(Не)Залежний. Прикрість

Наступний обід відбувся наступного ж дня.

Хосок, Чимін, Техьон і Чонгук навіть не планували йти в столову. Про всяк випадок. Проте Мін Юнгі схопив Хосока за руку після заняття з атакувальних і захисних чарів, розвернув обличчям до себе й муркнув:

– Клич своїх друзів, ідемо обідати.

Хосок нервово облизав губи. Він сподівався, що Чимін його не приб’є сьогодні. І що їм таки не доведеться платити. Учора Хосок потратив не лише свої тижневі заощадження, а ще й братові.

Платити не довелося. Кім Намджун і Лі Хосок принесли два повні підноси усіляких страв і напоїв. Кім Сокджин допомагав усе розставити на столикові. Хосок узяв до рук яблуко й надкусив. Щось більше брати посоромився.

Чонгук натомість потягнув цілу порцію курячих крилець. Його очі голодно зблиснули, долоні заграли пальчиками, губи розтягнулися в посмішці: це його улюблена страва.

Він сидів цього разу поруч із Чиміном, відділяючи його від Кіма Сокджина. Кім Сокджин, вочевидь, здогадувався, що така розстановка була зумисна, і посміювався собі в кулак.

Техьон знову був тихий, але Хосок сподівався принаймні, що він почувається затишніше між ним і Чиміном.

– Ти сьогодні мовчазний, Чиміні, – проговорив Кім Сокджин, перехиляючись через Чонгука й блискаючи хитрим оком до омеги.

– Я вчора багато говорив. Сьогодні, думаю, мені слід помовчати, – буркнув той у відповідь.

– Розумні омеги – це велика рідкість, – вишкірився Кім Сокджин, а тоді засичав, схилившись низько над столом: це Мін Юнгі його копнув ногою по литці. Було боляче.

– Не слухайте цього остолопа, – фиркнув Мін Юнгі. – Він насправді так не думає.

– Ніхто з нас насправді так не думає, – докинув Кім Намджун.

– Просто Юнгі боїмося: він же може і проклясти, – реготнув Лі Хосок.

А Хосок подумав, що ці королі не такі насправді погані. Вони їх пригощають. І жартують одне над одним. І, схоже, до омег ставляться з повагою. Він ледь відвернувся, ховаючи свою усмішку. Чонгук голосно фиркнув. Чимін теж посміхнувся. Техьон ні. Техьон на комусь поглядом заклякнув. Хосок подивився, що трапилося, й обімлів.

До їхнього столика підходив омега Місок. За ним слідком топали інші омеги, проте Хосок їх не знав.

Місок ледь схилив свою гарненьку голівку в поклоні й звернувся до Кіма Сокджина:

– Пане Кім, ми маємо вас попередити про цих людей, із якими ви зараз обідаєте і з якими обідали ще й учора.

– І про що ж конкретно попередити хочете? – Кім Сокджин схилив голову набік, склав долоні в хатку перед губами.

Хосок бачив, як зібгався Чимін, наче в розмірах зменшився. Білий весь, зі закушенною губою. Він міг розплакатися. Хосок потягнувся встати з-за столу.

– Пак Чимін і Кім Техьон – шльондри. Вони у школі заробляли тим, що віддавалися альфам за гроші. А я просто не хочу, щоб ваша репутація, пане Кім, і репутація ваших друзів постраждала від спілкування з такими низькими істотами.

Місок був таким самовдоволеним. Голову тримав рівно, посміхався. Хосок його ненавидів за те, що Чимін зараз відчував.

– Наша репутація настільки… – почав було Кім Сокджин.

Та недоговорив. Техьон вискочив з-за столу, водномить дістав із кишені паличку й шугонув у Місока закляття. Із гучним ляскотом воно зірвалося з її кінчика, зблиснуло в повітрі червоною іскрою й кинуло омегу в протилежну стіну.

Техьон стояв з опущенною головою, диким поглядом із-під довгої гривки темного волосся, паличкою, напів опущенною й наче живою. Хосок сказав би, що Техьон – витвір мистецтва.

Хтось заверещав. Місок сповз стіною на підлогу й схлипнув.

До Хосока дійшло, що тепер загрожує Техьону за напад на студента.