нова зустріч

ремуса відправляють в школу-пансіон «гоґворст», де його сусідом стає шумний хлопець з проблемною сім’єю.

аж раптом його втягують в підозріле братство «мародерів»

 

1

Сіріус змусив перечитати всього Ґінзберга, і на моменті про «нахуй євреїв» нерви Ремуса не витримали. Проте самого брюнета не зупинило мовчання друга і відчайдушні спроби закрити вуха, адже він так і продовжував розказувати про гейську драму як і до цього. Джеймс тільки поплескав по плечу: всі вони пройшли через це. Латина вже не здавалась такою жахливою.

Триває це … довго. Люпин вже втратив лік часу і просто сидить, немічно дивлячись у голу стіну. Добре, що Сіріус має гарну зовнішність, воно компенсує язик без кісток. Хоча і язику можна знайти застосування …

Ремус різко піднімає голову, дивиться на друга, як вперше, і знов опускає очі вниз. Нічого він не помічає за своїми розмовами про поета, навіть прискіпливий погляд Філча через привідкриті двері. Ремус закриє їх майже перед його носом, від чого місіс Норіс шипить з іншого боку. Хлопець відчуває зле задоволення від цього.

Раптово все замовкає, і Люпин повертається в світ. У Блека в очах зірки блищать, і щоки від довгої розмови зашарілися. Дуже гарно, що зовнішність перекриває його рот, який не закривається. Так він сидить на ліжку Ремуса і мовчить, що взагалі дивно для нього: Сіріус не мовчить навіть уві сні.

— Слова забув? Воно і не дивно.

Проте Блек не реагує на слова.

— Ти такий файний слухач, зоре моя, — відкладає книжечку і підлазить трохи ближче, — ще ніхто так уважно мене не слухав.

Хтось пиздить, здається. Ремус власними очима бачив, як той трахав мізки Піта кілька днів тому.

— Тому ти вирішив нагородити мене тишею?

Сміється.

— Чув про «ABBA»?

Господи, ні, будь ласка.

Люпин мовчить. Але знову ж таки, Сіріуса це не зупиняє.

— Так ось, нещодавно вийшов новий альбом, може ти чув …

— Не чув.

За жахливою усмішкою можна здогадатися, що відповідь була неправильною. Або провильною, але тільки для Сіріуса.

— Тоді я почну з самого початку.

Ремус стогне від власної знедолі. Сьогодні точно не його день, хтось проклав його зверху. Йому пороблено; мабуть, та продавчиня, якій він нахамив влітку, виявилась відьмою. Адже друг не збирається замовкати. І навіть всі прохання закритися до біса не змусили знизити темпи.

І оце хтось буде зустрічатися з цією людиною. Аж живіт скрутило від жалю до цього бовдура. Це ж вони тільки друзі, а скільки інформації буде виливатися на дівчину … чи хлопця? Чи, може, Сіріус у стосунках буде навпаки тихішим? Мабуть, буде постійно забувати всі важливі дати і всі прохання: він же такий самий і зараз, забуває всі уроки і не підкоряється правилам. Важко буде з таким зустрічатися.

Але і Ремус не тюхтій.

Зате обличчя гарне. Хоч за це можна було б ніколи не відпускати хлопця від себе. Просто щоб проводити рукою по чорному волоссю, такому шовковому і довгому, щоб переходити на вилиці та підборіддя, а потім трохи вище і …

Люпин ніяково кашляє і відчуває, як щоки червоніють самі по собі. Це ж тільки теоретично, він не збирається зустрічатися зі своїм другом, і тим паче цілувати його, бігаючи пальцями по шкірі. Абсолютно ні. Ніхто не витримає цю людину довше трьох годин. Але ж Ремус витримує і довше.

І нічого воно не значить.

— І саме тому я постійно вмикаю їх на канікулах, щоб мамінька сходила з розуму!

Знов прослухав все. Яка жалість.

— Неймовірно цікаво, не пробував писати книги?

— Чесно, пробував, — зізнається неочікувано для Ремуса Сіріус і встає з ліжка, — хочеш почитати?

На що він підписався тільки що?

