Нова/Стара зустріч

Єва вийшла з роботи з посмішкою на обличчі. Її партнер по проекту змусив її бентежиться через його компліменти. Досить приємне відчуття, але через декілька хвилин дороги до дому, воно почало набирати незрозумілої порожнечі. Посмішка потроху зникала з обличчя дівчини.

“Знову це почуття..” – подумала про себе Єва та вирішила що треба щось з цим робити. Першими думками було купити пива та відволіктися серіалом від Netflix в дому, але пригадавши чим закінчився останній такий вечір, залишатися наодинці було не варіантом. Та й спілкуватися з друзями саме зараз вона не мала бажання. Було таке почуття, ніби вона сама мала впоратися зі своїми емоціями. Згорнувши з дороги, що вела до дому, Єва попрямувала до досить затишного, невеликого бару на тихій вулиці її міста. Вона вирішила не заходити додому щоб переодягнутися, бо не планувала на довго там зупинятися. Відкрив двері бару, з приміщення полилася приємна, та не напружена музика. Барменша одразу впізнала Єву, привітав її посмішкою, на що дівчина відповіла тим самим, тільки мабуть не настільки щиро, як зробила це її знайома. Не зважаючи на те, що то був вечір п’ятниці, людей в барі не було занадто багато. Досить комфортно для Єви, що часто втомлюється від великої кількості людей навколо.

Пройшовши крізь декілька столиків, вона сіла на стілець біля барної стійки, що була перпендикулярна до вхідних дверей і з боку правої стіни. Барменша Аліса була зайнята обслуговуванням іншої компанії людей, тому не змогла одразу підійти до Єви яка в той момент задумливо роздивлявся величезну кількість різноманітного алкоголю на полицях позаду барної стійки. В її погляді було щось загадкове. А може то тільки втома в кінці чергового робочого тижня? Стороні люди мабуть так і думали дивлячись на неї зі сторони. Все ж таки той бар був місцем де накопичувалося багато саме таких людей, втомлених від своєї роботи, родини або взагалі життя.

– “Чи можу я пригостити таку чарівну сумну леді що застрягла у пасці власних думок?” – на стілець біля Єви сів хлопец років 27-ми, звертаючись до неї. Ці слова на мить вибили дівчину з реальності та дуже відбилися в її голові. Здалося що цей чоловік бачив її наскрізь що дуже збентежило дівчину, але не викликало посмішки. Вона однак почула дивне полегшення від цих слів, ніби перший раз за довгий час її хтось почув, хоча вона навіть не сказала ані слова.

– “Т..так звичайно..” – запинаючись вона відповіла. – ” …дякую”

Хлопець закликав барменшу та замовив один коктейль Аперолю для дівчини, та келих пива для себе.

-“Що привело тебе сюди? Одна одинока дівчина в такому місці? Невже все настільки пагано?” – занепокоєно запитав хлопець дивлячись на збентежене обличчя дівчини що почало набирати барви рожевого кольору, чи то від несподіваності, чи то від температури приміщення.

-“Ні я… просто..” – дівчина намагалась щось сказати, але думки не хотіли повертатися до її голови. Порожнеча в душі перетворилась на порожнечу в голові. Цей загадковий хлопець збив її з пантелику своєю несподіваною появою. Все ж таки дівчина змогла зібрати декілька слів у речення, доки хлопець терпляче чекав на її відповідь, розуміючи обставини її ситуації. -“Був важкий день на роботі, тому вирішила зайти сюди після праці..”

-“Як часто ти сюди приходиш? Не бачив тебе раніше в цьому місці?” – це починало бути схожим на допит і дівчина починала щось підозрювати, але чомусь її почуття не хотіли слухати раціональний голос в голові, який говорив їй потихеньку вибиратися від цього хлопця подалі. Було в ньому щось дивне, щось незрозуміле, що не відпускало дівчину.

-“Не дуже часто, зазвичай коли важко впоратися зі своїми емоціями, та немає бажання спілкуватися з друзями” – схоже хлопцю вдалося розговорити сором’язливу дівчину. А може то було її власним бажанням все розповісти йому. -“..чому ти про це питаєш?.. Чи я настільки пригортаю до себе увагу?”

Посміхнувшись, він відповів:

-“Пробач, думаю тут у всіх є свої турботи щоб звертати на тебе увагу. Але тобі вдалося зацікавити мене.” – хлопець ще раз посміхнувся, подивившись на Єву що почувала себе трохи не в своїй тарілці, намагаючись розташувати її до себе.

Барменша принесла напої, та підморгнула дівчинці начебто на щось натякаючи, що зробило Єву ще більш збентеженою ніж до цього.

