Не все так просто

Чи так прості білявки?

Можливо три сільські дівчини просто прикидалися, що умлівають за Гастоном, а самі сміялися з нього. 

Бах. Бах.
Вранішню тишу розірвали постріли.
– Це Гастон. Повертається з полювання. Дівчата, приготувалися, – зкомандувала білявка у червоній сукні своїм подругам з якими теревенила біля колонки.
Дівчина у жовтій сукні зтягнула окуляри з носа і швиденько заховала їх разом з записником до кишені. Білявка у зеленому – поправила волосся, щоб прикрити одне око.
З-за рогу вийшов високий, широкоплечий синьоокий брюнет у червоній сорочці. За ним чимчикував низенький товстунчик, що тягнув здобич і зброю. Здоровань зупинявся помилуватися собою у кожній відзеркалюючій поверхні. Він найкращий мисливець, найсильніший з поміж тутешніх хлопців, та ще й красунчик – тому вважав що кожна дівчина просто зобов’язана впасти до його ніг.
Щойно він підійшов до блондинок, як ті почали мліти, дурнувато посміхатися, закочувати очі белькочучи компліменти його зовнішності. Та хлопець не звертав на них жодної уваги, і навіть не озирнувся коли вони синхронно зомліли.
Синьоокий мисливець помітив здобич цікавішу ніж “тріо дуреп” – в провулку промайнула постать шатенки у синій сукні, що йшла встромивши ніс у книгу. Хлопець відразу почав залицятися. Та на карооку інтелектуалку його мускулінність не діяла. Тим часом білявки опритомніли, підійшли поближче і прислухалися до їх розмови.
На словах: “Читання не годиться для жінки. Вона від цього думати починає” – дівчина у жовтому скреготнула зубами і хотіла висказатися, та її встигла зупинити подруга:
– Не виходь з образу.
Шатенка ввічливо відмовила хлопцю. Хоч білявки були з нею повністю згодні, та треба було відігравати роль до кінця тож вони обурилися:
– Та, що з нею не так?
– Божевільна!
– Він золотце.
Та те саме “золотце” на них навіть не поглянуло. Він звик сприймати захоплення як належне, тому пішов навіть не озирнувшись на дівчат.
– Він пішов? – запитала дівчина у жовтому.
– Так. Ми самі, – підтвердила її подруга у зеленому, що озирала вулицю.
– Нарешті. Набридло кривлятися. Що сталося Розі? – запитала дівчина у подруги у червоному, яка до чогось прислухалася.
– У домі Бель черговий вибух. Схоже її батько не в ладах з новим винаходом.
– Ну нічого. Мосьє Моріс геніальний винахідник. Він швидко все налагодить, – сказала дівчина, що вже встигла начепити окуляри і знову почала, щось записувати.
– Ох, Жоржето! Тоді чому ж ти доньку свого любого Моріса назвала “божевільною”? – підколола любительку жовтого подруга в зеленому.
– І зовсім він не мій Есмеральдо! – обурилася дівчина відклавши свою писанину.
– Значить те, що він “любий” ти не заперечуєш.
Жоржета почала заперечувати свої симпатії до винахідника, що був на кілька років старший за її батька. Казала, що поважає його як людину, і захоплюється польотом його інженерної думки.
– А ще у нього дуже симпатичні вусики – несподівано додала вона і зашарілася.
Подруги лише перезирнулися і продовжили дражнити закохану дівчину, що ніяк не могла наважитися підійти поговорити з об’єктом своєї симпатії.
Коли Моріс лише переїхав до їхнього містечка то в першу чергу звернувся за допомогою до місцевого коваля – батька Жоржети. Його єдина дочка з дитинства добре ладнала з цифрами і часом допомагала підрахувати кошторис. Тож і цього разу пішла з татом.
