На крилах мрії. Розділ 7. Свято життя

Нью Йорк.

Квартира Дель Анхель.

Ранок.

Марія Хосе: Алонсо!

Алонсо, відриваючись від перегляду фото: Так, люба?

Марія Хосе: Ти тільки подивися на мене!

Алонсо: Моя люба, ти прекрасна!

Марія Хосе: Ти смієшся? Що ти бачиш у дзеркалі?

Алонсо, обіймаючи дружину: Свою МаХо!

Марія Хосе: Ні-ні, придивися уважніше!

Алонсо: Тааак!- підводить Марію Хосе до дзеркала.- Бачу… Красиве личко, носик, очки. – співає.-Чорні очка як терен… Як терен, як терен… Коли ми ся поберем? Поберем…

Марія Хосе: Заспокойся, будь ласка, ми декілька місяців як одружені! Будь серйозним, я благаю тебе! Я зараз говоритиму про серйозні речі, а не…

Алонсо: Все- все, я серйозно!

Марія Хосе: Дивися уважніше!

Алонсо: Тааак!- приглядається.

Марія Хосе: Кого ти бачиш?

Алонсо: Знаючи вас, жінок, спершу мені варто подумати для того, щоб зберегти своє життя, яке нещодавно мало не втратив!

Марія Хосе, обурено: Гей! Ти, жінкозавцю!

Алонсо: Це все в минулому, до одруження! Ти ж знаєш мою професію!

Марія Хосе: До речі, про професію. Твоя виставка на носі!

Алонсо: На якому? Цьому ось чарівненькому?- цілує дружину в ніс.

Марія Хосе: Припини! Колись ти був серйознішим!

Алонсо: Колись я був занудою!- поморщився.

Марія Хосе: Я тебе не впізнаю!

Алонсо: Я й сам себе не впізнаю! Себе, минулого! Ніби фотограф помічати маленькі дрібниці навколо, а я багато чого не помічав!

Марія Хосе: Наприклад?

Алонсо: Наприклад, яка чудова жінка поруч зі мною!- починає цілувати Марію Хосе, та виривається.

Марія Хосе: Зачекай-зачекай-зачекай-но!

Алонсо, злякано: Що, моя красуне?

Марія Хосе: Як ти мене щойно назвав?

Алонсо: Еее… Красунею?

Марія Хосе: Та ні! Що ти сказав перед тим!

Алонсо: Нагадай?

Марія Хосе, задихаючись від обурення: Ти сказав, що не помічав дрібниць, а потім уточнив, що мав на увазі мене! Тобто,  я для тебе дрібниця? Дякую-дякую гарно!

Алонсо, розгублено: Але ж… Люба… Я зовсім не це хотів сказати….

Марія Хосе, витираючи сльози: Угу… Дитина для тебе теж дрібниця?

Алонсо, винувато: Люба моя…

Марія Хосе: Хоча ні. Напевно, якби не дитина, ти б і не одружився на мені, так?

Алонсо: Люба моя..Ну що ти? Заспокойся!

Марія Хосе, плачучи: А тепер… Тепер я товста і некрасива… Тепер… Тепер ти точно мене не любитимеш…

Алонсо, цілуючи дружину: Моя люба! Сонечко мого життя! Мій янголе! Я любитиму тебе у будь-якому випадку!

Марія Хосе, шмигаючи носом: Навіть… Навіть якщо я зовсім розтовстію?

Алонсо: Навіть коли важитимеш цілу сотню! Моя дівчинко!- цілує Марію Хосе.

Марія Хосе: Алонсо…- заплакала з ще більшою силою.

Алонсо: Що, люба? Що знову не так?

Марія Хосе: Я така нестерпна. Така жахлива… Як ти тільки мене терпиш?

Алонсо: Світло душі моєї! Я тебе не терплю! Я тебе кохаю!

Марія Хосе, ображено: От бачиш, ти сам зізнався!

Алонсо, втомлено: В чому? В тому, що я тебе кохаю? Але тобі це чомусь не сподобалося!

Марія Хосе, схлипуючи: В тому… В тому, що терпіти мене не можеш.

Алонсо: Я цього не казав, Маріє Хосе!

Марія Хосе, витираючи сльози: Не роби з мене дурепу, Дель Анхель! Ти мені щойно сказав!

Алонсо: Так, Маріє Хосе! Я сказав, що я тебе кохаю! Але тобі це чомусь не сподобалось!

Марія Хосе: А ще сказав, що терпіти мене не можеш!

Алонсо, закотивши очі: О, Господи!

Марія Хосе, витерши сльози: Що, хіба я не права?

Алонсо: Моя люба, ти завжди права!

Марія Хосе: Ти мене не слухаєш!

Алонсо: Люба…

Марія Хосе: Йди геть, Дель Анхель, не нервуй мене! Я ношу твою дитину, а ти…

Алонсо: А я намагаюся робити все, щоб ви з малюком були задоволені! Двадцять шостий тиждень! Я читав у книзі – це важливий період розвитку дитини… Тобі зручно?- бере подушку.- Візьми під спинку. Моя дівчинка.

