Нервові тренування

***

Ой, на горі карчата, а в долині дівчата,

Січи-рубай дерево, куди глянеш, зелено, карчата…

За розкладом літні тренування «Лисиць» розпочиналися з понеділка, десятого червня, проте всі поверталися на день раніше, щоб спокійно розміститися у гуртожитку. Час прибуття членів команди Ніл дізнався з аркуша на холодильнику Ваймака. Лисиці приїжджали у проміжку між двома та п’ятьма годинами вечора. Нілу нетерпілося зібратися нарешті повним складом — Кевін тоді кричатиме на інших і дасть йому спокій.

Але насправді Нілу було начхати, як до нього ставиться Кевін. Кевіну поки що вдавалося приховувати свої страхи від Ендрю. Ніла це відверто смішило, він щораз відчував липкий страх Дея при агресивній білявці. Щоб хоч якось зняти напругу, він тиранив Ніла на тренуваннях. Брати Міньярд і їх кузен Нікі мовчки дивилися на їх перепалки, намагаючись не влазити.

Спочатку Джостен намагався стримуватися, але коли терпець закінчувався, він зав’язав Кевіну язика і змусив замовкнути до кінця тренування. Так, ризиковано, але це явно того вартувало. Тим більше, Дей був у шоломі, а інші подумали, що він просто зірвав голос.

З того дня минуло кілька днів. Ніл та його сумка їхали разом із тренером на стадіон, де Ваймак забрав зв’язку ключів до кімнат рештки Лисиць. Разом із ключем Ніл отримав папірець із правилами поведінки. Похапцем прочитавши, він розписався у всіх зазначених місцях.

Ваймак забрав у нього документ і всунув університетський каталог зі списком навчальних дисциплін. На ранню реєстрацію розкладу Ніл не встиг, бо приїхав надто пізно, а тому мав записуватися на заняття у серпні разом із основним потоком першокурсників. Щоправда, Ніл уже вибрав предмети. Він без роздумів вибрав профільну математику і плюс до цього іспанську мову. Хімія також давалася йому легко.

Сівши на диван у кімнаті відпочинку «Лисячої нори», Ніл помітив м’яч для ексі. Зайнятися не було чим і він вирішив, що саме час попрактикувати телекінез. Уважно подивившись на м’яч, Ніл легким кивком голови змусив його злетіти нагору. Піднявши руку, він нібито втримував його. Поводивши з боку в бік, угору й униз, Джостен різким рухом руки кинув м’яч на підлогу. М’ячик відскочив до стіни і Ніл знову почав крутити його в різні боки. Зрештою, він притягнув його до себе в руки.

В кімнау зайшла Еббі. За минулий час Ніл бачився з нею кілька разів, переважно коли Ваймаку було ліньки готувати. Сам він не шукав товариства Ебігейл, оскільки це автоматично означало зустріч з Ендрю та його братиками. Як вона взагалі терпіла цю компанію під своїм дахом, у нього в голові не вкладалося.

– Привіт, Ніл, – привіталася Еббі. – Ти щось рано.

– Ну, тренер не пускає мене в «Лисячу вежу» до приїзду деякого Меттью.

– Ах так, точно. Не хвилюйся, він ось-ось буде тут. Ну, якщо ти все одно вільний, може, проведемо медогляд?

Ніл на кілька секунд завис.

– Медогляд?

– Як завжди: зріст, вага і таке інше. Краще впоратися сьогодні, бо ще я маю взяти в тебе кров, а поки результати аналізів не будуть готові, на поле я тебе випустити не зможу. Коли ти востаннє був у лікаря?

– Давно.

– Не любиш лікарів?

– Це обов’язково? – Вирішивши проігнорувати її питання, запитав Ніл.

– З огляду на те, що допуск на поле виписую я, – так. – Еббі відімкнула медкабінет і відчинила двері. Увійшла й клацнула вимикачем, не зважаючи на те, що Ніл не зрушив з місця. Через кілька хвилин вона визирнулва з кабінету знову. – Загалом, бажано зробити це до вечора, бо вас у мене багато.

Джостен неохоче поплентався до кабінету Уінфілда. Поставивши сумку під ноги, він сів на кушетку. Перша половина медогляду, як і говорила Еббі, пройшла легко: вона виміряла вагу Ніла та тиск, перевірила рефлекси. Кров, взяту з лівої руки, помістила у дві пробірки, які помітила ярликами і замкнула в шафці, а потім сказала:

– Знімай толстовку.

