На цьому районі він знайшов і зорі, і серце.

На білосніжних простирадлах лежали два оголених тіла, що притиснулись один до одного. Юнак розплющує карі очі, позіхаючи і вертячись у руках хлопця поруч. Стоп. Де він і чому лежить голий поруч з.. Цезарем?

***

Техьон живе у багатому — центральному ж  — районі великого міста. Але зараз він стоїть навпроти базару, який знаходиться взагалі у іншому кінці міста, не кажучи вже про район. Прекрасно, таксист переплутав адресу куди Кімові було треба. Він точно поставить одну зірку йому  у додатку, але не зараз, бо зараз йому потрібно зрозуміти як йому тепер дістатись додому. Юнак навіть не звернув би на це уваги, якби у його гаманці не залишилося 10 гривень, а всі інші гроші не були б на картці, яку успішно заблокував батько парубка, в пориві чергової сварки. Загалом, все дуже погано.

До того моменту, як він не бачить свій рятувальний коло у вигляді сірої БМВ, яка стояла на стоянці через дорогу. Більше машин поблизу не було — якось дивно їх побачити о пів на першу ночі, ще й взимку, але Кім надії не втрачав. Наплювавши на правила дорожнього руху і камери відеоспостереження, які є майже на кожній вулиці, Техьон швиденько перебіг дорогу і пішов до цілі — сірого автомобіля.

***

—От ти їблан! — Чімін штовхає Чона поки вони біжать від охоронців якогось елітного клубу, куди їх незрозуміло як пропустили. — Тобі шмалі у Пахи мало?? — оре на нього Пак, але замовкає, коли Хосок його тягне за собою у невеликий провулок між пошарпаними сірими п’ятиповерхівками.

— Ти йобнувся, Чім? Ця штука коштує як сім таких самих у Пахи!

— І що з того? Ти знаєш що нам буде якщо нас спіймають? Нас разом з цими хуйнями на зону заберуть, а Намджун нас навіть жодного разу не здав, бачиш різницю чи мізки зовсім пропив?

Чон не слухає молодшого і виглядає через кут будинку — перевіряючи, охоронець ще їх шукає чи вже повернувся назад. Нікого не побачивши, старший запхав три самокрутки, які коштують буквально його обидві нирки, у кишеню пошарпаних штанів, і пішов до своєї неподалік припаркованої машини. Паку нічого не залишалось, як піти за хьоном, паралельно набравши номер свого хлопця Намджуна, якого в більшості випадків кличуть Пахою.

Чон спокійно б сів у свою «Ластівку» і почекав Чіміна, який почав весело гомоніти зі своїм бойфрендом, але Хосок помітив, що біля його БМВ крутиться якийсь хлопець, заглядаючи то у вікна, то по сторонам, сподіваючись що володар машини не спить, або просто живе тут і паркує на ніч машину біля двору. Виглядав той зовсім не місцево. Здалеку було видно, що ціна одягу того була більша за середню заробітну плату мешканців цього району. Висновок один — краля явно не з цієї місцевості.

Підійшовши ближче, Хосок спіймав на собі зацікавлений погляд хлопця, якого він подумки вже встиг назвати «принцеса». Тільки Чон вирішив спитати що цей юнак робить у такому не відповідному йому місці, але Кім заговорив першим.

— Вибачте, це Ваша машина? — трохи занепокоєно спитав парубок, який вже встиг замерзнути навіть у теплій куртці.

— А що вам від неї треба? — старший вже почав згадувати всі свої можливі ДТП з такими фіфами як Техьон, але той почав розповідати історію з початку — коли викликав таксі, і до кінця — де він вже стояв біля зовсім невідомого йому базару, звісно не забувши представитись.

— Так от, не могли б Ви мене підвести додому? Правда грошей у мене нема, але коли мою картку розблокують, я обов’язково заплачу!

Приховувати нічого, Хосокові Кім сподобався, то чому б не допомогти такому витвору мистецтва.

***

Коротко про Чон Хосока. Двадцятивосьмирічний хлопець, більш відомий під прізвиськом Цезар, з дещо гейськими замашками, зате досить популярний на своєму районі. Тут він народився і проживає своє гопницьке життя.

«Зате не нудно» — сказав колись Намджун, він же Паха і хахаль Чіміна. Тут навіть Чон сперечатися не захотів, бо то є правда.

