Нелегке рішення

І хоч альфа й попередив його про можливі клопоти, однаково все почалось надто неочікувано. В той день Техьон, як повелось останнім часом, прокинувся з думкою, що має їхати на якісь чергові оглядини, які, однак, здавалися не такими вже й нестерпними, якщо згадати, що омегу як зазвичай десь там з нетерпінням вижидатиме Чонгук, не давши іншим альфам вкрасти ні хвилини його часу. Але чи то на щастя, чи, мабуть, на жаль, закінчилось усе тим, що він майже нерухомо лежав у себе в ліжку, скручений у клубочок, зморений жаром та раптовою втомою, мугикаючи якусь безглузду пісеньку собі під носа, яка б мала хоч трохи відвернути його увагу від дратівливого тягучого відчуття там унизу та заспокоїти. Усі простирадла вже до обіду пройнялись потом та природною змазкою, наповнювали дім солодким ароматом першої для Техьона тічки.

Загалом усе як і годиться почалось з посиленого запаху й усі звісно ж одразу зрозуміли до чого те діло йде й одноголосно погодились, що омезі сьогодні слід залишитися вдома(ще зовсім недавно він неодмінно зрадів би такій можливості) і напевне хтось би точно залишився з ним, щоб хоч якось допомогти й зарадити, якби знав у що цей легкий передтічний стан переросте найближчим часом. Але найстарший омега з досвіду припустив, що тічка увійде у повну силу не раніше наступного дня, а може навіть й через день, от тільки він не знав справжніх причин які змусили організм його сина так поспішно наздоганяти згаяне й вже точно не міг здогадатися який гримучий коктейль підготували гормони омеги після такої незвично довгої сплячки. Тому зараз Техьон, важко дихаючи, просто лежав закутаний тепленькою ковдрою, десь між сном та реальністю сам самісінький. Його ніс несвідомо притулився до дерев’яної стіни поруч, так тісно й щільно як це тільки можливо. Запах був дуже приємним й надто вже знайомим, трохи вгамовував і заспокоював, але цього все одно було недостатньо. Це було не те чого й справді хотілось, зовсім не те.

А ще ці сплутані думки… Його мозок наче знущався з бідолахи. Спогади про минулі зустрічі з Чонгуком те й робили, що виринали й перетікали один в одного без зупину, особливо ті де альфа був надто близько, де тримав його за стан у тісній комірці, де линув долонями до його лиця, так ніжно й дбайливо, де їх руки торкались, переплітаючи пальці чи де той стояв зовсім поруч тримаючи його у своїх обіймах для пострілу, так близько, що омега міг відчути дихання хлопця на своїй шиї. Все це лиш губило ситуацію в рази більше й викликало нову хвилю тяжких зітхань. Відчуття у тілі були тягучі й неприємні, хотілось, щоб Чонгук зараз опинився поруч, обійняв його по-справжньому, щоб залишився з ним. Альфу не хотілось втрачати. Ні, той точно має зостатися з ним, не можна дати йому вийти заміж за іншого отак просто. Омега й сам не втямився, як щоки від гіркоти й присмаку можливої втрати почали мокріти. Сльози все текли та бігли, навіть тоді, коли здалось, що хлопець вже майже заснув.

«Техьон…» – тихий схвильований шепіт, десь надто близько. Уві сні хлопця огорнуло приємне тепло, здавалось він міг відчути як запах альфи огортає його. «Лише дерев’яна стіна, просто стіна…» – розчаровано промайнуло в сонних думках хлопця.

– Техьон, з вами все гаразд? – стривожені сірі очі раптом опинились просто біля омеги, трохи налякавши.

– Що ви тут робите? Хіба…

Чи це справді можливо? Альфа акуратно наблизився долонями до обличчя омеги, трохи полохливо, до нестями обережно торкаючись гарячої, рум’яної шкіри своїми теплими тремтячими пальцями, примусивши Техьона одразу забути усе, що той хотів сказати.

– Вам погано? Я можу щось для вас зробити? – занепокоєно прошепотів юнак, низьким хриплим голосом.

Техьон потягнувся своїми долонями до пальців альфи, щоб перевірити на справжність та знову відчути подушечками приємну трохи сухувату шкіру, задоволено заплющивши свої прекрасні зелені очі зі зліпленими від сліз мокрими віями. Та коли ж він знову обережно їх розтулив, мариво розвіялось. Його голова й далі лежала на подушці, підперта долонькою, а то був лиш сон. Звичайно ж то був сон. Ніякого Чонгука поруч не було, тож омега заридав ще з більшою силою, запхавши голову в подушку.

– Техьон… – знову той занепокоєний шепіт, який омега ледь зумів почути, навіть своїм вовчим слухом, таким тихим та обережним той здавався.

Хлопець напружився. Він знову марить? У нього гарячка? Ще один сон, просто витвір його фантазії, не більше. Проте він все одно миттєво завмер та з надією прислухався.

– Техьон! Будь ласка, якщо ви мене чуєте, відізвіться. Благаю. З вами все добре? – голос лунав десь знадвору, здається десь унизу, коло його вікна, приглушений та обачний, але дуже-дуже схвильований.

Омега провів близько хвилини у роздумах, а тоді зібравши усі сили в кулак зробив незграбну, але вдалу спробу сісти на ліжку. Було доволі складно, але він напружився вдруге та зробив ще один ривок, набравши у легені якомога більше повітря, цього разу з гучним видихом піднявся на ноги. У голові запаморочилось й довелось схопитися за перший ліпший стілець, щоб одразу ж не впасти просто на підлогу. Востаннє він почувався настільки паскудно коли хворів на грип. І якби низ живота не тягнуло, а з дірочки не виділялась здоровенними порціями змазка, замазуючи собою усе навколо, він навіть би подумав, що його й справді здолала звичайна зимова недуга(якби ж так дійсно було). Техьон стиснув зуби та зробив перший обачний крок, а тоді ще один і ще, допоки врешті-решт не дійшов до вікна.

Година була ще обідня, тож на вулиці залишалось доволі світло.  Мороз цими днями трохи спав, небо вкрилось білими хмарками, а вітер розносив дрібненькі густо насаджені сніжинки. А найголовніше – просто у нього під вікном власною персоною стояв Чонгук, вирячивши на омегу свої великі збентежені темно-сірі очі. Зіниці альфи неприродно збільшились, Техьону  з цієї відстані навіть здавалось, що вони пульсують, але скоріш за все то були лише ігри його гарячкової уяви.

– Техьон. – полегшено промовив одними губами Чонгук, що був неймовірно радий появі омеги.

Проте той насторожено мовчав у відповідь, не в змозі вичавити з себе й слова. Він був безмежно радий бачити істинного, це було те, що потрібно йому зараз найбільше, але так не можна. Це напевне було найбільш недоречним зі всього, що вони тільки робили до того і вже точно переходило межу дозволеного.

– З вами все гаразд? Я можу якось вам допомогти? – вкотре подав голос альфа.

Омега важко сковтнув слину, здалось, що у нього в горлі щось застрягло, заставляючи задихатися, хотілось чимдуж вдихнути хоч ковток повітря, але робити це ставало дедалі небезпечніше. Запах, запах, запах… усюди крізь стіни та шибки вже проліз той неймовірно приємний аромат його істинного. Тож перш ніж обдумати свої дії як слід, Техьон одним рухом хутко прочинив вікно навстіж, впускаючи до кімнати холод та важкий і густий дерев’янистий запах перемішаний з морозною зимовою свіжістю. Холоднеча заставляла омегу дрібненько затремтіти, викликаючи неприємне поколювання по всьому тілу. Він обійняв себе руками, прикриваючи очі, але навіть це не повертало його до реальності, все це досі видавалось лиш сном.

Чонгук весь той час з надією споглядав за Техьоном. Чекав, що той його впустить? Сподівався, хоч і розумів, що не слід. Після важкого бою усередині омега все-таки розплющив очі, ті знову почали ледь помітно наповнюватись сльозами й перш ніж ганебно розрюмсатись тут на очах в юнака, він швидко, на одному диханні промовив:

– Вам варто піти.

Тієї ж миті віконні рами з гучним тріском зачинилися й омега на важких ватяних ногах повернувся до ліжка, знову встромивши свою голову в подушку, щоб приглушити протяжний нестримний плач. А втім, добре це чи ні, але важкий аромат з приємною гіркуватістю нікуди так і не подівся(й тепер це вже було тяжко сплутати з дерев’яною стіною), навіть більше, через якийсь час Техьон почув нервові швидкі кроки з однієї сторони в іншу вздовж будинку. Чи розумів альфа, що ж робить? Радше діяв підсвідомо. Залишиться запах, обов’язково залишиться, він буквально мітив дім омеги, сам того не усвідомлюючи. Але сил зробити хоч щось, якось завадити Чонгуку, не було, тож хлопець й далі просто втомлено лежав у своєму ліжку, нервово перебираючи пальцями ковдру. Важко сказати скільки часу минуло, здається він навіть трохи задрімав(напевно присутність істинного, навіть у такий спосіб, все ж мала певний заспокійливий, благовісний ефект).

На вулиці вже починало сутеніти, а кроки за вікном все ніяк не вгамовувались, іноді здавалось, що хрускіт сніжинок припинявся, та лиш на хвилину чи дві, а потім все продовжувалось спочатку, здається кожного разу з новою, нечуваною до того силою та завзяттям. «Йому холодно. Він же як і всі низовинці такий мерзляк». – раптом промайнуло в думках, від чого серце омеги болісно стиснулось. І хоч головою він розумів, що Чонгук – вовк, тож навіть якщо йому стане надто холодно в людській подобі він завжди зможе перетворитися у звіра, але в той момент Те не міг перечити своїм сердечним переживанням, альфу хотілось зігріти усім своїм звіриним нутром. Його кроки були неспішними й важкими, хоч цього разу добратися до вікна було набагато легше. Техьон втомлено притулився до шибки, та була крижаною й приємно холодила багрові, хворобливі щоки хлопця, а тоді опустив сонний погляд додолу.

