Натаниель Веснінськи

Терпи, терпи — терпець тебе шліфує.

© Василь Стус

Вогонь сигарети починає неприємно кусати пальці, а Натаниель зробив дай боже одну затяжку.

 

Неприємно.

 

Крики за сусідніми дверми ще неприємніші. Хлопець навіть не відчиняв вікно. Може, стійкий тютюновий запах переб’є сморід спаленої шкіри. Тоді нехай тихий тріск паперу заглушить молитву. У цій забутій Богом будівлі немає місця релігії, шкода, що вони цього не розуміють. Хотілося б розтлумачити цим бідолахам, що врятувати їхню дупу могла б лише інформація, але це вже робота для підлеглих.

Душно, навіть надто, хоч хтось скаржився на дощ. Хто це був? Хіба є сенс згадувати?

Від металевого запаху вже нудить. Поспіхом Натаніель оглядає свої руки, ні, кровотеча не в нього. Може, так відчувається дихання старої з косою. Швидше б.

 

— Прошу, благаю, я більше нічого не знаю, — удар, хрипи, знову удар. — Тільки не чіпайте їх.

Натаніель до болю протирає очі та дістає телефон. Він ніколи не використовує його при людях. Лише зайвий раз покрутять пальцем біля виску.

З нового екрану на нього дивиться команда «Лисів». Дуже свіжа фотографія. Він стежить за кожним їхнім дружнім матчем, сезон ще не розпочався, але букмекери вже активно беруть ставки.

Ніл хоче додому, дуже хоче частиною цієї фотографії, але його там немає.

Така прихильність – те, чого він так боявся, але попрощатися з ними не вистачає сил.

Така сама хвора прихильність, як і ексі. Не варто було навіть розпочинати цю згубну справу, може, в такому разі не перевіряв би щодня спортивні канали, не схрещував би пальці, шукаючи рахунок чергового матчу.

Вони виглядають краще ніж раніше. Хоча б намагаються вдавати, що минулий сезон не був дев’ятим колом Ада.

Зараз серед них повно нових осіб, добре, що студенти погодилися перейти до Пальметто навіть після скандалу щодо Ніла. Якщо подумати, то гра в одній команді з Кевіном коштує будь-яких свічок.

Минула серія ігор справді увійде в історію своїм дивним завершенням. “Лісам” напередодні фіналу не вистачило гравців навіть до мінімальної кількості.

Ріко був змушений покинути «Воронов», після зникнення Нілу всі звинувачення посипалися в його бік і, щоб замести сліди якомога швидше, Ічіро «порадив» йому закінчувати цей цирк. Втрата такого нападаючого сильно похитнула ієрархію Едгара Аллана.

«Троянці» ж гідно відмовилися від першого місця лише через нездатність противників дограти сезон.

У якомусь сенсі такий результат можна було вважати найкращим, але щось усередині Натаніеля кожну секунду повторювало «зрадник».

Така плутанина змусила репортерів відступитися від «Лисів» із вічними розпитуваннями про зникнення Джостена. Натаніель стежив за кожним інтерв’ю, і якщо йому й хотілося останнім часом когось убити, то це безперечно були ці язикаті інтерв’юери.

Ніхто так і не дав коментарів із цього приводу, мовчання змусило пресу схилитися до рішення, що Ніл мертвий або, як і попередній гравець, загримів у психлікарню.

Зрештою, виринувши зі своїх думок, Натаніель перевіряє час, блокує телефон і просто нервово барабанить по ньому, чекаючи, поки за стіною нарешті заткнуться.

Навіщо вони катують цього чоловіка, він тримає язика за зубами вже півгодини. Може, він уже заслужив бути пристреленим?

Ще година такого вию, і Ніл застрелить сам себе, благо можливість є.

Веснінський погано пам’ятає, коли востаннє був спокійний. Тиждень тому Юрико під час спарингу вложила його однією лівою… Так, тоді було тихо і спокійно, він навіть подумав, що нарешті помре, але це якось надто милосердно.

