Недороблений каскадер

Недороблений каскадер

Чімін до чортиків любить пригоди

Все його життя – низка пригод, які він дуже вдало знаходить на свою надто допитливу п’яту точку, про яку між ділом сказано не надто і переймається, тільки те й робить що випробовує долю.

І здається таки догрався..

Бо хто ж ще в таку жахливу грозу полізе на дах багатоповерхівки рятувати наскрізь мокре кошеня? Здається мало хто. Однак знайшовся тут один рудий герой, який і сам  до чортиків висоти боїться…

– Маленький.. – схвильваний тихий голосок доноситься до тремтячої мордочки, хлопець кошенятко сильніше до грудей притискає і озирається по сторонах. – Що ж нам тепер робити м..? Тут дуже високо і дах не дуже надійний… Як ти взагалі сюди забрався?

Балки з кожним кроком прогинаються, ноги хлопця підкошуються. Руда голівка дивиться вниз, не до кінця розуміючи як сміливості (чи дурості) вистачило сюди залізти.

– Може стрибнемо, га, пухнастик? – а у відповідь тихеньке мурчання. Зіниці хаотично бігають із сторони в сторону, ніби обмірковуючи хід власних думок.

Стрибати чи ні?

Безсумнівно ”так”, – нявчить кошеня і гострими кігтиками за жовте худі чіпляєть, в той час як Чімін здригнувшись від болі, перечіпляється через незрозумілу дошку..

– НІ-НІ-НІ! – кричить хлопчина, зажмурюючи очі до темноти і здається уже змирившись готується розбити собі лице до крові.

Секунда

Дві

Три

Худеньке тіло вже підхоплює вітер, як звідки не візьмись сильна рука хватає за комір і тягне на себе безголового хлопчину разом із маленькою грудкою шерсті. Той розкривши очі дивиться в темні очі напроти під довгими чорними локонами, ловлячі поодинокі удари серця.

Пронесло…

– Жити набридло? – зривається хриплий голос, а рука вкрита безліччю подряпин, так і тримає міцно-міцно за капішон.

– Я-я… кошеня рят-тував..

– Себе врятуй для початку, щоб в голову такі думки більше не лізли, каскадер недороблений, – розслабляється нарешті чужа рука, яскраво-білі вогники в очах поступово гаснуть. – Сходи там, – вказав поглядом за спину хлопця брюнет. – В тебе дві секунди змитись звідси, зрозумів мене?

– Д-дякую..

– Вали вже, біс би тебе побрав, – зривається хлопець, очі закочуються перед тим як сховатися у нічній темряві міста.