на жаль це перше та останній ранок який я тобі подарую

лютий

*****

лютий, ходивши по тратуару можна почути як з під ноги хрустить м‘ягкий сніг. вечір, взимку швидко темніло, вже вмикалися ліхтарики, і з неба неспіша падали маленькі грудочки снігу прямо на м’яке і густе не дуже довге волосся хлопця, ніхто не знав чому той не носив шапки взимку.на зустріч шатену йшов мало не в підстрибку не високий брюнет у довгому пальті та пастельному шарфику. той побачивши друга став швидше прямувати до того щоб потонути в його обіймах як останній раз. вже підходячи, мало не спотикнувшись від радості, яно плюхається в обійми старшого. вбиваючись обличчям у його куртку і своєю потилицею йому прямо в підборіддя.

думаю кожен, хто відчув таке чудове почуття теплоти і потреби комусь хотів би повторити це знову.

поки той обіймав старшого, ким перебираючи однією рукою м’яке волосся друга, що пахло якимось солодким шампунем, а іншою обіймаючи його за плече. після хвилини стояння в такій позі вони все ж таки відлипають один одного, хоч і було почуття що вони там стоять уже вічність, це було не так, таке почуття ніби час летить дуже швидко, ніби вони стояли в такому положенні пару годин, а то й цілий день. так хотілося стояти ще стільки ж але не думаю що я хотів щоб ким дізнався про почуття молодшого, він був упевнений, що це зруйнує їх хоч і не довгу дружбу. той боявся всіляко виявляти увагу до його не взаємної любові. хоч вони і поводилися як закохані ким навіть не підозрював, що той подобається другу

після їх вітання у вигляді обіймів, я показав рукою жест «підійди ближче» бачачи що старший ніяк не реагує, підхід до нього в упор і натягує на нього точнісінько такий же шарфик як у нього. у друга прям засяяли очі від радості, той був готовий застрибнути на молодшого, але стримався, лише сказав.

—який гарний!! велике спасибі, я обов’язково як небудь тебе віддячу. – Вимовляє синмін обіймаючи чонина.

чонін аж засіяв від щастя, він ніби загорявся, побачивши такого щасливого синміна. хоча для кого не було б щастям бачити таку людину, яка мало з ким товариська і тактильна.

йдучи по вечірніх і снігових вулицях сеула, поки синмін розглядав ліхтарики, чонін розглядав обличчя приятеля. поки яну не потрапила сніжинка на ніс, той не відводив погляду.

вже доходячи до місця призначення, хлопці бачать лавочку на пагорбі, який виводить на нічне та сніжне місто з ліхтарями як вогниками місто. піднявши голову ян побачивши маленькі вогні, що летять вгору, піднімає голову друга вгору і тикає пальцем і в ту ж мить вибухають феєрверки, крапельки вогню різних кольорів змішуються в одне єдине і падають в низ. а внизу з пагорба можна почути гучний шум тих, хто радіє святу і тому що їм вдалося запустити салют людей. миттєво люди запуляют вгору ще пару салютів. поки ким не відриває погляду від неба, що горить, ян не відриває погляду від не взаємної симпатії сидить за пару сантиметрів від нього. з часом спостережень за салютами, вже сильно темніє і в місцях де немає ліхтариків, які освітлюють вулиці йти страшнувато, тому чонін повертаючись до друга, смикаючи того за курточку.

—вже темно.. а до твоєї хати далеко йти, я живу один, та й не далеко звідси, переночуєш у мене? — посміхаючись вимовляє кучерявий брюнет, посміхаючись, сподіваючись отримати позитивну відповідь. шатен дістає телефон з кишені і дивиться на якийсь час, 23.55.

—як ідея. зайдемо до магазину? можна купити рамена і щось подивитися, готую я чудово. — усміхаючись на всі зуби вимовляє старший — ось це сьогодні й перевіримо. — усміхаючись молодший, не довго думавши, встає з лавки і встає проти одного. – хто останній до магазину той лох.

Зриваючись з місця двоє високих худорлявих хлопців летять до найближчого магазину настільки швидко, наскільки це тільки в їх силах. синмін втрачаючи з виду молодшого добігаючи першим починає танцювати танець переможця, як ззаду з магазину виходить чонін з локшиною, стоячи з відкритим ротом, ким перестає танцювати спекаючи поглядом молодшого.

після вечері хлопці вже сіли за вибір фільму на ніч, ким до жаху боявшись жахів нічого не говорив, щоб не здатися якимось трусом. поки ян промовляв різні назви фільмів-жахів, які ким природно не знав, той вибрав на угад «поїзд у пусан 2» на середині фільму в ковдрі закутані і залякані від фільму хлопці при страшно кривавій сцені обійнявши один одного завищували зі страху, а за мить сміялися з один одного. після перегляду фільму ким лягає спати на диван, а ян до себе. нікому з хлопців не спалося, комусь через те, що той не вдома, комусь просто так.