Щоки й ніс альфи вже теж були червоні від холоду, а пальці на ногах неприємно пощипувало, але попри це він не мав жодного наміру ступити хоч на крок далі від будинку. Чонгук залишиться тут, нехай на відстані, нехай на вулиці наче забутий всіма собака, але залишиться зі своїм омегою, бо знає як тому насправді зараз необхідна його присутність.

Десь вгорі почувся розпачливий видих. Вікно знову неохоче прочинилось.

– Чому не йдете? – благаючи запитав хлопець.

– Мушу переконатися, що ви у безпеці. Я просто побуту тут, вам не варто хвилюватися за мене. Гаразд? Якщо вам потрібна допомога я буду тут. От і все. Я вас не скривджу і не дозволю собі нічого зайвого, обіцяю.

Погляд омеги був скоріше втомленим та хворобливим аніж спраглим, таким беззахисним, що про хлопця перш за все хотілось просто подбати, нічого непристойного у думках альфи й в помині не було.

– Все гаразд? Якщо я можу якось допомогти я зроблю все…

– Так, не турбуйтеся. – перебив омега пошепки.

– Тоді краще не пускайте холод в кімнату, ви й так занадто чутливий зараз, не хочу, щоб ви захворіли через мене.

Але омега дивився на нього так, ніби зовсім не слухав, а тоді важко зітхнув.

– Заходьте усередину. – майже нечутно промовив він, через, що альфа думав, що йому просто почулось.

– Дозволите зайти до вас?

– Ви ж замерзнете.

– Не… о, боги, Техьон, не варто хвилюватися за мене. Я ж вовк, чи ви забули? А вовки…

– Ви низинні вовки такі ніжні.

– Не глузуйте… не треба. Почуття до вас зігрівають мене.

– Не верзіть дурниць, Чонгук. Хіба що… Думаєте це закінчиться погано?

– Ні. Я… не зроблю нічого… нічого недоречного. Обіцяю. Але…

– Тоді заходьте або йдіть геть.

Альфа підвів на Техьона свої блискучі, сповнені надії очі, щоб переконатися, що той тямить про що говорить й затремтів від передчуття.

– Я можу… через вікно. Якщо дозволите.

– Здуріли? Це ж другий поверх. Я спущусь і відчиню для вас двері.

– Ви впевнені? Якщо вам важко…

Але омега не дослухав його й вже з грюкотом зачинив вікно. Складно назвати ту ідею хорошою, але серце хлопця вже зрадницьки прискорилось, а у животі приємно занило.

Техьона не було надто довго й Чонгук вже справді почав хвилюватися чи не знепритомнів той раптом десь на сходах, коли двері перед ним врешті різко розчинилися, виливаючи назовні хвилю насиченого приємного кисло-солодкого аромату, від якого альфі перехопило подих. Виглядав омега трохи краще, напевне весь цей час приводив себе до тями. Той обережно висунув голову, оглянувшись навколо і хутко затягнув альфу всередину.

– Вас хтось бачив? – омезі лиш зараз прийшло на думку, що у нього під вікнами уже кілька годин вештається чужинець, який ще й до того мітить територію.

– Начебто ні.

– Хочете їсти? – ніяково запитав Техьон перше, що спало йому на думку.

– Що? Ні, не хвилюйтесь за мене, не варто. Я в порядку. – запевнив юнак. – Краще скажіть чи з вами все гаразд? Виглядаєте трохи втомлено.

Саме в той момент омега відчув як по його стегні невеликою цівкою покотилась в’язка пахуча змазка. Він щільно заплющив очі й важко хворобливо зітхнув. Звісно альфа все те відчував, але ввічливо ігнорував, щоб не ставити хлопця у ще більш незручне становище.

– І куди ж вас подіти? – прошепотів Техьон. – Ви так… пахнете.

– Знаю, знаю… пробачте, не можу нічого вдіяти з собою. Ви…

– Спиніться… – пропищав омега, очі альфи з кожним словом ставали темнішими, це трохи лякало й приємно бентежило водночас. – Вас не можна залишати у вітальні, але й до мене не можна. Чому ж ви прийшли сюди? Від вас завжди одні лиш клопоти.

– Пробачте. Ваш тато сказав, що ви захворіли. А я подумав ви просто хотіли пропустити свято, думав… це зрештою неважливо. Вирішив провідати вас… і вже не зміг піти. Вибачте, я не можу, не можу залишити вас на самоті, але як хочете я повернусь на вулицю, перетворюсь на вовка, щоб не завдавати клопотів, а одяг, одяг можу залишити вам, так буде легше…

– Спиніться, будь ласка. – жалісливо заскавчав Техьон. Голос альфи був таким неймовірно проникливим й глибоким, проймав до самих нутрощів.

Омега на свій страх і ризик схопив Чонгука за руку й потягнув за собою. Все було так туманно, що отямився хлопець, коли вони вже вдвох лежали у його ліжку. Альфа був дещо обачнішим й з усіх сил намагався тримати певну дистанцію між ними, хоч їхні пальці під ковдрою й були міцно сплетені, розділяючи своє тепло й турботу. Великі очі альфи ловили кожен рух та подих Техьона, трохи налякані й обережні. Омега ж ледь міг розтулити повіки, ніби дрімав, але все ще час від часу поглядав на Чонгука, досі не впевнений, чи то сон, чи реальність.

– Вам потрібно поспати… – почувся заспокійливий приємний тихий голос поруч.

– Так… – погодився Техьон, хоча слова в його голові ніяк не хотіли набирати сенсу.

В момент, коли омега знов заплющив очі, Чонгук не втримався й легенько доторкнувся своїми губами до чола хлопця. Той неспокійно видихнув, розтуляючи червоні, покусані губи. Альфі захотілось залишити невагомий цілунок й там, але було трохи страшно, що розпочавши, вони вже не зможуть спинитися. То була надто небезпечна стежина, на яку поки надто рано ступати. Через кілька хвилин омега й зовсім провалився у сон, тепер вже остаточно. Чонгук довго вагався чи буде це й справді таким необхідним, але все ж обережно, щоб не розбудити Техьона притулив хлопця до себе, вмостивши голову з розбурханим темно-каштановим волоссям собі на плече. Так буде легше для омеги, чим більше його огортає запах й тепло істинного, тим краще він почуватиметься. Той не забарився й інстинктивно припав своїм носом до шиї юнака, а неслухняні, кучеряві локони лоскотали підборіддя та щоки альфи, від чого той кумедно морщив ніс, шкода лиш Техьон цього вже не бачив. Чесно кажучи, для Чонгука це було справжнісінькими тортурами, хоча й до біса приємними, варто зазначити. Він лагідно пестив норовисті кучерики, заспокійливо гладив спину Техьона й час від часу ніжно цілував омегу в маківку, ледь торкаючись волосся губами.

Найскладнішим у тій ситуації все ж залишалось болюче усвідомлення того, що це може стати першою й останньою тічкою, яку вони зможуть провести разом, що це найбільше на що він лише може розраховувати, але десь в душі все ж жевріла дрібка надії, яка не давала альфі остаточно розклеїтись.

До того часу на вулиці вже зовсім стемніло й у темряві кімнати усі відчуття почали загострюватися із ще більшою силою. Запах тічного омеги огортав і зачаровував, заставляв потрохи сходити з розуму. Хоч здається самому хлопцю вже стало трохи легше, його шкіра все ще була надто гарячою, але дихання спокійним, глибоким та виваженим. Напевно альфі слід було негайно забиратися. Він й так зробив забагато того, що вважається неприпустимим у їх становищі, а зовсім скоро мають повернутися батьки Техьона. Тож хлопець акуратно й спритно виліз з-під ковдри, ласкаво переставляючи голову омеги на подушку. Той невдоволено нахмурився й на мить ледь-ледь розплющив очі. Чонгук налякано завмер, затамувавши подих, але здається за секунду хлопець у ліжку знов повернувся до сну. Альфа трохи завагався, а тоді все ж хутко зняв із себе светр та акуратно склавши його, запхав кудись під ковдру поруч з коханим. Той одразу вдоволено обійняв клапоть тканини та солодко всміхнувся через сон. З важким серцем Чонгук востаннє поцілував омегу у скроню й вже збирався підходити до вікна, коли все ж почув позаду себе метушливий, нервовий рух.

– Чонгук… куди ви?

Альфа обережно підійшов назад до ліжка, присівши на пальчиках й винувато прошепотів:

– Думаю мені пора.

Своїм вовчим зором юнак зміг побачити як брови на обличчі омеги знову невдоволено зійшлись.

– Ваші батьки можуть прийти з хвилини на хвилину, а я не хочу… завдавати клопотів.

– Так. – здається той остаточно прокинувся й всівся на ліжку, налякано притуливши коліна до себе. Очі хлопця журливо заблищали.

– Не плачте, не треба. – альфа обережно торкнувся великим пальцем до щоки, щоб стерти першу сльозинку, що зрадницьки покотилась донизу. – Я… повернусь завтра… якщо ваших батьків не буде, то навіть можу завітати всередину, якщо дозволите. Але я не хочу компрометувати вас. Залишитися й справді буде недоречно.

Омега вдячно помахав головою, але з очей з новою силою покотились сльози, стримати які було несила.