Марія Хосе: Ти такий турботливий у мене!

Алонсо: У тебе, а у кого ж іще?- посміхається.

Марія Хосе: А я.. Я така нестерпна… – подивилась на себе в дзеркало.- І вже така велика… Як субмарина…

Алонсо, сміючись: Скоріше, СубМарія.

Марія Хосе: Ой, дуже смішно!

Алонсо: Це був жарт, пробач! Ти не нестерпна, ти чарівна! Невимовно чарівна!- поклав руку Марії Хосе на живіт.- Адже в тобі- нове життя. Наше з тобою життя. Наш син. Мій син.- цілує живіт дружини.

Марія Хосе: Мені здається, що малюк штовхнувся.

Алонсо: Справді? А я думав, що мені здалося!

Марія Хосе: Не здалося!- посміхнулась.- Наш хлопчик почув голос татка!

Алонсо, поцілувавши живіт Марії Хосе: Гей, малий, привіт! Це я, твій татко!

Марія Хосе: Ми все з хлопчиком розмовляємо! А раптом дівчинка?

Алонсо: Ну… Нам чітко на ультразвуку сказали, що хлопчик. Син. Синочок.

Марія Хосе, сміючись: А може, дівчинка? Пальчиками гралася… І нас підманула…

Алонсо, розгублено: Ну… Ну тоді я буду радий і донечці! Агов, ви там, у МамоКосмосі! Викликає Земля! Ви хлопчик чи дівчинка? Прийом!- припав вухом до живота дружини.- Дайте знак! Якщо дівчинка- штовхніться один раз! Якщо дівчинка- двічі!

Марія Хосе: Вивчаєш з малюком абетку Морзе? А чи не рано?

Алонсо: Як каже сеньйор Сан Брано, навчатися ніколи не пізно! І ніколи не рано! Тому я урочисто обіцяю, що наш малюк буде всебічно ерудованим. Ось так!

Марія Хосе: Тепер ти цитуєш сеньйора Сан Брано при кожній нагоді!

Алонсо: Бо він каже дійсно важливі речі, на хвилиночку!- підняв палець догори.- І до них варто дослухатися.

Марія Хосе, засміявшись: Я так люблю тебе, Дель Анхель!

Алонсо: І я тебе, сеньйоро Дель Анхель! І нашого маленького Анхеліто!- цілує живіт Марії Хосе.

Марія Хосе, посміхаючись: Я ще не бачила тебе таким сяючим. Таким щасливим.- погладила Алонсо по обличчю.

Алонсо, цілує долоню дружини: А все тому, що мене таким зробила ти. Мій янгол. Янгол для Янгола.

Марія Хосе: О, Алонсо… -схлипнула.

Алонсо: Так, тільки без сліз, гаразд?

Марія Хосе: Так, гаразд, просто…

Алонсо: Час для сліз минув. Тепер тільки радість.

Марія Хосе: І купа справ. Підготовка до виставки, до весілля Вівіан…

Алонсо: І до весілля Грубера.

Марія Хосе, шоковано: Що?

Алонсо: Так. Грубер та Міріам Аранго, працівниця модного дому Лусіани Дюваль, також вирішили побратися.

Марія Хосе, шоковано: Оце так!

Алонсо: Так! Я сам про це дізнався від мами сьогодні вранці!

Марія Хосе: Як справи у Вівіан?

Алонсо: Вона щаслива. Готується до двох важливих подій відразу. До появи на світ онука і до власного весілля. І перше її цікавить більше.

Марія Хосе: Але до того ще купа часу.

Алонсо: А ти спробуй їй щось поясни! Мама обожнює дітлахів! Пам’ятаєш, як вона турбувалася про Вікторію?

Марія Хосе: О так!  Про твою хрещеницю.

Алонсо: А тепер турбуватиметься про власного онука! Хоча Вікторію ми любимо, мов рідну!

Марія Хосе: Вона вже напевно, так підросла!

Алонсо: Ну так, можна собі лишень уявити!

Марія Хосе: Напевно, ми не впізнаємо її, як побачимо!

Алонсо: О так! Крістіна казала мені, що Вікторія вже навіть намагається говорити!

Марія Хосе: Оце так! Як летить час!

Алонсо: Так! Не встигнемо оком повести, як видаватимемо заміж!

Марія Хосе, погладжуючи живіт: Очевидно, якщо кандидата оцінять як батько, так і хрещений батько?

Алонсо, зображаючи суворість: О так! Аби кому ми не довіримо нашу Перемогу!

Марія Хосе: Я бачила твої фото Вікторії! Вони прекрасні! Особливо спільне фото Крістіни з донькою!

Алонсо, посміхнувшись: Думаю, воно займе особливе місце серед фото на моїй виставці! Поруч з твоїми фото, звісно!