Зрештою, він знову втік? Так, зробив те, що вміє найкраще. Рене сказала б, що він є заручником ситуації, але хіба цим можна виправдати проблеми, які він приніс «Лисам»? Він як справжнісінький бігунок прийняв черствий шматок хліба за святковий торт, жує, ламаючи зуби, і намагається вдати, що так і було задумано, що все на своїх місцях.

Тільки почуття провини постійно нагадує про себе. Задобрити цей меч практично неможливо. Натаніель випробував усі способи.

Нарешті знайшов для матері місце на цвинтарі, вибрав наймальовничіше, і нехай під землею нічого немає, хочеться вірити, що це хоч щось значить.

Зараз він має більше, ніж достатньо грошей, частину яких він відправляє до фонду команди «Лісів». Анонімно, звичайно, але, може, однією проблемою у Ваймака стане менше.

Ніл домовився про недоторканність минулої команди, яку нісенітницю вони б не почали говорити на емоціях.

Ічіро довго дивився на нього, піднявши брови, але зрештою погодився.

Він, напевно, не вірить Нілу, просто хоче подивитися наскільки далеко страх зажене людину. Натаніель почувається піддослідним кроликом, але й слова не наважиться сказати Моріямі.

Тому і пораду не намагатися відновити стосунки з «Лисами» він безперечно виконує.

Сьогодні чекає ще багато роботи, і хоч Натаніель намагається не брати участь у цьому всьому максимально, Юрико відпочинку йому не дасть. Вони домовилися допитувати людей по черзі — значить, наступний бідолаха за ним. За цей час Ніл так і не зміг взяти в руки сокири Натана. Він взагалі не здатний завдати шкоди людині, користується тільки гострим язиком, але криваві плями переслідують його в кошмарах щоночі.

У кишені доводиться стабільно носити крекерний пил, він глушить все. Глушить Ніла Джостена всередині Натаніеля Веснінськи. Іноді наркота милує його, і замість погоні показує сни, де він сидить на даху. Образ Ендрю з’являється рідко, але це й добре, інакше він би не виніс усього цього.

Мабуть, він ніколи і не мав шансу на спокійне життя. Вночі ця думка зводить свої пальці на його, Ніла, шиї, тоді він судорожно набирає по пам’яті номер Ендрю, але ніколи не дзвонить. Просто цифри вміщують усе, що він тільки хотів, віддаються теплом від кінчиків пальців через серце і все тіло.

Для чого він це робить? Просто хочеться вірити, що десь там його ще чекають, що йому обов’язково відповідять, що він своєю брехнею ще не все зіпсував, що завжди можна схопитися за простягнуту руку і піднятися на ноги.

Але, мабуть, вони ніколи не мали шансу.

Під подушкою лежить пістолет, навіть не для самооборони. Якщо він пустить собі кулю у скроню, у Ічіро не залишиться жодної причини не дошкуляти Стюарду, «Лисам» і Кевіну зокрема. Тим не менш, у чернетках висить повідомлення для Ендрю і Нікі, нехай він уже сам розішле його решті лисиць, якщо ж лише його номер мелькав так часто перед очима, що запам’ятався сам. Навряд чи йому вистачило б сили надіслати ці повідомлення навіть під дулом пістолета. Для них Ніл Джостен помер рік тому.

Він ніколи не мав шансу.

Важко визнати, але він не в нормі. Йому потрібна допомога. Зараз би він погодився поговорити з Бетсі, випити чашку гарячого шоколаду. Все що завгодно, аби не це.

Маємо те, що маємо. Чоловік за стіною затих. Мертвий чи у відключці? Краще б перше. Це просто чийсь пішак, як і всі, над ким вони зараз працюють. Єдине завдання – вийти на ферзей і королів.

Сам Ніл ніколи не впорався б, що він розуміє в насильстві? Все своє життя він займає позицію жертви, навіть зараз чорний костюм і таке ж чорне пальто не надають йому впевненості. Бідна загнана дитина. Керуй він по правді всім цим дійством, вони б нічого не досягли.

