На порозі Смерті

Написано для Осіннього фікрайтерського з’їзду 2021 за ключем “Все що не вбиває”.

Минув рік відтоді, як Меркуціо Аматі втратив Ромео Мортіса. Неспроможний далі жити без коханого, Меркуціо вирішує обірвати життя у ніч Гелловіну – тоді ж, коли минулого року Ромео ненадовго воскрес.

Примітка: персонажі взяті з оріджиналу Відплата

Пістолет лежав перед ним.
Меркуціо споглядав, як холодне світло відбивається від металевих деталей. Чорна діра дула заворожувала і лякала.
Він мав це зробити.
Взяти в руку табельну зброю, зняти з запобіжника, приставити до скроні й вистрілити.
Аматі більше не міг жити.
Він протримався рік. Рік страждань і туги за Ромео. Сотні днів без нього стали схожі на один нескінченний. Аби відволіктися, чоловік повністю занурився в роботу, забув про відпочинок і сон. Лиш би триматися за життя…
Але навіщо?
“Бо він попросив”, – згадав Меркуціо. Тремтяча шершава долоня лягла на пістолет. – “Клятий Ромео прийшов з того світу і попросив не вбивати себе. А я згодився. Та я більше не можу. Не можу, забери мене Безодня!”
Меркуціо всією душею жадав опинитись у Сутінкових полях Смерті* й нарешті возз’єднатися з коханим Мортісом.
За вікном його кімнати пробігла зграйка дітлахів, одягнених у монстрів і нечисть. Починалася ніч Гелловіну. Темна, непривітна осіння ніч, коли відчинялися ворота у світ духів.
Аматі ненавидів осінь.
Осінь в’їдалася в його шкіру кожною краплею дощу, нудотним запахом смерті, що відгонив мокрою землею й зів’ялими квітами; шелест листя звучав у вухах, наче набридлива пісня на повторі, а вічний холод і туман заповзли у все єство поліцейського, заполонили розум.
Осінь змусила його втратити орієнтири у житті.
Осінь забрала у Меркуціо Ромео.
То чом би у ніч Смерті не піти в обійми до Танцівниці** в білому?
Рука з пістолетом, здавалося, важила десяток кілограмів, поки Аматі підносив її до скроні. Заплющив очі, бо не хотів бачити занедбану кімнату, захаращену мотлохом і сміттям. Краще уявити Ромео, коли…
“Все, що тебе не вбиває,
Робить тебе сильнішим.
Ти ніби ще дишиш,
Раптом ледь не вмираєш…”***
Пісня лунала зі старого радіо, яке Меркуціо власноруч розбив минулого року.
Це радіо Ромео подарував йому, коли дізнався, що Аматі полюбляє збирати техніку минулих десятиліть.
– Я вже помираю! – зненацька заволав Меркуціо до радіо. – Мене не робить сильним це нікчемне життя, воно роз’їдає зсередини! Я вже мрець без тебе, Ромео. Я хочу з тобою у вічність…
Радіо зашипіло у знак протесту. Пісня перервалася. Меркуціо знову націлився собі у скроню…
– Не роби цього, Меркуціо, – тихо прошипіло радіо голосом Ромео.
Аматі впустив пістолет і витріщився на пристрій. Ні, цього не може бути.
– Ромео? – тремтячим голосом озвався Аматі. Та радіо видавало лиш неприємне шипіння. – Ромео, озвися! Ромео!
Він тряс радіо, поки не усвідомив: Мортіса більше не озветься. З відчаю і люті чоловік пожбурив пристрій у стіну.
На гуркіт прибіг Валентин. Він збирався піти святкувати Гелловін. Та, побачивши, у якому стані брат, спитав:
– Меркуціо, що сталося? Ти цілий? Щось наче впало.
– Необачно скинув радіо з вікна, – байдуже озвався Меркуціо.
– Може, ти б пішов зі мною? – несміливо запропонував молодший Аматі. – Навідаємо Бенволіо…
– Іди, Валентине, – відповів Меркуціо, – зі мною все добре. Я хочу побути сам.
Похнюплений Валентин пішов. Меркуціо наче зараз згадав, що має молодшого брата. Варто проводити з ним більше часу. Але це потім.
Аматі вирішив пожити ще рік. А зараз, накинувши поношений плащ, пішов на цвинтар.
Подякувати Ромео.

***

*Сутінкові поля – царство Смерті.

**Танцівниця або Танцівниця у Піднебессі – так називають Смерть, бо вона є богинею нарівні з Життям.

***Все що тебе не вбиває – рядки з пісні Pianoboy.