на згадку

ремуса відправляють в школу-пансіон «гоґворст», де його сусідом стає шумний хлопець з проблемною сім’єю.

аж раптом його втягують в підозріле братство «мародерів»

 

1

 

– Пропоную засісти на нашому місці.

Привідкривши очі, Ремус дивиться на хлопця поряд та знов закриває їх назад. Йому воно тільки на краще, що на вечірці будуть лише вони четверо.

Вирішувати і планувати святкування дня народження вони сіли того ж вечора. Хоча сказати, що вони цілеспрямовано сіли і вирішують, не можна: Ремус скоріше просто сидить із закритими очима і сподівається заснути, поки Сіріус під боком все лізе і лізе на нього, оскільки вони вже вирішили свої стосунки, а кращого способу розповісти про них друзям він не знайшов. Пітер в цей час криво бринькає на гітарі, намагаючись знайти правильні ноти, але, як не дивно, нічого не виходить, тому він роздратовано передає інструмент Джеймсу. Поттер, який і подарував гітару, трохи але розуміється на цьому, тому, розім’явши пальці, починає тиху мелодію. Спочатку ніхто її не впізнає, і Блек так і продовжує вертітися на ліжку поряд, як щось стукає в голову Люпину, від чого він знов відкриває очі та дивиться на Поттера з питанням. На це він тільки підморгує та починає підспівувати:

– З днем народження тебе, — Сіріус відволікається від знущання над рукою друга та повертається до його обличчя, щоб помітити на ньому широку, як для Ремуса, посмішку.

Пітер теж не засмучується від невдачі з гітарою, адже майже одразу ж веселішає та високим голосом повторює за другом.

– З днем народження, пес блохастий, з днем народження тебе-е-е.

Під кінець голос Джеймса ламається і він тихо сміється, поки Ремус чітко закінчує мелодію своїм не музичним тембром та навіть плескає в долоні, які кілька секунд тому уважно досліджував Блек.

– Ви знаєте, що ви мої найкращі друзі, так?

І він знов валиться на бік Ремусу, який в той самий момент починає немов горіти.

– Але свого фаворита ти вже обрав, так? — Поттер обережно складає гітару та ледве помітно підморгує Пітеру.

Неймовірно, але щоки Сіріуса трохи червоніють, і в один момент Люпин навіть думає, що він зараз просто покаже фак від ніяковіння. Це не було б дуже дивно, якщо брати до уваги його стосунки в сім’ї. Очевидно, що вдома він не отримував потрібні йому увагу, любов та піклування, і ось такі, здавалося б, просто та буденні моменти можуть вивести на досить неочікувані для суспільства моменти. Ніхто з них на це дійсної уваги не привертає, адже всі розуміють, чому і від чого так воно є.

Але Ремусу дійсно подобається бачити його червоні щоки, особливо коли вони такими стають після питань про нього. Неймовірні почуття, і хлопець на якусь мить навіть відчуває поштовх сорому, але ненадовго, адже таке шоу пропустити не можна ні за що.

– А ти ревнуєш?

Він не відвертається від Ремуса, не забирає руку та не відсідає на інший край ліжка. Навпаки, хлопець навіть ще більше притискається та сповзає вниз по плечу, виправдовуючись тим, що йому холодно. Всі ж прекрасно розуміють реальний мотив, але Люпин опускає голову на його маківку та заводить руку за спину своєму хлопцеві. Зрештою, хто тут їх буде засуджувати?

– Звісно, у мене друга крадуть.

Ремус дійсно сумував за такими маленькими посиденьками вечорами у їхній кімнаті. З останньої пройшло менше тижня, а для нього це більше здавалось на довгі місяці. Зараз він має навіть більше, ніж він міг мріяти.

– Не хвилюйся, я можу позичати його тобі, — він відчуває, як Блек обурено піднімається і дивиться своїми сірими очима.

– Ви ще складіть графік користування мною.

Джеймс стукає себе по лобу:

– І як ми так не здогадались? Це ж геніально. Цур я по парним дням!

Сьогодні парний день, четверте листопада, сам собі каже Ремус.

Проте він не встигає нічого сказати, як до розмови підключається Пітер. Насправді, така ситуація не перша: він часто випадає з обговорень, немов не має нічого сказати їм у відповідь. Люпин не дуже розбирався з цією ситуацією, адже Петіґру сам по собі доволі закритий хлопець, але якось він чув від когось з учнів, що над ним раніше знущались, до того, як він потоваришував з цими двома. Ймовірно, ці давні часи і змушують хлопця не влізати в розмови, а здебільшого просто піддакувати час від часу. Ніхто на це не звертає уваги, а лише непомітно вливають друга в розмови, щоб він повністю не губився за старими образами та спогадами.