Дядько Стюарт зрозумів це з першого погляду, він сам підібрав для Натаніеля людей. Повна протилежність йому: величезні амбали, які вміють вбивати і мовчати.

Навіть така коротка взаємодія переконала Ніла, що Стюарт схожий на маму. Ті короткі моменти, коли він бачив його в неофіційній обстановці і не йшлося про чиєсь життя і смерть, він невдоволено ходив по кімнаті і бурчав — Мері реагувала на незначні проблеми так само.

Одного разу Ніл все ж таки отримав потиличник, коли намагався довести, що його анітрохи не пригнічує те, що відбувається. Мама зробила б так само, тільки може трохи сильніше.

У більшості випадків Стюарт був незадоволений саме становищем Натаніеля і тим, що той взагалі опинився у цій ситуації.

Того фатального дня дядько мав перебити всіх Веснинських, такий був указ, його не можна було не виконати. Вбити Ніла він не зміг. Цей рудий кинутий кіт був останньою пам’яттю про Мері, останнім живим доказом того, що сестра страшенно любила жити, їй просто не пощастило. Ніколи не щастило, а Стюарт не був настільки відвертим з нею, щоб заслужити повну довіру. Тоді в бігах вона так і не попросила його допомоги, а він, швидше за все, не наважився б йти проти іншого клану. Вони були молоді та дурні. Але вони були. А тепер її нема.

Тоді Стюарт чітко і ясно пояснив Нілу хід справ і те, що все має виглядати так, нібито Натаніель сам зміг дати відсіч батькові, що щури давно оселилися в будинку Веснінські, і коли люди дядька прибули на місце, жодної роботи для них не залишилося.

Ніл не бігав усі ці роки, а продумував план бунту, руйнував імперію м’ясника зсередини.

Нахабна брехня, але Ічіро й оком не повів, і якщо вже Натаніель виглядає в цій ситуації зрілим і гідним протеже Натана, охрестив його головою будинку Веснінські.

Так канув у небуття Ніл Джостен, це ім’я навіть подумки він промовляв рідко. Тепер він був у повній владі Моріями, будувати план втечі безглуздо. Втекти з-під носа японської мафії? Сміх, та й годі. Він хоче лише до Лисів. Він не хоче тікати. Він хоче лише повернутися.

Стюарт знає це, бачить у його очах, незвично рівній стійці, згаслому сухому голосі. Не так має виглядати підліток, не таке майбутнє підходить Нілу.

Допомогу він зміг висловити лише у підборі кращої претендентки на роль правої руки Веснінськи.

Юрико — найгідніша заміна Лоли. Будучи одноліткою Нілу, вона веде себе старше за свій вік років на двадцять. На відміну від нього вона пішла працювати добровільно. Заробити повагу у такому специфічному колі дівчині практично неможливо, тому весь свій вільний час вона присвячує виключно справі.

Натаніель намагався знайти на неї хоч якусь інформацію, але все про дитинство видалено.

Вона не була схожа на Ріко або Ічіро, але і на Ніла вона не була схожа.

Сама собі на думці, спочатку вона реагувала тільки на черговий натяк людей вище, що настав час їм уже вінчатися і то тільки колким поглядом у бік Натаніеля. Той тільки піднімав руки і поспішно переводив тему розмови в іншій бік.

— Якщо ти справді згоден з ними і думаєш, що пан Стюарт підтримує мене тільки заради продовження твого роду, тобі доведеться спати з одним відкритим оком, — пирхнула вона, приставивши до горла Ніла ніж. У голові промайнула думка, що боляче щастить йому на знайомих із захованими ножами.

— Не цікавлюся дівчатами, які можуть вбити мене на спарингу.

— Ти не вмієш битися, Веснинськи? Комплімент не зараховано.

— Проблема?

— Після шести у тренувальному залі.

Так розпочалися їх регулярні тренування. Що ж, тепер Натаніель хоча б міг ударити людину, не зламавши собі палець. Дізнався, що Юрико перекладається як «улюблена дитина», що її мати померла від передозування наркотою, а батько відмовився від дочки і потім загадково зник.