Марія Хосе, шоковано: Що?! З моїми?! О ні, Алонсо!

Алонсо: Ну як же, Маріє Хосе?! Адже ми з тобою домовилися про проект «40 тижнів щастя», де щотижня я зніматиму вас з малюком! І вже більша половина матеріалу готова, до речі!

Марія Хосе: Навіть на мрій! Я там жахлива!

Алонсо: Ти там прекрасна, бо в тобі нове життя! Наше маленьке життя! – цілує дружину.- І не смій навіть з цим сперечатися!- знову поцілунок.- Бо з геніальним художником сперечатися не можна.

Марія Хосе: Як нескромно!

Алонсо: Зате правдиво!

Алонсо та Марія Хосе знову цілуються.

Алонсо: До речі, ти не забула?

Марія Хосе: Що саме?

Алонсо: Нам варто готуватися до свята. Скоро друзі прийдуть на новосілля!

Марія Хосе: О ні!

Алонсо: О так! Буде весело!

Марія Хосе: Я ні хвилини не сумніваюся, Алонсо. Але якось нам ж треба зустрічатися гостей!- озирнулася навколо.- У нас же кінь не валявся! Жах який!

Алонсо: Кінь не валявся, зате пси валялися!- вказав на Марілін та Гектора.

Марія Хосе: Мені здається, вони знайшли спільну мову.

Алонсо: О так! І , схоже, невдовзі  нам варто буде знову чекати на поповнення в родині.

Марія Хосе: Тобто?

Алонсо, хитро посміхаючись: Тобі варто пояснювати, що відбувається, коли хлопчик та дівчинка знаходять спільну мову? Хоча б от на нашому прикладі.

Марія Хосе: Припини, Алонсо! Твій новий стиль жартів…

Алонсо: Я знаю! Знаю, що ти його обожнюєш, крихітко!- поцілував Марію Хосе в щоку.- То як, мені їхати за продуктами!

Марія Хосе: Так, і негайно! Часу в нас обмаль!

Алонсо: Добре, тоді збиратимуся.- плескає себе по кишенях. – Де мої ключі?

Марія Хосе: Он вони! На комоді!

Алонсо: Що б я без тебе робив?- цілує Марію Хосе в щоку.-Дякую, люба.

Марія Хосе: Ти їдь, а я швиденько постараюся щось приготувати для гостей на стіл.

Алонсо: Добре, моя люба! Як скажеш! Я поїхав!

Марія Хосе: Я кохаю тебе.

Алонсо: І я тебе, їжачок.- пристрасно цілує дружину.- Все, я поїхав.

Марія Хосе: Я вже сумую!

Алонсо: Я теж!- стоячи біля дверей, посилає повітряний поцілунок.

Марія Хосе: Йди вже!- сміється, потім лягає на диван і,  обіймаючи подушку, щасливо посміхається та пестить свій живіт.- У нас з тобою найкращий на світі татко, малий!

 

Годину потому.

Супермаркет.

Алонсо вибирає продукти, звіряючись зі списком.

Алонсо: Так… Вино, сир, молоко, банани, броколі, спагеті, оливки, сир дор блю,  апельсиновий сік, Мартіні для Енді та Лорі… Хм, отже… Пройдемося ще раз.. Бо якщо щось забуду, не зносити мені голови. Вино, сир, молоко…

Дзвінок телефону.

Алонсо: Хто це?- дивиться на дисплей.- Ну звісно, кохана дружина! Я слухаю тебе, котику!

Марія Хосе, схлипуючи: Ал… Алонсо…

Алонсо, злякано: Маріє Хосе!! Люба, що з тобою?! Тобі погано?

Маарія Хосе, переводячи подих: Ні, ні, Алонсо… Просто я… Я… Я…

Алонсо: Що, моя люба?

Марія Хосе: Я хочу…. Хочу…

Алонсо: Отже так, кохана! Заспокойся і скажи, що ти хочеш!

Марія Хосе: Я хочу…. Топінамбур!

Алонсо: Ееее…. Ти не передумаєш? Як тоді, з авокадо? Коли  я вночі шукав його спеціально для тебе, а тебе потім знудило.

Марія Хосе: Не знаю. Але назва красива! Я це хочу, Алонсо!

Алонсо, приречено зітхнувши: Добре, жінко! Буде тобі топінамбур!

Марія Хосе: І не зітхай так! Адже я ношу в собі твого сина!

Алонсо, посміхнувшись: Нашого сина, люба! Найкращого хлопчика на всьому білому світі!

Марія Хосе: Я кохаю тебе, Алонсо!

Алонсо: І я тебе! Вас! І більше не плач, гаразд? Привезу я тобі топінамбур..-ледве чутно.- Знайти б ще його! І все буде так, як ти хочеш!

Марія Хосе, щасливо посміхаючись: Я так тебе люблю!

Алонсо, лукаво посміхнувшись: Більше, ніж топінамбур?

Марія Хосе, з притворним обуренням: Йди, знаєш куди?!

