Непередбачені зміни

Пробудження було не з приємних.

Ще не встигли повіки очей розплющитися, а зіниці побачити світло, як Люпин відчув, що на нього вилилося майже повне відро води і почулося співоче:

— Доброго ранечку, Муні! Збирайся на сніданок! Негоже в перший же день все проспати!— це був Блек.

Блек якого він любить. Блек якого він зараз своїми ж руками задушить прямо в цій кімнаті. О так, він це зробить, він на це заслужив.

— Сіріус, чорт, Оріон, матір твою, Блек!— закричав він та кинувся на друга.

Ремус повалив його на ліжко навпроти та почав в жарт душити, хоча хотілося б по справжньому.

Брюнет кричав, виривався, сипав прокльонами на адрес опонента та все, що завгодно. Тим часом як Люпин, який нависав над ним продовжував свою помсту.

Якби зараз в кімнаті був би хтось сторонній, то йому б точно в голову залізли непотрібні думки. Але що тут такого? Просто бавляться двоє ліпших друзів. Тепер одяг мокрий в обох, але є відмінність. У Ремуса— це піжама, а в Сіріуса— форма. Тож одному треба лише перевдягнутися, а іншому ж так ходити аж допоки все не висохне. Або можна це пришвидшити, використавши закляття, та тоді вся суть цієї помсти сходиться на нівець.

— Та годі тобі! Муні, ми ж друзі! Не вбивай, а то ще в Азкабан сядеш!— репетував на, здавалося, всю башту Блек.

Якщо б Ремус і хотів би когось вбити, то ймовірніше всього цим кимось став би він сам, але ніколи в житті не Сіріус.

— Думаю мені ще грамоту дадуть за вбивство ідіота,— нарешті зліз Ремус та сів поруч.

Мерлін, в нього така ніжна шкіра, шия така тендітна… А волосся на дотик наче виткане з шовку. Він би зараз все віддав, аби хоч на мить довше торкатися друга.

— Ну Муні! Я більше так не буду. Треба ж було тебе якось феєрично збудити, а то спиш, як вовк,— Люпин хмикнув. В очах можна було прочитати:” Дякую за вдале порівняння”. Він не ображався, ані трохи,— я ж не знав, що ти дійсно як вовк на мене кинешся.

— Ти собака дика, Блек.

— Дякую, що помітив.— підморгнув той. Кокетка.

Дочекавшись поки Пітер звільнить ванну, Ремус швидко туди побіг.

Лишалася тільки надія на те, що друзі не помітили реакцію його тіла на контакт з Блеком, бо пояснювати зараз, що за муха його вкусила, він не готовий. Тож Люпин швидко заладив свою невеличку проблемку, свою, насправді чітко помітну ерекцію. Звісно , все це можна просто списати на вранішній стояк і все таке, але… Мабуть, досить себе корити цим, якщо ніхто не помітив, то це і не важливо.

Ремус хутко перевдягнувся в сухий одяг, зав’язав краватку і вискочив до друзів, щоб разом піти снідати. Хвилясте волосся, дякуючи Сіріусу, досі лишалося мокрим. На ньому були звичні широкі брюки та вільна сорочка з закоченими рукавами, а на ногах кеди, червоні. Закинувши на плечі сумки, аби не повертатися потім до кімнати, хлопці рушили до великої зали.

Коридори були переповнені студентами, всі кудись спішили, про щось говорили, з кимось сварилися, одним словом, життя йшло.

Святом стало те, що вони ще не зустріли нікого зі слизерину. Хороший знак, мабуть, день сьогодні буде вдалим.

Дійшовши до свого стола, всі троє завмерли. Потім вони повільно подивилися одне на одного, перевіряючи, чи це бачать усі. Перевели подих, усміхнулися і сіли поруч із Сохатим і… Лілі.

В шоці були усі, не вистачало слів, аби все описати. Ці двоє сиділи і мило вели бесіду. Та це ж просто сенсація. Цікаво, що трапилося за один вечір, що їх так зблизило? Невже вищі сили дали Сохатому мозок? Хоча ні, це вже щось з ряду фантастики, навіть, для магічного світу.

— Доброго ранку, смачного сніданку, прекрасна пані та пане олень.— в своєму репертуарі привітався Сіріус. Його фраза насмішила дівчину, тому вона посміхнулася і відмітила, що він точно зазначив.Лілі, Лілі, знала б ти наскільки точно. А от Поттер насупився. Було б за, що, звичайна кличка від друзів, у всіх так.