Їх компанія складається з шести хлопців і одної дівчини. Цезар — як ви вже зрозуміли Чон Хосок, Паха — лідер цього всього зоопарку Кім Намджун, Чімін (не дане йому поганяло) — який просто випадково познайомився з Намджуном в якомусь прокуреному клубі, де той продавав наркоту, Малий — Чон Чонгук, молодший брат Хосока, М’ята — Мін Юнгі, який тримає клуб-кальянну з назвою «М’ята» як його колір волосся, Джин — Кім Сокджин, якого хоче ледь не кожна дівчина всього міста, і Сораболь — найстарша з них усіх Чхве Юна. Чому Сораболь? Все просто. Це стара назва найстарішого міста Південної Кореї, звідки всі ці друзі родом, — Кьонджу. Таке прізвисько було зроблене для того, щоб підколювати старшу, за що вони отримували невеличкою сумочкою, з якою Юна постійно ходила, по голові, або по іншим частинам тіла: куди пощастить.

Все місто звало друзів «Семеро левів» з якими конкурували «Восьмеро гієн» з району, що на іншому березі річки, яка розділяє місто навпіл.

***

Вже сидячи в авто, Чон витягнув самокрутки з кишені і потягнувся до бардачку.

— Принцесо, прибери ніжки. — краєм ока спостерігаючи за червонінням кінчиків вух Техьона від такого звернення. Той слухняно відвернув коліна вбік, щоб дати власнику машини покласти наркотик туди.

— А як вас звати?

— Називай мене просто Цезар.

Двері ззаду відчинились і Пак завалився туди, одразу почавши розповідати Хосоку про розмову з Намджуном. Розповідав аж поки не побачив незнайомого пасажира на передньому сидінні.

— Хо, а це хто?

— Це Техьон. Його треба буде підвести до його хати. Він з району гієн.

— Непогано дівки пляшуть. Мені і здалось, що він явно не наш. Надто по-багатому одягнений. Я Чімін, радий знайомству. — Юнак простягнув руку для рукостискання новому знайомому, яку той потиснув. також представившись.

***

Звук мотора сірої БМВ під тихою передріздвяною ніччю чути, здається, на все місто. Після недовгого розпитування де живе і чим займається Кім, хлопці перейшли на свою тему, яку Техьон не розумів і розуміти не бажав. Виглядаючи у вікно, юнак помітив, що вони все так само в незнайомому йому районі.

— А куди ми..?

— Не переживай, мені просто потрібно завезти Чіміна до його йобаря в М’яту і потім відвезу тебе.

— Чуєш, Те..хьон? Може ти з нами трохи потусиш? Ми не кусаємось. — звернувся до Кіма Пак, на що той ледь помітно кивнув. Вдома йому дійсно робити нема чого.

— Тільки в особливих випадках. — вставив жарт Чон, через що отримав запотиличника від Чіміна.

— Не лякай нам дитину. А, до речі, скілько тобі?

— Дев’ятнадцять. Через тиждень буде.

— О, тобі прямо як Малому. Думаю ви закентитесь. — усміхнувся Пак і відкинувся на спинку м’якого сидіння.

***

Троє хлопців підходять до двоповерхової будівлі з яскравою неоновою вивіскою, яка сповіщала, що якийсь це клуб, як і казав Цезар «М’ята». Охорона при вході пропустила частих гостів і за сумісництвом друзів власника клубу, тільки косо глянувши на незнайомця. Чон якимось хитромудрим жестом показав щоб молодший з ними, і сторожі відвели від нього оцінюючий погляд.

Як тільки двері до будівлі відчинилися, в ніс одразу вдарили стійкі й різні запахи табаку і різноманітного алкоголю, по вухах почала гатити гучна музика, через яку не було б чути навіть найгучніший крик. Кім слідував за Чіміном, який на всіх крилах летів до свого хлопця. Ззаду за ними стежив Чон, що іноді встигав вітатись зі своїми знайомим. Так вони дійшли до одного зі столів, де вже їх чекали четверо. Двоє з них — Намджун і Юна — про щось розмовляли один з одним, потягуючи кальян з дуже солодким запахом, тим часом як сидячий на колінах Чонгука Юнгі цілувався з ним, нікого не помічаючи і ніким не цікавившись. Першою їх помітила Чхве, одразу привітавшись з гостями, через що на них звернули увагу й інші, роздивляючись Техьона, якому вже було некомфортно від постійних поглядів на себе.

