Не думав, що це закінчиться так.

 Ви коли-небудь втрачали коханих вами людей? Я думаю, що так. Здається, через це проходила кожна людина на цій Землі. Всі коли-небудь відчували той біль, коли за декілька хвилин змогли зруйнуватися ті незабутні роки проведені разом з тією людиною, роки, коли ти був дуже щасливий, коли ні про що не переживав і не турбувався, тому що знав, що поряд з тобою є людина, яка тебе підтримає, який завжди буде на твоєму боці й ніколи не кине. Але на жаль, не завжди все йде так добре, як хотілося б, не всі люди, яких ви так любите, можуть залишитися з вами до кінця життя.

 Мене звати Чімін, Пак Чімін. Я ніколи не був таким другом, з яким можна піти потусити, я більш відомий як “ботан”. Мені ніколи не потрібна була дружба, я чудово відчував себе не маючи ніяких друзів, тому що ніхто ніколи не хотів бачити мене біля себе в ролі друга, але все ж таки знайшлася людина, яка зацікавилася мною. Його ім’я Юнгі. Ми вчимося разом с середньої школи, але запропонував мені дружбу, він тільки в старшій. Звісно ж, це повинно було викликати підозри, як же інакше, але я занадто наївний. Юнгі не такий, як я, він грубий, невихований і той ще ледар, але при всьому цьому, він був дуже милий зі мною. Все, що завгодно, можна було очікувати від такої людини, як він, але точно не такої щирості. Він багато розповідав мені про свою сім’ю. Його сім’я живе у достатку, але батьки ніколи не давали йому грошей на його бажання, ніколи не підтримували Юнгі, в його захоплення музикою, говорили, що це трата часу і краще знайти професію, яка принесе йому достатньо грошей. Розповідав мені про його друзів, насправді він ненавидить ходити з ними на вечірки, бо йому некомфортно знаходитися в місці, де дуже багато людей, він віддає перевагу самотності, чи хоча б тусити тільки з його 3 друзями, але не з таким скупченням людей, які зазвичай приходять на ті, на мою думку, жахливі вечірки. Я вперше побачив у ньому хорошу людину. але, мабуть, я знову помилився, як завжди…

 Цілий рік ми були разом. Багато хто, дивувалися тому, що Юнгі, спілкується з таким, як я. Всім було веселіше жартуватися наді мною, чи спілкуватися. Але Юнгі був милим зі мною, кожного дня він говорив щось приємне для мене, хвалив і підтримував мене, він допомагав мені з тими, хто ліз до мене. Він ніколи не змушував мене йти з ним на вечірки, коли ходив зі своїми друзями, які навпаки змушували його, іноді мені хотілося піти, щоб він не відчував себе некомфортно там, тому що як тільки проходило 10 хвилин з моменту, коли він зі своїми друзями прийшли, всі розходилися, хто пішов пити, хто був зі своєю дівчиною, а хтось навпаки шукав собі дівчину, залишаючи Юнгі одного, але я не міг, таких, як я там не приймають і Юнгі мене розумів. Він завжди слухав мене і розумів, йому не було все одно на мою думку, він завжди питав мене, що думаю я. Юнгі був навіть краще моїх батьків. Я хотів дружити з ним, я хотів бути таким, як і він. Хоч я і бачив його, як погану людину, але насправді, він дуже сильний впевнений в собі, а ця впевненість, це те, чого мені насправді не вистачало. Мені потрібен був Юнгі, щоб навчитися жити так, щоб крім самого себе мене в житті більше нічого не турбувало. Це був мій шанс, шанс змінитися в кращу сторону й вийти з тіні тисячі людей. Юнгі хотів цього, не менше мене. Він був готовий допомогти мене. Але після початку, після десятки порад, все закінчилося. Я не встиг змінитися. Все закінчилося так само несподівано, як і почалося.

 -Чімін, вислухай. Я хочу сказати тобі, що більше не хочу спілкуватися з тобою, не хочу більше дружити з тобою, думаю, що нас більше не треба розмовляти. Все закінчиться прямо тут, – його голос тремтів. Але чому? Невже він був не впевнений у своїх словах? Він не хотів цього? Хотілося б мені вірити в те, що він насправді не хоче цього говорити, але він дивився мені прямо в очі коли говорив це. Я вже чув від нього, що коли він дивитися людині прямо в очі, він впевнений у собі й своїх словах. Не думаю, що він збрехав би мені тоді, як і зараз. 

-Що ж, якщо, Юнгі, ти справді цього хочеш, то добре, – я сказав це, подивившись на хлопця прямо переді мною і посміхнувся. – Дякую тобі, за це рік дружби, це було весело, – промовивши це, я повільно розвернувся, я не встиг зробити перший крок, як мене зупинив його голос.

