Не настільки жарти

– ну що вітаю нас з закінченням туру! – проголосив тост Женя.

команда відпочивала після запису подкасту, сьогодні був останній день туру. йшла приємна розмова повільно перетікаючи з одної теми в іншу. кількість алкоголю в крові поступово зростала, звичайно у всіх крім Спартака.

– ми уже підемо, думаю сьогодні всі добряче втомилися, так? – промовив актор, навіть по його голосу можна було почути підтвердження тих слів.

– так. я зранку перед від’їздом зайду, потрібно дещо забрати, ок?

– добре, – відповів Коля.

Женя і Спартак розійшлися по номерам. у Колі з Антоном був спільний номер, знову.

– ось у мене тільки одне питання, чому ти уже третє місто під ряд знімаєш нам спільний номер, хоча я вкурсі що були інші? – запитав оператор

– так? мені про це не казали..

– не клей дурня. ти вже півтора тижні дивно поводишся, робиш елементарні помилки. раніше тобі це було не властиво, що сталося?

– можливо просто втома, все ж стільки міст проїхали,- почав був Коля але зловив пильний погляд чоловіка напроти, – ну добре, це не правда. нічого не сталося але моє відношення до одної речі змінилося.

– знаєш у мене схоже становище, коли думаю про це доходить до абсурду..

– тепер мені більше цікаво, що ж у тебе за ситуація

– краще тобі не знати..

– та ну розказуй

– спочатку ти

– окей, я закохався

– ого, хто ж вона ?

– тут скоріше не вона, а він…

– неочікувано. але ще більше дивує те що у мене історія схожа, – сказав оператор переміщаючись на крісло поряд з товаришем. – і все ж мені цікаво почути відповідь на своє запитання, хто це?

Коля не відповів, тільки подивився у очі Антону. пройшло пару секунд перш ніж той зрозумів.

– ти ж розумієш що цьому не бувати?

– повністю

– ти не дав мені договорити, цьому не бувати у постійному житті, єдине що ми можемо собі дозволити це сьогоднішній вечір..

– ну це вже краще ніж нічо.. – розпочав чоловік, але його перебив Антон. той обережно повернув голову друга (?) і поцілував. Коля відповів і поглибив його.

зранку..

– ти ж пам’ятаєш, той вечір єдине що може бути між нами? – нагадав Антон,- хоч почуття і взаємні занадто багато поставлено на кону.

– пам’ятаю, ця розмова залишиться в стінах готелю,- чоловіки розмовляли збираючи речі.

Коля наблизився і перед тим як поцілувати промовив :

– це востаннє

– Коль пам’ятаєш я мав зайти.. ,- ні він не пам’ятав а Спартак зайшов беззвучно і невчасно- ого.. то що жарти вже не настільки жарти?

я це писала по фану і нашвидкуруч тому не знаю наскільки вдалося, але все одно дякую що витратили свій час)