Не моя (+18)

Передмова

У ній все чудово: її пухкі губи, білі локони, фарфорова шкіра, стрункі ноги, хитрий погляд, гордовитий тон… я могла б продовжувати цей список вічно. Але, на жаль, це нічого не змінить. Вона, як і раніше, не помітить моє збентеження і закохані очі.

Історія коротка (1ч.) відверта (+18) і романтична.

Не знаю коли саме все почалося … Я навіть не вловила момент. Не помітила, як почала всюди слідувати за тобою: звуком, поглядом, кроком… Поступово, ніби розчиняючись у своїй залежності від тебе.

Я думала це пройде. Я сподівалася, я вірила, я намагалася: обговорення красивих хлопців, гортання їхніх стрічок в інсті, написання коментарів під фото…Я сподівалася що все це, що раніше так сильно мені подобалося робити разом з тобою, допоможе забутися і відволіктися. Але не вийшло. Усі спроби виявилися марними. І навіть гірше.

Я почала помічати, як знову і знову, під час перегляду різних соц. сторінок хлопців, мене все менше цікавило те, що відбувається на екрані. Мені важливо було дивитися на тебе, на твою яскраву посмішку і сміливі очі. Мені подобалося чути твої підколи, знущання та зауваження на їхню адресу. Ти завжди могла розвеселити.

Щоразу, коли ми залишалися на одинці, я потай намагалася вловити аромат білявого волосся: вгадати, який же парфум ти сьогодні використала і як багато? Для мене це було важливо, надважшиво.

Здавалося б, аромат – якась дрібниця. Але я завжди була уважною до деталей і знала: якщо від тебе сьогодні пахне м’ятою – все в порядку. Але якщо ж ніс уловлював запах персика, лаванди або, ще гірше, троянди – значить увечері ти знову не зі мною. Щоразу, за запахом, можна було вгадати: чи йдеш ти на побачення і з ким?

Так, ти ніколи не залишаєшся поза увагою. Маєш купу залицяльників, і для кожного свій парфум. Для тебе це немов гра.

На першій зустрічі дізнаєшся його улюблений запах, а після завжди використовуєш саме його. Ти хочеш, щоб кожен хлопець думав ніби він має значення у твоєму житті. Але це не так. І я цьому, таємно, радію.

Ти завжди ставиш себе вище за коханців. Вони: твої гаманці, твої спонсори, твої фанати. Вони обсипають тебе компліментами та грошима, вже за те, що подивилася на них. І навіть у ліжку не вони тебе беруть, а ти їм дозволяєш до себе торкатися.

І не питайте, звідки я знаю такі інтимні подробиці її життя. Іноді хочеться все це забути як нічний жах. Але не можна. Адже я її найкраща подруга ще з універу. Я завжди повинна вислуховувати її скарги на цих “безмозких бовдурів”.

І мені, повірте, все це не подобається. Деколи навіть нестерпно слухати і уявляти як вона десь, з кимось, знову…

Але я її не засуджую. І ніколи не буду. Це її вибір. Їй так подобається. Кожен новий клієнт приносить їй задоволення від обману, а кожна нова зустріч – гроші. І я не в змозі і не в праві їй заважати, адже саме тоді її очі сяють азартом та бажанням… але краще не про це.

Мені здається, що скоро я зірвусь та зізнаюся в почуттях, накинувшись з палкими поцілунками. Адже вона завжди така мила та весела. А ще дбає про мене. Знає як розсмішити та втішити, завжди підбирає найкращі слова. Вона ідеальна для мене.

Я, зазвичай, скромна і тиха, завжди розквітаю поруч із нею і не можу перестати посміхатися….

Але я не можу просто так зізнатися їй у почуттях. Не можу та не хочу. Адже знаю, що після шляху назад не буде. Не буде як у довбаних мелодрамах, де після слів щирості закохані цілуються і сміються в обійми. Ні!