Алонсо: Знаю. Додому. З топінамбуром. Скоро буду. Цілую.

Марія Хосе: І я тебе. Клади слухавку.

Алонсо: Ні, ти перша.

Марія Хосе: Ні, ти!

Алонсо: Гаразд, вагітних пропускаємо вперед! Не сумуй! Скоро буду!

Марія Хосе: Постараюся! Я кохаю тебе!

Алонсо: І я тебе, моя МаХо!- кладе слухавку, посміхається, щасливо зітхає.

Марія Хосе: Все-таки, малюче, у нас з тобою найкращий татко!- погладжує живіт, схиляє голову на подушку, посміхається.

 

Декілька годин потому.

Вечір.

Розмова телефоном.

Алонсо: Алло.

Альма: Алонсо…

Алонсо: Які люди! Альміто! Привіт!

Альма: Привіт, друже.

Алонсо: Не просто друже, на хвилиночку, а друже дитинства.

Альма: Ну так, ти завжди був для мене, наче старший брат.

Алонсо: А ти для мене сестричкою.

Альма: Тепер у тебе й справді вона є.

Алонсо: Тепер у мене їх, можна сказати, що декілька, але це неважливо. Скажи мені, як твої справи?

Альма, тихо: Нормально.

Алонсо: Точно?- підозріло.- Мені твій голос не подобається.

Альма, тремтячим голосом, намагаючись зобразити веселість: Ну звісно, Алонсо. У мене все гаразд. Справи на роботі добре, тато щасливий, нарешті одружується…

Алонсо: Ну так, ми всі щиро раді за Грубера та Міріам, вони чудові, але ж я чую, що все ж таки щось сталося…

Альма: Алонсо… – плаче.

Алонсо, стривожено: Альмо, щось трапилося? Скажи мені будь ласка, Альмо? Що?

Альма: Лише тобі можу сказати.. Не хочу затьмарювати татового щастя…

Алонсо: Та кажи вже! Чи мені почати допит?

Альма: Що, набрався методів від нареченого Вівіан?

Алонсо: Про це пізніше. Що трапилося?

Альма: Я… Я вже вільна.

Алонсо, шоковано: Тобто?

Альма: Ми з Семом подали на розлучення.

Алонсо, шоковано: Що?!

Альма: Так.- плаче.- Не у всіх казок є щасливий кінець, Алонсо.

Алонсо: Чорт забирай… Але ж… Як же так сталось?

Альма, сумно посміхнувшись: Знаєш, як кажуть? Не зійшлися характерами.

Алонсо: І це після семи років шлюбу?

Альма: Будь ласка, не добивай мене хоча б ти! Мені ще батьку все пояснювати…

Алонсо: Заспокойся. Будь ласка, не плач. Я впевнений, хрещений все зрозуміє. Він чудовий, люблячий батько.

Альма: Який вважав мене своєю гордістю, а нас з Семом ідеальною парою.

Алонсо: На рахунок другого, чесно кажучи, ми всі так вважали.

Альма: Але так ніколи не було.

Алонсо: Про що ти?

Альма, сумно посміхнувшись: Сем завжди умів зробити ідеальну картинку. А те, що було насправді, нікому не відомо. Про зради, докори, підозри, навіть побої…

Алонсо: Покидьок….

Альма: Знаєш, я в одну мить просто не витримала і подала на розлучення. Одним днем. Не думаючи, що скажуть оточуючі.

Алонсо: Це правильно. Жінка повинна вміти постояти за себе.- зітхнув.- Знав я подібний випадок у Мексиці. Сусідка та подруга Крістіни Росенда. Постійно терпіла приниження від чоловіка покидька і в решті решт набралася сміливості і пішла від нього. І що ти думаєш? Тепер вона зустріла справжнє щастя, чудового та надійного хлопця і невдовзі у них весілля.

Альма, сумно посміхнувшись: Оце вже ні! Не хочу я ніякого чудового та надійного, сита немає куди далі. Я хочу спокою. Просто спокою.

Алонсо: Щось так підказує мені моя інтуїція, що тобі просто треба змінити обстановку. Знаєш що…- подумав.- У нас з Марією Хосе сьогодні новосілля. До нас приїде Енді, друзі. Приїжджай і ти. Адресу скину пейджером.

Альма: Ох.. Я не знаю, Алонсо…

Алонсо: Відмови не приймаються.

Альма: Ну ти сам подумай, нащо мені псувати вашу радість своїм кислим виразом обличчя?

Алонсо:  Отже так! Слухати мене уважно! Я, як ніхто, знаю про те, що в такому стані аж ніяк не можна лишатися наодинці зі своїми думками. Тому відставити розмови, руки в ноги і до нас.

Альма, сміючись: Слухаюсь, товаришу генерал!

Алонсо: Оце краще! Ми на тебе чекаємо!

Альма: А твоя дружина не буде проти?

Алонсо: Ні в якому разі, мала! Ми чекаємо!

