несумісні

“чи можу я чимось допомогти тобі?”, – чужий голос вирвав хосоку із власних мар; вона і не помітила як вже декілька хвилин стоїть перед стендом літературного факультету роздивляючи чорно-білі фотографії незнайомих їй письменників.

стенд цей до речі знаходився на університецькому фестивалі об’єднання науки та творчості.

“це аллен гінзберг, а поряд з ним вільям берроуз і джек керуак. це перше читання ‘крику’, найвідомішого з його творінь” – фото вмить втратило свій сенс, коли хосок побачила власницю цього чарівного голосу. вона мала волосся кольору лаванди, і мабуть дівчина знала про це порівняння, бо парфюм її мав аромат тих квітів.

“вибач, я така не зібрана. я право зовсім не розуміюся на художній літературі, але щось мене в цьому стенді привабило”

“все гаразд, в наші дні мало хто цінує літературу, тому ти можеш помітити як мало людей тут, – вона окинула широким поглядом залу і вмить повернула свою увагу до хосоки, простягнувши їй долоню, – я кім сокджин, третій курс літературного”

хосок простягнула руку у відповідь: “мене звати чон хосок, я тут на фізика вчуся” -, її обличчя осяяла щира посмішка.

“гарна”, – сказала вголос джина і м’яко посміхнулася у відповідь

“хаха що? я не почула” 

“кажу, нудно, нудно мені тут. підемо гуляти?”

–

“..аллен гінзберг висловив так свої емоції з приводу того, що керівництво університету вліпило йому кілька адміністративних правопорушень через занепокоєння про його гомосексуальний контакт з керуаком”

“гомосексуальний?”

“гомосексуальний”

вони і справді просто пішли з виставки, хоча джин і мала представляти свій факультет. дівчина сказала, що знає гарне місце, але до нього треба їхати автобусі деякий час. хосок зовсім не нервувала, хоча і мала звичку червоніти перед гарними дівчатами. справа була у джин, вона багато говорила, і зовсім не про себе, а про книжки і світ, і голос її зачаровував. але тут джина зробила павзу і відвела погляд до вікна, мляво розглядаючи швидкоплинні пейзажі. весна все фарбувала в зелений, і за містом це відчувалося як рай.

“ми справді приїхали на іподром?” – здивовано спитала хосок, вона очікувала на парк чи кав’ярню

“а що думаєш, це занадто для першого побачення?”

“га?”

“просто жартую. я ж читаю бітників, як я можу затягнути тебе в нудне місце?”

хосок подумала, що будь-яке місце в компанії джини просто не могло бути нудним, і наздогнала дівчину, яка стрімко пішла вперед.

чон справді спочатку боялася, але побачивши як впевнено джин сидить у сідлі, в її очах з’явилися блискітки бажання. вона відвела хосоку до стійла, щоб та обрала собі коня, або радше він її. рудий із золотою гривою, йому мабуть сподобалося таке ж руде волосся хосоки. кім заплела дівчині у високий хвіст, дивуючись його м’якості 

“а ти могла б бути хорошою конячкою, хосок-а”

дівчина засміялася і ледь не впала з коня, на якого так старанно вибралася. не без допомоги джин, звісно.

“я тримаю, не бійся”, – але хосок справді не відчувала страху. тому після короткого навчання, вже обганяла професійну вершницю 

“гей, ти куди так швидко?”, – не встигла крикнути джин, як хосок звалилася пляцком на землю

“ой лишенько~”

джин швидко злізла з коня і побігла до дівчини.

“ти як, не сильно вдарилася?”, – джин взяла хосоку за плечі і почала вертіти її в різні сторони, оглядаючи на наявність травм, а коли підвела очі на дівчину, побачила її застигле обличчя і здивовані очі, – “гей, ти чого?”

“пхаха-ха”, – тільки і вирвалося з її вуст, хосок зігнулася в троє і почала реготати як дитина, – “це було так круто, я здається побачила всі зірки світу в очах”

джин теж не могла стримати сміху дивлячись на цю кумедну постать перед собою

“зі мною все гаразд, джин-а, не хвилюйся так, бо нагадуєш мені мого батька”, – заспокоївшись сказала хосок, гладячи стурбовану конячку, – “і дякую тобі, це був неймовірний день”

кім лагідного посміхнулася і провела долонею по рудому волоссю прибираючи листя трави, хосока знову зашарілася, але закрутивши головою швидко прийшла до тями: “так ну все я кататися”

“та невже? подивись на свої коліна, дівчино”

хосок опустила погляд вниз, з обох колін стікали маленькі смужки крові, а самі коліна синіли від подертої шкіри.

“та~ звичайна подряпина”,- сказала рудоволоса і залізла на коня

джин поклала два пальці на перенісся і похитала головою. хосок здавалася їй такою безтурботною, такою іншою порівняно з вічно заклопотаною кім джиною, яка занадто рано подорослішала і втратила всю життєрадісність у свої 24 роки.

вона залізла верхи і крикнула хосоці, яка встигла проскакати так далеко

“зачекай-но на мене, дурненька~”