– Залишитись? – відчайдушно спитав альфа, це було те чого він хотів зараз понад усе на світі, але те чого робити точно не слід. – Зрештою я й так залишив тут надто багато свого запаху. Може краще буде все пояснити. Так, я все поясню вашим батькам, запевню, що не робив нічого недоречного і…

– Ні. – ледь вичавив із себе Техьон. – Оце вже ні.

– Ви праві. –  розчаровано видихнув Чонгук, на мить це й справді здалось йому хорошим розв’язанням проблеми. – Вам вже краще?

– Угумм.

– Я прийду завтра, дозволите?

– Я… не знаю чи… не знаю чи буде така… можливість.

– А все-таки я буду тут неподалік, гаразд? Буду у будь-якому випадку. Ви відчуєте так чи інакше й вам стане трохи краще, навіть якщо я буду десь недалечко у вашому лісі.

– Це небезпечно. Будьте обережні. Не хочеться, щоб вас схопили й прийняли за шпигуна чи злодія.

– Звісно, не хвилюйтесь. Я буду тихим та непомітним, невловимим як вітер. Техьон?

Заплакані очі омеги довірливо поглянули на нього.

– Дозволите зробити дещо?

Техьон трохи напружився, розумів до чого той хилить, перевів погляд на губи альфи, схвильовано прикрив очі та майже непомітно кивнув. Вже десь за мить після цієї німої згоди омега відчув тепле дихання на своїй шкірі, після якого до його губ обережно й маже невагомо торкнулись. Приємно, солодко, терпкувато. Внизу живота очікувано зав’язався вузол, а подушечки пальців приємно поколювало. Просто невеличке торкання, після якого холодне повітря знову обпалило шкіру омеги. Розчарований видих. Хотілось, щоб це не припинялось, так хотілось, щоб альфа лишився, але на жаль це просто неможливо.

– Пора. Я піду через вікно. Так буде краще, без зайвих клопотів. Закриєте його, добре? Не хочу, щоб ви через мене прохололи.

За кілька секунд почувся тихий тріскіт віконної рами й силует альфи зник у темряві ночі: спритно та швидко, так наче його й не було. Омега одразу поспіхом підбіг до вікна, але нікого вже там не помітив, тож він лиш сумно, як і обіцяв, зачинив вікно, важко зітхаючи. Менш ніж через пів години додому повернулись його батьки з братом.

На наступний день очікувано ніхто з домашніх жителів нікуди не збирався і хоч розум Техьона казав, що то лиш на краще й корив себе за те, що вони дозволили собі учора, тіло й душа тягнулись до альфи. Тічка омеги була надто запізнілою й проходила доволі важко, додому навіть кілька разів заходив їх місцевий лікар, щоб оглянути хлопця. Звісно найлегшим рішенням було запросити альфу, але на таке, певна річ, ніхто б не погодився, навіть якщо мова йде лиш про безневинні посиденьки в ліжку поруч, як це було вчора. У всякому разі, тічка була не настільки важкою, щоб дозволити такі недоречні для незаміжнього омеги речі. Хоч напевно якби Чонгук прийшов сюди з дружбами й каблучкою, можливо батьки б і переглянули свої переконання, але зараз все, що залишалось Техьону – це лежати закутаним у подарований светр, без упину думаючи про Чонгука.

Час від часу, коли омезі трохи кращало, він замріяно виглядав у вікно, нібито зовсім випадково проходив повз чи зачаровано поглядав на пелехатий сніжок, що не припинявся ще від учора, так старанно приховуючи сліди чужинця, що те й робив, що блукав туди-сюди недалечко в лісі, й за яким Техьон насправді весь той час визирав. Переважно у подобі вовка, Чонгук майже без упину снував околицями чужого племені. Подекуди він обережно підходив трохи ближче, позирав чи не залишився його омега наодинці, але дім на лихо увесь час був повен людей, а просто так напроситися у гості цього разу було не надто хорошою ідеєю, та й хто б його в такий час впустив по правді? Йому б не дали й поріг переступити, навіть попри те, що батьки омеги були доволі прихильними до Чонгука як до претендента на серце їх сина. Тож доводилось задовольнятися віддаленими ледь чутними кисленькими нотками аромату коханого, що приємно осідали на язиці. Іноді вовк дещо нахабнів і підходив майже до самого будинку. Він вмощувався між деревцями, щоб залишатися непоміченим, хоч його чорна як пітьма шерсть й не дуже в цьому допомагала, й намагався не завити на все горло, прикликаючи свою пару.

Так минув день, а потім ще один і ще трішки. Додому вовк майже не повертався, лиш іноді, щоб побачитися із хворим батьком, мерщій гнав вниз по схилу, швидше за вітер, після чого одразу хутко повертався в чужинський ліс, сторожувати Техьона.

Зовсім скоро мали початися перші вінчання. Альфа знав, що часу у них обмаль, домовленість була до кінця сезону приглянутися один до одного, але кінець вже майже на порозі, а за весь той час вони зустрічались лиш кілька разів. І от тепер у них уже більше не буде нагод побачитися, принаймні офіційних. Альфу тривожило чи все ж відгукнулось щось у серці омеги. Чи пізнав він його достатньо, щоб погодитися на заручини й заміжжя? Чи не ображений, що той прокрався до його домівки в такий беззахисний для омег час? Чи не думає, що скористався його короткочасною слабкістю? Украв поцілунок. Це все неабияк хвилювало Чонгука. Він прекрасно розумів, що Техьона ще не скоро випустять в люди, а отже зустрітися за всіма правилами вони ніяк не зможуть, навіть для короткої спішної розмови. Тож діяти треба було якомога швидше.

Одного вечора, останнього вечора сезону, який мав закривати традиційні пошуки пари, тато й брат омеги відправились на урочистості, а батько за щасливим збігом обставин поїхав по своїх справах до найближчого міста, тому Чонгук знову опинився просто під вікном омеги.

– Техьон… – голос звучав доволі голосно, але так, щоб не викликати зайвої цікавості у сусідів. – Техьон? Ви мене чуєте?

Альфа відчував, що той у себе, напевно розморений після важкої тічки дрімає в ліжку. Тривожити його чи завдавати клопотів зовсім не хотілося, та Чонгук мав конче побачити омегу. Серце альфи шалено гупало у грудях, розмова, що їх чекала наводила на юнака нестримний первісний страх.

– Техьон… – ще раз, відчайдушно вигукнув Чонгук, трохи голосніше ніж слід було.

Й нарешті здається він почув у кімнаті якийсь рух, а через мить там угорі з’явилось трохи сонне обличчя й зелені болотні очі, що враз засяяли при зустрічі з темно-сірими. Хоч омега й не хотів показувати зайвого поспіху, все ж якомога швидше розчинив вікно, але не промовив ні слова, лиш розгублено переминався з ноги на ногу, чекаючи першого кроку від Чонгука.

– Я прийшов до вас на «останній вечір». – на лиці альфи засяяла трохи сумна усмішка.

– Ви ж знаєте, що те все не обов’язково. Зазвичай вовки знайомляться з багатьма претендентами перед тим як запримітити собі когось. Ми й так провели з вами набагато більше часу ніж будь-хто з них.

– Та чи достатньо? – з надією в голосі прошепотів Чонгук.

Він цих слів омега напружився. Легенький зимовий вітерець доносив до носа альфи все ще густий запах лимонів з медом. Чонгук не втримався та з насолодою прикрив повіки, вдихаючи аромат на повні груди. Коли ж він розплющив очі знову, можна було помітити як вони набралися мокрого бентежного блиску. Від того погляду омезі стало фізично боляче, він відчував як його груди стискаються, а серце майже не б’ється. На очі самі по собі почали навертатися сльози.

– Я не готовий відповісти просто зараз. Що ж нам робити? Вовку вашого статусу не годиться чути публічних відмов. – тихо промовив Техьон, перш ніж подумав про значення сказаних слів.

– Хочете все-таки відмовити? – сумно прошепотів Чонгук.

– Ні, я ще…

– Мені байдуже. Байдуже, чи постраждає моя репутація. Я прийду просити вашої руки до вашого дому, як годиться, так чи інакше, навіть якщо буду упевнений, що ви відмовите. Я буду сподіватися до останнього.

Техьон відчайдушно підняв очі до неба, ніби прохаючи у богів допомоги, а тоді навіть не глянувши на альфу гучно закрив вікно. Чи готовий він так віроломно вийти заміж за того з ким бачився лиш декілька разів у житті? Але ж це Чонгук. Це його Чонгук, його істинний. Чи й справді найбільший нічний кошмар омеги обернувся для нього щасливим подарунком долі? Насправді він знав, що попри всю свою відразу до створення вовчих сімей, зазвичай це працювало, бо вовки відчували, своїм звіриним нутром знаходили пару й рідко помилялися. Він теж відчував. Знав, що має зробити. Техьон чимдуж побіг сходами донизу, спотикаючись та ледь не падаючи з ніг. Омега з розмаху розчинив вхідні двері й побіг до заднього двору. Серце налякано гупало у грудях. Ще мить… й він полегшено видихнув. Альфа все ще розгублено стояв на тому самому місці, мов статуя, здається навіть не зрушивши ні на сантиметр. Техьон на секунду зупинився, а тоді забувши про всі правила пристойності, швидко підбіг до юнака, міцно обіймаючи. На вулиці до того часу вже було достатньо темно, проте звісно якби на них натрапило гостре вовче око, то увагою б не оминуло. Та байдуже. Шкіра альфи була холодна, а обличчя ніби схудло за час з їх останньої зустрічі. Техьон ніжно торкнувся його лиця, а той так довірливо й з полегшенням потягнувся щокою до тепла його рук, прикриваючи важкі повіки.

– То ви були тим вовком, який вештався тут усі ці дні по нашій території? Вас же могли спіймати. – намагаючись розбавити атмосферу, прошепотів омега.

