Фанфіки українською мовою

    – А́ле, тобі точно каву, чи все ж таки краще чай? – кричала Герміона з кухні, поки Альден зручно розкладав свої речі у їдальні.
    Дівчина сильно постаралась, щоб привести родинний будинок Блеків, що тепер належав Гаррі, до ладу. Вона витрачала кілька тижнів поспіль всі свої вихідні, щоб зробити хоча б косметичний ремонт в цьому гармидері. Вивести цвіль, пофарбувати стіни, змінити двері, помити вікна, прибрати будь-які голови, чи інші трофейні частини, якими Блеки “прикрашали” будинок. Будь-що, щоб почувати себе хоч десь, як вдома. Єдине місце, яке вона повністю змінила – було горище. Колись абсолютно пусте і холодне приміщення перетворилось на затишну домашню бібліотеку, з якої дівчині не хотілось виходити нікуди. Вона заварювала чашку міцної кави, відкривала вікно і теплими літніми вечорами читала книги, доки не сідало сонце. Потім спускалась до вітальні, запалювала камін і пила вже чай. Запах запареної чорниці, здавалось, вже був частиною цієї кімнати, так часто Герміона це робила. Насправді, дівчині у цих холодних стінах було часто самотньо, ціле літо вона прожила сама, лиш іноді отримуючи листи від Джині, рідше від Гаррі і зовсім іноді від Луни.
    – А який чай ти маєш? – намагаючись, і не кричати, і бути почутим через поверх, запитав Альден.
    – Крім чорничного я маю, хіба що звичайний чорний, – проговорила значно тихіше Герміона, стоячи на сходах, чим налякала хлопця. – вибач, я рідко приймаю гостей.
    – Давай чорний, не мучся. – втішно посміхнувся юнак, намагаючись не створювати незручностей.
    Герміона ствердно кивнула і за кілька хвилин вернулась, вправно левітуючи паличкою дві паруючих кружки. Приземливши одну перед Альденом вона сіла навпроти, паралельно опускаючи і свою чашку.
    – То що там з твоїм зіллям? – втомлено промовила Герміона, після чого зробила ковток чорної кави.
    Альден навіть не встиг відповісти, як їх перервав шум знизу. Дівчина підірвалась і націлила паличку на сходи, хоч вона і розуміла, що скористатись каміном будь-хто не міг – заспокоїти свої рефлекси у неї не вийшло. Почувся якийсь гамір, дівочий сміх переплітався з чоловічими оханнями і вигуками. Тільки через декілька секунд вона змогла розрізнити, що ці вигуки – це ніщо інакше, як її імʼя. Вона повільно стала опускати паличку, а в їдальню вже піднялась загорівша Джині, яка кинулась обіймати Герміону.
    – Гермі-і-і-і, – протягнула рудоволоса стискаючи подругу у обіймах, – я так скучила! Мені так шкода, що я не писала тобі частіше, – без упину торохкотіла молодша Візлі, потім різко замовкла, переводячи погляд на Альдена, який весь цей час спокійно попивав свій чай.
    – Ой, Герміоно, а це хто? – випередила Джині Лаванда, яка якраз піднялась сходами, за нею ввалився Рон, а слідом зайшов Гаррі, що розглядав кожен сантиметр будинку, ніби вперше його бачив. Герміона посміхнулась, адже Гаррі дійсно бачив його вперше після ремонту. Вона гордовито припідняла голову, а потім, як ні в чому не бувало, запитала:
    – Чай, каву? Чай тільки чорний і чорничний, кава, як завжди, міцна. – потім перевела погляд на Лаванду, і щоб уникнути повторного питання, продовжила. – Це Альден, мій друг, ми познайомились у Міністерстві, цього року він вступає у Хогвартс.
    – Альден, Альден Шеклболт, – представився хлопець і встав, простягаючи руку для рукостискання.
    – А не занадто ти дорослий, друже, щоб починати навчання? – пирхнув Рон, широко усміхаючись і стискаючи руку Альдену.
    – Роне, а ти хіба доріс, щоб навчатись на сьомому році? – відбила шпильку рикошетом Ґрейнджер, а потім для інших доповнила, – Альден буде вчитись на сьомому курсі, разом з нами.
    Джині хихотіла, вона обожнювала цю шпилькову війну між Герміоною і Роном, і звісно завжди обирала сторону дівчини.
    – Шеклболт? Син Кінгслі? – запитав Гаррі, також міцно стиснувши руку Альдену, той ствердно кивнув і Джині захихотіла ще більше. Лаванда же стояла позаду і хмуро дивилась на Герміону. Браун не подобалось її ставлення до Рона, але придумати нічого влучного вона не могла, тож лиш буравила кучеряву голову поглядом.
    – До початку навчання цілих два тижні, – задумливо протягнула Герміона, – ви не подумайте, що я не скучила, але мені цікаво, як це ви вирішили проміняти останні сонячні дні на морі, на прохолодний Лондон.