Альма: Гаразд, скоро буду.

 

 

Дзвінок у двері.

Марія Хосе: Алонсо, відкрий, будь ласка. У мене енчілада на плиті.

Алонсо: Так точно, товаришу фельдмаршал!- йде до дверей, карбуючи крок.

Марія Хосе, сміючись: Комік! І за що я тільки тебе покохала?

Алонсо: За мою вроду та харизму! – до дверей.- Хто там?

Адріана з Лоранс, гуртом: Свої!

Алонсо: Агаа! Свої! Чим доведете?

Адріана: Чим завгодно! Рандомними фактами!

Алонсо: Валяйте!

Адріана: Ти купив у Ріо плавки з кроликами і ще ні разу  їх не надягнув.

Лоранс: На пікніку у дядька Ести ти облив соусом свої шикарні білі штані і сказав….

Алонсо: Все-все-все! Ні слова більше! Вірю! Вірю-вірю! Проходьте шановні!

Входять Лоранс і Адріана.

Дівчата гуртом: Падааам!

Адріана: Це буде запальна вечірка!

Лоранс: Забійна туса! Йоу!

Алонсо: Привіт, дівчатка! Привіт! Який я радий вас бачити!

Адріана, озираючись навколо: А у вас тут круто! Затишно!

Алонсо, гордо: Марія Хосе сама розробляла дизайн квартири.

Адріана: Ну видно, що не ти. Видно, що людина розумна! Так-так!

Алонсо: Гей, ти маєш щось проти мене?-штовхнув Адріану, та надягнула на нього свою панамку. Почалася жартівлива штовханина.

Входить Марія Хосе.

Марія Хосе: Нічого не змінюється. Привіт, дівчатка.- цілує Адріану, а потім Лоранс.

Адріана: Привіт, мамцю. Яка ти у нас вже класнюча!- поклала руку на живіт Марії Хосе.

Марія Хосе, гордо: Так-так, ростемо!- погладила свій живіт, посміхнулася. – Ой… Мені здається, малюк штовхнувся!

Адріана: Це він тітоньку Енді почув!

Лоранс: І тітоньку Лоранс!- до животика.- Привіт, малий! Твоя улюблена тітонька тут!

Адріана: Гей, чому це ти вирішила, що це ти улюблена тітонька? Взагалі-то, на хвилинку, я його рідна тітонька!

Лоранс: А я двоюрідна!

Адріана: Я ж і кажу – сьома вода на киселі. Мене він любитиме більше.

Лоранс: Ні,  мене! Я багато чому можу його навчити! А ти зануда!

Адріана: Ха! Наприклад?

Лоранс: А ось так! –запихає палець до рота, за щоку, потім різко виймає. Лунає характерний звук клацання.- Ага? З’їла? Не повториш! У тебе з дитинства не виходило!

Адріана, ледве жартома не плачучи: Гей, це нечесно!

Лоранс, гордо: Я ще й щокати язиком умію! Наче кінь скаче! Ага! Хав’єр навчив.

Входить  Хав’єр. У нього  в руках великі пакети.

Хав’єр: Мені здається, чи про мене хтось щойно згадував?

Адріана: Та треба ти нам! Ти нам і дорогою набрид!

Хав’єр: Бе-бе-бе! Вас і не питали! Привіт, Маріє Хосе! Радий тебе бачити! Як почуваєшся?- вказує на пакети.- Тут фрукти. Увесь комплекс вітамінів для майбутніх мам.

Марія Хосе: Дякую. Дуже дякую.

Алонсо: Чому ми стоїмо? Проходьте, друзі! Проходьте!

Адріана: Як у вас тут класно!

Лоранс: Яке чудове фото!

Алонсо: Це Чічен Іца!

Лоранс: Красивий краєвид!

Алонсо: І не менш красива дівчинка поруч!- подивився на Марію Хосе.- Ти пам’ятаєш той день?

Марія Хосе: Так, звісно! Як його не пам’ятати? Ми пішли фотографувати водоспад, потім почався дощ і ми ховалися в старенькому  будиночку, з котрого був краєвид на гори.

Алонсо: А ми ще там цілувалися!- цілує Марію Хосе.

Адріана: Так, люди! Ви мені скажіть! Для чого ви їздили в навколосвітню подорож? Милуватися одне одним чи краєвидами Мексики?

Алонсо: Ну, скажімо так – ми поєднали приємне з корисним.

Марія Хосе: І що ж для тебе було приємним,а  що корисним?- бере руки в боки.

Алонсо: Чесно? Щось я боюся сьогодні відповідати на твої каверзні питання. Бо знову втраплю з відповіддю не туди.

Марія Хосе: Тобі щось не подобається, любий чоловіче?

Алонсо: Все так.

Лоранс: Які милі дітлахи на фото.

Алонсо посміхнувся, глибоко видихнув:  Це я робив знімки в одному з притулків Мехіко. Діти там бачать дуже мало свята та див. І я хотів їм його подарувати. Хоча б трішки.