У відповідь він отримав лише невеликий радісний кивок.

– Дурень. Який же ви дурень.

– Ще більший дурень, бо закохався у вас. Безмежно вдячний долі, що ми зустрілись.

– Я не вірю в долю, Чонгук.

– Не кажіть такого, благаю…

– Чонгук… – омега ледь не завив. – Чому ж та доля така несправедлива й не дала нам трохи більше часу?

– Я не знаю… – ледь чутно прошепотів альфа, опускаючи голову. – Хотілось би, щоб ми мали стільки часу, скільки вам знадобиться. Пробачте, пробачте, що не можу вам його дати.

Омега чимдуж обійняв хлопця, опустивши голову тому на плече. Емоційність тічки ще досі не відпускала його, через це в голові закрадались сумніви, що рішення, яке він зараз прийме буде правильним. Він підняв заплакані очі, що через сльози видавались ще зеленішими, зустрівшись поглядом зі сповненими надії Чонгуковими, з яких от-от збирались потекти сумні струмочки сліз. А тоді, перш ніж обдумати свій порив, потягнувся до жаданих губ. Їхній поцілунок був довгим, тягучим та солодким, альфа швидко перейняв ініціативу, хоч й залишався обережним та неспішним, щоб раптом не відлякати омегу. Груди Техьона важко й ритмічно здіймалися, а руки міцно, ледь не до болю стислись на шиї альфи. Вся та конструкція здавалась надто ніжною та ламкою.

Та все хороше коли-небудь закінчується. Хватка поступово ослабилась, а губи відірвались, не розплющуючи очей, омега торкнувся уст альфи рукою, обережно піддавшись імпульсу востаннє. У роті залишився солодкуватий терпкий посмак. Так безмежно добре. В той момент Техьона більше не хвилювали усі доречності й він розумів свого брата, що те й робив, що тікав зі своїм обраним та ховався по закутках. Це божевілля.

– Я прийду. – почав альфа як тільки рука Техьона злетіла з його уст. – Прийду, бо хочу взяти вас за чоловіка. Тож не відмовляйте мені завчасно, добре?

– Дайте мені остудити голову, зараз… я хочу зробити це, коли буду певен, що при тямі. Ця тічка була важкою, зморила мене і я не певен, що прийму правильне рішення зараз.

– Добре, звісно. Ви ж не вийдете заміж за когось, поки я чекатиму? – трохи стривожено перепитав альфа, ніби й справді припускав таку можливість.

– Не меліть дурниць, Чонгук. – омега ледь помітно усміхнувся та трохи розслабився. – Давайте я скажу вам відповідь заздалегідь. Зустрінемось перш ніж ви прийдете до мене просити руки і я дам відповідь.

– Все-таки хочете виставити мене поганцем перед своєю сім’єю?

– Радше не хочу виставити вас посміховиськом перед іншими. Ви – син вожака й одного дня й самі ним станете. Ви виставите себе поганцем перед моїми батьками, прикриваючи мою спину, а я не зганьблю вас перед вашими одноплемінниками у разі чого. Думаю все справедливо.

– Не говоріть про це так ніби… ніби… вже обрали… й ніби так і буде… ніби у нас уже немає ніяких шансів. Скажіть…

– Є…

– Добре. – альфа опустив голову, щоб не показати своїх сліз, але ті вже покотились вниз щоками, спадаючи підборіддям додолу.

Техьон обережно підійняв його обличчя стираючи великими пальцями солоні краплинки.

– Зустрінемось у полудень, через тиждень на тому самому місці що й завжди, за дерев’яним будиночком біля хвойного лісу. Домовились?

– До вас прийдуть свататися у перший же день.

– Я всім відмовлю, через це вам точно не слід хвилюватися, обіцяю. Я ж казав вам, якщо коли-небудь й виду заміж, то лиш за вас. На жаль, наш час на оглядини коротший ніж я сподівався, але… зрештою, я дам вам відповідь через тиждень.

– Добре. – Чонгук зрештою заплющив очі, даючи останнім сльозинкам скотитися вниз до пальців омеги й поклав свої руки поверх його. – Я чекатиму… Але хочу, щоб ви знали, що я… якщо ви погодитесь, я обіцяю, що зроблю все для вас, буду ким завгодно, якщо дасте шанс… Я обіцяю… Не знаю як зможу жити без вас.

Тіло омеги пройнялось нестримним тремтінням. А Чонгук так і не відкривав очей, побоюючись, намагався продовжити ту мить якомога довше… Техьон же трохи вагаючись все ж востаннє нахилився до губ навпроти, щоб залишити невеликий, короткий, але до нестями ніжний й п’янкий прощальний цілунок, після якого він визволив свої руки з гарячої хватки й востаннє поглянув у ті прекрасні зажурені сірі очі. Йому треба швидше тікати звідси. Ще мить цього полону й він більше не зможе просто так піти, скаже все, щоб побачити як альфа всміхається, а його погляд наповнюється легкістю та щастям. І хоч Техьон насправді уже все для себе вирішив, озвучити це вголос не наважувався.

– До зустрічі. – ледь чутно прошепотів він й мерщій розвернувшись, попрямував в дім.

Коли омега піднявся до себе в кімнату, ще раз з надією поглянув у вікно, але там вже нікого не було. Лиш через якийсь час, коли Чонгук вже ймовірно вийшов за межі їх володінь, Техьон почув тоскне, протяжне виття, від якого нутро хлопця болісно обливалось кров’ю. «Якщо серце твого істинного розривається на шмаття, ти відчуватимеш його біль як свій власний» – пригадав омега, невідомо де почуті слова. Що ж цей альфа накоїв? Вкрав його спокій назавжди.

 

Важко пригадати як достеменно все трапилось, Техьон пам’ятав лиш як вийшов з дому по своїх звичних справах, ближче до вечора, а далі відчув неприємний біль: різкий, колючий та пронизливий. Він все наростав і наростав, а потім омезі здалось наче його кістки тріскотять, ламаються та викручуються у різні боки. Він одразу зрозумів, що коїться, та не міг з тим нічого вдіяти. Це було найбільшим недоліком першого перетворення: ти зовсім нічого не контролюєш, абсолютно нічого. Останнє, що відчув – страх, тоді розмаїття запахів навколо огорнуло його, яскраве й різке як ніколи, а далі темрява.

Отямився омега абсолютно голим посеред лісу. Кості нестримно нили, ніби на погоду, а ще було трохи холодно й неприємно. Тіло з голови до ніг вкрилось синцями й ранками, що повільно, як для вовка, й незвично боляче затягувались. Було трохи страшно, він не знав де він та що то за день, проте його охопило приємне відчуття цілісності й сформованості. Звірине нутро, якого досі не було й чутно, тепер стало його важливою частиною. Такого полегшення він не відчував уже давно. Правду кажучи, Техьон не надто переймався участю неповноцінного вовка, навпаки думав, що у разі чого це допоможе йому освоїтися у людському суспільстві, але зараз після свого першого перетворення він зрозумів наскільки це правильно й незрівнянно ні з чим іншим.

Після першої ейфорії перетворення омега роззирнувся, а тоді уважно придивився до неба. Звірине чуття безпомилково вказувало шлях, тож він попрямував додому, не особливо задумуючись куди ноги несуть його.

Коли тіло й розум вже остаточно прийшли до тями, щось всередині почало підступно бити на сполох. Щось не так. Щось точно було негаразд. Омегу охопило нестримне відчуття тривоги з яким було майже неможливо боротися.

– Що ж трапилось?

Здоровий глузд підказував йому, що найкращим рішенням стане перетворитися на вовка, так він зможе дістатися додому набагато швидше, але Техьон боявся, що його людський розум ще не зможе з’єднатися зі звіриною сутністю в такому новому для нього стані й тоді він випаде з життя на… а на скільки? Як довго він був у вовчій шкурі? Тривога всередині почала наростати зі ще більшою силою й омега знервовано пришвидшив крок, не звертаючи уваги на гілки, коріння дерев й кущі, що виникали то тут то там, зачіпаючи його й так поранене тіло, але перетворитися на вовка так і не зважився. Важко точно сказати скільки часу зайняла дорога, та повернувся додому омега, коли на вулиці вже починало світати. Він нишком пробрався в будинок, слава богам, двері були відчинені(напевно його й справді чекали). Після чого Техьон одразу взяв перший ліпший одяг і на пальчиках, непомітно, щоб не розбудити нікого, пробрався у душ. А коли, голодний як вовк, спустився до кухні, там на нього вже чекала вся сім’я.

– Нарешті ти повернувся. – тато міцно обійняв хлопця.

– Ви знали, що я…?

– Звісно, ми старались не втратити твій слід, але й заважати не хотіли… Вже хвилюватися почали, тебе довгенько не було. А втім, ми такі раді, що ти перетворився. Це все Чонгук, правда? Тічка, тепер це. Цей альфа так добре на тебе впливає. Ми з батьком чекаємо на нього…

Далі Техьон уже не слухав, нарешті він зрозумів причину свого занепокоєння.

– А як довго мене не було? – перебив розмову хлопець. – Що сьогодні за день?

Запала невелика тиша, після якої тато буденно промовив:

– Понеділок. Тебе не було кілька днів. Не так вже й довго насправді, як для першого перетворення, та ми все одно хвилювались.

– Ні. – нажахано промовив омега. – Ні, не може бути. Виходить… мене не було…

– З четверга…

– Ні, ні, ні…

Ігноруючи усі питання Техьон вийшов на вулицю й на ходу, знімаючи одяг, старався вирівняти дихання та сконцентруватися на перетворенні. Понеділок. Тільки не це. Омега знав, що вже пізно, але не міг нічого з собою вдіти, ще мить і він уже мчав лісами до будиночка, той знаходився далеченько, а омега був напрочуд стомлений, але надія все ж додавала сил. «Надія на що? Ми мали зустрітися вчора в полудень!»