Їхнє місце призначення було розташоване неподалік від барної стійки, майже у самому кутку. Стіл був з темного дерева, а його ніжки прикручені до підлоги. Поруч замість стільців чи лавок стояли два шкіряних крісла і два диванчика, що ними слугували.

— Знайомтесь, це Техьон. Техьон, це Юна і Намджун, а оті двоє то Чонгук і Юнгі. — швидко познайомив усіх з новою в компанії людиною друзів. — А де Джин?

— Він сьогодні на якусь там вечерю з батьками поїхав, — пояснив Мін — а ти де таку фіфу надибав, м, Хосок-і? — усміхнувся той, взявши зі столу свій коктейль.

— Де надибав там уже нема, Юнгі. Так життя.. — перервав його гучномовець Чімін.

— Коханий, я за тобою так скучив! Цезар знову мене не послухав і повів у «Стайню»! — налетів на Намджуна Пак, одразу починаючи скаржитись на друга.

— Галактико моя, я ж тобі казав не ходити на його «просто подивимось» — каже Паха, паралельно обіймаючи поруч сівшого Чіміна, потім звертаючи увагу на Чона старшого — Цезар, ми ж домовлялись, що в Стайню більше не ходимо.

— Досить мені мізки цим промивати. Пам’ятаю я. Зате дивіться що є.. — рука Хосока потягнулась до кишень штанів, виймаючи самокрутки і після кидаючи їх на стіл.

— Тільки не кажи що це… — почала була Сараболь, але її перебив Намджун. І де тільки їхні манери?

— Канабіс. Трясця, Хосок, чим тобі мій не до вподоби?

Хосок виправдовуватись не став, бо розумів що його конкретно наїбали. Але той не розгубився, перевівши свою увагу на гостя, який при світлі різнокольорових лазерів, які літають всім периметром приміщення, став ще гарнішим.

— Принцесо, ти пити щось будеш? Чи може ще щось? Замовляй що хочеш, не соромся.

Подумавши ще з хвилину Кім показав на коктейль Юнгі, сказавши що хоче саме його, бо яскраво помаранчевий колір цього напою йому сподобався.

— Техьоне, він дуже міц.. — почав його відмовляти Мін, який не вірив що такий як Кім взагалі вміє пити.

— Хочу цей, будь ласка.

Хто Чон такий, щоб відмовити цьому янголу, який подарований йому небесами? Ніхто. Саме тому зараз він підіймається з нагрітого дивану і йде крізь натовп людей до барної стійки, одразу привітавшись із знайомим барменом.

Розмова йшла м’яко, музика і запахи вже не давили на голову юнакові, а п’ятеро «левів» розпитували різне про Кіма, на що той просто і легко відповідав. Техьон ніколи б не подумав, що йому буде комфортно у компанії чотирьох гопників, бариги, що штовхає всім наркоту і власниці підпільного казино. Це той самий момент, коли Техьон сам собі може сказати: «Я від себе такого не очікував». Насправді, він просто вірив стереотипам, які приїлись народу. Гопники можуть бути цікавими співрозмовниками, а не тільки хлопами, які викрадають магнітолу або телефон, бариги не серйозні дядьки з величезними животами і золотими ланцюгами на шиї, а власники казино думають не тільки про гроші. Він ці питання переосмислив, але ідеалізувати також не барився.

Відволіктись Кіма від тільки-но початої розмови про музику змусив хлопець, який простягнув йому склянку з помаранчевим напоєм. Подякувавши, юнак продовжив розмовляти з новими друзями, тільки тепер п’ючи свій коктейль.

***

Все пішло зовсім не за планом Кіма. Він не повинен був так швидко оп’яніти. Та він взагалі не мав оп’яніти! Не повинен був, не мав, але саме зараз, після трьох склянок того коктейлю — щоб його чорти побрали! — його несуть більш менш тверезі Хосок і Чонгук, а поруч до своїх машин йдуть Юна, Намджун з Паком, а біля Чона молодшого крутиться Мін, який все бубнить, що казав що цей напій міцний, а його як завжди ніхто не слухає. Коли Хосоку то набридло, він як справжній джентльмен покрив Юнгі відбірною лайкою, через що той, схоже, образився.