Але не встигає він і підійти до власного столу, як у кімнату забігає Джеймс з Пітером. Хоча, скоріше, вони влітають у неї, падають на ліжко Блека і голосно намагаються віддихатися. На обличчі Поттера широка усмішка, поки Петіґру нещасливо хмуриться. Сіріус полишає ідею з прочитанням власних творів.

— Ти чого мені мого хлопчика образив? — він підходить до Піта і сильно притискає його голову до свого животу. — Хто тебе образив? Той чорт з лісу?

Поттер ліниво кидає у нього олівець з кишені.

— Та видра обідрана нас образила.

— Невже тебе унизила кішка? — Ремус кидає слова радше у повітря, аніж вкладає якийсь сенс.

Проте Джеймс ображено підкочує очі.

— Будь ласка, не спілкуйся з цим жахіттям так часто. Ви вже почали переймати звички один в одного.

Парочки так роблять, сам собі думає Люпин, але замість відповіді лише фиркає і продовжує:

— Спробуй не спілкуватися, коли він трахає мізки кожного дня.

— А міг би не тільки мізки, — невинно улюлюкає Сіріус і хлопає віями, як у театрі. Знов він за своє.

— Міг би, але то все на словах …

Як і раніше, Блек тільки червоніє і якось замовкає. На мить, проте все ж таки.

— То це запрошення?

Пітер стогне.

— А давайте не при нас? Я хотів би жити без ваших збочених розмов.

— Я взагалі-то підтримую нашого Хвостика.

Тепер Пітер ще більше чорніє і сильніше хмуриться.

— Та пішов ти.

Сіріус на це тільки сплескує руками і падає на ліжко Люпина, немов на своє власне. Той дуже намагається ігнорувати цей факт, і, на диво, це виходить занадто легко. Можливо, вони дійсно забагато часу проводять разом.

— Відчуваю якусь надзвичайну історію, — підкладає руки під підборіддя і ставить їх на коліна, — нумо-нумо-нумо зганьбіть нашого хлопчика ще більше.

Усмішка на обличчі Джеймса стає ще ширшою, і в ній плескається диявольське задоволення цією ситуацією. Пітер же навпаки ховає голову в подушці і майже перестає дихати. Зараз будуть зливати компромат на нього, і, мабуть, такий, що не відмиється ще довгий час. Принаймні Поттер налаштований саме так. Гаразд, думає Ремус, це не має бути таким жахливим: зрештою, коли ще можна послухати ганебні ситуації, якими можна шантажувати? Не кожен день така можливість випадає.

— Так ось, — прочищає горло Джеймс, — пішли ми красти велосипеди у Філча, бо цей же хрін старий тільки хуй дасть, але його шавка блукала поряд, тож ми змогли взяти тільки два вєлика. І тут найцікавіше. Поки шавка не почала кричати своєму пану, я ж поїхав на велосипеді куди подалі. Але Піт вирішив інакше: врізатися в стіну, наїхати кішці на хвіст, а потім в паніці кинути цю шавку в сарай за її бідний хвіст.

Поки Поттер намагається зберегти серйозне обличчя, Сіріус заливається сміхом, відкидає голову назад, абсолютно не хвилюючись, що може образити когось (Піта) такою реакцією.

— Ну і в кінці він впав.

Здається, Пітер кричить кудись в подушку.

 

2

 

Сміх не стихає ще хвилин двадцять, впродовж яких двоє брюнетів тільки сміялись від жартів у думках і час від часу вичавлювали з себе, що відтепер Піта будуть звати тільки Хвостом. Ремус всіма силами показував, що не знаходить цю ситуацію смішною, хоча в голові вже склав щонайменше десять жартів про хвости і пацюків. Тільки залишилось зачекати на правильний момент.

— Ви досміялись? Як діти малі, — втомлено бурчить Пітер, але від потоку сміху і сам фиркає, показуючи усмішку на обличчі.

Сіріус встає з ліжка, поважно накидає простирадло собі на плечі і підходить до друзів з олівцем в руках. З-за вікна чується звичний вітер: він тепер постійно акомпанує всім діям і подіям. Хоча іноді до компанії додаються співи птахів. Хлопець встає перед ними, поважно обмотавшись накидкою, і піднімає руки над Пітом:

— Я, високоповажний король сього протухлого закладу, називаю цього сноба Хвостом. Во славу Дамблдора і його лимонних дольок.