Коли вовк прибув до потрібного місця, як і очікувалось Чонгука там вже не було, хоч запах альфи все ще ледь помітним шлейфом тягнувся вниз по схилу. По околицях прокотився гучний відчайдушний рик. Все втрачено.

Техьон й сам не пам’ятає як опинився вдома, як ридаючи звалився у ліжко, абсолютно ігноруючи усі питання. Напевно їм й справді не судилось бути разом, а жорстока доля вирішила просто погратися, побрязкати у них перед очима чудовим життям, яке вони б могли мати разом, й поспішно його забрати. «Це не доля, це я у всьому винен. Треба було одразу зізнатися собі і йому у тому, що відчуваю, у тому, чого хочу. Та тепер пізно. Він вийде заміж та врятує своє плем’я, а я залишусь самотнім до кінця своїх нікчемних днів. Так мені й треба. Боягуз.»

Так хлопець пролежав увесь день, ніч і ще день, за яким прийшла наступна ніч… Він навіть не вставав з ліжка, щоб відмовити залицяльникам, що приходили по його руку і серце, хоч, дякувати богам, таких було не багато й зовсім втратив лік часу. Спершу він плакав і плакав, час від часу провалюючись в сон, даючи своєму стомленому вовчими пригодами тілу трохи перепочинку, а тоді далі плакав, а через день чи два навіть почав потрохи їсти, а тоді знову плакати. В якийсь момент здалось, що всередині нього не залишилось нічого, суцільна пустка, а тоді біль повертався з новою силою. «Клята істинність. Вона все тільки губить».

 

 

Одного схожого на всі інші дня, коли Техьон забув зачинити за собою двері у ванну й сидів у вже крижаній воді, не збираючись вибиратися звідти ще годину-другу, до нього грубо увірвались. Навіть не повертаючи голови омега краєм ока побачив брата. Той важко зітхнув, й обережно зачинив за собою дверцята.

– Що ти тут робиш? Хіба не збираєшся переїжджати до свого альфи? – байдуже запитав Техьон. Погляд хлопця був неприродно пустим та скляним. Він не зводив очей з однієї точки вже протягом години.

– Ти здурів? Ми заручені, та ще не побрались. Ти вже й справді збожеволів чи що? Не хочеш нарешті розказати що сталось взагалі? Клеїш дурня перед батьками, щоб заміж не виходити? Удаєш, що здурів, щоб усіх відлякати?

У відповідь звична мовчанка.

– Й справді дах поїхав. – констатував молодший. – Питаю по доброму. Що у біса трапилось? Тобі пізнє перевтілення клепки повідбивало?

– Я думав уже пора весілля, хіба ні?

Голова Техьона різко опустилась на зігнуті коліна й він беззвучно заридав, міцно стиснувши долонями стегна, залишаючи червоні сліди від нігтів.

– На тебе боляче дивитися. Що ж таке? Боги, Техьоні… що трапилось?

– Я… я все зіпсував… – прошепотів омега, так, що його ледь почули.

– Ти про що це?

– Він не прийшов, бо я все зіпсував.

Брат важко зітхнув, закочуючи очі.

– Ти трохи кумекаєш, що відбувається за межами твоєї голови? Бо здається, ти зовсім оглух і нюх утратив.

Техьон нарешті підвів на брата очі, повні нерозуміння.

– Знаєш, що за день сьогодні?

– Це важливо?

– Неділя.

– І? – Техьон вже починав злитися. Він просто хоче, щоб йому нарешті дали спокій. Невже це так важко?

– Сьогодні останній день.

Омега був такий втомлений, що йому довелось добряче напружити мізки, щоб зрозуміти про що взагалі йдеться. Точно, останній день помовок. Звісно це лише формальність і пари можуть сходитися й поза цими рамками, хоч більшість й справді вшановують традиції. Але для нього все скінчено так чи інакше.

– Мені що до того?

Молодший омега різко підійшов до Техьона, замахуючись, але в останню мить зупинився.

– Вбив би тебе. Підіймай свою сраку і приведи себе до ладу, бо виглядаєш як шмат лайна. Тебе чекають.

– Щодо пропозиції? – бридливо поморщився Техьон. – Мене не цікавить. І не кажи, що то мій останній шанс вийти заміж у зеленому. Мені байдуже, я не вийду заміж ні цього року, ні наступного. Ніколи. Передай це батькам і тому йолопу передай.

– От сам вийди й передай це тому йолопу, зрозумів?

– Нікуди я не збираюсь, я зайнятий, якщо ти не бачиш?

– Добре хоч помився, бо від тебе вже смерділо. Міг би просто спуститися й альфа сам би утік звідси. Невже не хочеш дізнатися хто це?

– Байдуже.

– Невже? Он воно як? А так і не скажеш, розважатися з ним у нас удома під час тічки тобі наче й подобалось. Чи ти думав ніхто не  помітив, що від тебе за кілометр альфою тхнуло? І не тільки від тебе. Той бовдур ще наш дім додумався помітити.

– Що?

– У нас у вітальні просто зараз сидить Чонгук. Білий як стіна, наче тиждень не спав, ледь не трясеться від страху там бідолаха. Не знаю, що між вами трапилось, але він сказав, що не піде звідси поки ти не спустишся й сам йому не відмовиш. Тому будь вже такий ласкавий зроби з себе щось хоч трохи схоже на людину, спускайся вниз і вже сам вирішуй чи вийдеш ти заміж, чи ні.

– Чонгук… – безтямно промовив омега пошепки. – Чонгук…

– Я чув, що пізні перевтілення небезпечні для психіки, але завжди сподіваєшся, що тебе і й твоїх рідних це омине. Тобі допомогти?

– Ні… Я сам. Я… скажи хай зачекає, добре? Я маю… поговорити з ним…

– Хай зачекає? Повір мені, поки ви не поговорите, його звідси не випреш навіть якщо дуже захочеш. Тобі точно не потрібна допомога?

Омега востаннє притиснувся обличчям до колін в намаганнях прийти до тями, а тоді важко видихнув й поглянув на свої пальці, перераховуючи їх.

– Це ж не сон?

– Ти точно впевнений, що з тобою все добре? Може попросити хай прийде завтра чи в інший день? Це ж формальність…

– Ні, він не прийде. – налякано прошепотів Техьон. – Дай мені… я й справді виглядаю настільки жахливо?

– Я б порадив тобі не дивитися у дзеркало, але ж доведеться.

– Я зберусь… і спущусь, але хай не йде… добре?

– Не випущу його з дому допоки ви не поговорите, обіцяю.

Після цих слів брат ще раз занепокоєно глянув на хлопця й з поспіхом вийшов геть, спускаючись сходами.

У вітальні весь той час стурбовано чекав Чонгук з двома своїми дружбами, серед яких єдиним з хорошим настроєм залишався рудий чолов’яга з тиру. Він навіть спробував жартувати, балакаючи з батьками омеги, але атмосфера у домі все одно панувала напружена.

Нарешті у дверях з’явився брат Техьона. Щоправда, сам. Альфа чув як той спускається й знав, що той один, але все ж підіймаючи очі сподівався на диво. Молодший омега перехопив погляд хлопця й одразу ж поспішив його заспокоїти:

– Він спуститься.

Полегшений видих.

– Техьон погано почувався останніми днями, тому йому треба трохи часу, щоб… – той продовжив, намагаючись підібрати правильне слово. – привести себе до ладу. Але ви ж не поспішаєте, правда?

– Взагалі то… – почав рудоволосий, але Чонгук різко його перебив.

– Ми зачекаємо стільки скільки треба. Я вже сказав, що не зрушу з місця, поки Техьон не дасть мені відповідь особисто.

– Чудово. – нарешті трохи розслабився тато омег. – Тоді пригощайтеся. Ви напевно зголодніли.

Дружби з радістю прийняли частування, а от сам Чонгук весь той час лиш занепокоєно сидів, не зрушивши з місця, втупившись у свої черевики. Хоч те, що омега принаймні спуститься й він зможе хоча б ще разок його побачити трохи заспокоювало, а надія на те, що не все ще втрачено знову розгоралась у його вовчому серці, попри те, що Техьон так і не прийшов того дня, хоч альфа й чекав його, чекав і в полудень, і під вечір і в сутінках і при світлі зірок, пішов вже коли лице почали освітлювати перші промінчики сонця. Тоді альфу навіть мучила думка відправитись просто до омеги додому, але навіщо, той й так все дав зрозуміти. Звісно не прийти було нечесно, Чонгук би дуже волів й точно заслуговував почути відповідь, якою б вона не була, в обличчя, але вдіяти нічого. Це був вибір Техьона.

Той тиждень був найгіршим у житті альфи, він ніяк не знаходив собі місця, блукаючи вовком у далеких нічийних землях. А сьогодні й зовсім збирався йти просити руки в іншого, але в останній момент він не зміг стриматися. Не пробачив би собі. Він же обіцяв прийти, хоч там що. Чонгук мусить почути це від омеги особисто, щоб не залишилось жодних сумнівів. І ось він тут, чекає вироку від кохання всього свого життя. «Обов’язок, обов’язок, обов’язок…» – ненависно кружляло у нього в голові. Чому він не простий, звичайний вовк? Чому він син вожака? Ніколи Чонгук ще так сильно не шкодував про свій статус як тепер.