Мале дівча була зачарована всілякими штукенціями, що привіз з собою новоприбулий. Звісно і у кузні були різні механізми, але не такі витончені. Донька нового жителя міста люб’язно розповіла, що для чого потрібно. Жоржета потім картала себе за те що зіпсувала перше враження, бо з відкритим ротом витріщалася на інструменти. Вона після цього знайомства зацікавилася механікою. Прочитала всю доступну літературу. Була другим у місті заядлим читачем, після Бель звичайно. Тільки старанно приховувала це. За прикладом свого кумира Леонардо да Вінчі – завела собі записник у який занотовувала свої ідеї для винаходів. Та розказати про них Морісу вона соромилася. Боялася знову виставити себе повною дурепою.
– І взагалі, я просто висловила громадську думку. Бель всі вважають трохи дивною, бо вона вічно ходить втупившись у книгу.
– А нас трьох вважають дурепами, бо ми “умліваємо” за “золотцем” Гастончиком.
– А хіба погано? Хлопці нам не надокучають з залицяннями, бо не витримують конкуренції з Гастоном. Ніхто від нас нічого не очікує. І тому ми можемо жити як заманеться, – і Жоржета знову повернулася до нотаток.
– З цим не посперечаєшся. – відповіла Есмеральда Жоржеті відкидаючи волосся з обличчя. Зазвичай вона одним пасмом прикривала око, бо соромилася, що одне блакитне, а інше зелене. У Розі була схожа проблема з вухами які стирчали мов лопухи, тому вона приховувала їх зачіскою. А Жоржета соромилася носити окуляри. Одягала їх лише коли збиралася читати, чи записати щось.
Не все так просто у житі дівчат. За привабливою зовнішністю завжди знайдеться якийсь дрібний недолік, який старанно приховується.
– Дівчата, – подала голос Розі, що до чогось прислухалася. – Гастон не сприйняв відмову і серйозно налаштований взяти її за дружину. Схоже завтра на нас чекає велика вистава.
– От вже цей Гастон. Абсолютно впевнений у своїй привабливості, – пробувала Есмеральда. Вона з відразою згадувала той період, коли хлопець не давав їй проходу. Доки Жоржета не порадила їй прикидатися закоханою. Завжди більш бажане, що недоступне. Пізніше вони взяли під свою опіку маленьку Розі, яка мала неабиякий акторський талант. Саме вона вигадала різноманітні ужимки, тріпотіння віями, закочування очей і непритомність. Ціле мистецтво вміти знепритомніти так, щоб жодна спідниця не задердася.
– Розі, я завжди захоплююся твоїм слухом. У тебе точно немає музикантів у родині?
– Ніби ні. Та мені іноді сниться як хтось грає на флейті. І цей хтось дуже близький. Після таких снів я прокидаюся з пусткою на серці, ніби не вистачає чогось. А коли я намагаюся поговорити про це з мамою вона починає сумувати, і сидить подовгу мовчить втупившись в одну точку.
– Як я тебе розумію. Моя мама теж буває порається на кухні, щось наспівує. Потім ніби повернеться, щось спитати, а там нікого немає. І вона завмирає намагаючись згадати щось. Чи когось. На мої запитання вона просто розводить руками.
– Це одна з таємниць нашого містечка – підсумувала Жоржета закриваючи свій записник. – Не потрібно десь далеко їхати заради пригод. Варто лише уважніше придивитися довкола.
На відміну від Бель, яка любила читати романтичні історії, Жоржета віддавала перевагу книгам в яких героям доводилося розгадувати різноманітні таємниці.
Подруги з нею погодилися.
Настав час розходитися. Домашні обов’язки самі себе не виконають. Есмеральді так взагалі потрібно було допомогти мамі готувати банкет на завтра, та й сьогодні очікувався наплив відвідувачів в таверні. На Жоржету чекала бухгалтерська книга. Батько повністю довірив фінанси дочці, бо ні він сам, ні сини не любили возитися з папірцями. А Розі поспішила допомогти мамі доглядати стареньких в лікарні при церкві.
Завтра їм потрібно буде розіграти виставу ” Безутішні діви, ридають за своїм кумиром, що одружується”.