Швидше за все вона просто подарує мені розгублений погляд та витиратиме мої сльози, запевняючи що усе добре. А в кінці перестане спілкуватися. Піде. Знайде заміну. Вона думатиме, що так краще для мене, що так я швидше забуду. А я не хочу! Не хочу її забувати! Цей тонкий голосочок, гордовиту усмішку та бездонно-глибокі очі. Все в ній ідеальне і робить мене щасливою. Будь-який її жест, будь-який її звук.. мені здається що просто помру без цього…

Часом, ночами, коли вона залишається в моєму ліжку після “дружніх” посиденьок, я не можу стримувати себе і починаю чіпати кожен сантиметр її шкіри, під виглядом дружньої забави. Вона, звичайно ж, не помічаючи каверзи, відпускає якийсь жарт і починає у відповідь мене лоскотати.

А якось навіть вона пожартувала:

– Ти ще поцілуй мене!))

І знаєте, що? Я поцілувала. Так ніжно та хвилююче. Обережно обхопивши руками її тонку шию. Вона навіть не чинила опір!

Спочатку я навіть зраділа, але потім зрозуміла, що це не від взаємних почуттів, а від шоку. І відсторонилася, ловлячи на собі її розгублений погляд.

Та вже за мить, ніби нічого не сталось, вона впевнено заявила: “А ти цілуєшся краще половини моїх коханців, не дарма ти моя найкраща подруга!” І розсміялась.

Я тоді теж зобразила на обличчі посмішку, але навіть уявити не можеш, чого це мені коштувало. Очі сповнилися сльозьми і серце шаленіло від болю та образи.

Якби я могла мати хоч якийсь шанс, промінчик надії на взаємність, я б тут же розповіла про всі свої думки, всі ніжні почуття. Я б зняла шкіру, розчепила душу, у намаганні описати щирість бажань та намірів!

Але проблема була в тому, що я чітко знала відповідь. Ти ніколи не змушувала мене засумніватися. Така близька, але не доступна. Може саме це мене так привабило…?

Не знаю…

І знати не хочу.

Ти це ти. Така красива, спокуслива і далека. Почуття до тебе, часом, просто зводять мене з розуму…

Пам’ятаю, як безсоромно пестила себе, поки ти беззахистно дрімала поруч. Це були незабутні відчуття: вбирати твій аромат, ловила кожен подих, шаленіти від сорому … Ти навіть коли спала, була такою бажаною!!!

Я звивалася на ліжку як змія, намагаючись робити все якомога тихіше і акуратніше, щоб не турбувати твій сон і нашу дружбу. Але вся ця ніч, темрява і ти поруч – так збуджуюче, що я кінчала кілька разів, зводячи себе. І після  намагалася зупинитися. Але один твій рух, злегка задерта нічна сорочка або привідчинені губки, тут же спонукали до нових дій.

Я почувала себе неправильною, огидною, але водночас зціленою та щасливою. Хотіла, щоб ця ніч ніколи не закінчувалася…

Але, нажаль, світанок знову заглядає у вікна, перетворюючи на попіл всі мрії.

І я знаю, так було і буде завжди. Завжди я буду лише “найкращою подругою”, лише плечем де можна поплакати… А після ти матимеш чоловіка, сім’ю, дітей…і на мене просто не залишиться ні часу ні бажання….

Адже я не багато прошу! Нехай навіть не міцне кохання, нехай навіть тимчасове помутніння… хоч пару слів та спільних ночей. Я запам’ятаю на все життя і таємно пронесу аж до могили всі ці щасливі моменти!

Але ні.

Я знаю що так не буде.

Ти занадто часто закохуєшся.

Занадто “правильна”

Занадто сильно любиш члени…

І ось, проводжаючи тебе поглядом, на чергове “побачення”, я збільшую гучність в навушниках, аби заглушити дикий стукіт мого закоханого серця.