Нарешті на сходах почулись невпевнені, обережні кроки. Альфа затамував подих. В якийсь момент він думав, що ніколи вже не побачить тих безмежно красивих, неймовірних магнетичних очей. Очей, що ніяк не покинуть його сни, думки та мрії. Двері обережно розчинились й перед ними постав Техьон. Дивовижно, але той навіть, як годиться, одягнув свою церемонійну одежу, ту  в яку був вбраний, коли вони лише вперше зустрілися. Омега ненавидів те все, альфа це знав, тож подумки навіть посміхнувся, але та посмішка не мала шансу пробитися крізь схвильоване зажурене лице.

Вигляд Техьон мав не дуже. Через одяг було погано помітно, але здається він став меншим удвічі, а очі червоними й тьмяними наче він весь той тиждень ні на хвилю не стулив очей. Такий блідий та втомлений, мов тінь.

Чонгук не втримав пориву та похапцем підійнявся, полинувши до омеги, одразу хапаючи його за холодні, худі, тремтячі долоні, не зважаючи на всю доречність чи недоречність цього жесту. Що б сказав на це той старий до чортиків правильний Техьон із сяйливими живими очима й рум’яними через морозець щоками?

– Техьон. – прошепотів, Чонгук, що ледь стримував сльози від вигляду такого істинного. Його серце просто краялось на шматки.

З-за спини почувся нервовий кашель, здається то був хтось із супроводу нареченого. Точно, вони тут не одні. Чонгук важко прочистив горло й притулив руку до кишені, перевіряючи вміст.

– Я вже озвучив вашим батькам причину мого перебування тут. Тож…

Альфа, не гаючи часу, опустився на одне коліно перед омегою, витягаючи невеличкий пакуночок з кишені. Він подумав про те, що там за спиною у його дружби є ще один для іншого. Не міг же він подарувати тому омезі ті самі окраси, що й своєму істинному. Він навіть спочатку думав наполягти, щоб Техьон залишив їх собі так чи інакше, але чи варто? Він не хоче прив’язувати його до себе, якщо їм доведеться провести решту життя по різну. Омега оговтається, не одразу, але з часом і може тоді зможе жити далі й попри свої протести, ймовірно одного дня знайде того з ким захоче прожити своє життя, того хто дасть йому достатньо часу, дасть усе на що цей прекрасний хлопець заслуговує, та це вже буде не Чонгук. Тож не варто, не варто будувати непотрібні мости. Чи зможе альфа зараз поїхати на заручини до іншого, якщо його серце розіб’ють на маленькі гострі клапті, які без жалю розріжуть його грудну клітку зсередини? Про таке навіть не хочеться думати.

Пауза затягнулась, тому альфа поспішно отямився й спершу прошепотів:

– За мене не хвилюйтесь. Я не міг піти далі, не почувши відповіді, тому, якщо це ні, будь ласка, скажіть мені про це вголос, добре? Я… прийму…

По щоці Техьона скотилась самотня сльозинка, він рвучко змахнув її долонею й кивнув.

– Техьон… від тієї миті як ми зустрілись, ви все про що я можу думати. Напевне це неправильно, але я нічого не можу з собою вдіяти. Знаю, що нам забракло часу, щоб познайомитися ближче, але час проведений з вами для мене залишиться маленькою вічністю, що відкрила цілі всесвіти усередині вас і у мене ось тут… – Чонгук притулив свою долоню до грудей, де під ребрами гупало схвильоване серце, що готове було розбитися чи зцілитися будь-якої секунди під владою чужого голосу. – То була наша спільна нескінченість. Але ви напевне знаєте… знаєте, що одні нескінченості більші за інші, тож чи… чи ви погодитесь провести зі мною ще одну. Чи будете зі мною до самого кінця?

Альфа не зводив своїх наповнених сльозами очей з омеги, затамувавши подих в очікуванні відповіді. Здається тієї миті усі в кімнаті завмерли.

– Хіба… хіба у нашого кохання буде кінець? – відчайдушно прошепотів хлопець.

– Ні… – так само пошепки відповів альфа, вже не стримуючи сліз. – Моє кохання до вас вічне, Техьон. Немає значення яку відповідь ви дасте мені, знайте я кохатиму вас завжди.

– Я теж… теж кохатиму вас до нескінченності, завжди, кожного дня до кінця свого життя… і навіть після. – омега вже зовсім розклеївся й почав плакати ледь не захлинаючись.

– То ви погодитесь стати моїм чоловіком? – з надією запитав Чонгук, все ще не до кінця розуміючи, що ж той все-таки вирішив.

– Так… – ледь чутний шепіт, а потім голосніше. – Так, так, звісно, я стану вашим чоловіком.

Здається тієї миті можна було почути як усі присутні за їхніми спинами з полегшенням видихнули.

– Каблучка. – прошепотів хтось позаду.

Альфа тремтячими руками відчинив коробочку й витягнув звідти перстень, який з легкістю вмостився на безіменному пальці його… нареченого? А тоді витягнув з тієї ж коробки підвіску, з чорним немов пітьма каменем, що сяяв та мерехтів на світлі немов зоряне небо. За традиціями ці кулони мали стати символом їхнього вічного кохання. Вставши позаду  він обережно застібнув ланцюжок на шиї омеги, залишивши невеличкий, ледь вагомий поцілунок десь там біля лінії росту волосся, від чого серце Техьона затріпотіло, а дихання збилось.

– Можна? – тихо спитав омега, киваючи головою в сторону коробочки.

– Так, так, будь ласка, зробіть це. Благаю. – прощебетав схвильований Чонгук, який ще досі не міг повірити своєму щастю.

Хлопець тремтячими пальцями витягнув ідентичну підвіску й став позаду альфи, йому знадобилось близько п’яти хвилин, щоб врешті впоратись із застібкою, настільки схвильованим виявився омега.

Коли офіційна частина нарешті закінчилась новоспечена пара поспіхом вибралась на вулицю, щоб побути трохи часу наодинці, поки всередині розпочалось святкування. Чонгук перехопив долоню омеги, міцно стискаючи, а той не вагаючись переплів їх пальці. Правильно.

– Сподіваюсь вам сподобались підвіски й каблучка.

– Так, вони чудові.

– Тато сказав, що вони занадто моторошні для такої події…

– Ні, що ви. Вони просто чарівні.

– Я такий радий.

– Чонгук. Я… вибачте. Я думав, що усе зіпсував. – омега так сильно стиснув чужу долоню, що почувся легенький хрускіт. – Пробачте.

Він вже хотів вирвати руку, але альфа не відпустив.

– Все добре. Боги, Техьон, як же ви мене налякали… я ж би не зміг без вас жити…

Омега лиш відчайдушно потягнувся за поцілунком. Цього разу альфа не був вже таким обережним і хоч цілунок починався з ніжного й повільного, зовсім скоро переріс у швидкий пристрасний танець, якому здається не було кінця.

– Це точно не сон? – прошепотів хлопець коли вони нарешті відірвались один від одного.

– Ні, ні, коханий…

– Думаю… ми можемо перейти на ти, як гадаєте? – трохи ніяково промовив омега, викликавши в альфи щирий дзвінкий сміх.

– Так, Техьон. Думаю тепер це цілком доречно.

– Не глузуйте, точніше не глузуй з мене. – вони удвох ще декілька хвилин гучно полегшено сміялись після чого обличчя омеги враз знову стало серйозним. – Я не прийшов бо…

– Тобі не обов’язково… ти не маєш пояснювати, якщо не хочеш. Я просто радий, що ти передумав.

– Ні. Я хотів прийти й погодитись. Знаю, що це виправдання, але я й справді… я не прийшов, бо перетворився і я був… був не при собі… і вибач, я не знав, що мені робити. Думав усе зіпсував і ми більше ніколи не побачимось, а я… я хотів сказати тобі, що кохаю і що я не проти… не проти стати твоїм… твоїм…

Чонгук міцно обійняв Техьона, заспокійливо поцілувавши у скроню.

– Усе добре, усе добре… я ж казав тобі, що прийду… напевне навіть якби ти відмовив мені там, то я б все одно приперся сюди сьогодні… сподіваючись, що ти передумаєш. Я не полишав надій… ні на мить.

– Я так кохаю тебе, Чонгук. Я б не зміг жити далі з думкою, що все зіпсував.

– Нумо, тихенько. Ти нічого не зіпсував, усе добре. Я зараз тут з тобою й теж тебе кохаю. Так сильно кохаю тебе, Техьоні.

Вони так і залишились стояти там в обіймах один одного ще дуже довго, зустрічаючи захід сонця на краю лісу…

 

 

Ніч вже наближалась до свого законного кінця, коли пара неспішно йшла засніженою доріжкою, по обидва боки від якої палали мерехтливі теплі вогники, що за традицією мали освітити їм шлях у щасливе спільне майбутнє. Техьон міцно стискав руку Чонгука. Долоня перевертня була теплою та міцною. Омега ніяк не міг повірити, що все це просто зараз з ним відбувається. Десь там позаду залишилась його сім’я, гості, його старий дім та життя.

Біля самого входу альфа пройшов трохи вперед, щоб відчинити перед ним двері, кивком запрошуючи пройти у дім першим, у їх новий дім. Техьон був тут уперше, до цього гостював лише у батьків Чонгука й те один раз. З весіллям вони сильно не затягували, обставини зобов’язували побратися так швидко як це тільки можливо. І хоч усі сподівались на краще, треба бути готовими до всього. Чонгук свій обов’язок виконав, тепер він готовий в разі чого перейняти місце батька без жодних перепон.

– Це мій новий дім. – тихенько прошепотів омега з хвилюванням.

Чи шкодував він, що все ж так поспішно вийшов заміж? Поки що аніскілечки, але те, що його звичайний лад життя так швидко змінився дещо бентежило й лякало.