– А мені, по-вашому, користуватися їм не треба? Може, я теж ревную?

– Вибач, Піт, — Джеймс ласкаво плескає його по плечу, — але Сіріус у нас не резиновий.

Він награно ображається та відвертається у інший бік. Абсолютно нічого нового.

– Ось так ви ставитися до свого старого друга. Гаразд, я напишу це у свій щоденник.

Поттер сміється та притискає друга до себе за плечі і тихо шепоче щось на вухо. Ремусу на мить здається, що вони просто намагаються сміятися над ним з Блеком і поводять себе так само. Насправді, якщо йому так здається, то так воно і є, ймовірніше. Актори з них дійсно погані.

Враз обличчя Пітера яснішає, і він від радості опирається на друга, майже віддзеркалюючи їхню позу. Отже, не здалось.

– Вони мене там ділили, — так само на вухо каже Сіріус, прикриваючи рота рукою на випадок, якщо хтось з них уміє читати по губах, — зуб тобі даю.

Ремус підкочує очі, і через секунду бачить, що Поттер робить теж саме. Гівнюки.

– Маєш зависоку думку про себе, — шепоче він у відповідь, але рота не прикриває.

Якщо друзі серйозно надували копіювати всі їхні рухи, наскільки гарною є ідея зараз поцілувати Блека, щоб подивитися на їхні дії? Не те, щоб Люпин хотів би зараз поцілувати хлопця (насправді, хотів би), але ж то тільки задля експерименту. Так, точно.

Ремус не може зрозуміти, нащо йому після їхнього зізнання треба шукати відмовки на кожне своє бажання, але чомусь в голові навіть зараз не може вкластися, що йому дозволено цілувати Сіріуса без якихось причин на це. Хоча зізналися вони лише сьогодні вранці після кількох днів ігнорування, тому дивно очікувати, що він одразу ж полізе з поцілунками, до того ж перед друзями.

– Так, хлопці, я взагалі-то не про це починав розмову.

Точно, вони планували святкування.

Ремус на мить відчуває, як щось неприємно закручується в животі: він так і не купив ніяких подарунок Сіріусу. Всі подарували, а він, його хлопець, навіть забув про цей день взагалі, не те, щоб про подарунок. Треба чимось відволікти його і сходити у місто в пошуках чогось ідеального.

– А де ти ще планував святкувати? — Поттер махає на нього рукою.

– Ну не знаю, я був би не проти напитися в кабінеті Філча, — замріяно ділиться Пітер, за що Джеймс цьомкає його в маківку голови.

Ймовірно, якби Люпин поцілував Блека, то ці двоє без вагань повторили б це і продовжили б сміятися з Сіріуса. Весь смак дійства пропав би.

– Тоді ми тобі персонально там накриємо столик, — обіцяє Ремус.

Емоції Петіґру прочитати не вдається, але ідея йому, здається, подобається.

Сіріус під кінець їхньої розмови засинає, і Люпину доводиться розбудити його, адже ще один вечір пропускати ванну він не хоче. Хоча розбудив Блека скоріше крик Філча, а не він. Вони навіть встигають розіграти пародію на діда та його обідрану кішку до того, як той це помічає та клянеться підвісити їх за десь у підвалі.

Перед сном Ремус отримує свій поцілунок, а потім і ще один. Заснути вдається набагато краще, аніж до того.

 

2

 

 

Проте спати довго не дає думка про подарунок: його треба купити до вечора суботи. Він не може прийти без нього, навіть якщо сам Сіріус сказав, що йому нічого не потрібно. Ідей, чим можна відволікти самого Сіріуса, насправді не дуже багато. Якщо Ремус скаже, що хоче піти в місто, то він ув’яжеться хвостиком, а якщо самому піти, то може заблукати і вибрати лайно. І немає абсолютно ніяких варіантів. Нуль ідей, і пуста голова. Аж соромно за себе.

Прийти Люпин вирішує, як не дивно, знов таки, в туалет. Так цікаво, але саме в цьому місці магічним образом можна зустріти потрібну людину та знайти потрібні відповіді. Не завжди, але таке буває. Сьогодні у них немає першого уроку, бо Гук захворіла, а іншого вчителя на п’ятничне перше заняття ніхто не знайшов.