— Вітаю, Хвостику! — Джеймс підривається місця, аби обійняти свого друга, поки Блек чекає на момент, щоб покласти свій олівець на плечі Піта, наче меч. Ремус навіть не піднімає очей.

День тільки почав освічувати всі недільні поля і ліси, і вітер сьогодні не такий і холодний. Можливо, бабине літо завітало і в ці краї, інакше не пояснити таку зміну в погоді.

Ремусу насправді подобаються такі зміни, адже люті морози ніколи не були йому по душі. А так хоч тридцять светрів не треба вдягати.

— Так а нащо ви велосипеди крали? — вириває з думок Сіріус.

На мить всі замовкають, поки Пітер не вилазить з подушки і дивиться на всіх червоним обличчям.

— Джим хотів з’їздити в місто. Але тепер я не поїду точно.

— Та чого ти, Хвостику, ти ж просто впав.

— Ні, ви мене просто задовбали.

Зі смішком Люпин подає голос:

— Та кому ти пиздиш? Ти ж з літератури тест завалив.

Він не хотів це підслуховувати, але ті двоє втікли курити в кімнаті, і хлопцю нічого не залишалось, як чекати на друга, з яким в той момент розмовляв вчитель. Дійсно випадково. Так сталось.

Саме тому замість прогулянки в місто Хвосту треба переписувати той бісовий тест.

Після цих слів хлопець повертає голову з таким болем в очах, якого ще ніколи не було на ньому.

— Як ти можеш, Рем! Таке казати при цих двох. Це зрада! Де це чувано, щоб друг здавав друга.

Проте на потік слів Сіріус тільки сміється.

— Більше ти не відмиєшся від цієї ганьби.

— Та пішов ти.

— Ми будемо вічно нагадувати про це.

— І ти пішов.

І знов падає головою в подушку.

— Отже ми їдемо з Гультяєм вдвох, — підбиває підсумки маленьких зборів Джеймс.

Ремус відчує персональну образу цими словами:

— А про мене ви не забули?

Сірі очі Блека на мить запалюються радістю і зацікавленістю. Так, як і під час розмови про Ґінзберга і його прекрасні богемні твори.

— Зоре моя, невже ти дозрів до прогулянки поза пансіоном.

З його вуст це звучить доволі жалюгідно.

— Ні.

Поттер піднімає брови у німому питанні і, коли його ігнорують, таки задає його вголос:

— Тобто ти не їдеш?

— Ні звичайно, я ж не поїхавший на голову.

— Тоді нащо ти питав це.

— Бо ви мене одразу викинули із своїх планів.

— Повір мені, зоре моя, — Сіріус підходить ближче, нахиляється над ліжком і звабливо шепоче, — ти завжди є в моїх планах.

Мило.

— Мило.

Несподівано Джеймс гучно хлопає в долоні та прочищає горло так, щоб посів навіть Філч зі своєю волохатою подружанею.

— Вашу мать, Ремус, та поміть ти його флірт нарешті, я вмираю від сорому кожного разу, коли він рота відкриває.

— Так чого він відкриває рота не там, де воно треба?

— А де треба?

Сірі очі уважно дивляться в сині, і, хоча ще триває не більше миті, Ремус трохи відчуває, як у горлі пересихає. Води треба більше пити, щоб не впасти від зневоднення. Він знов бачить тільки себе в очах друга, л и ш е в і н. На таке можна дивитися вічно. Лише власне відображення в чужих очах. І навіть вітер не має значення. Холодно і холодно.

— То де треба?

Губи навпроти відкриваються, хлопець це прекрасно бачить, але слова не збираються у сенс. Просто набір букв з гарних вуст: «тд еб оетар». Ніякого сенсу. Пустота в голові.

— Скажу, коли треба буде.

Зараз, будь ласка.

Він не каже ні слова більше. Мовчить. Думає. Сіріус тихішає теж. І тільки Поттер так само дзвінко сміється, відкидаючи голову назад.

Коли хлопці виходять з кімнати, раптово стає якось холодно. Пусто. Нудно. Немов чогось не вистачає. Можливо, бурмотіння друга стали занадто звичними за цей час.