Лоранс, з захопленням: Блін, Але, який ти крутий! Це.. Це так круто! Ти просто чарівник!

Алонсо: Я не чарівник, я тільки вчуся!- з ніжністю подивився на Адріану.- А хто в нас справді чарівниця, то це моя сестричка! Ось хто створив справжнє диво для мене!

Марія Хосе: Для усіх нас, Алонсо!- стискає руку чоловіка, той цілує її долоню.

Адріана: Ой-ой, припиніть! А то я зараз зловлю зірку, ніс задеру і будете у мене тут по команді раз-два-три ходити!- посміхається, Алонсо обіймає сестру.

Алонсо: Досить скромності, сестричко!- обіймає Адріану, цілує її у скроню.- Ти й справді створила диво! – зітхнув.- Адже якби не ти, мене не було б вже тут на цій землі!

Марія Хосе: Алонсо, будь ласка… Не говори так.. Не думай про це, благаю..- схлипнула.

Алонсо: Пробач, люба!- поцілував дружину.

Адріана: Не було б на цій землі! Ач, що придумав! Ач, що придумав!- дає брату жартівливого стусана.- Нікуди ти від нас би не подівся! Від Сан Брано ще ніхто ніколи не втікав!

Алонсо, сміючись: Я вже це зрозумів! Точніше, ми з мамою зрозуміли! – засміявся.

Адріана: А я пропоную перший тост! За них! За наших чудових батьків! За те, що у мене нарешті з’явилася мама!

Лоранс: Про яку ти мріяла все життя!

Адріана: За здійснення мрій! Чин-чин!

Всі: Чин-чин!

Алонсо: А ще, старший брат, який обіцяє ганяти всіх твоїх кавалерів!

Хав’єр: Я допоможу!

Алонсо: Старий, у тебе є фронт роботи!- вказує на Лоранс.

Хав’єр: Така наша доля, старших братів- постійно наглядати за нашими молодшими!

Алонсо: Коли що, я тобі допоможу!

Хав’єр: А  я тобі, брате!

Алонсо: Домовилися!- стискає долоню Хав’єра.- Пропоную за це випити!

Лоранс: Повністю підтримую! Дівчата, де наше просекко?

Хав’єр, поморщившись:  Дівоче пійло! Для мужчин своя тема!- дістає пляшку віски.

Алонсо, задоволено потираючи долоні: Оце я розумію!

Марія Хосе, суворо: Так, шановні, тільки без фанатизму, я прошу вас! Бо хтось в першу ніч у новому помешканні спатиме біля телевізора!

Алонсо: Зате буде можливість донесхочу дивитися футбол!

Марія Хосе: Поговори мені ще тут!- суворо подивилася на чоловіка.- І взагалі, хтось раніше не  особливо полюбляв футбол.

Алонсо: Це було до знайомства з татком Естою. Саме він мене навчив любити футбол.

Хав’єр: І пивко з рибкою.

Алонсо: В’яленою! – задоволено.- Саме те!

Марія Хосе, закотивши очі: У кого перетворюється мій чоловік?

Алонсо, гордо: У щасливу людину та справжнього мужика.- дзвінок у двері.- Я відкрию, сонечко!- поцілував Марію Хосе в чоло, пішов до дверей.

На порозі стоїть Альма.

Алонсо: Альміто!

Альма: Привіт-привіт, Алонсо!- озирнулась навколо.- Як у вас тут затишно!

Алонсо, гордо: Стараємось! Дякую тобі, люба! Проходь-походь! Тут всі свої! Вся наша бойова піхота!

Альма, сміючись: Тебе просто не впізнати!

Алонсо: Віриш, сам, проходячи біля дзеркала, не раз  замиловуюсь – що за красень? – засміявся, Альма за ним. – Ходімо, ходімо,  у нас вже стіл накрито!

Альма, ощираючись навколо: Як у вас тут світло та затишно!

Алонсо, гордо: Це дизайн дружини, моєї МаХо!

Альма: У тебе так очі світяться! Видно, що ти її кохаєш!

Алонсо, видихнувши: Ти знаєш, інколи мені здається, що так було завжди! Нам настільки добре разом! Марія Хосе – мій тил, моя опора, моя підтримка!

Альма: Ось і бережи її!- усміхнулася.

Алонсо: Старатимусь! А ось і вона!- поцілував Марію Хосе.- Друзі, з Альмою Вальтер, я думаю, ви знайомі!

Лоранс: Так, познайомилися на весіллі. Я Лоранс Гюнт, коли що! А ось цей суворий дядечко- той мій брат!- вказала на Хав’єра.

Хав’єр: Хав’єр Гюнт, до Ваших послуг! Хоч ми знайомі, але відрекомендуюся ще раз!

Альма: Дуже приємно! Альма Вальтер!

Хав’єр цілує долоню Альми.

 

Лоранс та Адріана відійшли убік.

Адріана, тихо до Лоранс: Здається, наш Лосяра втріскався по вуха.