Блек буде спати довше, ніж зазвичай, а ось є одна людина, яка не спить довго навіть у вихідні. Поттер. Який шанс, що він прокинувся раніше сьомої саме сьогодні?

Він вирішує не гадати, а одразу ж йти на місце. Коли хлопець встає вдягатися, оголену шкіру обдуває холодним вітром. Погода сьогодні особливо погана. На мить він затримує погляд на своєму хлопцеві. Сіріус спить, зарившись по горло в ковдрі, а з куточка привідкритого рота тече крапля слини. Мило.

Якби він так подумав ще на початку року, то Люпин вдарив би себе по голові: не може людина із слиною з рота мати милий вигляд. Але ось він стоїть і кілька хвилин дивиться на Блека. І йому дійсно подобається те, що він бачить. Фу, він фізично відчуває зневагу себе колишнього, тому подумки стукає себе по голові та йде геть з кімнати. Бажано було б повернутися назад до того, як хлопець прокинеться, щоб точно ніяких питань не було.

Люпин виходить та тихим кроком намагається просковзнути до туалету, де хоч зможе голосніше видихнути повітря з грудей. Не дай Боже, зараз зустріти Філча або його кішку, тому ніякого святкування та подарунку. Такого не можна допустити.

Привідкриваючи двері, він чує чиєсь тихе бурмотіння. Хтось є. Найгіршим розвитком ситуації може стати тільки поява Снейпа або когось з його шайки. Ремус їх не боїться, просто не хочеться вв’язуватися у бійки та сварки з самого ранку. На щастя, коли хлопець заходить за кут, біля раковини стоїть Поттер та чистить зуби, наспівуючи знайому мелодію.

У них, якщо чесно, дуже гарне місце для зустрічей та обговорень всіх поточних проблем в житті. Неймовірно, саме про це і мріяв Люпин все своє життя. Проте обирати не доводиться, тому він просто мовчки проходить та сідає на підвіконня в очікуванні свого друга.

Він повільно спльовує піну та полоскає горло. І чого йому не спиться, от серйозно?

– Ти ще довго? — зрештою не витримує хлопець.

Спершу Джеймс ніяк не реагує.

– Гігієна – то дуже важливо для нашого організму, — він розмахує щіткою і кілька крапель води з пастою попадають на дзеркало, — тобі б теж не завадило почистити зуби.

– Ага, звичайно, — відмахується Ремус та опирається головою на скло, закриваючи на мить очі. Ось так гарно.

Можливо, друг щось відчуває, адже далі свій монолог не веде, а просто тихо закінчує зі всіма процедурами та присідає поряд. Люпину одразу ж згадується той ранок кілька днів тому, коли відбувся його перший поцілунок і перша криза особистості та орієнтації. Хоча, цього разу він прийшов сюди теж не від щастя.

Він же обіцяв зустрітися з другом на цьому ж місці, і все одно, що обіцянка звучала тільки йому в голові.

– Ви знов посварились?

Ремусу на мить стає незручно, що він приходить сюди тільки у випадку чогось поганого. Він не питав, як там справи з Лілі (так, вони розмовляють в компанії, але ж воно все одно не то), він взагалі не цікавився, що відбувається за межами їхньої спільної кімнати. Хуйовий друг з нього виходить, дійсно хуйовий.

– Ні, я просто так.

Брехня. І Поттер це відчуває, але нічого не коментує: він сам все скаже, коли буде час. Ніхто не приходить в туалет просто так, це сакральне місце не тільки для них. Традиція обговорювати життя на цьому підвіконні передається від покоління до покоління, і, можливо, на цьому ж місці сидів сам Кітінг. Хтозна, але полишати цю ідею не можна.

Джеймс так само відкидається на скло та дивиться у стелю. Тут спокійно в цю годину.

– У вас все гаразд з Сіріусом?

Хлопець фиркає. Вже все гаразд.

– Так, ми … помирились.

– Так, це помітно.

Люпин міг би якось захиститися та сказати, що все не так, але який сенс? Від кого захищатися? Від друга, який і вислуховував його ниття одного ранку. Ні, він не хоче якось брехати та недоговорювати, Джеймс не заслуговує на таке ставлення.

– Дуже помітно?

Він чухає потилицю та замислюється на мить.

– Нам з Пітом – так, іншим навряд чи. Ми ж, зрештою, друзі.