Юрико єдина знала про схильність Ніла глушити кошмари речовинами, тому на регулярній основі влаштовувала йому обшуки, одного разу він мало не втратив зуба.

— Ну так застрелися відразу, придурок, навіщо тягнути зі смертю.

— Щоб дрібні шавки більше гавкали,— пізніше Нілу було соромно за сказане, але тоді кров вирувала, і коли йому пригрозили врізати в стінку головою, він ухопився за довге волосся Юрико і сильно відтяг.

Наступного дня вона прийшла з коротким волоссям і кулоном у вигляді прицілу, точно такий простягла Натаніелю:

— Хочеш вижити, припини розгойдувати човен. Ніхто не витягне тебе, тут тільки ми вдвох. Або дай мені тобі допомогти, або забирайся з мого шляху.

Ніл не міг піти, йому не давали можливості, лишилося тільки довіритися.

Все там же, за стіною, ту бідну людину мучила саме вона.

Бідолаха вже занадто довго не подає жодних звуків – мертвий.

За спиною грюкнули двері, справді для тієї шістки це був кінець.

— Натаніель, піди оціни. Це не тіло, а витвір мистецтва, не те що б я… — Юріко продовжувала щось говорити, але шум води заглушував її промову.Витерши насухо руки своїм светром, вона жестом запросила пройти.

Ніл навіть не оглядає кімнату поглядом, нічого тут не змінюється, за винятком мерців на підлозі.

— Помер від больового шоку. Жив і так занадто довго, тому дізналися все, що хотіли.

— Як завжди відмінно, — похвалив Натаніель швидше за звичкою, знаючи, що для Юріко важливий результат кожного допиту.

— А то! Чекаю від тебе того ж,— логічніше звучало б «не те, що ти», але в кімнаті було кілька головорізів, і сіяти смуту в їхніх рядах не було потреби.

Ніл не може бути на місці ката, він ще рік тому мав закінчити в калюжі своєї крові.

Але ось він стоїть посередині тортурної, а ліворуч від нього сокири батька. Натаніель впевнений, що вони не важчі за воротарську клюшку, але в руки взяти все одно не виходить.

Таке відчуття, що вони, навіть, будучи на стіні, націлені на його, Ніла, шию.

Прямо як у дитинстві.

Може, варто було спробувати дати відсіч батькові ще тоді і просто померти?

Але тоді не було б ексі, не було б «Лісів», не було б Ендрю.

— Де ти літаєш?,— шепнула йому на вухо Юріко, повернувши до єдиного вікна в кімнаті, поки те, що залишилося від пішака, несли. — Побути з тобою?

– Так давай. Я візьму на себе велику частину роботи завтра,— погодився Ніл, розуміючи, що завтра все знову повториться.

— Не треба, заповниш папери замість мене, по руках? — у відповідь Натаніель тільки кивнув і так і продовжив розглядати вікно, коли Юріко повернулася до роботи.

Тут скло було тоноване, і навіть будучи впевненим, що на подвір’ї день, Натаніель відчайдушно шукає на небі зірки.

На дереві зовсім поруч із будинком сидять птахи, хочеться почути їхній спів. Так хочеться, що навіть шкрябає десь усередині. Так, вони далеко за межами штату, але птахи скрізь співають однаково. Може, хоча б він на хвилину заспокоїться, відчує себе вдома.

Тут все чуже, і що довше Ніл перебуває тут, то більше втрачає себе. Навіть власним думкам немає віри.

Чується гучний гуркіт дверей. Якщо закрилася сама собою — значить, руки обох громил зайняті однією бідною людиною. Наскільки сильна може бути любов до життя?

Хоч рот бідолахи напевно закритий, не важко вгадати, коли він отримує удар.

Перебільшення повноважень. Бити заручників можна тільки у разі опору, а його зараз не було. Справа в тому, що інформація, яку вони намагаються витягнути, на вагу золота, і втратити її тільки тому, що якась шафа вирішила розпустити руки, ідіотизм.

