Не брехала

ніколи не брехала і не буду

та повірять в це наразі тільки небеса

за спиною казала «не люблю я»

в результаті ти пішла від мене сльозами блища

ти мій світанок

ти моя прекрасніша зоря

ніколи в очах не потухала

та не повіриш більше в це

скільки б я віршів не написала

закриваючи мене в стінах, не бачу більше ні світанку, ні зорі

більше не погляну в зелені очі твої

для тебе хоч ромашок нарву, хоч весь світ пішки перетну

не повіриш як сильно тебе люблю

не повіриш..

зате віриш що брехала я тобі так нагло і безпардонно

хіба можна брехать про таке?

після всього що робила дивлячись прямо в очі

хіба можна повірити так тупо, що була я фальшивкою з дня до ночі?

і навіть що би хто не говорив

як би не кричали всі мої знайомі

«озирнись! ти їй ніхто! просто живи далі і змирись!»

уже рік як люблю тебе, і ніяку не іншу

тепер не сумніваюсь в цьому ні на хвилину.

не могла не зробити це

не могла тут просто промовчать

через чотири сука місяці, знов доводится в пустоту кричать.

як кричала тоді, як кричу і наразі

та слова викрикнуті мною, ніколи не мінялись

кричала «я люблю її! ніколи не покину! буду тільки зі своєю коханою!»

зриваюсь тільки по причині

і на цей раз

причина за сусідньою партою