На лінії вогню

Теплий літній день. Такий самий як інші. Ровена гуляє по неймовірним лісам. Колись, тут були пустощі, на яких відбулось багато битв. Вона більше не генерал, вона цього добилася. У світі, де нема війн, не потрібна армія. Жінка виходить на поляну, що усіяна синіми ромашками

– Привіт люба, знову милуєшся квітами?

Ровена підходить трохи обшарпаної плити. Прибираючи бруд, вона сідає поруч рлзправляючи крила

«На лінії вогню
Я віддав тобі любов мою»

Над головою Ровени з’являється німб, він майже весь у тріщинах, невеликі шматочки літають поруч

«На лінії вогню
Ти була моєю тайною.»

Очі запалюються. Ті очі, що принесли їй купу болю. Ті очі що так любила Юджинія

«Скажи мені, чому
Ми живем на лінії вогню?
Ну не мовчи, не мовчи…»

– Такі пісні, зазвичай співали янголи, для мертвих братів та сестер. Чому я співаю її для тебе? Ти ж все таки мій янгол. Вибач мила, я чого розкисла. Доречі, я трохи потренувалася і…. Це тобі – Ровена поклала вінок з синів ромашок на могилу Юджинії – Я їх не співала, відколи ти померла , тому трохи позабула. Сонце вже сідає, але я ще трошки побуду з тобою, не хочу щоб моя дівчинка сумувала – Вона легко просміялася – Пам’ятаю, як ти боялася темряви, коли ми ще вчилися в академії. Щоб тобі не було так страшно, я посадила тут криштальні квіти

Одній Богині відомо, скільки ще Рові там сиділа. Вона вибачалась, що не змогла вберегти своє кохання. Вибачалась чи то перед собою, чи то перед світом

Примітка: Ця частина як альтернативний світ