(Не)Залежний. Запрошення

Хосок був виснажений. Чимін би хотів якось зарадити, але не знає як. Може тільки приготувати кексики й какао й сидіти поруч під пледом. Техьон із Чонгуком грають у магічні шахи, Чонгук, як завжди, виграє. Техьон, як завжди, біситься. Але навіть біситься так мило, що губи Чиміна розтягуються в усмішці.

Хосок не посміхається. Чимін думає, що той хворіє. Чимін думає, що серйозно. Але Хосок нічого не розповідає, і Чимін вкотре відкладає розмову.

Бо страшно.

– Те-Те, ти знову луууузееееер, – проспівав Чонгук, схопившись із підлоги й закрутившись по кімнаті в якомусь божевільному танці.

– Бє-бє-бє, – Техьон показав йому язик і нирнув під плед до омег.

– Ммм, яка смакота, – муркнув він, надкусивши шматок Чимінового кекса просто з його рук.

– Малявки, – вперше за цілий вечір заговорив Хосок, – я вам щось розкажу.

Три зацікавлені обличчя відразу обернулися до нього.

– До мене альфи чіплялися в столові минулої п’ятниці…

Чонгук напружився й стиснув кулаки. Техьон і Чимін обійняли його з обох боків.

– Мене врятували.

– Правда? – Чонгук буде почуватися винним, що його не було поруч, та Хосок мусив розповісти.

– Ага. Тільки ви ніколи не здогадаєтеся хто.

Після павзи Хосок продовжив:

– Мін Юнгі.

Техьон затиснув рот долонями. Чонгук видихнув. Чимін заклякнув.

– А сьогодні на занятті… Я стояв у парі з Чангюном, ну, із тим, знаєте…

– Мудаком, який списав у тебе, а сам сказав, що все було навпаки? – докинув Техьон. Хосок помахав на нього пальцем:

– Те-Те, не смій вживати таких поганих слів.

– Але ж він правда мудак! – захистив свого друга Чонгук.

– Гукка! – Хосок сердито рикнув і на брата. – Так от. Ми сьогодні тренувалися на чарах, і він мене вдарив, і я впав. А він тоді знову, і знову…

– Що? – видихнув Чимін нажахано.

– Ні, все нормально. Просто підійшов професор і зробив Чангюну зауваження…

– Просто зауваження? – Чимінові щоки запалали. Він скочив із ліжка й заходив по кімнаті. – Ми маємо написати заяву декану. Так… так не можна!

– Чиміні, послухай просто…

– Ці кляті альфи думають, що їм усе можна. Вони думають, що вищі за нас! І викладачі таке допускають! – в очах Чиміна закипали злі сльози.

Чонгук підійшов до нього й міцно обійняв. «Чшш», – прошепотів він на вушко омезі.

– За мене знову заступився Мін Юнгі, – дзвінко проговорив урешті Хосок.

Присутні заклякли.

– Він підійшов і викликав Чангюна на дуель, а тоді просто його розмазав. А тоді сказав, що деяким альфам, вочевидь, далеко до омег.

– Ого, – видихнув Техьон.

– Він кидав такі заклинання, яких ми не проходили, знаєте. Думаю, що це правда. Ну, що вони самі заклинання вигадують. Самі їх випробовують.

– На тих, кого зловлять, – докинув Чонгук. Хосок знизав плечима. Він теж чув усіляке. Але Мін Юнгі його врятував. Двічі.

– У професора очі були, як п’ять копійок. А він же бувалий аврор, – додав Хосок.

– То ти тепер дружиш із королями? – Техьон схилив голову й усміхнувся широко. Усмішка в нього дивовижна, подумав Хосок. Не дивно, що за ним стільки альф бігає.

– Нічого я не дружу, – набурмосився омега. – Я просто хочу запросити його і його друзів на обід завтра. ну, вони ж весь час разом ходять. Буде незручно запросити Міна Юнгі й не запросити їх.

– Воу, Хосока, ти серйозно? – Чимін склав руки в боки. – Це небезпечно. Вони небезпечні. Того Кіма Сокджина навіть обвинувачували у вбивстві кілька років тому.

– Але ж не було жодних доказів! – заперечно вигукнув Хосок. Він розумів, що застосовує подвійні стандарти: якби Мін Юнгі за нього не заступився, він теж би дотримувався думки, що Сокджин … Якщо не вбивця, то принаймні дуже нехороший альфа.

Урешті вирішили, що Хосок на обід із королями піде не сам, а з усіма ними. Так буде спокійніше.

Але йому насправді спокійно не було, коли він підходив до столика, за яким сиділи Мін Юнгі з друзями.

– Ай, Юнгі, твій омежка скучив, – засміявся Кім Сокджин. Хосок завмер, відчуваючи, як трясуться руки і як його поглядами проводжають Чонгук, Техьон і Чимін.

– Вітаю вас! – Хосок схилився в поклоні. – Чи можу запросити вашу компанію пообідати зі мною й моїми друзями?

– У честь чого? – грубо запитав Мін Юнгі.

– Я б хотів подякувати вам, пане Мін, за те, що ви двічі вступилися за мене, хоч ми й не знайомі близько. – Хосок ще раз поклонився низенько.

Кім Сокджин по-бісівськи посміхався.

Лі Хосок фиркав, намагаючись не зареготати над поведінкою Джина.

Кім Намджун встав з-за столу й просто змахнув рукою, запрошуючи Хосока і його друзів сідати.

– Доєднуйтеся, – мовив він спокійно.

Мін Юнгі, вочевидь, був невдоволений.