— Можна було б і нормально привітатися,— закотив він очі. Як так можна глузувати з нього прямо перед коханням всього його життя! Це неприпустимо. Вона ж тільки помітила його…

— У нього сьогодні такий ранок. Думаєш чому в мене волосся мокре,— на Ремуса всі звернули увагу ,— цей геній мене розбудив тим, що вилив прямо на мене воду. Тому вважай, що тобі повезло. Тебе хоч не зганьбили прямо тут, ха-ха.

— А ти мене ледь не придушив!— друзі з цікавістю перевели погляд на Блека, а потім на Ремуса.

— Є за, що Гультяю! Мене ти взагалі з ліжка скинув, я тобі це запам’ятаю на довго!— озвався Петігрю. Ет, і цьому дісталося, що за людина.

— Бачу весело там у вас, хлопці,— відмітила Марлін, яка сиділа поруч. На, що Ремус їй люб’язно відповів:

— І не говори. Головний біль з нами живе, не інакше,— тут вже Сіріус закотив очі, а потім з гордо піднятою головою почав їсти свій сніданок.

Тільки погляньте, справжній аристократ перед нами, ікона, богема. Так наче павич розправив свого хвоста.

— Ніхто не ладен зрозуміти тонку душу поета!

— Навіть він сам. З яких пір ти поет, Гультяю?— поцікавився Джеймс з посмішкою. Спостерігати за цією королевою драми була сама насолода. Йому б податися в актори, без Оскара точно не лишиться.

— У стінах замку льодовитих,

Тяжке є моє битіє.

Серед людей дурних і лютих,

Я думаю, що мало буть і що в нас є,— раптом видав Сіріус,— я можу продовжити!— всі з подивом на нього поглянули. Це було досить неочікувано. Так, він людина непередбачувана, але це щось новеньке.

— Гаразд, ми віримо, що ти чудовий поет і захоплюємося тобою, а тепер дожовуй сніданок і мерщій на трансфігурацію! Професор вас вб’є, якщо запізнитеся!— гукнула Лілі. Вона була голосом здорового глузду в цій компанії, не інакше.

Тож, завершивши свої ранішні перепалки, старшокурсинки поспішили на урок. Мінерва хоч і добра, але краще все ж її в перший день не злити, та і впродовж всього року теж не бажано, а то, хто зна, може не захоче прикривати їхні бешкети перед викладачами. А у Мародерів на цей рік такі грандіозні плани! Треба ж зробити так, щоб слава про них гриміла роками, ба навіть десятиліттями.

Тож вони просиділи цілий урок як помираючі лебеді. Переважно всі спали, але Ремус, як гарний учень, старанно записував усе, про, що розповідала пані професор. Готуватися до екзаменів треба починати з першого дня. За цією ж самою схемою пройшла й решта дня.

Поки всі били байдики, староста дівчат та Люпин вчилися. Нічого нового. Хіба що сталася велика міграція народів, десь на уроці четвертому.

Джеймс без жодного докору сумління проміняв свого вірного пса по парті на Лілі.

Після побаченого на Блека напала лють. Він сприйняв це за зраду чистої води. Розіграв цілу драму прямо в класі і нарік, що тепер до кінця навчання сидітиме лише з Муні.

Концерт би тривав і далі, але Флітвік грозився забрати бали, тож треба було завершити виставу.

— І не проси мене більше сісти разом! Я буду лише з моїм Муні!

Слова гріли душу і ранили її водночас. Роздирали наче пазурі серце на дрібні шматочки.

Якби Сіріус знав про те, що означають для Ремуса ці слова, чи став би ними сипати весь час і всюди?

Решту уроків Гультяй те і робив, що відволікав Люпина. То голову покладе йому на плече, то почне пером в руку штрикати, то намалює щось на краю пергаменту чужого зошита, то перебиратиме руками волосся друга.

Звичайну людину, мабуть, це вже давно вибісило б, але Ремус сидів до останнього. Що не зробиш в ім’я кохання. Особливо, коли твоє кохання звуть на честь зірки. Особливо, коли ця зірка зі знатної сім’ї. Особливо, коли ця сім’я— Блеки.

Між ними дійсно був якийсь зв’язок, мабуть, якась “псяча солідарність”, чи щось більше за це…

Міцніше.