Альфа нечутно прикрив двері й підійшов до нього просто впритул й поки Те з цікавістю розглядав усе навколо, той ніжно поцілував його в шию, викликаючи в хлопця табун мурашок. Після чого міцно обійняв свого тепер вже чоловіка й грайливо опустив голову тому на плече.

– Наш новий дім. – так само тихо прошепотів Чонгук Техьону на вушко, виправляючи.

Юнак ніжно взяв омегу за руку та повів далі по коридору.

– Я думаю, екскурсія зачекає до завтра, ти ще встигнеш надивитися тут на все… Тому ми можемо одразу пройти до найголовнішої кімнати. – той ніжно посміхнувся.

Він йшов трохи попереду, задкуючи, щоб не спустити погляду з тих найпрекрасніших у світі болотно-зелених очей, що украли його спокій назавжди, у які тепер, він сподівається, йому судилось дивитися довіку. У животі Техьона від того чарівливого погляду одразу запурхали метелики, а сонливість через важку ніч, весільні церемонії та гуляння, як рукою зняло. Він думок про те, що зараз може статися тіло омеги ніби поважчало, а приємне, тягуче бажання заповнило кожну клітину. Від запаху лимона з медом, що враз приємним потоком розлився кімнатою, дихання альфи одразу поважчало. Він, не відмовляючи собі у задоволені, вмить припав до шиї омеги, вдихаючи той аромат, так, як мріяв про це з першої їхньої зустрічі, водячи носом по гладенькій ніжній шкірі. Техьон задоволено затамував подих, здається просто забув як дихати. Його тіло дрібненько, схвильовано затремтіло від подібних пестощів.

– Все добре, коханий? – трохи занепокоєно запитав Чонгук, не піднімаючи обличчя, не був певен чи омезі це до вподоби.

Той лише закивав у відповідь, тож альфі все ж довелось відірватися, випростатись та знову поглянути омезі просто в очі.

– Все гаразд. Те що ми побрались не зобов’язує нас робити це просто зараз.

Техьон сильно зажмурився, унизу живота приємно нило, здається він навіть міг відчути, як просто зараз мокріє. Чонгук це знав, точно знав, у цьому не було жодних сумнівів. Горло омеги нервово смикнулось. Він розтулив рота, щоб нарешті щось сказати, але слова ніяк не лізли з горла. «Ну ж бо, Техьон. Скажи це… в цьому немає нічого погано. Ви ж тепер заміжня пара. Ви – істинні.» – все крутилось в голові. Хлопець тремтячими руками схопив долоні альфи та підняв їх трохи доверху, просто до зав’язок на своїй весільній накидці. Альфа важко переривисто видихнув і трохи невпевнено під пронизливим поглядом блискучих очей, потягнув за шнурок, розв’язуючи вузлик. Омега за вовчими звичаями був одягнений у традиційну для його племені чорну хутряну накидку, яка вже менш ніж за хвилину одним легким рухом майже безшумно опинилась на підлозі. Під нею у Техьона була прегарна біла  й вигадлива, обшита перлинками й мереживом сорочка та звичайні чорні штани, що підкреслювали його довгі стрункі ноги й талію. Техьон був таким красивим і тепер вони нарешті разом. Білосніжна сорочка прекрасно відтіняла засмаглу карамельну шкіру шиї та обличчя, а на щоках від нічної прогулянки виступив невеличкий рум’янець. Хлопець трохи опустив погляд зніяковіння, від чого довгі темні вії мерехтіли й кидали тіні на лице. Неймовірно вродливий.

– Глянь на мене, Техьон. – прошепотів альфа.

Омега покірно підвів погляд. Очі хлопця як і самого Чонгука були трохи затуманені пеленою пристрасті й ніжності, що так раптово пробудилась, примушуючи забути про все на світі.

– Ти не втомився, коханий?

Техьон заперечно помахав головою. Він так само мовчки потягнувся до плаща Чонгука, той був зеленого кольору, що викликало в омеги мимовільну посмішку, нагадало про участь в обряді. Здається наче це було так давно, хоч насправді відтоді майже й не минуло часу. Насправді ж зелений колір був традиційним для племені Чонгука, тепер вже й для його племені. Він тепер теж частка цього, про що не слід забувати. При чому доволі вагома частка. Він же пара майбутнього вожака зграї. Від цього стало трохи неспокійно. Та він не звертаючи уваги на сплутані думки, швидко розправився з плащем коханого та швидким рухом скинув і його на землю.

– А ти? – нарешті подав голос Техьон. Чонгук навіть не одразу зрозумів, що від нього хочуть. Тому омега перепитав. – Ти не втомився?

– Ні. – тихо відповів альфа.

Руки омеги осіли у нього на плечах, той чи не вперше сам підійшов до нього так близько, ще мить і пальці зчепились у замок за спиною юнака. Дихати ставало зовсім нічим, здається усе навколо заповнилось важким солодким запахом омеги, що смакував на язиці приємною кислинкою. Той все дивився на губи альфи, сподівався, що Чонгук поцілує його першим, але той нервово вичікував, ніби знущався.

– Нумо, Те… сміливіше.

Між бровами омеги з’явилась напружена складочка, а тоді з уст вирвався важкий, гарячий видих просто у губи альфи, той думав вже не стримається, був готовий потягнутися чимдуж до Техьона першим, але хлопець його випередив. Напір омеги навіть трохи збивав з пантелику. Поцілунок був пристрасним і нестримним, але швидким. Те відірвався так само неочікувано як і почав, його дихання було важким та переривистим, а щоки палали.

– Продовжуй… – ледь зміг промовити той.

Чонгук одразу без зайвих вагань потягнувся за ще одним цілунком, але долоня, що вперлась йому у груди, спиняла.

– Я щось… не так…

Техьон напружився, говорити про це вголос було надто незвично.

– Я мав на увазі… продовжуй знімати з мене одяг. – прошепотів майже нечутно омега.

Альфа полегшено видихнув й намагаючись не показувати тремтіння у пальцях взявся розстібати ґудзики на сорочці, один за одним. Погляд темно-сірих очей, зараз каламутний і дикий, пестив тіло омеги: ключиці, груди, а далі вниз до животика і нижче… лиш на кілька митей він підняв погляд догори, щоб знову поглянути у спраглі очі свого омеги, коли розправлявся з ґудзиками на рукавах. А тоді сорочка ніби під дією чарів елегантно спустилась вниз, впавши до ніг й альфа опустився за нею. Він ніжно підійняв спочатку одну ніжку, а тоді іншу, знімаючи з ніг Техьона черевики, а тоді обійнявши одне стегно, притулився до нього щокою, з насолодою вдихаючи концентрований аромат свого істинного на повні груди у тому місці, куди раніше у нього не було доступу.

– Я божеволію від тебе, Техьоні. Ти зводиш мене з розуму.

З губ омеги злетіло щось схоже на стогін. Запах альфи до нестями густий та важкий, примушував втрачати глузд. Від того запаху паморочилось у голові. Хотілось все більше й більше…

– Будь ласка, – уже благав омега, він відчував як його штани повільно намокали. – не зупиняйся, гаразд? Продовжуй, будь ласка, продовжуй…

Альфа залишив невеличкий поцілунок через тканину на внутрішній стороні стегна, так високо, що міг відчути як член омеги твердіє під цупкою тканиною. Одразу після цього Техьон почув гаряче дихання в районі паху й сам того не усвідомлюючи зробив крок назад, проте там його чекала лиш тверда стіна, що трохи неприємно холодила голу спину. Він прикрив повіки, налякано очікуючи, насправді боявся, що відлякав Чонгука, але вже за мить відчув як руки істинного розправляються із замком на його штанах і от він вже переступає через них й нарешті повільно розплющує очі. Омега стояв абсолютно голим перед своїм альфою і це ніскілечки його не бентежить, навпаки, коли його погляд зустрівся з тими величезними сірими очима, що дивилися на нього знизу вверх з неймовірним неприхованим обожнюванням, його охопила небачена до того впевненість. Його альфа стояв коло нього на колінах й дивився наче на божество. О, боги, що ж він з ним коїть. На останок Чонгук лагідно обійнявши стегна омеги, поцілував його в живіт, трохи затримавшись носом в районі пупка, вдихаючи аромат хлопця й там. Напевно в такий спосіб він хотів трохи заспокоїтися та прийти до тями, але зрештою лиш остаточно втратив здоровий глузд. Він різко підійнявся та потягнув омегу з собою, а потім на мить збентежено зупинившись й промовив:

– Хіба тепер не твоя черга?

Техьон трохи налякано кивнув, а тоді обережно наблизився до Чонгука впритул. Він провів пальцями по шиї альфи, а тоді припав до блідої шкіри носом, трохи лоскочучи. Не відриваючись, омега акуратно пропхав пальці між їхніми тілами та почав повільно розстібати ґудзики на сорочці коханого. На мить він трохи відсунувся та все ще пропалюючи шию альфи своїм затуманеним поглядом, зробив спробу нерішуче запитати:

– Я можу…? Я… можу…

– Можеш. – поспішно промовив альфа, хоч і не мав гадки, що має на увазі Техьон. Що б то не було він був згоден на все. – Можеш робити все, що завгодно, все що тільки забажаєш. Я весь твій.

Омега не гаючи часу, взявся жадібно вилизувати шию альфи, приділяючи особливу увагу пахучій венці, викликаючи важкі видихи-стогони, а тоді в міру того, як вивільнялись ґудзики, опускався все нижче й нижче, поки на перепоні не став ремінь. Альфа весь той час ледь залишався при тямі, це наче солодкі тортури, які він не міг і не хотів зупиняти. Техьон знову піднявся на ноги й трохи налякано глянув у очі навпроти. Чонгук швиденько роззувся, а тоді взяв руки омеги у свої, щоб допомогти тому зняти ремінь, а тоді й штани разом з трусами.