Лоранс: Та він після весілля Ала та МаХо про цю красуню мені всі вуха протуркотів.

Адріана: Закладаємося, що вони ще триста разів будуть так ось знайомитися, а потім три роки ходитимуть за ручки!

Лоранс: Та так воно і буде,  голову на відсіч даю!

Адріана: І що робитимемо?

Лоранс: Для початку можна закрити їх удвох на балконі.

Адріана, з великими очима: А нащо?

Лоранс: Як нащо? Тобто, нащо? Ти що, вчора народилась, чи як? Щоб вони там собі поговорили, потім туди сюди…

Адріана: ФІглі-міглі, чікі дрікі, як каже мій татусь?

Лоранс: Ну от бачиш, ти сама все розумієш!

Адріана: Добре, тепер ходімо до них будемо орієнтуватися за ситуацією.

 

Підходять до інших

Адріана: Ласкаво просимо до нашої банди, Альмо! З нами сумно не буває!

Альма: Це я вже зрозуміла!- посміхнулась.- Усім привіт, друзі!

Лоранс: От що я подумала! Якщо у нашому угруповуванні, новенька, потрібно виконати посвяту!

Альма, здивовано: Яку ще посвяту? Як в дитинстві?

Лоранс: Ні, тут все серйозніше! Клятва, закріплена кров’ю, тавро таємного ордену та інші милі дрібнички!

Адріана: Моя кузина жартує! Все буде значно простіше!

Алонсо: Але, погодьтеся, в кожному жарті – лише доля жарту!- підморгує Адріані.

Альма: Ви подруги?

Адріана:Так, і двоюрідні сестрички.

Лоранс: З однаковими майже тарганами в голові. Тому у нас не було вибору –дружити чи ні. Доля та батьки все вирішили за нас!- Адріана та Лоранс сміються та обіймаються.

Альма, посміхаючись: Ви такі чудові!

Адріана: Гайда до нас! Ми дивні, але з нами весело!

 

Через годину.

Всі їдять піццу і грають в гру «Відгадай без слів».

Алонсо показує щось, активно жестикулюючи.

Адріана: Пелікан?

Алонсо заперечно киває головою. Показує ще раз.

Лоранс: Дирижабль якийсь.

Алонсо: Думайте краще! Ще одна підказка!

Адріана: Здається, я знаю, хто це!

Алонсо: Ну? Ну? Другу годину тут мавпую!

Адріана: Пава?

Алонсо: Неправильно!

Адріана, розчаровано: Ну як так?! Я була майже впевнена!

Алонсо: Остання підказка!- імітує хвіст.

Альма: Ігуана!

Алонсо: Так! Правильно! Ти наступна!

Адріана: Яка ігуана?! Хто так ігуану показує, в решті решт?! Це ж.. Якийсь перегодований павич під кайфом .

Алонсо, ображено: Якщо така розумна, то давай ти показуй!

Адріана: Взагалі-то, зараз не моя черга, а Альми!

Альма: Та я не вмію!

Алонсо: Правила гри у нашій банді- це святе! Вперед, дівчинко!

Альма благально подивилась на Алонсо, той заперечно помотав головою.

Альма, невпевнено: Ну… Ну добре… А кого показувати?

Лоранс: Кого душа забажає!

Адріана: Але щоб не повторювались завдання!

Альма: Добре, добре.- задумалась, почала жестикулювати.

Лоранс: Емм… Жирафа?

Альма, сміючись: Неправильно!

Адріана: Папуга?

Альма: Ні-ні!

Адріана: Ну як так? Я ж думала..

Альма: Спроба до іншого гравця!

Хав’єр: Пелікан!

Альма, радісно: Вірно!

Хав’єр: Ура! Нарешті і мені і цій грі пощастило!

Адріана: Лосяро, ти наступний!

Хав’єр: Ще раз так мене назвеш, я за себе не ручаюсь!

Алонсо: Люди, давайте жити дружно!

Лоранс: Ото ж бо! Давайте прислухаємося до янгола миру!

Всі сміються.

 

Альма, посміхаючись, з келихом вина вийшла на балкон і дивиться на вечірнє місто.

Лоранс тим часом підморгнула брату, він бере плед, йде вслід за Альмою.

Хав’єр: Холодний вечір.

Альма, розгублено: Що?

Хав’єр: Я кажу, вечори зараз холодні. Візьми на плечі плед.

Альма: Дякую. Ми перейшли на «ти»?

Хав’єр: Винний. Пробачте.

Альма: Нічого, я пожартувала.

Хав’єр: Мені здалось, що ти відчуваєш себе зайвою на цьому святі життя.

Альма: Просто не виходить радіти зі всіма, а псувати Алонсо та Марії Хосе настрій своїм кислим обличчям також не хочу, чесно кажучи.

Хав’єр: У тебе щось сталось?

Альма, знизавши плечима: Просто мій свій зруйновано, а так нічого особливого.

