юк, мабуть, не поспішаючи на перший урок.

 

– Все гаразд, – відповів Те. — У мене уроки, — омега подивився на розклад, — з другого, тож я можу ще переглянути журнал і точно знати наступну тему.

 

– Молодець, я вірю, що в тебе все вийде. А якщо дітвора не слухатиме, можеш прикрикнути на них чи поставити в куток. Не дуже педагогічно, знаю, натомість працює. Крайня міра — це класний керівник чи директор, але я думаю, у нас до такого не дійде.

 

– Звучить обнадійливо, – коротко відповів Кім, згадуючи минулий досвід.

 

– Все буде добре, не хвилюйся, — помітивши реакцію колеги, одразу поспішив його запевнити історик.

 

– Гаразд, я подивлюся, яка там тема, — Те підвівся з-за столу, прямо натякаючи, що Сондже пора.

 

– Добре, а я пішов до своїх спиногризів. Гарного дня! – Юк захопив якісь книги та зошити, і втік по дзвінку на урок.

 

Те дивився йому в слід і поки що не розумів, як себе поводити з цим «колегою» З одного боку, Юк був дуже приємним, вихованим та уважним, в іншого – чому? Чи може у нього не було друзів серед колег? Подумати про це, географ пообіцяв собі потім, а зараз потрібно було зосередитися на роботі.

Переглянувши у журналі 8 класу записані теми, омега звірив їх із програмою і під час вікна підготувався до уроку. Він би й інші журнали переглянув, але не встиг – вчителі забрали їх із собою на уроки. Та омега не сильно переживав, бо теми дійсно зійшлися і він був добре підготовлений.

Загалом Техьон був приємно вражений першим робочим днем — діти були досить слухняні і уважно його слухали, всі виконували завдання та вказівки учителя, і навіть деякі з них отримали хороші оцінки; колеги підтримували його і підказували з ким треба бути суворішим, а з ким можна і не напружуватися, спокійно подаючи матеріал; в учительській панувала дружня ненав’язлива атмосфера (всі займалися своїми справами, але якщо хтось щось говорив чи питав, тут же підказували/допомагали). Це все було таким дивним для молодого вчителя. Але Те вирішив дуже рано не радіти, раптом це тільки перший день такий, а потім все зміниться.

Кім також під час обіду поділився з учителями мафінами, за що, мабуть, заробив ще кілька очок, побачивши задоволені посмішки на обличчях колег. Що ж, підкуп, спланований батьком, спрацював. Тепер залишалося сподіватися, що ефект від солодкого хабаря буде довгостроковим.

Після уроків Те зайшов до учительської, щоб покласти зошити сьомого класу, як зауважив за сусіднім від свого столом високого, гарного, стрункого, молодого хлопця. Його омега не бачив сьогодні. Трохи соромлячись, географ все ж таки підійшов, щоб привітатись.

 

 

– Привіт, я Кім Техьон, новий учитель географії.

 

– Привіт! Хьонвон, учитель музики, альфа, — представився хлопець, не відриваючи погляду від чогось у далекому кінці учительської.

 

– Приємно познайомитися. Сподіваюся, ми потоваришуємо, — видав Техьон, простягаючи руку колезі для рукостискання.

 

– Так, я теж, – байдуже кинув Хьонвон. — Я сподіваюся, що ти не запав на мене, бо не маєш шансів, — приголомшив Кіма альфа.

 

– Ні, я навіть не думав западати на тебе, – поспішив запевнити колегу Те.

 

– Тоді чому ти підійшов саме до мене? — альфа нарешті перевів погляд на новенького.

 

– Може, тому, що наші столи стоять поруч? – поставивши собі подумки галочку про те, що треба якнайменше спілкуватися з цим самозакоханим нарцисом, Техьон пройшов далі і сів за своє робоче місце. Мабуть, шестерні в голові вчителя музики, нарешті, запрацювали, бо через хвилину він все ж таки підсів ближче до Те і тихо промовив:

 

– Пробач, я не подумавши ляпнув.

 

– Все добре, я просто хотів привітатися та познайомитись, бо вперше тебе бачу, — запускаючи ноутбук і не повертаючи голови до альфи, відповів географ.

 

– Не ображайся, просто до мене часто старшокласники починають ось так підкочувати, тому я машинально так відповів. Насправді я вже закоханий в одного… хлопця, але поки не зізнався, а постійні підкати від інших напружують, бо сам не можу…

 

– Просто розслабся та зроби це, — перебив колегу Те.

 

– Легко сказати, – Хьон опустив голову.

 

– Я думаю, краще зізнатися і отримати відповідь, аніж ось так себе накручувати.

 

– Я поки що промацую ґрунт, — ніяково усміхнувся музрук.

 

– І як довго ти його промацуєш?

 

– Півтора роки, – нервово засміявся Хьонвон.

 

– Гаразд, не лізтиму в цю справу, але все ж таки думаю, що тобі час набратися сміливості.

 

Че Хьонвон лише кивнув і пішов кудись. Техьон переглянув розклад наступного дня, так само перевірив журнали у всіх класах, в яких читатиме і переписав собі в блокнот пройдені теми. Він вирішив першого дня не затримуватися на роботі, а піти додому і там підготуватися до уроків цього тижня.

Зібравшись, Кім попрощався з колегами і поволі попрямував на вихід.

 

– Техьоне, ходімо разом до зупинки? — на сходах, коли омега вже спускався, його наздогнав Сондже.

 

– Ходімо, — усміхнувся географ.

 

– Як тобі перший робочий день? Важко було?

 

– Та ні, діти хороші, слухняні, і ви мені всі допомагаєте, – Техьон і справді відчував, що в цій школі йому буду значно легше працювати.

 

– Не може бути, – здивовано вигукнув Юк. — Мій перший день був схожий на кошмар – всі бігали, не слухались та вели себе як перезбуджені підлітки. Але я радий, що в тебе все набагато простіше. Сподіваюся, так буде і далі, — історик щиро порадувався за нового друга.

 

– Дякую, я теж на це сподів… — Техьон не договорив, бо повернувшись до колеги, не помітив, як з кимось зіткнувся.

 

– Акуратніше, – вигукнув Юк, коли географ ледь не впав, не утримавши рівноваги.

 

– Куди ж ти дивишся, коли й… — Техьон почув знайомий голос, коли його підхопили за лікоть і притягли до себе. – Техьон?

 

Повернувшись до другого винуватця події, омега не повірив своїм очам.

 

– Вонхо?