– Це ще нащо? – Не зрозумів Ніл.

– Через тканину не видно, чи маєш у тебе сліди від уколів.

– Я не вживаю наркотиків.

– От і молодець. Так тримати. Давай, знімай вже.

Ніл глянув на зачинені двері за спиною у Еббі і не відповів. Вона глянула на нього і теж нічого не сказала. П’ять хвилин вони провели мовчки. Еббі здалася першою:

– Я намагаюся, щоб процедура пройшла для тебе максимально безболісно, ​​але не зможу тобі допомогти, якщо ти відмовишся допомагати мені. Чому ти не хочеш роздягтися?

– Розумієш, зі мною не все гаразд, – акуратно промовив Ніл. Еббі взяла його за підборіддя та повернула обличчям до себе.

– Ніл, я працюю з командою Лісів. Ви усі не в порядку. Що б ти там від мене не ховав, скоріш за все , я бачила дещо й гірше.

– Сподіваюся, ні, – безрадісно посміхнувся Ніл. – Тільки не питайте, – нарешті сказав він. – На цю тему я не розмовлятиму. Домовилися?

– Добре, – легко погодилася Еббі. – Але май на увазі: якщо все-таки захочеш поговорити, я завжди поруч, і Бетсі теж.

Ніл стягнув толстовку, оголюючи шрамоване тіло. Еббі гадала, що готова до всього. Але Ніл знав, що це не так, і мав рацію. Її губи розійшлися у беззвучному зітханні, обличчя спотворила мимовільна гримаса жаху. Вона швидко впоралася з собою, проте Ніл встиг помітити, як напружилися її плечі. Вона дивилася на нього, а він стежив, як її погляд вивчає потворні мітки кошмарного дитинства на його тілі.

Перший шрам починався біля основи шиї, петлею огинаючи ключицю; біля нього червонів зморшкуватий рубець з рваними краями — слід кулі, що вдарила в край бронежилета. Безформна латка тонкої блідої шкіри від лівого плеча до пупка позначала те місце, яким Ніл ударився об асфальт, вистрибнувши з машини на повну ходу і обдерши весь бік. Дрібні застарілі шрами там і там — свідчення життя в бігах, безглуздих випадковостей, відчайдушних пагонів і сутичок з вуличним хребтом. Через увесь живіт тягнулися помітніші сліди зіткнень з людьми батька, що ганялися за ним по всьому світу. Прізвисько М’ясник просто так не дають: батько вважав за краще сокиру для оброблення туш. Його підлеглі володіли холодною зброєю не менш уміло і не раз намагалися заколоти Ніла як свиню.

На правому плечі — чіткий відбиток розпеченої праски. Він уже не пам’ятав, чим так сильно розлютив батька. Швидше за все, це було після чергового візиту поліцейських. Ні в поліції, ні у федералів не було на батька нічого конкретного, але при цьому ті й інші постійно заявлялися до нього в будинок, сподіваючись щось нарити. Під час таких відвідувань від Нілу потребувало сидіти тихо і не видавати жодного звуку. Мабуть, того разу він занадто багато крутився на місці, бо відразу після відходу візитерів батько вихопив у матері гарячу праску і вдарив сина. Ніл досі пам’ятав, як з нього сповзали шматки обгорілої шкіри.

Показавши внутрішній бік ліктів, він запитав:

– Ну як, є сліди від уколів?

– Ніл, – м’яко мовила Уінфілд.

– Я, здається, просив не ставити жодних запитань, – перервав її Джостен.

Ебігейл стиснула губи; вона явно змусила себе зосередитися на огляді. Щойно вона кивком дала зрозуміти, що процедуру закінчено, Ніл швидко натягнув толстовку. Документи Еббі заповнювала мовчки.

Абрам вийшов із задушливого кабінету і полегшено видихнув. Хотілося курити, але з хвилини на хвилину повинен був прийти Метт, тому відкинувши всі думки, він почав гортати каталог.