Нагадувати про це не було потреби, Юріко все зробить сама, у разі повторної помилки вона вирішує проблему радикально — пострілом між очей підлеглого.

Але бажання повертатися відпало зовсім. Навіщо дивитися на ще одну зламану, розбиту і побиту людину? Тільки щоб і цей образ душив його у кошмарах?

З шурудіння паперу стало зрозуміло, що Юріко готується зачитати все, що в них є проти даного громадянина.

Той у свою чергу героїчно зберігає мовчання, чим, звичайно, тільки розбурхує дівчину.

— Отже, товаришу,— розкидатися іменами в цій кімнаті не прийнято, тільки звинуваченнями та вимогами,— я як подивлюся, ви суцільна скалка в дупі. Шукаєте інформацію, оминайте засідки… о, а це моя улюблена частина.

Юріко сперлася об стіну і кинула погляд на Натаніеля, ніби збиралася розповісти йому найсмішніший жарт.

— Уяви собі, вклав трьох наших робітників. Навіть не до смерті, що досвід сидіння в колонії є? — дівчина знову перевела погляд на «пішака». — Тут написано, що справді є.

Ніл для себе вирішив піти раніше, ніж вона почне бити по болючим місцям жертви: зачитувати список близьких людей і що з ними стане, якщо він не розколеться.

— Тільки ти лише травинка під нашими чоботами, — не вгамувалася Юрико, — настільки жалюгідна, що навіть сім’ї немає.

Ніл і Юріко теж не мають.

Сумнівний аргумент. Їм треба не роздратувати цю людину, не змусити плакатися, а довести до відчаю.Тому не наважуючись відкрито втручатися в процес, він просто постукав пальцями по підвіконню. Повторювати не було потреби, Юріко відступилася і надала громилі продовжити дивовижну розповідь.

Щось було не так у поведінці Юріко. Вона швидко витягла свій телефон з кишені і почала зосереджено щось шукати. Результати явно задовольняли її.

І коли відморозок закінчив і хотів підкріпити сказане ударом під дих, навела пістолет на підлеглого.

Позаду почувся хрипкий кашель, але постріл не відбувся. Виходить, просто попереджає.

Кімната опустилася в тишу, тому слова Юріко звучали як гуркіт грому.

— Думаю, час надати слово нашому гостю. Чи я не права, Натаніель?

Ім’я Веснінськи прозвучало легко й невимушено, але Юріко веде брудну гру, це видно з її хитрої усмішки, нетерплячого постукування каблука. Їй не потрібне схвалення, їй потрібна театральщина, реакція полоненого, який після питання став незвично спокійним.

— Нехай буде так, Юріко.

Якщо раніше хлопець позаду і намагався всіма своїми рухами показати, наскільки йому не до вподоби те, що відбувається, то тепер смиренно чекав. Злякався? Натаніеля? Може, раніше він працював на його батька чи просто чув про цю родину?

Юрико цокнула язиком і подала знак, щоб тканину витягли з рота полоненого.

Ні, ще однієї порції молитов він не витримає. Цього разу Ісусу чи Аллаху? Жаль буддисти зустрічаються тут рідко, їх прохання звучать цікавіше.

Але шістка не благає, не просить, просто прочищає горло, намагаючись перестати кашляти. Краще б йому не сидіти на холодній підлозі, але хіба тут здоров’я цінується?

Нарешті зібравшись з думками, бранець вимовляє лише кілька слів, але таке відчуття, що Ніла б’є каменем по голові.

— Ви, Натанієль, забрали в мене дещо.

Ні. Ні. Ні.

Це не правда. Запалений мозок грає з ним злий жарт. Йому просто здається! За жодних обставин він не повинен був почути голос Ендрю.

Але там точно Ендрю. Це пояснює все: поранених головорізів, поведінку Юріко, спокій бранця.

Для чого він тут? Випадково потрапив чи навмисно все спланував? Як таке взагалі можна спланувати!