— Будеш? — Піт протягує затерту цигарку.

Ремус лише киває і робить затяжку. Він не курить, але зараз треба подумати. І поспівчувати майбутній дівчині Блека.

 

3

 

Приходять хлопці години через чотири, веселі і зі сміхом в очах. Якщо вони такі задоволені, то це знак того, що не треба було йти з ними, адже ті двоє не можуть отримувати задоволення простими людськими шляхами. Тільки треш. Ремус задньою думкою відмічає вогники в сірих очах Сіріуса. Просто тому, що вони дійсно яскраво виділяються на його обличчі. Можливо, його майбутній дівчині пощастить бачити їх так близько.

Джеймс відкидає голову від дзвінкого реготу.

— І тепер ти підеш її цілувати?

— Ти її взагалі бачив? Звичайно.

Люпину здається, що його вдарили в живіт. Сильно і різко, аж до нудоти. Ймовірно, той огірочок на сніданку був таки поганим. Чого то живіт так крутить? Хіба що … хіба що воно так вдарило від слів Сіріуса і його бідної дівчини. Він же міг когось зустріти в місті, закохатися і захотіти проводити весь час поряд. А Ремус залишиться сам по собі, як це і було завжди. І чого ж то живіт не дає розігнутися?

Він щасливий за свого друга в будь-якому випадку.

— Невже знайшов когось, хто міг би витримати твій язик?

Невже знайшов когось, хто міг би витримати його язик краще за Ремуса? Хлопець ледве трясе головою, щоб викинути цю думку. Яка йому різниця, хто кого буде витримувати? А то ще ревнувати не вистачало. З чого б то Люпину ревнувати? Вони ж друзі.

Але Блек дивиться на нього з такими самими зірочками в очах, немов і немає ніякої дівчини, яку він збирається цілувати. Немов Ремус так і залишається центром уваги і нескінченниї підкатів.

— Краще за тебе мій язик ніхто не буде витримувати.

— Мило.

Але в животі трохи легшає. Ледве-ледве, але воно є.

Сіріус сідає поряд, склавши ноги в позі лотоса і руки ставить на коліна. Невже збирається розказати про цю таємну дівчину?

— Сьогодні я збираюсь освідчитися коханню всього мого життя.

Це жарт, правда?

— Навіть пісню підібрав. Послухаєш?

А це боляче дивитися, як розбивається … серце? Надії? Важко сказати, що саме, але щось сльозливо б’ється в грудях.

— Я не можу відмовитися?

Грай, грай як нічого не сталося.

Краєм ока він помічає уважний погляд Джеймса, який навіть не дивиться – сканує, аналізує, робить висновки. Досліджує. Немов під рентгеном сидить, і від цього стає незручно, хочеться втекти від нього. Ще ніколи карі очі так випитливо не споглядали його.

— Ти дійсно дослухай, — радить Поттер з дивним виразом обличчя. Наче він знає більше.

Як вмирати, то повністю.

Він киває.

Блек загоряється, ліпить широку усмішку на обличчя і дістає касету, криво підписану як «ABBA». Невже він йому трахав мізки цим гуртом для того, щоб підкочувати яйця до іншої. Це низько.

Джеймс підморгує і повертається до Блека. Легше не стає.

Пісня починає грати. Весела мелодія заповнює кімнату, і тонкий голос співає:

 

«Everybody screamed

When I kissed the teacher

And they must have thought they dreamed

When I kissed the teacher¹»

 

Слова йдуть далі, на фоні роздається дівчачий сміх, поки Сіріус весело танцює під музику, не підозрюючи про конфлікт всередині друга. Хоча підозрює Джеймс, який вдивляється в риси обличчя, немов намагається прочитати всі рядочки сварки в голові. І здається, він знаходить потрібні відповіді, адже замість пустого сміху вимикає програвач.

— Він хоче зізнатися Макґонеґел під цю пісню.

Жарт? То був просто жарт? Люпин видихає, але занадто голосно, що навіть Блек повертається до нього. І дивиться уважно, чекаючи на заперечення, відмовляння і аргументи проти. Проте Ремус проганяє сценку в голові, повний клас учнів або залу з усією школою, Сіріуса з рукою на серці і ці слова на все приміщення. Мінерва ймовірніше не почервоніє, а відправить хлопця знов перебирати книжки, але воно того буде варто. До того ж, сам Ремус не буде причасний до цього дійства.