Хав’єр: Тобто? – шоковано.

Альма, зітхнувши: Декілька днів тому я розлучилась з чоловіком після восьми років шлюбу. Не витримала. Зруйнувала картинку ідеальної родини.

Хав’єр: Співчуваю.

Альма: Дякую. Але мені навіть не себе шкода, а батька. Він так радів з нашого шлюбу, пишався мною. А що на нього тепер чекає? Крах надій та сподівань?

Хав’єр: Для кожного батька чи матері головне, аби дитина була щасливою. Якщо ти була нещасна поруч зі своїм вже колишнім чоловіком – отже, батько тільки порадіє від звільнення від тих пут.

Альма: Я нікому ні про що не розповідала. Ні батьку, ні хрещеній, ні  подругам. Просто замазувала синці, не звертала увагу на відверті повідомлення у нього на пейджері від інших жінок і грала в позитивну родину. Але, як  виявилось, навіть моєму терпінню прийшов кінець.

Хав’єр: Ти знаєш, люди навчилися літати в космос, винайшли комп’ютер та бездротовий зв’язок, але одного вони так і не навчилися- жити так, як хочуть вони самі та чхати на думку оточуючих.

Альма: На думку батька я чхати не можу.

Хав’єр: Пробач, я не про те. А про те, що якщо він дійсно любить свою доньку та щиро бажає для неї щастя, то він ні в якому разі не буде засуджувати її за подібне. За те, що вона просто вийшла з ситуації, в якій була нещасна. Це логічно з точки зору всіх адекватно мислячих людей. Тому за те можете навіть не турбуватися.

Альма: Ти так кажеш, наче розумієш мене.

Хав’єр: Я був одружений. Вірніше, зараз одружений. Просто це питання часу, потрібно лишень отримати розлучення.

Альма: Пробач, я не знала.

Хав’єр: Вона мені зрадила в День мого народження. З найкращим другом. Колишнім найкращим другом, якщо бути точнішим. Банальна історія.

Альма: Співчуваю.

Хав’єр: А в твоїй ситуації… Особисто для мене підіймати руку на жінку- непоправне табу. Не варто таке терпіти. Треба йти. А думка інших- звикнуть. Не їм жити з цією людиною, а  тобі. А тобі потрібно влаштовувати своє життя спокійним та врівноваженим. Тому нічого не бійся. І нікого. Взагалі нікого.  А коли що…- взяв Альму за руки. – Знай, що можеш на мене розраховувати. Завжди.

Альма: Дякую, Хав’єре. Дуже дякую.

Хав’єр: Завжди будь ласка.- посміхнувся.- Якщо буде потрібна моя допомога, звертайся. І…

Альма: Що?

Хав’єр: Ти тепер житимеш у Нью Йорку?

Альма: Скоріше за все, так.

Хав’єр: Тоді, можливо, я міг би запросити тебе на прогулянку. Чи в кіно. Без  зайвих натяків та задумів. Обіцяю, приставати не буду.

Альма, сміючись: Гаразд, я згідна.

Хав’єр: От і чудово. Ходімо до всіх.

Альма: Ходімо.

 

У вітальні всі сидять коло Алонсо та Адріани.

В Адріани в руках гітара.

Хав’єр: Ого, нас очікує щось несподіване.

Адріана, гордо: Прем’єра пісні.

Хав’єр: Нічого собі! Хто автор, хто виконавець?

Алонсо: Ми з Адріаною.

Альма, присвиснувши: Нічого собі! Наш фотограф подався у музику?

Алонсо: Це сталося абсолютно несподівано. Просто коли я в клініці відновлювався після трансплантації та заходився у стерильному боксі,  ми з Адріаною переписувалися за допомогою пейджеру. І так якось у розмові ми просто дуркували, рядок за рядком і так з’явився вірш, а  за ним і пісня.

Адріана, гордо: Наша пісня.

Лоранс: Це зрозуміло. А назва яка?

Адріана: Ну ми ж сказали! «Наша пісня»! –до Алонсо- Але, бери інструменти!

Алонсо: Так точно!- бере до рук мара каси.

Марія Хосе, посміхаючись: Ну, давайте!

Адріана починає грати, вони з Алонсо співають.

Мелодія дуже весела та запальна.

Потім приєднується Лоранс.

За нею всі інші.

Хав’єр: Як весело!

Лоранс: О так! Наче сьогодні чийсь День Народження!

Алонсо: Частково так і є! Сьогодні рівно три місяці з дня моєї операції! Я дякую, друзі, вам і дякую Богу за вас!- підіймає келих.

Адріана: З другим днем народження, братику!

Алонсо: Моя сестричко! Дякую тобі! За все дякую!

Марія Хосе: І ми дякуємо, Енді. Наша Енді. За Алонсо. За нашого татка.- погладила свій животик.

Алонсо: За тебе, сестричко! За вас усіх! За життя!

Всі: За життя! Ура!

 

Святкування закінчилося далеко за північ.