Друзі. Д р у з і. У нього до цього майже не було ніколи друзів, знайомі – так, але нікого такого, кого можна було б назвати таким словом як друзі. Майже ніколи, він був просто високим диваком з порізом на обличчі. Він розслабляється: можливо, не треба так перемудрувати навіть собі в голові. Все гаразд, і ніхто не збирається його ненавидіти за цю маленьку кризу.

Йому насправді цікаво, як там справи у Поттера з Лілі. Вона йому, якщо хлопець навчився я читати емоції, дійсно подобається.

– Якщо чесно, у мене є прохання. До тебе.

Джеймс зацікавлено повертається. Іноді Люпину здається, що він просто не заслуговує на таких друзів.

– Я … хочу купити Сіріусу подарунок на суботу, але самого Сіріуса треба відволікти, бо він не відчепиться.

Поттер все розуміє. Він тільки посміхається занадто широко і навіть на мить підморгує, якщо то не здається Ремусу.

У будь-якому випадку найкращим варіантом залишається попросити допомоги у друга, який знайомий з Блеком достатньо довго, щоб знати, чим його зацікавити. Вони завжди мали якісь теми для розмов та власних жартів, які тільки вони і розуміли. Ремус абсолютно не ображався, коли ці двоє шушукались у спільній кімнаті: зрештою, всім треба час на себе та своїх друзів. Просто так трапилось, що у Люпина цих друзів нема.

Він тільки відкидає ті думки з голови: сесії самоненависті у нього вночі, досить на сьогодні.

– Та звичайно. Мені все одно хотілось спробувати пограти на гітарі.

Ну звісно, гітара. Це було якраз тою річчю, якою Блек хизувався якраз пісня їхнього примирення. То ж подарунок від найкращого друга. Знову таки, Ремус не злився чи ображався, але в голові відмічав, що не зможе собі дозволити так само дорогий подарунок. Навіть якби не витрачав кишенькові.

– Тільки я тут не дуже знаюсь, — він це каже більше собі, аніж другу, адже з дитинства вголос планувати свої дії виходило краще.

Поттер, на диво, сильно загоряється ідеєю, адже замість чергового «мгм» він різко повертається до нього.

– То візьми Піта. Він все одно грати не любить.

– А він погодиться?

– А чому ні?

Люпину здавалось, що ось ця дурна ідея більше проблема його власна, і змушувати всіх інших змінювати свої плани заради нього одного неправильно. Він плюнув би у відповідь, якщо чесно. Зрештою, і він не такий гарний друг, як Джеймс і Пітер.

Поттер розуміє тарганів в його голові, адже штовхає його плечем:

– Відставити сум! Хвіст тільки зрадіє можливості звалити з цього місця, а я грі на гітарі, — і через кілька секунд роздумів про свою роль філософа він продовжує, — ти можеш нас просити про допомогу, Рем. Для цього і треба друзі.

Ремус знає. Сам він не проти допомогти, коли від нього це питають, і навіть коли він сам бачить, що ця допомога потрібна. Але в голові час від часу кричить маленький Ремус, що не треба нічого просити, адже тоді всі його кинуть як безпомічного.

Він не відповідає, а тільки веде плечем та косо посміхається. Джеймс і так зрозуміє.

– А що там у тебе з Лілі?

Хлопець червоніє, давиться словом в горлі, і Люпин вважає це за свою перемогу. Зрештою, розмовляють вони зовсім трохи, адже інші учні почали входити, змушуючи їх розумітися.

Коли Ремус заходить до кімнати, Сіріус ще навіть не відкрив очі, тому він тільки усміхається собі та лягає до ліжка поспати свої години хвилювання.

 

3

 

– Точно не будеш сумувати без мене?

Ремус підкочує собі очі та починає шкодувати, що взагалі подумав про цю ідею. Блек вже п’яту хвилину намагається впевнитися, що Люпин не помре від нудьги та суму через його відсутність впродовж кількох годин.

– Вмру.

Замість відповіді Сіріус падає на бік та притискає гітару собі до живота. Сьогодні ранок суботи, вони можуть зайняти себе будь-чим на світі, і навіть Філч не буде бухтіти під боком. Тобто, все ідеально. Джеймс вчинив як професіонал: залетів у кімнату, коли навіть восьмої не було і почав розказувати, як сильно його захопила гра на гітарі, тому друг обов’язково має показати основні правила, адже у Сіріуса вдома був такий інструмент для репетицій, поки матір не розбила.

