навіщо ті квіти?

Ночі літнього Парижу теплі та спокійні, укутують ніжним коциком до самого носа забираючи всі тривоги, але на Ноя то здається не діє. Париж в’ївся йому, мов приторна солодкість місцевих тістечок, які він раніше чомусь обожнював. Його дратує кожна деталь: арки здаються занадто помпезними, ліхтарики світять надто яскраво, а люди були до чорта щасливі, на відміну від нього.

Його нудить від всіх і всього, особливо від Жанни, від її червоної троянди, котру вона лишила на чужому тілі.

І чому, питання, під блідою ключицею не квітне пурпурова незабудка? Чому дурна троянда пустила своє коріння в чуже серце?

Можливо тому що Ной був несміливим дурнем, або ж через те що Ванітас був козлом!

Як знати.

Але в будь якому випадку Ной скорчив з себе мале, противне вампіря, що просто відмовлялося шукати нормальний вихід з ситуації, натомість вирішивши просто образитися, та сидіти в приступах ревнощів кожного разу коли Ванітас йде на зустріч з Жанною, засипаючи дівчину такими ж дитячими прокльонами.

Сьогоднішній день виключенням не став. Ванітас вивалявшись в ліжку до обіду в одну мить зібрався, натягнувши найкращі лахи, та чкурнув на побачення, Ной хвилин зо двадцять витріщався на двері, котрі хлопвнули в нього перед носом мовивши одне лишень «закрийся». Спочатку це було сприйнято за образу, тільки потім дійшло, що зачинити кімнату і справді було б непогано, протягає.

І з цього почався його особистий ритуал.

Перше – витягти все сміття, що Ванітас клопітливо збирав весь цей тиждень під ліжком, та винести його спакувавши по мішках.

Друге – змінити постіль на свіжу.

Третє..

Ной починав сходити з розуму коли залишався на самоті, рятували лишень домашні справи.

А потім, коли кімната блищала та рипіла від чистоти він валився спати, з такою ж чистою головою, на думки сил просто не вистачало, і Ной вважав це прекрасним. Ніяких думок про дурного Ванітаса, тільки приємна свіжість нової постільної білизни та легке повітря, яким віяло з відчиненого вікна.

Але це не продовжувалося довго, в половині третього у вікно ввалювався Ванітас, і його прекрасна тиша руйнувалася чужими гучними кроками та бубонінням.

– Дідько! – Чується обурений буркіт, і Ванітас здається летить з підвіконня в ту саму секунду. – Як же трясця боляче. – Ной буквально бачить як сусід скручується клубочком на підлозі ниючи від болю, але йому не до того, він спить. Намагається. А йому безсовісно заважають!

А потім Ванітас підіймається кривлячи лице від тупого болю, та всідається поруч з ліжком Ноя роздивляючись чуже обличчя.

Серце пропускає удар, і Ной намагається зробити якомога більш спокійне лице. Носа лоскоче зрадницький квітковий запах жіночого парфума, а в волоссі плутається холодна долоня.

– От чому ти такий, – Ванітас робить театральну павузу, – дурний. – Видихає він, і Ной хоче кинутися на нього просто зараз. Це хто ще тут дурний! – Ех, Ноє-Ноє. – Бідкається він. – Хто тебе вчив прикидатися? Зовсім не правдоподібно. – Брюнет клацає його по лобу і Ной нарешті зривається, різко розплющуючи пурпурові очі.

– Я намагався заснути, але хтось вирішив влаштувати революцію о майже третій ночі, просто серед нашої кімнати! – Шипить Ной відвертаючись до стіни.

– Які ми ніжні. Коли ти, ‐ гострий пазур навмання тикається кудись поміж лопаток, – напідпитку приходиш разом з зорею, я чомусь нічого не кажу. – Невдоволено відповідають йому.

– Відвали, і взагалі від тебе тхне не розмовляй до мене. – Ігнорує його Ной. Хочеться виплюнути роздратоване: – і через кого ж я в такому стані!? Але він тримається.

– Це «ветівер» від Роже! Вони коштують більше ніж всі твої пожитки разом взяті! – Парфуми і справді були чудовими, під стать їх носію, але Ноя бентежив аромат зовсім інший.

– Я не про це, від тебе тхне квітами, – накриваючись з головою в знак протесту огризається він, – ненавиджу троянди. – Звучить через секунду і Ной відчуває як скриплять пружини його ліжка, незваний гість нарешті підіймається.

– Це незабудки, телепню. – Букет так і залишається лежати біля чужого ліжка, а Ванітас тихо йде геть.

