Не гідний (2)

Після того, як всі учні та деякі вчителі зібралися на тренувальному майданчику, директор академії розпочав пояснювати сенс завдання.

— Всім добрий день, діти! Я бачу ви сповнені ентузіазму, я також, тож давайте починати. Ваша задача дуже проста: одна команда намагається дістатися лінії, де знаходиться друга команда, яка, в свою чергу,  повинна цього не допустити. На все про все вам дається 10 хвилин. Сподіваюсь, всім все зрозуміло?

– Так! — дружньо відповів весь А клас.

Після чого усі, крім перших учасників, попрямували в кімнату з камерами, щоб спостерігати за боями своїх однокласників.

Команда Бакуґо і Мідорії була третьою за списком. Останній особливо не переймався щодо свого бою: на даний момент його більше цікавило, як будуть діяти його друзі. Він, як завжди, занотовував щось в свій зошиток, і Бакуґо це трохи дратувало. Причини не було, просто його бісило, що Мідорія іноді буває таким ботаном. Він мусив ще раз поговорити з ним, поки був час.

На початку другого бою, Бакуґо не витримав:

— Деку, досить бути задротом. Ми так і не дійшли згоди.

— Так, вибач, я трохи захопився. Просто люблю спостерігати за поєдинками інших. Щодо плану, я все-таки думаю, що Тодорокі одразу спробує перегородити нам шлях, але також не треба недооцінювати Яойрозу…

Десять хвилин пройшли непомітно – і ось вони вже на лінії старту. Відстань між командами досить велика, приблизно 500 метрів. Їхній бій проходить на якійсь вуличці, оточеній купою багатоповерхівок. Першими вперед рушили Мідорія та Бакуґо. Тодорокі одразу запустив брилу льоду проти них. Хлопці встигли добігти до маленького провулку між будинками і сховатися там від атаки.

— Як і очікувалося, він одразу створив величезну крижану стіну. Пропоную обійти ось там.

— Який обхід, ми підемо напролом. Цей гівнюк знову не хоче нормально битися, просто сховався там і все! — Бакуґо вже був на межі, хоча бій тільки почався.

— Каччане, ні, ми витратимо на це купу часу, а в нас його нема. Ми ж це вже обговорювали.

Бакуґо вже прямував до виходу з їхньої схованки, але Мідорія схопив його за плече.

— Каччане, не роби дурниць, ми повинні працювати в команді, а ти поводишся, як дурень! — тепер вже він зірвався на крик.

— Я робитиму, що захочу! — гучний хрипуватий голос буквально вдарив у вуха Мідорії.

“Ти знову не можеш поводитися з ним нормально. Ти досі мудак. Чому він повинен возитися з тобою?”

Як тільки Бакуґо усвідомив це, риси обличчя одразу пом’якшали. Він хотів що-небудь промовити, але Мідорія його випередив.

— Каччане, – вдихнув він і поклав руку на друге плече, тим самим розвернувши Бакуґо до себе обличчям. — Я розумію, що ти мене ненавидиш і взагалі знати не хочеш, мені шкода, що так склалося, але справа така, що ці 10 хвилин – ми команда. Тому, заради твого і мого ж блага, спробуймо хоча б зараз працювати разом. Я не хочу облажатися.

Бакуґо приголомшила зміна поведінки друга.

— Деку…

В цей час Мідорія відірвав свої руки і став активно жестикулювати.

— Ми витратили багато часу, тому, прошу, вислухай. Підемо тим шляхом…

Бакуґо неуважно слухав, бо нещодавня промова Мідорії його сильно схвилювала. Він досі відчував дотик його долонь на своїх плечах. І він був трохи розгубленим протягом всього завдання. Хто ж знав, що Мідорія йому таке скаже. Сам же Мідорія, схоже, розлютився через ту розмову. Йому просто набридло приховувати свої думки щодо стосунків між ними. Що б там не було, але вони обидва трималися гідно, діяли за планом та в результаті перемогли. Обхитрити Шото й Момо виявилося не так вже і складно, бо вони не здогадались, як саме вчинять їхні супротивники.

— Молодці, хлопці, ви чудово попрацювали. З вас може вийти прекрасний дует, я б навіть сказав, диво-дует! — щирий Всемогутній широко усміхався.

— Дякую, ми старалися! — так само розчулено подякував Ізуку.

— Гей, Тодорокі і Яойрозу, ви непогано попрацювали, але є деякі недоліки. Після уроків я вам все поясню, — Айзава, як завжди, суворий.

Звісно, Бакуґо радів перемозі над Тодорокі, він навіть кинув йому декілька колючих фраз перед тим, як покинути майданчик. Проте, вже сидячи в кімнаті з камерам і стерпівши привітання однокласників, він знову згадав про Ізуку, який тим часом щось активно обговорював з Ураракою і Тодорокі.

Вже вдома, лежачи в ліжку, Бакуґо зміг спокійно все обдумати. Він досі відходив від одкровення Мідорії. Хоча це і було тупо, бо ж які ще висновки можна зробити з його ставлення протягом усіх цих років, але він все одно до кінця не розумів.

Почуття провини і так гризло його, а зараз ще й пробудилась ненависть до себе. Він зловив себе на думці, що йому потрібно спробувати хоча б поговорити з Мідорією про це, провести разом деякий час. Однак, обговорювати проблеми Бакуґо зовсім не любив: для нього це було схожим на приниження. Він сподівався просто налагодити контакт чи якось допомогти, вірив, що це його виправдає.

Незрозумілим для нього було бажання захистити Мідорію, зберегти, наче щось особисте, наче когось близького. Бакуґо міг заперечувати це скільки завгодно, але глибоко в душі відчував правдивість цих почуттів. Він продовжував вважати себе егоїстом і ця думка пожирала його зсередини. Він відштовхнув її, ще дужче закутуючись в ковдру. Нарешті Бакуго достатньо втомився від роздумів і провалився у сон.

Посилання на профіль бети, у неї також є крутий фанфік по геройській академії

Блог | Фанфіки (fanfic.com.ua)