Відмовитися для Люпина було легко; варто було сказати, що він в труні бачив ці заняття, і Блек спокійно прийняв відмову.

Хоча зі «спокійно» Ремус трохи перегнув, адже він і зараз продовжує вмовляти прийти з ним, щоб посидіти компанією, адже «якщо не піде Рем, то не піде і Піт». Він так і не зрозумів, що в цьому і полягає весь план. Йому і не треба зайвого знати, насправді.

– Точно подумав?

Блек притискає обличчя так, щоб майже торкатися носами, і усміхається, коли помічає легкий шар червоного на чужих щоках.

– За три секунди нічого не змінилось.

Проте хлопець не відходить назад, а рухається вперед, щоб вхопити губи своїми. Ремус підкочує очі, і Сіріус на це тільки усміхається у поцілунок та притягує його за шию ближче. Він ще встигне піти. От такі вмовляння Люпину подобаються більше, якщо чесно.

Та не встигають вони розірвати поцілунок, як у кімнату абсолютно нецеремонно влітає Джеймс, вдаряючи дверима об стінку. Блек різко відштовхується від хлопця, що лише руки Ремуса на його талії не дають впасти назад.

Пітер за спиною Поттера насмішливо дивиться на друзів. Сам же Поттер підкочує очі та поправляє куртку.

– Та-та, неймовірно радий за вас, але я на тебе чекаю, Блеку.

Без заперечень він встає та червоним виходить з кімнати, і Люпин й досі відчуває тепло на своїй долоні. От би повернути це тіло назад.

Але він не каже нічого, допоки не є впевненим на сто десять відсотків, що друзі пішли і зніяковілий Сіріус не буде підслуховувати їх. Допоки вони просто сидять на одному ліжку, і Люпин перебирає в голові, що ж можна купити. Треба щось пам’ятне і корисне, але, по-перше, щось дійсно вартісне йому не по кишені, а по-друге, хотілось, щоб перший подарунок запам’ятався.

Вони мовчать, але цю тишу не назвати ніяковою чи натягнутою. Вона спокійна, Ремусу таке подобається. Скоро вони теж підуть. Він ніколи не купував подарунки хлопцям, бо у нього не було хлопця, але ж все має бути вперше.

– Продумав, що будеш купувати?

В Люпина порожня голова, якщо чесно.

– Я думав на місці розібратися.

Пітер киває у підтримку цього рішення та підходить полазити у речах Блека. У них це, здається, звичка така. Зрештою, Ремус не зупиняє, адже так друг може знайти якусь підказку на майбутній подарунок.

– І на чому ми поїдемо?

Питання трохи вибиває із нормального стану: а й дійсно, хлопець же навіть не подумав про те, на чому їм варто добиратися до магазинів. Він же ніколи не був у місті, звідки йому знати, як краще туди їхати?

На мить він зупиняється. Невже Пітер сказав «ми»?

– Ми? Я ж навіть не просив ще.

Проте друг на це тільки фиркає та полишає своє неймовірне заняття розглядання чужих пожитків.

– Ну звичайно ми. Чи ти один збирався їхати обирати подарунок своєму хлопцю?

Хлопцю. Дивно звучить, незвично, але Люпин хотів би частіше слухати це і розуміти, про кого вони це кажуть.

Зрештою, вони ж друзі. Так і треба бути.

– Ви ж крали у Філча велосипеди?

Петіґру злісно посміхається.

 

4

 

– Та чому знов я?

Петіґру посміхається вже не так злісно і радісно.

Проблема в тому, що честь вкрасти велосипеди з-під нагляду Філча покладається на самого Пітера. Насправді, причина тут ясна – Ремус банально не знає, де їх красти.

– До того ж, мені легше прикинутися загубленим хлопчиком і вислухати нотації діда.

Пітер ображено супиться та виходить з кімнати. Справедливо, якщо чесно. Але грати в праведників у них немає часу: вечір вже сьогодні.

– Іноді я тебе ненавиджу, ти знаєш.

– Не ти перший.

Друг пропускає слова повз вуха та знов тягне себе за комір кофти. Після минулої подорожі він отримав собі прізвисько «Хвостик», і він не хоче уявляти, що може статися цього разу. Абсолютно точно не хоче.

Гараж з деяким приладдям стоїть недалеко від самого кабінету Філча, тому його треба відвести максимально далеко, адже він зі свого вікна зможе побачити жалюгідні спроби Петіґру, який вже, до речі, виходить з приміщення та йде до гаражу.