Ледь як Чон старший запхав Кіма до своєї БМВ, так як той навіть сісти сам не зміг. Швидко попрощавшись з друзями Цезар обійшов свою Ластівку, щоб сісти на місце водія. Завалившись у салон авто, хлопець машинально повернувся до Кіма — щоб дізнатися точну адресі де той живе — але побачив тільки ну дуже милого сплячого Техьона. Єдине що прийшло до голови Чона — повезти цього янгола до себе додому. Ну не на вулиці ж його залишати, правда?

***

«Краще б залишив» —  розуміє зранку Чон, який прокинувся від того, що майже голий Техьон в буквальному сенсі вбиває його подушкою. Коли нерви Цезаря згорають, він підіймається тулубом і вихвачує з рук солодшого подушку, кидаючи її кудись вбік на підлогу.

— Ти.. Ти, трясця, куди мене привіз і чому я голий?? — закипає від гніву Кім, відчуваючи як ниють його бідненькі м’які сіднички.

— По-перше, ти у мене на хаті, бо тоді коли ти нахуярився в дрова одразу заснув і не сказав мені адресу. По-друге, ти сам мене спочатку засосав, а потім відсмоктав, так що не мене вини. По-третє, не кажи що тобі не сподобалось. — позіхнув Чон, розглядаючи здивоване обличчя юнака.

Єдине, що було в голові Кіма в даний момент, це його внутрішній голос, який ледь не вириває на собі волосся і голосно волає: «ЩО??». Хлопець намагався згадати вчорашній вечір після другої склянки того чортового коктейлю, але виходило, м’яко кажучи, не дуже. Ну, точніше, взагалі не виходило.

***

Пройшло три тижні з того моменту. Три тижні вони непогано спілкувалися, пізнаючи один одного. Навіть не зважаючи на той випадок. Але четвертий тиждень видався не такий гладким. Хосок чимось образив свою фіфу, через що цей тиждень Кім вперто ігнорував дзвінки, випадкові зустрічі та повідомлення іншого. Так було рівно до того моменту, як той не почув як йому на третій поверх хтось гарлапенить, відчайдушно кличучи Техьона. Як би Кім не ненавидів своїх сусідів, (які щоночі або роблять ремонт, або занадто гучно займаються коханням) він їх пожалів, йдучи до балкону. Щойно як той відчинив скляні двері його ногами і всім тілом пробігли мурашки від холоду. -5 градусів за Цельсієм це вам не жарти! Зробивши два неповних кроки до перил балкону і ледь виглянувши через них Те знатно очманів.

«Та ладно…Він шо з глузду з’їхав?»

Знизу стояв Цезар з гітарою в руках та квітами біля надпису на асфальті, який ще не встиг вкритись снігом, де крейдою написане «Техьон-а саранхе!». Українськими літерами корейське слово, він геній прямо. З подібних роздумів Кіма відволік голос Чона, який почав йому співати (СПІВАТИ КАРЛ) якусь гопницьку — як її охарактеризував Техьон — пісню про кохання.

— Чон, мати твою за ногу, ти чого розкричався? — крикнув йому донизу Те

— Техьон-і, давай зустрічатись! — крикнув той у відповідь, припиняючи грати на інструменті, підіймаючи квіти з асфальту. — Я навіть тобі букетик диви який файний нарвав! — похизувався своїм творінням Чон.

— Підіймайся до мене давай, холодно взагалі-то, флорист недороблений. — усміхнувся Кім, побачивши як той натяг усмішку до вух, швиденько біжучи до дверей під’їзду, вже точно знаючи, що йому відчинять.

***

З початку їх дуже веселих стосунків пройшло 10 місяців. Рівно 10 місяців як веселих, так і сумних моментів. 10 місяців крінжових моментів, і тих, від яких адреналін в крові бушував з потужністю цунамі. 10 місяців палких і комфортних ночей.

І от саме зараз ці двоє лежать на пледові, який дбайливо постелив молодший, у парку, який знаходиться на районі у Цезаря, і дивляться а безкрає небо, що всипане зірками. Кім зовсім не очікував, що Чон почне розповідати про зорі та сузір’я.

— У дитинстві я хотів стати космонавтом, тому старанно вчив астрономію — пояснив про це Хосок, дивлячись на свою особисту зірку, в очах якої мільйони вогнів-сузір’їв.

— А покажи мені ще якісь зірочки!

— Я покажу тобі зорі Андромеди, принцесо. Знаєш такі? — на своє питання він отримав часте кивання коханого.

— Знаю! Правда покажеш? А ти знаєш де вони?

— Я знаю все, що можу побачити зі свого району.