Наташа Романова

Сьогодні має бути черговий “прекрасний вечір”, якби мені так не хотілося йти туди, вони мені просто набридли. Хоча спочатку мені це подобалося, ходити туди кілька разів на тиждень. Як головний дизайнер одягу Мілана і просто насолоджуватися життям, одягати нові шалено гарні сукні, пити дороге вино, фліртувати з чоловіками та жінками. А потім мені це якось приїлося, тому що коли ти йдеш туди вперше в тебе нові враження і таке інше, а з кожним вечором це почуття претупляється і вже не так весело, усе ставатимуть якоюсь сірими днями. З кожним таким прийомом мені хотілося якнайшвидше зняти це незручне вбрання і плюхнутися у велике біле ліжко з повітряними пір’яними подушками.

З цими думками я одягалася і фарбувалася на черговий вечір, який проходитиме у Boscolo hotel. І я сподіваюся, що сьогодні там буде хоч щось цікаве.

Сьогодні я вирішила одягнути червону облягаючу сукню на тонких шлейках і довгою міді. Я просто обожнюю цю сукню, вона чудово підкреслює всі мої гідники і приховує всі недоліки у фігурі. Також я доповнила образ тим, що підкрутила своє темно русяве волосся плойкою, нанесла ніжний макіяж і підфарбувала губи блідо-червоною помадою, що так добре поєднується з моїми зеленими очима. Вийшло дуже файно.А взуття я вибрала чорні човники з невеликим підбором, вони виглядають на мені дуже добре з моїм зростом 170.

Я не помітила, як спустилася на парковку за своїм Audi R8 в білому кольорі. Я залізла в свій салон і попрямувала у бік одного готелю, в якому і відбуватиметься цей захід.

Я вже під’їхала до Boscolo Hotel будинок був зроблений просто чудово, він був з чудернацькими вікнами які показували як дорого обійшлося власнику рісоврація його, також все зроблено у стилі Мілана та трішечки старомодно також біля готелю можна побачити трохи зелені.

Приїхала я до цієї будівлі, вийшла з машини і віддала ключ від авто швейцару і модельною ходою підійшла до будівлі.

У тут мені замонілося порозглядати людей і тут мій погляд зачепився за жінку у чорній приталеній сукні без бретельок, у неї був легкий макіяж зі стрілками, а волосся зібране в трохи недбалу зачіску з її світлим волоссям. Мені здається, що я знаю з ким проведу це вечір.

Чесно я не думала що таке буде.

-Привіт- сказала ця незнайомка мені на вухо, (я навіть не помітила як вона підійшла до мене!)

-З-Здрастуйте..- у мене вся впевненість пропала а залишилося тільки воно збентеження яке я не могла нікуди подіти.

-Як Вас звати? – Запитала мене ця біловолоса незнайомка.

-Сідні Свини – відповіла я цього разу без заклинаючи а осипленим голосом.

-А я Наташа Романова – Посміхнувшись сказала Наташа

– Дуже приємно -Я посміхнулася і простягла їй руку.

-Мені теж-відповіла вона взявши мою руку я думала що вона хотів її потиснути але вона притягнула її до своїх губ і поцілувала тильну частину руки. Чесно я не думала що таке буде. Я була у шоці пару хвилин.

-Можливо не буде стояти на вулиці і зайдемо в будинок? -ієЗапитала вона.

-Так звичайно -Відповіла я. Поки ми йшли я змогла хоч трохи розслабитися, бо я не чекала такого.

Ми відразу ж пішли на тересу Corso Matteotti, 4-6 і вигляд був просто прекрасний.

-Ну як тобі? -Запитала Сід

-Нормально- знизавши плечима відповіла Романова.

-“Нормально”? Вигляд просто захоплюючий, це більше ніж “нормально” це просто чудово. Такі види не щодня бачиш…

-Добре добре здаюся- посміюючись відповіла Таша

-Ні я не хочу нав’язати тобі своє бачення але це ж просто чудово!! Просто поглянь на це! – Викинувши руки відповіла Сид.

-Добре, це чудово. Може розповісти трохи про себе?

-Я дизайнер одягу бренду “поки мені вигадала назву”. Була моделлю з 16 до 22 років і…

-Почекай тобі більше ніж 22? Це як? Ти просто не виглядаєш старшою.

-Мені 26 і дякую – усміхнувшись відповіла Сідні трохи порозовів щічками.

-А мені 29. Я була балериною скільки себе пам’ятаю а потім перейшла на “нормальну” роботу.

-А що тобі подобається?

-Мені подобається…

Так вони провели години 3 за тим, що хотіли якнайбільше отримати інформацію від партнера.

Наташа поглянула на часи та побачила що їй вже треба на місію -Сідні пробач мені вже час і мені дуже треба йти… -Невесело перервала вона її.

-Добре.. Може я можу підвести тебе додому? -Спитала невпевненно Сід.

-Непогана ідея.

-Добре тоді пішли.

У готель вони спустилися за кілька хвилин.

І машина під’їхала якраз вчасно. Наташа була трохи приголомшена тим фактом, що у її нової “подружки” така файна машина, хоча у Сідні дуже легкий і навіть милий характер.

-Залазь! -Сповістила дівчину Сідні побачивши що вона знаходиться не в нашій реальності.

-Так Так звичайно.

-Називай адресу “адреса найпростішої вулиці в Мілані”

-Окей

Їхали вони в основному мовчки, їм було просто зручно помовчати.

-Всі приїхали. Цілуватимеш мене в щічку? -Це було сказано звичайно ж у жартівливій формі але Таша подумала чому б і не поцілувати її.

-Добре -Посміхнувшись вона посунулась до неї на скільки це було можливо і пішла її в щічку а у кінці цього поцілунку “ненароком” промазав і швидкоплинно поцілувала її у куточок губ.

Сідні була не в змозі щось зробити або щось сказати, просто дивилася як фігура Наташі зникає за дверима її під’їзду.

Кінець першої частини…