Люпину просто треба постукати та попросити відвести до бібліотеки. Немов він до того за весь семестр ніколи не доходив туди. Можливо, план не такий і надійний.

Але не встигає він нічого придумати проти, як він вже стукає в двері. Пан або пропав. Перші кілька хвилин нічого не відчувається, і Ремус вже встигає захвилюватися, що старий дід гуляє зі своєю шавкою, як чується приглушене бурмотіння. Він тут, це точно.

Спочатку вибігає місіс Норіс, і Люпину доводиться прикласти всі сили світу, щоб не буцнути її ногою. Зрештою, тільки йому і стане краще від цього. Чоловік виходить злим і насупленим, немов з народження йому не видали іншого обличчя.

– Вибачте, що відволікаю вас …

– Чого ти сюди прийшов? — в обличчя летять перші краплі слини. — Не вчили, що старших треба поважати?

Тепер з’являється бажання буцнути не тільки кішку. Можливо, варто було таки дати Піту можливість поговорити з цим прекрасним паном.

– Ще раз вибачте, — наголошує Ремус та отримує ще один незадоволений погляд, — але чи не могли б ви мені допомогти?

На мить здається, що у Філча тіпається око. Зрештою, не тільки у нього, тому все по-чесному. Нічого чесного в цьому теж немає, але Ремусу треба дістати велосипеди.

– Ні.

Він розвертається, щоб закрити двері, але саме в цей момент хлопець через вікно бачить, як Пітер відкриває двері.

– Зачекайте! Мені дійсно треба допомога!

Просто грати гарного хлопчика і отримати бажане. Неважко на словах, і майже неможливо у реальності.

– Мені сказали, що я можу звертатися до вас у разі таких питань.

Не зовсім брехня, і Філч про це знає. Ще першого дня чоловік встиг нагородити порцією ненависті за якесь питання, хоча сама Макґонеґел порадила йти до цього старого.

– Шо у тебе?

Крадіжка велосипедів, подумки каже учень, але у відповідь тільки посміхається так, що аж щелепу зводить, та змушує його зробити крок вперед.

– Я …, — варіант з бібліотекою не прокатить, треба щось інше, — у мене двері заклинило.

Лише тої ж миті, як слова вилетіло з його рота, Ремус зрозумів, що взагалі сказав: інструменти в гаражі. А двері не заклинило.

Чоловік дивиться на нього із сумнівом, але питань зайвих та ставить – таке дійсно може статися будь-якої миті з будь-ким.

– Можете, будь-ласка, штовхнути її? — він простягає свої руки вперед, показуючи їхню слабкість, — я зовсім незграба і тюхтій.

Самоприниження очевидно працює так, як і задумав Ремус, адже замість подальших нотацій він просто виходить зі своєї будки та хапає кішку на руки. Перед тим, як двері зачиняються, Люпин ловить краєм ока, як Пітер безпорадно намагається втримати два велосипеди. Він падає, і хлопцю доводиться використати всю витримку, щоб не зареготіти.

До їхньої кімнати вони йдуть тихо: Ремус боїться зіпсувати настрій Філчу, а Філчу дійсно варто частіше мовчати.

Як тільки місіс Норіс стрибає на підлогу, чоловік смикає за ручку з думкою, що двері так і залишаться за місці. Але ні, вони легко відкриваються та показують світу два незастелених ліжка. Як не до одного, то до іншого причепиться.

Філч злісно повертається до нього та одними лише поглядом питає.

– Ой, а я ж казав, що я такий тюхтій, навіть двері не зміг відкрити.

Чоловік робить крок вперед, і ось тут паніка починає наповнювати тіло Ремуса.

– Чого ліжка незаправлені?

А дійсно, чого так?

Ледве стримуючи бажання плюнути йому в обличчя, Люпин криво посміхається та йде приводити спальні місця до норми. Ось прийде цей клоун назад, Люпин навчить його прибирати за собою.

Філч роздратовано плює на підлогу та йде собі назад у будку, і Ремус дійсно згадує всі існуючі практики медитації, щоб не заїбашити старого подушкою. Він вже в літах, не треба так реагувати. Але фак закритим дверям він показує; просто, щоб своє внутрішнє Я задовольнити.

Ремус просто сподівається, що Пітер встиг забрати велосипеди до того, як Філч прийде на своє місце.

Але коли він виходить з кімнати, то не чутно ніяких криків та не видно підвішених Пітерів за самий палець, тому можна вважати, що все склалось, як треба.