– І навіщо ти притяг квіти? – Несміливо починає Ной. Вони не розмовляли декілька днів, Ванітас просто не з’являвся в кімнаті, а Ною якось і шукати його не хотілося, він повинен був подумати, наодинці. За цей час квіти, що були турботливо поставлені в вазу, встигли схилити голови, а зелені листочки почали стрімко тьмяніти, точно лице Ванітаса напроти. Таке ж сіре, невдоволене і якесь неживе, на відміну від того яким його звик бачити Ной.

– В тебе був паршивий настрій останні дні, мені здалося це його покращить. – Ванітас не дивиться на співрозмовника, його погляд спрямований у вікно, а руки в захисному жесті склалися під грудьми. – Не сподобалося? – Цокає він здіймаючи брови.

– Сподобалося, дуже гарно, дякую. – Ной телющиться на власні долоні так мовби перший раз їх бачить, думки про те що Ванітас думав про нього рожевою фарбою розливаються від самих кінчиків вух на щоки. Занадто ніяково.

– Це все що ти хотів? Я можу йти? – Нарешті повертаючись мовить він. Ной дивиться на нього майже зачаровано, і Ванітас би точно засміявся з цього, гучно, не стримуючи голос, але зараз коли його власні щоки заливаються багряним йому зовсім не до сміху, він дивиться на смугляве обличчя ще декілька секунд, а після прокашлюється. Вампіря ніяково струшує головою, здається вибиває звідтіль дурні думки, і це все ж змушує Ванітаса м’яко всміхнутися.

– Знов до Жанни? – Миле личко в секунду стає холоднішим за шмат льоду, і Ной хмурить брови спостерігаючи за тим як Ванітас збираючись ковзає по кімнаті.

– Ти так нічого і не зрозумів, дурне вампіря. – Ванітас посміхається майже відчайно стискаючи в руці тканину плаща. – Я ненавиджу троянди. – Тихіше додає він торкаючи ручку дверей.

– А що на рахунок незабудок? – Шепіт губиться десь в липкій ніжності Парижу, але Ванітас досить добре розчуває кожне сказане слово.

– Вони подобаються мені набагато більше. – Слова звучать майже нереально, а Ванітас зникає у сонячних променях якими залитий весь коридор. Ной знову залишається на розтерзання власних думок.

Ванітас пихтить ввалюючись у відчинене вікно, цього разу набагато обережніше ніж зазвичай. Він навіть не летить з підвіконня, та не перечепається через власні ноги, тільки буркоче щось собі під носа, несміло переминаючись з ноги на ногу перед чужим ліжком перед тим як сісти поруч.

Холодна долоня з довгими пазурами знов плутається в білих пасмах, і Ванітас спокійно видихає помічаючи заспану посмішку на чужому обличчі.

– Ти прокидаєшся кожного разу коли я прихожу? – Шепіт теплий та легкий, а пальці все перебирають чуже волосся час від часу лагідно почісуючи, Ной точно великий кіт, ні трохи не відрізняється від Нява.

– В мене дуже чутливий сон. – Чується таке ж тепле у відповідь і Ной відкриває очі ліниво потягуючись.

– Дурне вампіря, – він ніжно клацає хлопця по лобу, – треба було сказати раніше, я б хоч намагався бути тихішим, і бовкав би менше.

– Твої п’яні розмови були достатньо кумедними. – Не стримуючи усмішки мовить він. – Ти що знову приніс квіти? – Ной принюхується, носа знову лоскоче легкий аромат незабудок, змушуючи чхнути.

– Ну, минулого разу в мене не вийшло тож я вирішив спробувати ще раз, – Ванітас витягує одну з квіток вкрашаючи нею чуже волосся, – що скажеш?

– Думаю я був закоханий в блакитний місяць навіть в минулому житті.

– О, занадто сопливо не гадаєш? – Ванітас сміється притискаючись до чужого лоба власним.

– І це каже мені той хто дарує незабудки, я дізнався що вони означають, тому хто тут з нас ще сопливий? – По-доброму закочує очі Ной, знань з мови квітів йому явно не вистачало.

– Вав, ти додумався подивитися що вони значать, ну до чого ж ти в мене розумний, – Ванітас знову не стримує сміху, – це ж буквально твоя квітка, мені здалося це досить – символічним?

– Думаю, – він лине рукою до чужого коміру, прослизаючи під тонку тканину пальцями, – тепер це наша квітка? – Він здіймає брови в запитанні торкаючи чисту шкіру над лівою ключицею.

– Наша. Але скажеш щось таке приторно ніжне ще раз і я тебе з’їм. – Букет знову опиняється долі, і Ванітас накидається на Ноєву шию з поцілунками які час від часу змінюються укусами.

– Ах-аха, Ванітасе не слинься. – Порскає зо сміху Ной обіймаючи чужі плечі.