— Вже підібрав костюм? — Блек піднімає брову у питанні. — Ти ж не думаєш робити перший крок у цих лахах?

Поттер валить на ліжко від сміху, адже так, Сіріус зараз стоїть в його найкращій шкіряній куртці. І хлопець про це прекрасно знає.

— Не хвилюйся, для зізнання тобі я підберу щось краще.

Ремус зберігає серйозне обличчя. Най тільки спробує.

— Ти спочатку Макґонеґел зізнайся, Ромео.

Брюнет починає дутися.

— А от і зізнаюсь!

— Ну-ну.

Він протягає руку до Люпина, пальці трохи розставлені в сторони, але вони рівні, якраз для гри на фортепіано. Треба йому запропонувати якось. Рука все так само висить перед обличчям.

В голові нуль думок, тому Ремус плює в неї. Враз кімната заповнюється сміхом Джеймса з Люпином і криками відрази Блека.

— Фу, Рем, ти такий бридкий.

Він намагається витерти руку кофтою друга, але той тільки б’є ногою і забирає свої речі до себе. Сіріусу залишається тільки обтертися власним простирадлом.

— Ну чого ти, сонечко, — продовжує Рем, — вже не хочеш мені зізнаватися?

— Він ображений, що ти не в рот йому плюнув, — каже Поттер.

А це можна було б організувати якось, думає сам собі хлопець. Не те, щоб він дійсно збирався втілювати це в життя.

А Сіріус дійсно має надуте обличчя.

— Я можу плюнути йому в рот, якщо він дійсно зізнається Макґонеґел.

Цього разу давиться навіть Джеймс, який вже збирався піти до своєї кімнати. Проте Люпин тільки знизує плечима: якщо він дійсно це зробить, то один плювок (поцілунок, який і був у підтексті розмови) того буде вартий.

— Запам’ятай ці слова, зоре моя! — червоні щоки виділяються на світлій шкірі, але цього разу Блек не ніяковіє, а тільки збирає всю силу і відвагу.

А чи не пішов Ремус сліпо за бажанням власного серця?

Поки вони вдвох вирішують, хто, кого і куди буде цілувати, Джеймс, забравши всі свої лахи, повільно виходить з кімнаті, щоб точно ніхто не помітив. Але, як і зазвичай, вийти тихо не вдалось, адже хлопець врізається в стілець і падає посеред кімнати. Саме це і привертає увагу Блека.

— Так а куди ти, оленю мій, бігти зібрався? Ми ж не все обговорили.

Брюнет стогне і лежить на підлозі. Отже, не все цікаве вони встигли обговорити. Можливо, він даремно не їздив з ними.

— Чого ж ти не розказуєш про свою прекрасну Лілі?

Обличчя його стає червоним-червоним, і він прикриває його руками.

Але потім він починає щось бубніти:

— Ви не бачили її! А яке в неї волосся! Я закохався!

Блек видихає.

— Але я прекрасно бачив, як вона дала тобі ляща, а потім пішла до немитої голови.

Невже він про ту саму немиту голову.

— Та-та, та сама голова, яка вчиться в цьому снобському закладі. Думаю, треба його провчити за це.

— Піримуу, — нерозбірливо погоджується Джеймс.

Саме в такому положенні їх в знаходить Пітер, який тільки-но повернувся від вчителя: Поттер на підлозі в позі зірки, а Блек на ліжку з Люпином читає йому вірші.

Хвіст дивиться на картину, кидає сумку в куток і сідає на місце навпроти:

— Що я пропустив?

Джеймс піднімає руку:

— Рем пообіцяв засосати Блека, якщо той зізнається в коханні Макґонеґел під «АВВА».

Сіріус відволікається від книги:

— Олень закохався.

Ремус мовчки погоджується з усим сказаним. Петіґру спантеличено чухає потилицю.

— А я тест здав.

 

---

примітки:

¹ «When I Kissed the Teacher», альбом «Arrival». АВВА