Несподівана зустріч

Несподівана зустріч

Десять років пройшло з того моменту, але Чімін чітко пам’ятає чорнявого хлопця у якого очі темніші нічного неба. Те покинуте кошеня вже виросло в жирного нахабного кота. У нього все прекрасно на відміну від рудоволосого хлопчини, – той як на мінному полі постійно, – не щастить в коханні, не щастить з друзями, що ж це за жарти долі такі?

Знову він розсікає по нічному Сеулу на своєму байку, не знаючи, які на цей раз пригоди його чекають.

Ой, дуже навіть не звичайні, оскільки саме на цей байк біжить дуже знайомий брюнет, втікаючи від ворожого натовпу. Він би і далі біг, якби не цей дурень, що зупинився на перехресті.

Засідка…

Чімін знімає шолом и дивиться в чорні незабутні очі, з нотками подиву:

– Так і будеш на мене витріщатися? – прищулює очі Чімін – Чи тобі жити набридло, чарівний хлопчина з даху?

Брюнет куточки губ ледь втримує в безпристрасній усмішці, вловлюючи дзвінкий сміх цього недоробленого каскадера.

Мда.. І вмудрився ж він напоротись на такі пригоди..

Ну що ж була не була, Чімін віддячить за свій порятунок тієї ночі на даху.

– Застрибуй, швидко, – часу на роздуми більше не було і чорнявий хлопець за декілька секунд вже сидів позаду врятованого десять років назад дивака.

– Тепер ми квити, – сміється на весь голос Чімін прибавляючи швидкості для свого залізного коня, вони летять по нічному Сеулу пробиваючись крізь потік машин навколо.

Хлопець на мить подумав що спить, бо не могло йому так пощастити, не тільки знайти а й врятувати темноволосого парубка, що так несподівано вірвався в його життя і не дозволив з нього піти. Чімін встиг трохи роздивитися свою знахідку, його одяг не мав жодного яскравого предмету, чорна шкіряна куртка, вільні чорні штани з широкими карманами та ланцюгами на них та масивні шкіряні черевики. Чорне хвилясте волосся було розтріпане в різні боки, з чола стікали поодинокі краплі поту. Чіміна дуже зацікавив цей дуже злий та непривітний на вигляд, але добрий, як йому здалося, всередині хлопець. Він вирішив з’ясувати хто він і чому влип у таку небезпечну ситуацію.

– Розкажеш від чого ми втікаємо?, – брюнет не поспішає щось розповідати, він досі злегка загіпнотизований раптовою зустріччю.

– Гей, так і будеш мовчати?, – Чіміну страшенно цікаво що сталося і так просто він не відчепиться, – послухай, я ж тебе звідти забрав, хоча б ім’я скажи, – не замовкам рудоволосий.

– Господи, яка ж ти скалка в дупі, не можеш просто мовчки їхати?

– Ну ні, – посміхається Чімін звертаючи з траси на якусь не знайому вуличку, – зараз завезу тебе в ліс і не виведу поки не розкажеш хоч щось. – Пасажир вибухнув сміхом, який і так стримував цілу дорогу.

– Де ти в Сеулі ліс знайдеш, довбню?, – Чімінові подобається це сміх, глибокий, йде із самого нутра, такий щирий та нестримний.

– Для тебе знайду, не переймайся, – знову сміється хлопець, по правді кажучи він лісу так і не знайшов, але якийсь парк на горизонті появився, на подив брюнета охоронець їх навіть не зупинив. – Не переймайся, тут мій друг всім керує, – вихваляється Чімін, а його дорогоцінний груз не може відірвати погляду від краєвидів.

Там справді було дуже гарно. По обидва боки від них були різної висоти та форми дерева, висаджені в якісь спеціальні квадратні горщики, які дуже гармонічно вливалися в атмосферу парку. Все тут ніби сплановано до міліметру, ніде не виднілися опалі листя, не було бруду, тільки місяць яскраво освітлював фонтан в центрі цього витвору мистецтва.

Чімін привіз свою несподівану знахідку в самий кінець парку де стояв невеликий дерев’яний будиночок, прихований від лишніх очей розлогим гіллям дерев.

– Приїхали, – знявши шолом задоволено прощебетав хлопчина, брюнет зіскочив з байку озираючись на всі боки, – може зайдеш на чашечку чаю?

– Та мені щось міцніше не завадило б, – буркнув собі під ніс незнайомець, але Чімін його почув і посміхнувшись жестом руки запросив до будиночку.

– Проходь не соромся, почувайся як вдома, – рудоволосий парубок побіг на кухню і швиденько відшукавши алкоголь повернувся назад, заставши дуже милу картину.