– Можеш поглянути донизу. – грайливо прошепотів він омезі на вушко. Техьон все ще не зводив погляду з його обличчя. І хоч оченята омеги були неймовірно туманними та дикими, дихання пришвидшеним, а запах набирав все більших обертів, той все ще трохи соромився, що викликало у Чонгука приємні теплі відчуття всередині. Омега виглядав таким милим й сексуальним водночас. Тож альфа нахилився ще ближче, обпалюючи вушну раковину коханого своїм гарячим диханням. – Можеш не лише поглянути, а й доторкнутися. Можеш робити все, що тобі заманеться. Ну ж бо. Ти щойно був таким сміливим, куди ж це все так раптово зникло?

Щоки омеги палали, а очі нервово бігали по обличчю навпроти. Чонгук пустотливо посміхнувся й узяв усе у свої руки, його губи ковзнули спочатку до кутика губ Техьона, а тоді він п’янко пішов далі, залишаючи ніжний поцілунок на устах. Альфа взяв долоні хлопця у свої, повільно переплітаючи їх пальці. Чарівна коротка мить. Їхні погляди знову зустрілись.

– Ми можемо не поспішати, можемо просто піти спати, полежимо в обіймах один одного…

– Ні. – тихо, але впевнено промовив Техьон, стиснувши долоні юнака сильніше, а тоді ще раз потягнувся за поцілунком. Цього разу той був пристраснішим та довшим. Хотілось нарешті як годиться скуштувати один одного.

Нарешті Чонгук повільно підвів омегу до ліжка, розірвав поцілунок, та відкрито примостився на простирадлах, примушуючи Техьона врешті поглянути на себе. Горло омеги нервово здригнулось. Чонгук був таким неймовірно красивим. Вони були майже однакового зросту, проте альфа мав міцнішу, м’язистішу статуру і його член… Омега затримав там свій погляд трохи довше, після чого знову ніяково відвів очі. Юнак вдоволено потягнув його до себе.

– Не соромся. – прошепотів він. – Тобі ж подобається?

Техьон лише закивав головою, ховаючи лице в шиї Чонгука.

– Хочеш, щоб сьогодні я опинився у тебе всередині?

Омегу повільно підвівся, поглянувши розфокусованим поглядом болотних очей просто на альфу. Він міцно схопив того за плече й зажмурюючи повіки кивнув.

– Скажи це.

– Чонгук… – простогнав омега, це було так… йому було так незручно, але він так хотів свого альфу.

– Нумо, скажи… скажи, що ти хочеш.

– Хочу тебе.

– Хочеш мене?

– Так… так… хочу, щоб ти мене… хочу відчути тебе всередині. – нарешті нетерпляче випалив Техьон.

Альфа блаженно посміхнувся, а тоді палко поцілував коханого, перевертаючи на спину.

– Ти такий красивий. О, боги, Техьон, який же ти красивий. – шепотів Чонгук, спускаючись вологими поцілунками донизу, від лінії щелепи, по шиї, далі до грудей, все нижче й нижче. Він спинився біля самого паху, лише на мить, а тоді неочікувано для омеги, спершу акуратно поцілував головку й злизавши змазку кінчиком язика, повільно занурив член Техьона у рот повністю. Той від несподіванки охнув і хотів вже відсунутись, але альфа міцніше схопив хлопця за стегна фіксуючи, й коли почув як згори почали лунати приглушені стогони, обережно та лагідно взявся вводити в хлопця пальці. Спочатку один, потім ще, повільно й терпеливо готуючи омегу.

Звісно Техьон й сам торкався себе раніше, але ніколи йому не було так приємно як зараз поруч з альфою. Він відчував як вузол внизу живота все більше й більше стискався й от-от збирається феєрично та бурхливо вибухнути. Тіло омеги почало легенько тремтіти. Він хотів сказати альфі, що вже майже дійшов до кінця, намагався, вже навіть відкрив рот, але замість слів з уст хлопця вирвався гучний стогін неймовірного задоволення й він кінчив просто Чонгуку у рот. Тіло Техьона обм’якло й розпливлося на матраці, здається він навіть на якийсь час випав з реальності, так добре йому тоді було. Груди омеги важко підіймалися та опускались, а рот спрагло хапав повітря.

– Вибач. – промовив він, нарешті розплющивши очі. – Я не встиг сказати. Було так добре.

Але здається альфу це зовсім не бентежило. Він приліг біля омеги, спостерігаючи, обличчя було так близько, що Техьон міг побачити білу рідину в кутиках рота Чонгука. Той зібрав її великим пальцем, після чого з задоволенням запхав до рота, закочуючи очі від задоволення.

– Такий смачний. – низьким, хриплим голосом прошепотів він.

– Припини. Всевишній, що ти робиш? – омега прикрив очі долонями, хоча від побаченого тепло з новою силою зароджувалось у тілі, а змазка густим потоком виливалась на простирадла під ним..

– Я так хочу тебе, Техьон. – почувся шепіт збоку.

Омега нервово видихнув. Альфа лежав на спині поруч, втупившись затуманеним поглядом у стелю. Тож набравшись сміливості хлопець легенько перекотився, а тоді підвівся й опинився просто верхи на збентеженому Чонгукові, сідлаючи його, поки що лише живіт. Той теж підійнявся, прийнявши сидяче положення, всадивши омегу собі на коліна. Техьон міцно обійняв його шию й притулився обличчям до обличчя, так, що їх носи ніжно гладили один одного, як і члени там унизу. Такі приємні хвилюючі відчуття.

– Хочеш бути зверху? – гаряче прошепотів альфа.

– Якщо ти мені допоможеш… – відповів Техьон, опускаючи погляд. В пам’яті одразу пропливла тічка і всі його думки пов’язані з Чонгуком, так багато непристойних думок.

Альфа акуратно підняв дупку хлопця, приставивши свій член до дірочки, той гарячково видихнув стиснувши шию альфи трохи сильніше, встромивши свої кігтики у шкіру.

– Можеш стиснути ще… – грайливо прошепотів Гук. – Мені подобається.

– Ти ж не глузуєш?

– Ні, коханий, звісно ні.

Він залишив ще один заспокійливий поцілунок на губах омеги, а тоді натиснув трохи більше, проштовхуючись усередину. Техьон простогнав просто в поцілунок.

– Все добре? – налякано прошепотів альфа, він зупинився, стиснувши зуби, терпіти вже було не сила, але він надто боявся зробити коханому боляче.

– Так, так…

– Точно?

Чонгук пильним поглядом глянув на Техьона, той прикусив губу й заплющив очі, але кивнув.

– Якщо буде боляче чи некомфортно… Аххх.

Омега самостійно насадився на член альфи одразу до кінця, різко розплющивши очі.

– Це так… так…

– Так?

– Добре. О, боги. Таке приємне відчуття наповнення. – начебто здивовано промовив Техьон.

– Так і має бути, коханий.

Омега ще на якийсь час спинився, важко дихаючи, а тоді обережно й неспішно почав рух, під пильним, закоханим й повним обожнювання поглядом свого істинного. Спочатку повільно й обачно, а тоді все швидше й швидше. Кімнату заповнювали гучні протяжні видихи та стогони. Техьон був таким прекрасним та граційним, від задоволення він відкинув голову назад, даючи змогу Чонгуку припасти до неї губами, язиком, а іноді навіть легенько прикусити.

– Сховай…аххх… сховай свої зубки, Чонгукі.

Альфа раптово перевернув хлопця на спину, збільшуючи темп. Тепер, коли Техьон звик та увійшов у смак, можна було відкинути зайву обережність… Ще трохи, кілька ударів і омега знову розплився у небутті, його ноги затряслися, а з рота вирвався хриплий задоволений стогін, а разом з ним кінчив і Чонгук, просто у нього всередину, заповнюючи все теплою спермою. Альфа важко дихаючи звалив свою голову Техьону на груди, міцно обіймаючи талію.

– Мені було так добре з тобою, Техьоні. Так добре… – втомлено промовив хлопець, хрипким напівшепотом.

– Мені теж, Чонгукі. Навіть краще ніж я собі уявляв.

Останнє, що пригадує омега, це легкий поцілунок у живіт і свою руку в трохи мокрому від поту волоссі альфи.

 

Коли омега прокинувся на нього уже дивилась нітрішечки не сонна пара темно-сірих сяйливих очей. Від цього на обличчі Техьона мимоволі розпливлась задоволена широка посмішка, а в голові одразу промайнув увесь вчорашній день, починаючи зі зборів на весілля й закінчуючи прекрасним палким продовженням ночі, що переросло у ранок в обіймах один одного. Альфа посміхнувся у відповідь. Здається на його, до того трохи напруженому, лиці з’явилось довгоочікуване полегшення.

– Все добре? – тихо прошепотів Те, від усвідомлення, що вони зараз цілком голі на щоках розцвів невеликий рум’янець.

– Це ти мені скажи. Все добре?

– Так, звісно. Що ж може бути не так?

Омега потягнувся за поцілунком. Яким же це все здавалося до біса правильним.

– Ти не шкодуєш? Не шкодуєш, що вийшов заміж за мене?

– Звісно ж ні. Хоча поживемо – побачимо. Чонгук?

– Так, Техьоні?

– Просто хочу сказати, що кохаю тебе.

Той день був напрочуд ясним й до кімнати через щілинки у шторах пробирались промінчики вже давно не ранкового сонця, від яких болотно-зелені очі Техьона переливались золотистим проблиском. Такі щирі, щасливі й блискучі. У них Чонгук бачив своє відображення й здається в ту мить він був найщасливішим на світі альфою…