-Ти навіть не хочеш дізнатися причину? Просто ось так візьмеш все кинеш і підеш? Це зовсім не схоже на ту людину, якою ти хотів бути. Чи ти забув? Зараз переді мною, той слабкий Чімін, який звик тікати від всіх проблем. Я думав, що зміг направити тебе на правильні думки своїми декількома порадами, я думав, що ти спробуєш залишитися і вирішити цю проблему сам, а не тікати знову, але я помилився, – я знову повернувся до хлопця і подивився на нього. Юнгі був сердитим, він дійсно хотів побачити мене іншого, навіть в той момент, коли говорив про останню нашу зустріч і розмову, як друзів. Я зовсім не розумію, чого насправді він хоче. Чи хоче він насправді, того, що сказав раніше? Я все більше сумніваюся в цьому. 

-Добре, якщо ти так хочеш, щоб я не кидав все ось так просто, то давай, скажи причину, сподіваюся це буде щось цікаве, щоб я не пожалів про свій вибір. Що ж такого могло статися у твоєму житті, що ти почав дружити з такою людиною, як я? – поставивши це питання, я знову повернувся спиною до Юнгі. В той момент мені аж ніяк не хотілося бачити його лице, не хотілося бачити його почуття, я боявся, що побачу байдужість. Але понад усе, я не хотів, щоб він бачив мене, моїх сліз. Я повинен бути сильним, але я не можу побороти свої почуття, ніколи не зможу стримувати їх.

-Торік. Все почалося на одній вечірці рік тому, – ні, ні, ні! Після цих його слів, мені хотілося втекти з того місця, нічого не чути. Я не хотів би почути, що наша дружба могла бути всього грою. Я не хочу цього чути, Юнгі, будь ласка, замовчи!… – На тій вечірці, ми сиділи й грали в “правду чи дію”. Коли я вибрав дію, я і не думав, що все так складеться. Як ти вже напевно зрозумів, мої друзі, не придумали нічого кращого ніж сказати подружитися з тобою аж на цілий рік. Більше за всіх випив за нас Чонгук, тому не дивно, що це він все придумав. Звісно ж, я хотів би відмовитися в цього, але мені б довелося виконувати дуже ганебне покарання. Тому, Чімін, я хочу, щоб ти знав правду, що ця дружба – звичайна гра, – я не знав, що відчував Юнгі в той момент, коли говорив ті слова, я не міг побачити його емоції, але в глибині душі, мені хотілося розвернутися і переконатися в тому, що йому не все одно, він теж щось відчуває, що ця дружба, хоч і була простою грою на початку, але не весь рік, але на жаль, це була жорстока правда, про яку, мабуть, я міг здогадатися з самого початку. 

-Виконати ганебне покарання? Хіба може бути щось ганебніше, чим дружба зі мною? Як думаєш?

З моїх слів пройшла хвилина, але відповіді я так і не отримав. Можливо, Юнгі й так сказав мені багато болючої правди, він не хотів засмучувати мене ще сильніше.

-Що ж, добре, навіть так, я все одно радий, Юнгі, що ти був чесним зі мною, радий, що навіть так, ми були друзями. Я завжди думав, що ти погана людина, але знаєш, це рік показав мені іншу твою сторону, яка, мабуть, і не існує насправді, – ледве стримуючи сльози промовив я тремтячим голосом. Почекавши ще декілька секунд в очікування якоїсь відповіді. Крізь тишу, не отримавши ніякої відповіді, я зробив пару повільних кроків вперед дійшов до сходів і вже бистріше спустився на перший поверх до виходу з будівлі. Вибігши з будівлі й зупинившись біля сходів, я все-таки зміг сказати те, до чого так довго готувався, я повинен був сказати це завтра, але я знову не встиг. – Я знаю, що ти ніколи не почуєш це з моїх вуст знову, але все ж таки, дякую тобі, за те, що ти зробив для мене. Якби не твої поради, напевно, я б ніколи не набрався хоробрості, щоб сказати тобі це, – зробивши невелику паузу, тихим, але впевненим голосом. – Я кохаю тебе Юнгі, дякую, що ти був зі мною, – сказав я і витираючи сльози з обличчя пішов далі, не озираючись назад. 

-І я кохаю тебе мій милий Чімін. Вибач, що не виправдав твоїх очікувань, але я сподіваюся, що це ще не кінець, я вирішу свою проблему, через яку мені довелося зробити такий крок і повернуся до тебе. Обіцяю, що зроблю тебе щасливим, – дочекавшись поки я відійду трохи далі від будівлі, стоячи за скляними дверима, хриплим голосом сказав хлопець. Він був щирим. Він точно говорив правду, і навіть не дивлячись, яким стриманим він був до емоцій, стримати своїх сліз, він не зміг. – Тільки дочекайся мене, будь ласка і я стримаю свою обіцянку, – схиливши голову додав хлопець.