не витримавши гнітючої тиші у своїй кімнаті, ян підскочив і пішов тихо та швидко до друга. той лише лежав свердлим поглядом стелю. ян спершись на краєчок дивана поправивши ковдру другу. -Ей … давай спати разом? мені холодно і не спиться. — невпевненим спокійним і тремтячим тоном чонін.

чому б і ні? лягай. – Усміхаючись відповідає синмін. -Ні, тут місця мало, пішли до мене. — вимовляє молодший, взявши за руку друга та його ковдру. вже в мить обидва лежали в зовсім не холодному ліжку, як казав ян. поки його друг розглядав його кімнату той думав як його обійняти, не довго розмірковуючи він повільно посувається другові впритул і акуратно обіймає за талію. той ніби зовсім не чинив опір, навіть притримував руки хлопця.

в той момент ким відчув якесь тепло, йому було так добре з другом, як не було добре ні з ким. поки той міркував, ян уже спав тихо сопучи, здавалося, він уже бачив 10 сон. через час і ким заснув, встали вони вже під обід, та й встав тільки ян, друг його ще спав, схоже він навіть не хотів вставати, чого ж тут, наїстися перед сном так і заснути в обійми підлогу теплою і м’якою ковдрою, хто б не заснув? ян хотів підготувати сніданок, але друг навіть не думав відпускати його теплі руки зі своєї талії. ян через пару хвилин знову заснув міцні сном і прокинувся аж надвечір вже не зі сплячим сусідом по ліжку.

—сонь, ще довго спатимемо? – З усмішкою до вух вимовляє ким. -Хто тут ще соня. вставши з ліжка, ким пішов на кухню, щоб приготувати сніданок, в холодильнику майже нічого не було крім яєць. поки той смажив яйце, підкидаючи його сковорідкою гору щоб воно перевернулося, прям як у дорамах, я робив чай. зробивши яєчню, він ставить білі тарілки з їжею на стіл і кличе друга який вже мчить з кружками чорного і улюбленого чаю друга. ян вже дався сніданком друга

—гаразд, визнаю, готуєш ти чудово. — набивши рота їжею каже чонін синмін лише від збентеження посміхається, його посмішка була прекрасна, така щира. після сніданку сходивши в душ і переодягнувшись, чонін потягнув друга гуляти. ну чому б і ні? вже майже надвечір. вийшовши на вулицю, знову потрапивши під сніг, яну падає на очі один, що ліпить снігові кола. схоже, той хотів зробити сніговика, але голими вже почервонілими руками від холоду, це не дуже вийшло. побачивши цю картину, чонін підбіг до друга і надів на його руки пастельно кремові та ще теплі від батареї рукавички, старший посмішкою подякував.

через час ким уже ліпив великого сніговика. він був настільки білий що очі сліпило. ян збігав за морквиною та палицями. повернувшись, ким уже робила друга снігова кулька, клавши її на першу виходило два чудові сніговики, один вищий, другий трохи нижче. зробивши їм носи з моркви, гудзики з круглих камінчиків, руки з не дуже товстих паличок, і чоботи з великих темних каменів. приятелі, що сиділи в снігу, милувалися їхніми прекрасними роботами. через мить, вставши, ян потягнув старшого в кінотеатр, той ще не знав задуму, той не знав що день Х настав, чонін у думках планував зізнатися другові, він сподівався, що його почуття взаємні. вже підходячи до торговельного центру хлопці перекидалися смішними фразами і обговорювали майбутній перегляд фільму, зайшовши на касу, поки молодший вибирав їжу та напої до фільму, старший вибирав місця і купував квитки. на очі чоніну впав великий заплативши та взяв у касира яскраво-червоні 3д окуляри для фільму, акуратно взяв друга з їжею за зап’ястя. швидким але впевненим кроком той вів за собою того, що йде позаду.сирний попкорн і дві середні коли. синмін вибрав задні ряди.

вже сівши за свої місця і почавши дивитися, жартуючи над героями фільму, старший ловив на собі погляд молодшого, його очі блищали, немов від щастя, коли той помічав очі вона на собі той одразу ж відводив їх на фільм. відсидівши так ще хвилин 20, чонін взявши себе в руки, набравши в груди повітря повертається з сидячим поруч, ніжно взявши руками щоки друга і притягнувши його до себе, той стосується здавалося б дуже гарячими але ніжними губами синміну, то після пристрасного поцілунку ніяк не відреагував лише нахиляється до брюнета і вимовляє тихим тоном

«Вибач мене, я не хотів». у його голосі можна було почути співчуття, розпач і водночас незручність. після фрази старший тихо підвівся і пішов, навіть не озирнувшись, очі вона поступово сповнювалися гіркими сльозами. пропалюючи підлогу, той тихо плакав шкодуючи що все зіпсував, зіпсував чудову дружбу, чудовий здавалося б день, чудовий та його улюблений пастельний шарф.

поки той сидів задихаючись у власних сльозах, показ фільму закінчився, всі люди вже покинули зал, я витерши рукавом кофти, сльози провини піднявся і швидким кроком повернувся додому, вже дійшовши до порога, тому на очі трапляється пастельний шарф із запискою. в записці було сказано «вибач, що змусив тебе сумувати, я і в правду не хотів».