    Герміона обвела присутніх пильним поглядом. Ніщо не вказувало на те, що з її друзями щось сталось, але дівчина їх добре знала, тож не вірила, що таке чудо могло статись просто так. Врешті решт, за ціле літо вони ні одного разу не навістили її, хоча спокійно могли скористатись порошком Флу і телепортуватись через камін. Це би не зайняло і хвилини часу.
    – Герміоно, з чого ти взяла, що щось мало статись, що ми вирішили провести рештки літа з тобою? – Гаррі винувато вдивлявся в очі Герміони, щоб знайти там хоч якесь пояснення. Звісно Гаррі Поттер, хлопчик-що-вижив, не розумів слів подруги. Він, хоч і не мав сімʼї, але завжди був оточений друзями. Ґрейнджер же, після того, як наклала Облівейт на своїх батьків, так і не змогла його зняти, а друзі Герміони, першочергово були друзями Гаррі. Тож єдиний друг, якого дівчина мала – був Альден.
    – Гаррі, я справді не хочу це пояснювати, у мене був дуже важкий робочий день. – ніби підтверджуючи свої слова, втомлено зітхнула грифіндорка.
    – Два з половиною місяці, – несподівано для всіх мовив Шеклболт молодший і ніби пояснюючи те, що сказав, продовжив, – не день, Герміоно, ціле літо.
    Намагаючись не загострювати тему Ґрейнджер знову перепитала чи бажає хтось чаю, чи можливо кави, хоча прекрасно знала, що Лаванда попросить воду, Джині спитає про зелений чай, Гаррі і Рон будуть пити чорний з молоком, тож махаючи паличкою за спиною, повільно трансфігурувала листя чорниці у зелений чай, кипʼятила воду, запарювала листя, наливала молоко і шукала чисту склянку для води. Поки її друзі задумливо відповідали, думаючи, що роблять якийсь новий вибір, Герміона вже впевнено левітувала напої з кухні. Найдовше думала Лаванда, тож коли склянка опинилась перед нею вона здивовано скинула брови і запитала:
    – Вода? Але ж я нічого ще не вирішила! – її голос звучав обурено, навіть трохи ображено.
    – Лавандо, люба, але ж ти завжди пʼєш воду! – щиро здивувався Рон. Герміона лиш впевнено хмикнула.
    Альден спостерігав за цим з неприхованим захопленням. Його дивувало наскільки добре Герміона знає своїх друзів, думав навіть чи не читає вона їх, як звичайну книгу.
    – Герміоно, ти ж казала, лише чорничний і чорний. – А́л все ж таки не зміг втриматись і поцікавився чому Герміона не запропонувала йому зелений чай, який вже задоволено сьорбала Джині.
    – Трансфігурація. – вимовила легко Ґрейнджер і потиснула плечима, ніби це було щось, чому вчать у садочку.
    – Ти зробила це на кухні, Гермі, говорячи з нами, – завів свій двигун повчань Гаррі, – я так розумію, паралельно роблячи ще декілька справ одночасно. Чим ти займалась в Міністерстві? Хіба ти не мала працювати з якимись папірцями в суді? – засипав питаннями Гаррі і зовсім не збирався зупинятись, – Ти раніше теж так вміла? Я такого не памʼятаю. Де ти навчилась? Чому ти не розповідала?
    – У мене була купа самотніх вечорів, Гаррі, я робила тут ремонт, ти думаєш легко діставати валиком до цих стель? Тут чотири метри. – Герміона намагалась знайти найбільш виправдане пояснення своїм вмінням. Не казати ж друзям, що майже живучи на горищі, їй було лінь спускатись на шість поверхів нижче, щоб заварити собі нову кружку кави. Або що вона часто забувала речі у спальні, коли вже була готова увійти в камін, щоб відправитись на роботу. Адже це зовсім не було схоже на стару Герміону, яка встигала все і всюди. Нова Ґрейнджер навчилась робити жертви заради збереження концентрації на більш важливих речах. І дівчина поки не знала як її зміни будуть приймати її друзі.
    Герміону смішило, що раптом після двох з половиною місяців на самоті в цьому будинку її неочікувано спіткала удача запросити Шеклболта саме в той день, коли на її голову звалиться ще четверо гостей. Але, насправді, як би дівчина не язвила і плювалась не смертельною отрутою, вона була рада бачити своїх друзей. Вона вірила, що як тільки вони повернуться в Хогвартс – все стане на свої місця. Вони знову втрьох будуть шукати пригод, Герміона буде змушувати хлопців вчитись, а ті будуть тікати від неї, як тільки почують слово “бібліотека”. Дівчина тепло посміхнулась і обвівши поглядом всіх присутніх промовила:
    – Я зробила ремонт у всьому будинку, тож якщо ви втомлені з дороги, – Герміона навіть не подумала, що суперечить сама своїм думкам, адже подорож каміном була легка, вона лиш за маглівською звичкою зробила припущення про втому мандрівників, – на третьому і четвертому поверхах, ліві кімнати я приготувала для Гаррі і Рона, Джині, Лавандо, я не буду нікого засуджувати ні за що, але якщо що, праві кімнати підготовлені для вас, можете розташуватись там або з хлопцями. – Герміона зітхнула і втомлено присіла на стілець, – моя кімната знаходиться на пʼятому поверсі ліворуч. А́ле, вибач, але нам доведеться розібратись з тим зіллям в інший день, сьогодні я точно не знайду на це час. – дівчина промасажувала переносицю.
    Рон здивовано присвиснув, все було продумано до найменших деталей, йому завжди це подобалось в Ґрейнджер. Вона вирішувала будь-які проблеми навіть не кліпнувши оком. Поки дівчина проводила свого нового друга, Рон і Лаванда зайшли в кімнату на третьому поверсі. Кімната була у пастельних тонах, меблі були зі світлого дубу, ніде ні було ні єдиного натяку на те, що колись тут була темна і похмура спальня Блеків. Будинок перетворився на місце, у яке хотілось повертатись, місце, яке можна було назвати домом.
    – Цікаво запах цвілі вона так само легко перетворила на цей квітковий аромат? – бурмотіла Лаванда, хоча було видно, що кімната їй дуже подобалась.
    До ночі всі знаходились у своїх кімнатах, Гаррі зовсім не так собі уявляв возʼєднання з Герміоною, але був впевнений, що все виправить. Що би там не треба було виправити. Ґрейнджер вирішила зрадити традиціям і замість запашного чорничного чаю з медом у вітальні, після того, як всі затихли, вирішила провітрити голову. Дівчина тихо вийшла через вхідні двері. Теплий вечірний вітер бавився її кучерями, які нарешті отримали свободу після цілого дня заплетеного стану. Волосся мʼякими, каштановими хвилями спадало по плечам дівчини. Пусті вулиці свідчили, що Герміона знаходиться у магічній частині Лондона, адже хто у здоровому глузді буде бродити самотньо вночі. Звісно, тільки той, хто і так завжди один, або той хто навчився складати цінну компанію самому собі, або все разом. Герміона глибоко вдихнула. Літні вечори пахли особливо змучено. Начебто, спека втомлювала саму природу, вичавлювала з неї останні сили. Грифіндорці були так зрозумілі ці почуття.
    – Ґрейнджер? – сироти пробіглись по всьому тілу дівчини, вона знала цей голос і ніколи б не сплутала ні з ким його небезпечного власника, – Хіба правильним дівчаткам ще не час спати?
    Герміона обернулась в ту сторону, звідки лунав голос. Перед нею стояв зовсім не той, кого вона очікувала побачити. Точніше, людину вона впізнала правильно, от тільки вигляд у нього був не надто пасуючий його королівській високості. Темні круги під очима, занадто бліде обличчя, навіть для нього, не до кінця застібнута сорочка, не те, щоб вона часто його розглядала, але була впевнена, що хлопець схуд. Дівчині було його майже шкода.
    – Мерліне всемогутній, ти вирішив прислати мені всіх цього дня? – шепотіла до себе Герміона.
    – Не думав, що робота в Міністерстві довела тебе до божевілля, – юнак хмикнув і, вигнувши брову, розглядав відьму.
    – Не думала, що тобі настільки нудно, що ти знаєш де я працюю. – голос навіть не здригнувся і грифіндорка пишалась собою.
    – Ти диви, вправила собі зуби і одразу шкіриш ікла, Ґрейнджер, – насміхався з дівчини хлопець, – дуже неввічливо, я тобі скажу.
    Герміона лише закотила очі, вона вже давно звикла до його образ, сховала весь біль, який він їй приносив у дальню коробку своєї душі. Блокологія допомогла. Ще одна навичка, яку дівчина здобула цього літа. Раніше би, відьма вгризлась йому в горло шпильками і докорами, але робота в Міністерстві навчила її бути терплячою.
    – Просто залиш мене в спокої, – вона вкотре за цей день важко зітхнула, – я не загроза для тебе.
    Хлопець, певно був занадто здивований відсутності очікуваної реакції, що відступив і закляк. Герміона, скориставшись можливістю, розвернулась і попрямувала назад до будинку. З неї вистачить на сьогодні несподіванок. Вже майже лишаючи хлопця на самоті, вона через плече кинула йому:
    – Дякую, Малфою. – перевела дихання і додала, – Надобраніч.

     

    2 Коментаря

    1. Nov 13, '23 at 21:19

      Спитаю лише одне. Полуничка буде?

       
      1. @KrapkaNov 14, '23 at 14:46

        Буде, але не скоро)