Невідомо чий день народження

Ранок настав дуже швидко. Здавалося варто було лише закрити очі як мадам трактирниця прийшла будити дівчат:
– Вставайте засоні! Сонце вже встаааало! – проспівала вона ставлячи глечик з водою на тумбочку. У відповідь отримала лише невиразне бурмотіння. І вже більш сварливим голосом, поставивши руки в боки, пригрозила:
– Якщо ви негайно не встанете – я виллю воду на вас!
– Встаємо, встаємо, – швидко відповіла їй Есмеральда сівши у ліжку. Вона добре знала свою матір, і якщо вона грозилася облити водою – то так і зробить. Були прецеденти.
– От і добре, – знову подобрішала жінка і випурхнула з кімнати. Продерши очі, Есмеральда розштовхала подруг. Вмивання холодною водою їх збадьорило.
Вже привезли ящики з посудом який треба було прибрати до серванту. Та спершу потрібно оглянути чи все ціле.
Жоржета діставала посуд, Розі уважно оглядала, а Есмеральда ставила на полицю. Одноманітна робота сприяла розмові. Жоржета згадавши своє вчорашнє питання почала вголос розмірковувати над тим колять чи щекочуть вуса при поцілунку. Есмеральда порадила їй самій це перевірити, наступного разу як зустріне Моріса. Та лише зашарілася. Розі не звертала увагу на звичну пікіровку подруг. Вертячи у руках чергову тарілку вона над чимось глибоко задумалась:
– Дівчата, а вам не здається, що це через нас Гастон став таким?
– Яким таким? Самозакоханим кретином і пихатим індиком? – уточнила Жоржета. Розі кивнула:
– Адже ми потураємо його нарцисизму. Якби ми відносилися до нього критичніше, він би був кращою людиною.
– Не був би. – перебила її Жоржета. – Він жорстокий звір у людській подобі. І безпечніше прикидатися закоханою дурепою, щоб не привертати його увагу.
Те як вона це сказала змусило її подруг перезирнулися приймаючи її правоту.
– Доречі, – заговорила Есмеральда. – Давно хотіла спитати як ти додумалася до того щоб прикидатися закоханою у Гастона?
Жоржета, що сиділа навпочіпки біля ящика не спішила відповідати. Хоча зазвичай вона моментально давала відповідь, не залежно від того у якому положенні знаходиться: стоїть, лежить, схилилася над пранням чи висить догори дригом на дереві. Вона встала і сіла на один з ящиків.
– Дівчата, вам теж варто сісти.
З її тону подруги зрозуміли, що на них чекає серйозна розмова. Розі притягла стілець, а Есмеральда влаштувалася на ослінчику, який використовувала, щоб дістати до верхніх полиць.
– Ви пам’ятаєте Катрін? – ствердні кивки стали відповіддю. – Перша красуня. Рудувате волосся, зелені очі, довгі вії, молочно-біла шкіра – не дівчина, а витвір мистецтва. За нею впадали всі холостяки нашого міста. Та і одружені проводили поглядом. Їй подобалася увага. Кожен ранок її поріг був завалений квітами з любовними записочками. Вона жила якраз навпроти мене, тому я не раз бачила як вона читає чергове зізнання у коханні. Та обирати одного з кавалерів вона не спішила.
– А чому її сім’я переїхала?
– Так. Мені це теж не зрозуміло.
– Я до цього і веду. Серед її прихильників був Гастон.
– Ах!
– Він тоді ще тільки починав кар’єру мисливця. Та вже подавав надії. Займався нарощуванням м’язів, пив сирі яйця, робив вправи, тягав залізо. На деякий час влаштувався до кузні. Ну ви бачили моїх братів.
Розі з Есмеральдою покивали. Звісно вони бачили кремезних братів Жоржети. Жан, Жак і Жером – мали сталеві м’язи.
– Їх якщо відмити від сажі то вони досить таки нічого, симпатичні. Так що ти Розі придивись.