Його кіт на ім’я Moon зручно вмостився на руках гостя анітрохи не лякаючись незнайомця, а брюнет ласкаво гладив його по голові. Це було дивно бо той кіт не підпускає до себе нікого, навіть найкращого друга Чіміна, який буває тут досить часто і не раз намагався завоювати довіру нахабного створіння. А зарез Moon спокійнісінько лежить на колінах людини що вперше з’явилася на цьому порозі ще й мурчить в придачу. Чудасія просто…

– Не стовбич там, я тебе бачу, – Чімін вже починає звикати до цього грубого чорноволосого хлопця.

– Скажеш нарешті як до тебе звертатися? – промовив він поставивши перед гостем випивку, – Я Пак Чімін, якщо тобі хоч трошки цікаво. – схиливши голову на бік, театрально надув губки хлопець.

Брюнет ніяк не міг зрозуміти цього набридливого, але чомусь здається такого рідного хлопчину, який дивився на нього з блиском і надією в очах.

– Мін Юнгі, – нарешті назвався він і потягнувся до стакану, але його лице в секунду скорчилось від болі і він схопився за живіт.

– Що з тобою? – присів біля нього занепокоєний хлопчина, Юнгі спробував відвернутись але його дії швидко зупинили допитливі руки що вже встигли відгорнути чорну шкіряну куртку. На тканині під нею виднілася кров. – Гей, ти поранений! Чого відразу не сказав? – незадоволено подивився Чімін на свого гостя.

– Не твоє діло відвали, – знову грубо, але хлопчина не звертає на це уваги, дістає з під столу аптечку і починає викладати на стіл потрібні предмети. – Гей, в тебе із слухом проблеми, не почув що я тобі сказав?

– Почув, – спокійно відмовив Пак, – я просто не хочу що ти здох у мої  вітальні, ясно, тому не брикайся і дай оглянути рану. – вже різкішим голосом, що не потерпить відмови.

Юнгі з подивом глянув на хлопця але зупиняти не став. Чімін обережно розрізав футболку та почав вміло обробляти рану, це було ножове поранення та на щасття не дуже глибоке. Мін зціпивши зуби мовчки дивився на свого рятівника, не розуміючи нащо він з ним возиться і чому просто не викликав швидку.

– Думаєш чому я не викликав швидку, чи сам не повіз тебе до лікарні? – піднявши очі запитав Пак, Юнгі тільки здивовано кивнув, – я просто подумав, – хлопець знову опустив погляд та продовжив свою роботу, – що ти не захочеш відповідати на питання лікарів, а потім вірогідно і поліції, що з тобою сталося. – знизав плечима Чімін.

Юнгі декілька хвилин мовчки дивився на рудоволосого хлопця що так старанно забинтовує його рану, а потім сказав одне єдине слово:

– Дякую

– Завжди будь ласка, – посміхнувся, нарешті закінчивши Пак.

Вони ще трохи посиділи мовчки спустошуючи стакан за стаканом, тоді Чімін запропонував для Міна залишитися в нього на ніч. Юнгі більше не відмовлявся від допомоги милого, сонячного хлопця, Чімін швиденько провів екскурсію по будинку та показав кімнату де може заночувати Мін.

Кімната була звичайною, по центру стояло ліжко по боках від нього дві маленькі тумби, на одній з яких стояла лампа, а біля стіни в кутку була розташована шафа.

– Ти йди в душ, а я знайду для тебе щось переодягтися. – запропонував господар будинку.

– Угу

Юнгі пішов до ванної кімнати обережно знявши все до поясу подивився на дбайливо замотаний бік та дозволив собі ще раз посміхнутися. Він вийшов звідти в одному рушнику що тримався на чесному слові, на дивані у вітальні вже лежали приготовлені Чіміном речі.

– Сподіваюсь ти не намочив рану? – почулося десь із кухні, Юнгі повернувся туди та побачив у дверях завороженого хлопця, що не міг відвести погляду.

А там і справді було на що подивитися. Мін Юнгі регулярно відвідував тренувальний зал і був цілком задоволений своїм тілом. Він підійшов щоб взяти речі, краплі води спадали з мокрого, закинутого назад волосся на спину та плечі, обмальовуючи рельєф тіла.

– Ти зараз дірку в мені очима пропалиш

– Я не.. – спочатку хотів виправдатись Чімін, що був спійманий на гарячому, – Та байдуже най так, ти гарненький, – Юнгі аж впустив футболку що збирався одягнути від здивування, – Що таке? Компліменти вперше чуєш? – посміливішав Пак, та подав для Міна футболку лукаво подивившись на нього знизу вверх.

Життя надто коротке щоб хвилюватися про те що подумають чи скажуть люди. Цей девіз завжди використовує рудоволосий парубок, він втомився перейматися через такі дрібниці.

– Я натрапив на збочинця? – на таке звинувачення Чімін знову гучно засміявся і пішов до своєї кімнати побажавши спокійної ночі та залишивши Міна на одинці із своїми думками.