Несподіваність.

Перша їх зустріч була у літньому таборі.

Двоє підлітків зі своїми дурними ідеями та великою енергією всередині.

Море, пляж, спека й вони. Один для одного, без інших навкруги.
Веселі ночі без сну разом в кімнаті, перегляд фільмів, обговорення кумедних ситуацій з життів та багато солодкого, яке було заборонено. Перша сумісна дискотека, перші порушення комендантської години. Ніч, пляж, зорі і їх руки у замок.

Вони радісно проводили час. Увесь літній місяць сповнений безмежним щастям та звуком сміху. Проте, веселощі закінчилися.

Розставання було болюче й сльозливе. Один від одного не відходили усю дорогу, в надії на продовження канікул. Не так енергійно обговорювали Марвел усю ніч, не так радісно дивилися в очі, не так тепло було за руки триматися. Особливо наостанок. Бо знали, забудуть про одне одного.

Друга зустріч сталася в університеті.

Юнґі успішно закінчував другий курс та старанно, як міг, закривав сесії. На літо залишалася лиш практика, від якої відмовитися не можна було.

Знов спекотне літо. Знов море, пляж, пісок і діти навкруги. Але тепер хлопець був старшим за всіх, вожатий.

Зустрілися кумедно.
Зіткнулися одне з одним головами, коли поспішали в різні сторони. Скільки крику тоді було. Весь табор знав про зустріч з минулого.

Погляди, дотики. Більш дорослі, жадібніші, ласкаві. Юнаки більше не порушували комендантську годину, бо мали право гуляти вночі.

Сміх, ніч, зорі, шум прибою й пляшка дешевого алкоголю, який віддавав яскравим присмаком вишні. Їх руки сором’язливо та дотепно повзли один до одного. М’які дотики та посмішка. Тепло на душі, та назовні.

Кінець був більш щасливим…
Проте, далекий від їх омріяного хеппі енду.

На цей раз контакти були додані в їх телефони, пальці швидко набирали текст, а очі сяяли від захоплення. Спілкування тривало довго, надто навіть для мрійливих підлітків.

Третя зустріч була через багато років.
А точніше через шість.

На дворі стояла зима. Холодна, але лагідна. Близилося Різдво, за ним інші святкові дні. Люди, як мурахи бігали й клопотали на вулицях великого міста. Занудно вибираючи подарунки, для мами, батька, сестри, тітки, собаки, кота, хом’яка… Та хоч сусіду який не набридає.

Сніг м’якою подушкою накривав вулиці міста. Діти радісно грали у сніжки, будували сніговика та каталися з гірок. Підлітки закидали один одного та бавилася перед тим як йти додому. Водії проклинали затори, а пішоходи фиркали на нові пориви снігу в очі. Собаки купалися в кучугурах, а сніг все падав з неба.

Хосок проводжував кожну людину поглядом, шукаючи їх цікаву рису в характері. Хтось видає любов до цієї пори року, хтось ненависно кутається в шарф сильніше. Ліхтарі пускають тепло жовтий колір по вулиці, пар з рота і червоні щоки.

Погляд стикається з очами навпроти. І увесь світ втрачає цікавість. На вустах розквітає посмішка, щира й дурнувата. Очі сльозяться чи від холоду, чи від приємної неочікуваності. Хлопець навпроти кутається у червоний шарф сильніше, ховає своє червоне обличчя. Дивиться так мило та ніжно, руки в кишені ховає.

– Привіт.

– Привіт…

Вони стоять навпроти одне одного, мабуть, вічність. Дивляться, розглядають, радіють. Заважають людям пройти. Холод не відчувається, лиш тепло, десь з літа тих років ще залишилося.

Першим рухається Юнґі. Не витримуючи цієї кари летить в обійми. В його улюблені, теплі, сильні руки. Кутається в них, долонями охоплюючи талію Хосока й ховає своє обличчя.

Хосок відмирає наче зі сну та міцно обіймає у відповідь. Усвідомити й досі не може, проте відчуває… Відчуває, що його щастя поруч. У цей сніжний день, холодної зими.