Та покивала. Але потім стрепенулася і запитально подивилася на дівчину у жовтому. Це що? Її сватали? Поруч хіхікала Есмеральда. Її придивлятися до вічно закопчених здорованів не просили.
Жоржета повернулася до основної теми своєї розповіді.
– Гастона не було серед тих хто носив квіти. Він з кожним днем переконувався у своїй чарівності. Отримуючи звідусіль похвалу і захоплення його мисливською майстерністю – він переконав себе, що вартий найкращого. І що найкрасивіша дівчина побіжить за ним варто пальцем поманити. А відмови доводили його до сказу. Це з часом він перестав їх помічати.
Вона замовкла збираючись з думками. Подруги її не підганяли.
– Це сталося на святі врожаю. Пам’ятаєте тоді Катрін обрали “Королевою осені”?
– Я пам’ятаю. У неї була дуже гарна корона з квітів, і сукня з зеленого оксамиту. – відповіла Розі. Есмеральда ствердно кивнула. Та сукня їй дуже сподобалася.
– Це я тоді допомагала вбратися. Вона роздавала нагороди за найбільший гарбуз, найсолодше яблуко та інші рекорди. Потім вона розважала гостей свята. Отримувала компліменти і зізнання у коханні. Вона похвасталась, що відмовила сімом, і що як отримає ще три пропозиції – то день прожитий не даремно.
Дівчина розгладила спідницю. Руки в неї трусилися
– Тоді я бачила її в останнє.
Жоржета сиділа бліда мов полотно, міцно вчепилась у тканину на колінах. Її трусило. Подруги підскочили до неї і міцно обняли. Трохи заспокоївшись у кільці близьких рук – дівчина продовжила розповідь:
– Під кінець вечора вона кудись зникла. Не прийшла додому на ніч. Її знайшли лише уранці. Всю побиту, у подертій сукні. Вона кілька днів не приходила до тями. А коли нарешті опритомніла – то не пам’ятала що з нею сталося. Стала нервова. Сахалася від чоловіка, якщо він мав чорне волосся, чи був у червоному. А якщо брюнет був у червоному – то взагалі впадала в істерику. Починала ридати і молила не робити цього знову.
Дівчина замовкла. Подруги над її головою перезирнулися. Вони добре знали чорноволосого любителя червоних сорочок.
– Так ти думаєш він щось з нею зробив?
– Так. Під кінець вечора він теж кудись зник. Перепив усіх чоловіків і більше його не бачили.
– А чому ти мовчала?
– А хто б мені повірив? Моє слово проти його. Хто авторитетний: кращий мисливець Гастон, чи шмаркате дівчисько? Це лише тато до мене прислухається. А тоді його не було у місті.
З таким аргументом не посперечаєшся.
Помовчали.
– Моя мама несхвально стискає вуста коли при ній починають хвалити Гастона. – зазналася Розі знову починаючи розбирати посуд. – Вона навіть мене застерігала не сильно захоплюватися ним. Забороняти не стала, бо розуміла, що “заборонене більш бажане”. Та я її заспокоїла, і зізналася, що просто вдаю закоханість.
– Твоя мама дуже мудра жінка. Її тоді запросили оглянути Катрін. Лікаря-чоловіка вона до себе не підпускала.
– Але чому її батьки його не засудили? Хай би гнив у тюрмі!
– Їх більше хвилювало здоров’я дочки, ніж кара винного. За порадою лікаря вони переїхали кудись на південь, до моря. Я писала листи, але відповіді не отримала.
– Але це не пояснює як ти додумалася прикидатися закоханою.
Жоржета хмикнула.
– Цілком випадково. Він бував у нашому домі, не давав мені проходу. Слова про те, що мені не цікаві його залицяння пропускав повз вуха. Він не лишав спроб затиснути мене у куточку. Та я виросла з трьома братами тому умію вивертатися. Одного разу я роздратовано назвала його “золотцем”. Гастон схоже разом з відмовами не сприймає сарказм. Він лише зухвало посміхнувся і пішов. Наступного дня, щойно він починав рухатися у мій бік – я почала називати його ласкавими словами. Цього вистачило щоб він пройшов повз. Потім я почала закочувати очі і мліти, щойно його побачу. І розповіла про цей спосіб Есмеральді.