***

Знайомство з Бойдом пройшло досить швидко. Діставшись до «Лисячої вежі», Ніл допоміг Меттові перенести речі. Їм дісталася тримісна кімната під номером триста двадцять один. Праворуч, одразу за дверима, була тісна кухонька, навпроти входу — простора спільна вітальня. Три письмові столи, що стояли вздовж стіни, чекали, коли на них розкладуть підручники та конспекти. Короткий коридор упирався у ванну, бічні двері вели до спальні. Біля однієї стіни тут стояло двоярусне ліжко, а біля протилежної — ліжко на подіумі заввишки трохи більше метра, що містив у собі полиці та комод для білизни. Шафа була лише одна, але всередині, на порожній рейці, висіли роздільники для одягу.

Розподілити все добро Метта не надто напружило Ніла. Непомітно користуючись телекінезом, він швидко все розставив на місця. А ось Бойдові довелося докласти чимало зусиль. На ліжках лежали тільки матраци, а це означало, що постільну білизну йому доведеться купити.

– Я в аеропорт, зустрічати Ден і Рене, – з’явившись у дверях, сказав Метт. – Поїдеш?

– Ні, мені треба в магазин, – відмовився Ніл. – Тобі важливо, на якому ліжку спати?

– Нагорі я не поміщусь через зріст, – пояснив Бойд, – а Сет у нас опівнічник, тож, якщо не боїшся висоти, вибирай другий поверх. Я приїду десь за годину, і коли дівчата заселяться, можемо разом покататися до стадіону. Ден не повірить, що ти в порядку, поки не переконається на власні очі.

– Думаю, я повернусь на той час.

Дочекавшись, поки Метт піде, Ніл зняв з плеча сумку і підійшов до вікна. Москітна сітка заважала курити, тому Джостен вирішив її зняти. Ніл сподівався, що його сусіди не будуть проти. Впоравшись із сіткою, він вирішив не затягувати з походом до магазину. Але що робити із сумкою? Тягати її скрізь із собою не варіант. Витягнувши гаманець, він залишив її у нижньому ящику комода.

Далі коридором була кімната дівчат, а за нею — кімната братів, у дверях якої маячив Нікі. Побачивши Ніла, він посміхнувся.

– Привіт, друже! Ну, як тобі Метт?

Ніл був не в настрої, щоб витрачати свій дорогоцінний час на цього усміхненого недоумка. Його сумка зараз у ненадійному місці без нагляду. Та й плюс його чуття підказувало, що хтось таки вирішить влізти в його особисті речі. Тішить лише те, що Джостен встиг накласти чари, що приховують, але і вони не вічні. Тому проігнорувавши Нікі, він рушив до виходу.

Затарившись усім необхідним Ніл уже рушив на касу, але вчасно згадав про сейф. Він цілком уклався за часом.

Дійшовши назад до гуртожитку, Ніл помітив фургончик Метта. Тож вони вже повернулися. Притримуючи плечем двері гуртожитку, Ніл втиснувся всередину і поспішив нагору.

Двері в кімнату Нікі були зачинені, а ось у дівчат – відчинені. Проходячи повз, Ніл почув голоси, але заглядати і вітатись не став.

Зваливши пакети на підлогу в спальні, Ніл почав розбирати покупки. Постільну білизну прямо в целофані закинув на ліжко, мізерний провіант склав на полиці. Розкрив картонну упаковку невеликого сейфа, пробіг очима по інструкції, потім прибрав усе це вбік і поліз за спортивною сумкою. Висунути ящик виявилося непросто – адже сумка туди ледве влізла, але врешті-решт Нілу це вдалося.

Відкриваючи сумку, він уже відчував чужі руки, відбиті на ній. Ніл був готовий до такого, але агресивність все одно поглинула його. Абрам голосно свиснув і через секунду у вікно впорхнув Рен.

– Хто рився в моїй сумці? – злісно прошипів Ніл.

– Це той блондин – Ендрю Міньярд, Пане, – ворон шанобливо схилив голову.

– Так і знав, – він кілька разів глибоко зітхнув, приводячи себе в порядок. – І припиняй називати мене Паном, я ж просив. Ти мій друг, а не раб.

Ворон полетів, залишаючи Ніла на самоті. Він вирішив прикинутися, що нічого не помітив. Не можна зриватися зараз, магія і так кипить, погрожуючи вибухнути будь-якої миті.

 Ендрю Міньярд ще своє отримає.

Хочеш пограти? Боюся тебе засмутити. Ти свідомо програєш.

Шановні читачі, запрошуємо на наш тг канал, де ви можете відслідкувати, коли з’явиться наступні глави❤️