Друга він знаходить трохи далі гаражу, де він всіма силами тримає велосипеди в руках. Жалюгідна картина.

– Чого так довго? Я думав помру тут з ними, — він робить крок назад від одного з них, що і дає Люпину здогадку, що це його.

– А ти що думав? Цей скнара не такий і тупий, як здається.

Пітер лише маше рукою та сідає за велосипед. Люпин йде якраз за ним.

 

5

 

Приїжджають вони доволі скоро, або ж то думки про майбутній подарунок хлопцю змусили на якусь мить забути про час та відстань хоча б на трохи. В маленькому містечку на цей момент доволі людно, але воно і не дивно, беручи до уваги, що це день суботи. Жителі тільки починають вилазити з домів та відчувати цю атмосферу без роботи та школи. Цікаво, який шанс зустріти тут таємну дівчина Джеймса? Мінімальний, але з чим чорт не шуткує.

– То ти вирішив, що конкретно хочеш?

І в голові знов пустота.

Але ж раптом він згадує одну річ, якою Сіріус хизувався навіть більше, аніж своїми травмами: касети. Він дійсно збирав їх багато років після купівлі магнітофону на якійсь барахолці, щоб побісити батьків. Ремус кілька разів слухав їх, коли нарешті дозрів до того, щоб запитати у друга, і це дійсно було круто. Отже, треба купити ці кляті касети і не витратити всі гроші світу на них.

– Знаєш, де продають касети?

Пітер киває та веде друга до потрібного магазину. Поки вони пробираються через натовпи людей, то Люпин відмічає сотні різних стилів одягу та зачісок, немов він вийшов у інший світ. В пансіоні всі вимушені ходити в однаковому, як клоуни, і через кілька місяців від цього почало нудити. Але що ж робити, грошей на інший навчальний заклад він не має.

Десь збоку проходить група дівчат, одна з яких має яскраво риже волосся, і Ремус замислюється, чи може це бути Лілі? Але зрештою, не всі ж у світі крутиться навколо Лілі. Є ж ще і Сіріус.

– Отже.

Допоки вони не доходять до магазину, починає розмову Пітер, і стає зрозумілим, що, ймовірно, подальше йому не сподобається.

– Ви з Сіріусом разом?

Люпин на мить замислюється, про що можна думати після того, як вони засікли їх від час поцілунку? Те, що вони просто найкращі у світі друзі?

– А воно незрозуміло?

Петіґру піднімає руки, немов здається.

– Занадто зрозуміло, але воно так було і до цього, тому і питаю.

– Що значить, до цього?

Тепер час Пітера замислюватися в розумових здібностях свого друга, і Люпин може його зрозуміти.

– Тобто ваше постійне загравання не було знаком симпатії?

– Але це було по-дружньому.

– Ти бачив, щоб він так загравав зі мною?

Непоганий аргумент, адже так спілкувався Блек тільки з ним. Проте, можливо він просто образ найцікавішу жертву?

– Чого ти взагалі виправдовуєшся? Ви вже зустрієтесь, тобто я мав рацію.

Ремус роздратовано фиркає, і Пітер дзвінко сміється трохи позаду. Звісно він мав рацію, всі мали рацію, і один Ремус тут не розумів навіть самого себе.

Коли друзі нарешті приходять до магазину, Люпин спочатку впадає в шок, адже тут багато, дуже багато касет. Взагалі, можливо, їх не так і багато, але він не так і часто ходить в такі магазини, тому в порівнянні з нічим, це багато.

Допоки асистент не встигає підійти до них, Ремус звертає за одну з полиць і робить вигляд, що йому дуже цікаво розглядати товари.

– Ти хочеш подарувати Сіріусу «Плейбой»? — поряд ледь не хрюкає Пітер. — Я розумію, що тобі таке може подобатися, але наша гейська дупка не оцінить.

Тільки в той момент Ремус бачить, який саме стенд він так розглядав, що навіть не помітив самі журнали.

– Там же не тільки фотографії дівчат, — трохи ніяково пояснює Люпин без абсолютного бажання розказувати, звідки йому довелось дізнатися про це.