– За що я тобі безмірно вдячна. Мені набридло увертатися від його щипків. Не розумію, чому деякі мужлани думають, що подібна поведінка додає їм очків привабливості?
– Добре, що мене взяли під опіку доки Гастон не перейшов до більш активних дій. Мене від його масних поглядів пересмикувало.
– Шкода лише, що Бель наш спосіб не підходить. Думаю вона б вписалася у нашу компанію.
Після цього дівчата швидко закінчили прибирати ящики. На їх велике здивування жодна з тарілок не постраждала.
Жоржета та Розі пішли до себе до дому, а Есмеральда на кухню. Зранку в таверні було малолюдно, проте до обіду варто було чекати на гостей.
Вона захоплювалася здатністю своєї мами робити сто справ одночасно. Здавалося ось вона розливала ель, та варто кліпнути очима як вже протирає стіл, чи несе тарілки з супом. І звідки лише бере на все це сили?
Оцінивши ряд каструль на плиті дівчина насупилася і запитала:
– Маман, у честь чого бенкет другий день поспіль?
– Так свято! – відповіла жінка не припиняючи нарізати картоплю над каструлею.
– Яке свято?
– День народження.
Есмеральда задумалася. Її вісімнадцятиріччя вони відсвяткували минулого місяця. До маминих іменин, ще пів року. Тому вона знову запитала:
– Чий день народження?
– Ну так, цього. Ну як його… – мелькотіння ножа уповільнилося. – Як так? Я ж щойно пам’ятала. Ми у цей день завжди готуємо бенкет. – трактирниця завмерла намагаючись згадати щось. Есмеральда вийняла з ослаблих рук матері ніж і недорізану картоплину. Всадовила маму на стілець і продовжила розпитувати:
– Хто “ми”?
– Ну я і… – її погляд став склянним. – Не пам’ятаю… Я нічого не пам’ятаю… – прошепотіла жінка і почала розкачуватися обійнявши себе за плечі. Дочка поспішила обійняти її:
– Все гаразд мамо. Ти просто втомилася. Посиди відпочинь, а я справлюсь з обідом. Лише приберу зайвий посуд.
Хоч Есмеральда і намагалася переконати матір, що все у порядку, але сама не вірила. Щось було не так. Щороку її мати у цей день готувала багато делікатесів, а пояснити з якого приводу не могла.
Та ще зниклі люди. Як там Жоржета казала – мадам Потц ніби.
“Потц, Потц, Потц” – повторювала дівчина це прізвище подумки. Чомусь це слово асоціювалося з чимось, що пахне яблуками, великим і м’яким як мама. Тільки від мами пахне корицею.
І звісно невгамовна жінка не всиділа довго на місці і почала місити тісто для булочок. З корицею. Вона так часто готувала їх, що запах назавжди вївся у її руки.

Обід пройшов без пригод. Звичайні відвідувачі замовляли страви як зазвичай. Обговорювали вчорашні події.
Пізніше прийшли Жоржета з Розі. За день вони встигли дізнатися багато нового. Есмеральда відпросилася з ними погуляти. Основний наплив відвідувачів спав, і її допомогла знадобиться лише увечері.
Підтвердилося припущення Розі, що Гастон надумав запхати Моріса до божевільні. Старого винахідника врятувало лише те, що його не застали вдома. І тут Жоржета почала накручувати себе. Гастон їздив містом взад і вперед, готовий відразу схопити Моріса. Лефу лишили стерегти дім, на випадок якщо Бель чи її батько повернуться туди.
Дівчата намагалися заспокоїти подругу, пропонуючи варіанти місце де міг пропасти її коханий. Вони встигли дійти до узлісся як почули знайомий свист.