-“Що в мені такого цікавого, що змогло тебе зачепити в мені?” – запитала дівчина, керуючи свій погляд в бок, трохи відвертаючись від хлопця.

-” Не знаю..” – відповів він потискаючи плечима. -” Можливо твоє волосся лавандового кольору”.

Ця фраза була вимовлена ​​начебто з єхидною посмішкою. Очі дівчини на мить розширилися і одразу ж злегка заплющилися, ніби щось почало спливати в її пам’яті. Але ні, лише здалося.

-“Ніколи не бачив кольорового волосся? Думала, всі вже звикли до цього, це вже давно не рідкість” – фраза хлопця про її волосся явно вплинула на Єву. Можливо вона нічого не пригадала, але її підсвідомість напевно щось зберегла з цим пов’язане:

-“..пробач, сьогодні не найкращий день для нових знайомств.”

Хлопця не образила уїдливість дівчини, навпаки, він почав ще більше посміхатися, ніби знаходив в тому щось миле:

-” Ні, я так не вважаю, чудовий день!” – після цих його слів, дівчина тільки нахмурилася, нічого не відповів. Хлопець продовжив: -“Сьогодні я зустрів свою колишню знайому. Досить несподівана видалася зустріч. І раз вже сьогодні знайшлося місце для минулого, то я не бачу жодної перешкоди, аби розпочати щось нове у вигляді нового знайомства.”

-“Я навіть не знаю твого ім’я..” – втомлено промовила Єва.

-“Хах, вибач, мене звати Майк!” – хлопець протягнув дівчині руку.

-“І ти навіть не спитаєш мого імені?..” – в цей момент двері бару дуже різко відкрив стривожений хлопець у гарному класичному костюмі, швидко роздивляючись очима усе приміщення, аж його погляд не впав на дівчину:

-“ЄВА, ОСЬ ТИ ДЕ! Я не міг ніде тебе знайти і ти не брала телефон, я тебе скрізь шукав!” – колега дівчини з роботи вимовив це з сильною задишкою ніби він пробіг марафон перед цим. Дівчину налякала така несподівана поява знайомого, вона явно того не очікувала.

Тим часом Дрейк, а саме так його звали, втомлено видихаючи наблизився до Єви, яка досі перебувала у шоці:

-“Ти.. ти забула.. свою флешку” – крізь свій тяжкий подих вимовив він. – “Ось, я приніс..”

-“дякую..” – дівчина намагалася швидко переварити все що тільки що трапилося. Після цього, тихо вимовленого слова, вона похилила голову набік і її очі здивовано подивилися на колегу. – “Дрейк, не треба було, насправді.. і пробач, мій телефон просто розрядився і..”

Єва не встигла закінчити речення, як Дрейк її перебив:

-“Я проведу тебе до дому!” – він був рішучім. -“Яко в тебе немає зараз зв’язку, я проведу тебе щоб нічого не трапилося по дорозі. Бо я тебе знаю..”

-“Ні, ні, не треба, правда..” – дівчина подивилася у сторону нового знайомого. На той момент він вже розмовляв з іншими людьми, так ніби між ними нічого і не було.

Єва зробила видих. Помітила картку та олівець на барній стійці. То мабуть речі Аліси, але дівчина дозволила собі взяти той олівець на хвилинку і взявши чийсь чек, залишений без потреби, написала свій номер телефону на звороті. Вона просунула цю картку ближче до Майку і дивлячись в непорозумілі очі Дрейка, посміхнулася та встала зі стільця.

Перед дверима бару, Єву окликнула Аліса :

-“Так швидко йдеш?”

-“Справи не відпускають”

До останнього моменту, поки дівчина не покинула приміщення, Майк навіть не дивився на ту картку, але краєм ока бачив і стежив щоб ніхто її не торкнувся. Після, хлопець посміхаючись самому собі, взяв картку в руки, та майже не дивлячись на неї, поклав у свою кишеню.

Замовив кілька шотів віски, він залишився сидіти там. Він вже не посміхався так, як поруч з дівчиною. В його очах виднілася чи то розпач, чи то жаль. Ніби він карав себе за минулі гріхи. А можливо було за що.

Єва йшла поруч з Дрейком в тотальній тиші. Хлопець почував себе не дуже комфортно, а вона навіть цього не помічала. Впевненим шагом йшла в напрямку свого дому, повністю занурена у свої думки.

Порівнюючи з кількома годинами раніше, їй стало значно краще. Хто був той Майк? І чому поруч з ним, вона відчувала щось дивне і незрозуміле?..