Ситуація була жахливо ніяковою, і хлопець більше за все сподівався про це забути. В молодших класах йому підкинули один такий примірник однокласники, хоча такими він їх назвати не хотів. Ціллю було викликати у восьмирічного замкнутого Ремуса ніяковіння від відкриття такого журналу, адже окрім фото дівчат туди вклеїли і відповідні фото чоловіків. Від дещо зацікавленого погляду хлопця його прозвали «фріком» до переходу в іншу школу, але ще маленький Ремус виніс собі в голові, що, можливо, фото чоловіка йому сподобалось так само, як і всі інші. Тримав він це в своїй голові до переходу в Гоґвортс, де він і зміг повністю усвідомити значення того моменту.

І хоча зараз Люпин не бачить жодної проблема в тій ситуації, в дитинстві для нього це була трагедія.

– О, серйозно? Тоді мені варто подивитися, — враз радіє Пітер та хапає журнал, гортаючи якісь статті з інтерв’ю.

На мить це зацікавлює Ремуса: невже Петіґру ніяковіє від жіночого тіла? Чи йому не дозволено мати такі? Він взагалі має вигляд людини, яка могла б ніяковіти навіть від просто доторку, але ж і йому не тринадцять.

– А ти його не брав, бо …

– Не знаю, просто не цікаво дивитися на такі фото, — він просто знизує плечима, — Френкі якось показував нам один примірник, але тільки на особливих сторінках, то мені і не сподобалось.

Чи може Пітер бути геєм? Він розуміє, що це, ймовірно, і не дуже коректно питати, але ж вони друзі, зрештою, він же нічого не має на увазі поганого. Просто питання, на яке не обов’язкова відповідь.

– А ти не думав, що ти …

– Що я гей? — на секунду здається, що він ось-ось образиться, але Пітер все так само гортає журнал та чухає підборіддя. — Не думаю. Мені ж бо нецікаві всі ці секси-шмекси незалежно від статі. І …

Він замовкає, і саме в цей момент Ремус розуміє, що друг збирається сказати щось важливе. І чомусь з’являється відчуття, що до того він ніколи і нікому не казав нічого такого, тому Люпин збирається показати всю підтримку, яку має, навіть якщо це незвично для нього.

Через кілька хвилин, поки Петіґру тупо дивиться в журнал, а Ремус розглядає стелажі з касетами Queen та Led Zeppelin, він тихо продовжує:

– І взагалі стосунки.

Ремус спочатку не розуміє, що саме він має на увазі цим «взагалі стосунки».

– Що з ними?

Тихий видих.

– Вони мені нецікаві. Взагалі. Ні з ким.

Ремус кілька разів кліпає. Зізнатися чесно, він ніколи до цього не чув, щоб людям не були цікаві ані секс, ані стосунки в цілому, але зрештою, що в цьому поганого? Не все ж має зводитися до цього.

– Я не думаю, що в цьому є якась проблема.

Як тільки він каже ці слова, очі Петіґру загоряються. Так, немов до цього йому ніхто не казав таких слів. Зрештою, своїм друзям він не відкривався, ймовірно, саме через негативну реакцію раніше.

– Ти справді так думаєш?

– Звісно. Не все має зводитися до сексу і стосунків. Не вони тебе визначають, як людину.

В кутках очей Пітера він помічає дрібні сльози, і майже в той самий момент той міцно обіймає друга. Хлопець нижчий за Люпина на одну голову точно, тому зараз він як-небудь впирається у груди. Журнал обіймає його зі спини. Ремус і не знав, що він вміє казати такі слова.

Через кілька митей він відпускає та робить один крок назад:

– Дякую. Ти дійсно гарний друг.

Слова зачіпляють його комплекси, думки про те, яким жахливим другом він є, тому Ремус посміхається; щиро і широко.

Коли ж справа доходить до тих же касет, Люпин навгад бере одну з них з підписом «Presence» від Led Zeppelin. Насправді, він не розбирається, наскільки неймовірними можуть бути ці треки, але сама касета лежала майже в самому кінці, немов захована від усіх інших. Якщо вона дійсно така цінна, то її необхідно взяти, адже просто так ховати товари не будуть.

На касі він віддає всі свої гроші та навіть позичає трохи у Пітера. На думку спадає, що проблема не в ціні, а у відсутності грошей у самого Ремуса. Головне, що подарунок куплений, а статки – то питання десяте.

Повернути велосипеди вдається з меншими пригодами та без прикриття. Вони просто закрили Філча в туалеті, щоб він не заважав під ногами. Щоправда, потім слухали крики старого та погрози знайти винних. Місіс Норіс коротко фиркнула на них та пішла геть.

 

---

від авторки:

сесія закінчилась 😉 радіємо

(чесно я не ставила цей кринджовий смайл, але він мені зайшов)