Не безстрашна, а безсоромна

Прокинувшись рано вранці, годині о шостій, Оля взялася за ранкові водні процедури. Підвівши очі консилером і переодягнувшись у спортивні легенси і водолазку для бігу, вона спустилася на кухню.

-Доброго ранку, бабусю, – привіталася дівчина і поцілувала бабусю в щічку. – Я на пробіжку, що-небудь купити?

-Вранці, ні не потрібно, та й сумніваюся, що в них є цілодобові. – Жінка з самого ранку клопоталася на кухні, її ранок починається о 4-й годині, і для неї це норма.

-Тоді я пішла. – Зробивши ковток води, Ольга попрямувала до коридору, взулася і вийшла з дому. – Чудова погода, для пробіжки. – Вітру не було, а сонце, слабо, але гріло. 

Пробігаючи тією самою вулицею, що і вчора, дівчина спостерігала безліч п’яничок і безхатьків.

Як ви думаєте, з ким вона зустрілася? Звісно з тим самим рудим хлопцем.

-Щось ми часто зустрічаємося, не знаходиш? – Окликнула хлопця Ольга, підбігаючи до нього.

-Привіт, на пробіжці? – здивувався рудий, він був єдиним, хто бігав рано вранці цією дорогою.

-Так, вирішила знову почати, після переїзду. – Мило посміхаючись, дівчина зрівнялася в бігу з хлопчиною.

-Так ти приїжджа? Я Єн, до речі, – нарешті представився хлопець.

-Я Ольга, приємно познайомитися. Ми з моїми, вчора переїхали. – У відповідь предсятавилася Писаренко.

-Звідки ти?

-З України.

-Ого, а як там?

-Красиво, якщо пощастить побачиш на власні очі.

-Та, навряд чи.

-Чого так?

-У мене сім’я велика, не думаю що зможу їх залишити.

-Ну, в цьому проблеми немає, якщо що і з сім’єю можна.

За такою милою бесідою підлітки бігали близько години, захекані, вони розбіглися по домівках.

Прийшовши додому, Оля одразу пішла в душ, після розслаблювальної теплої водички, дівчина спустилася на сніданок.

На годиннику майже восьма, пора збиратися, настрій сьогодні веселий, тому замість ластовиння будуть глузування (Ha-ha-ha, типу як веснянки написами) очі підведені акуратними чорними стрілками. Сережки в мочки і хрящі вух, у язик, нижню губу, ліве крило носа, це не все, що є, але ті, які вона надягла сьогодні. Чорна водолазка з блискавкою від горла до грудей, приталені джинси того ж кольору і темно-зелені кросівки Fila. Високий хвіст, завершував весь образ.

Ранок у школі проходив якось дивно (навіть якщо не враховувати те, що дівчина перескочила 2 класи): привітання, свист хлопців-однокласників, не привітні погляди однокласниць-дівчат. Але Олю це не сильно хвилювало, вона була готова до подібного, не першу школу змінює, завжди одна й та сама реакція. Усе ніби як завжди, але передчуття не дуже.

Обідня перерва. Перекусивши яблуком із йогуртом, Ольга стояла біля шафки, наводила порядок. Якийсь хлопець підійшов знайомитися.

*******

Йен разом зі своїм братом Ліпом, стояли біля вікна в коридорі.

-Чого, з ранку, на уроках не був? – Запитав рудий.

-Так, на боях, ще один придурок, злився, знову доведеться битися мені, – обурювався старший.

-Може, мені, цього разу, битися? – Йен намагався якось допомогти в справі.

-Подивимося, бій завтра, може знайдемо когось.

Дзвінкий ляпас.

Хлопці обернулися на звук, як і всі, хто стояв у каридорі.

*

– Слиш, сука! Хулі виебиваешься?! – Обурювався хлопець, потираючи щоку. – Ти ж усе одно, підімною опинешся, і стогнати будеш!

Хлопця явно виводила відмова новенької, він замахнувся, у спробі налякати дівчину, але та не здригнулася, жоден м’яз її обличчя не натяков на страх.

-Чьо, безстрашна, крута тип? – Обуренню хлопця не було меж.

Ольга посміхнулася, як божевільна, і подивилася на хлопця з-під лоба, хоча той був не набагато вищий за неї. Вона ніжно обхопила пальцями його підборіддя, змінила погляд божевільної на лагідніший і опустила його підборіддя донизу, примушуючи хлопця дивитися їй прямо в очі.

-Ну, раз ти так кажеш… – Тембр її голосу був схожий на муркотіння, губи хлопця розтягнулися в усмішці. Оля відпустила його обличчя і злегка повернулася, ставлячи сумку на підлогу.

*

-Як думаєш, здасться? – Запитав Ліп у брата.

-Це Оля, та що питала за тебе. Вона виявляється нова сусідка Карен, – уточнив Єн. – Я з нею сьогодні вранці бігав, ця, не здасться, вона не з боязких.

*

Піднявшись на повний зріст, Писаренко стиснула обидві долоні в кулаки, точний удар правою, хлопець вдаряється головою об шафку, з розвороту удар лівим ліктем, хлопець знову б’ється головою об шафки і падає на підлогу.

– Ти, вже звиняй, але стогнати підімною будеш, ти, і тільки від болю. – Дівчина мило посміхнулася. Піднімаючи сумку, вона зрозуміла, що весь коридор дивиться на неї. Але побачила знайому руду маківку, і помахала йому рукою.

*

-Я ж казав, що вона не з боязких! – Пишався собою Єн, і у відповідь помахав їй рукою. – Познайомити?

– Ще питаєш!? Звісно, так. – Майже кричав Філіп.

Вони, обидва, попрямували на зустріч дівчині, але…