Якщо Ендрю шукав його, значить, і про справжнє ім’я все знає. Юріко гукнула його навмисно. Всі давно зрозуміли і люб’язно штовхнули Ніла в прірву.

Йому треба щось робити. Раніше було «бий чи біжи». Тепер не можна ні битися, ні ховатися.

Скільки від нього вже чекають на відповідь, а він, як молодший клас, навіть не може повернутися.

Адже там Ендрю. Втілення його старого життя, його помилок. За спиною у нього не бранець, а особистий кат, його смерть.

Нехай цей кошмар швидше завершиться. Ніл не може подивитися на Ендрю. Йому страшенно соромно, йому страшно, але він так хоче вірити, що в очах Мін’ярда не побачить злості та звинувачення. Ця дитяча надія розквітає у ньому і рве грудну клітину зсередини.

— Що ж, сподіваюся, це досить цінно, щоб покрити всі наші клопоти, — парирує Юрико.

Вона знає про Ендрю. Знає, наскільки він дорогий Нілу, і навіть якби не був його зараз у кімнаті, все одно привела б сюди. Для неї важлива не дружня підтримка, особисті вищі цілі — ось що застилає очі.

— Чи достатньо… Натаніель? — Ця секундна пауза коштуєї Нілу кількох років життя. Все, що було в Пальметто, — безцінно.

Будь міражем, зникни, коли я обернуся.

Не питай, Ендрю, ненавидь мене.

Я так хочу додому, ти б знав.

У мене більше немає сил, мені не вистачає сміливості подивитися у твої очі.

Пробач мене.

Підлога під ногами ніби складається з цукрової вати, і Ніл провалюється в нії. Хочеться вхопитись за щось, тільки підвіконня поряд. Тремтячими пальцями він чіпляється за рятівну стабільність. У вухах дзвенить, і він молить Бога, щоб Ендрю мовчав. Ще одного питання він не переживе.

Дурне серце просто перестане битися.

Позаду, помітивши ці зміни, Ендрю шумно видихає. Ніл знаходиться на відстані витягнутої руки. Він забере цього побитого собаку, чи краще сказати лисицю? Може навіть не битиме, але ось від потиличників команди навряд чи рятуватиме.

З плечей наче падає камінь. Помилка коштувала б йому життя: Ніл міг просто втекти, а не приєднатися до Ічіро, міг не перебувати сьогодні на роботі, міг не відігравати важливу роль у цьому всьому.

Зрештою, він міг відмовитись від усього, що було раніше. Пережувати та виплюнути.

Але він тут: у всьому чорному, але такий втрачений, тремтячий, рідний.

Уся кімната тисне на нього. Юріко не потрібна допомога у допиті. Тисне присутність Ендрю, йому потрібні відповіді, яких у Нілу немає.

— Я не наймалася перекладачем і трудоголіком теж,— подає голос дівчина, розуміючи, що Натаніель не справляється з демонами в голові. — Якщо це твоя особиста справа, Натаніелю, не заважатиму, і ви теж не будете.

Підлеглі, знизавши плечима, таки пішли з кімнати. А ось Юріко не поспішала, якщо у почуттях і відданості Натаніеля не було й сумнівів, то наміри Мін’ярду залишалися туманними.

Від шуму, з яким зачінялися двері, Ніл здригнувся і виринув із думок. Кинув погляд на Юріко, але та не зрушила з місця.

Обидва знали, що ця розмова необхідна.

Нарешті Ніл знайшов у собі сили обернутися.

Ендрю. Справді він, справді тут.

Трохи пом’ятий, із зайвими саднами на обличчі, але задоволений як кіт на Масницю.

Навіть стоячи на колінах, зі зв’язаними руками, він виглядає, як абсолютний господар становища.

Якби в інтернеті попросили прикріпити фотографію до словосполучення «недоумство і відвага», Ніл зобразив би саме цей момент.

Він так сумував.

За Ендрю. За його голосом, за виразом обличчя «Ти недоумок».

Все, що він так марно намагався заглушити в собі, зараз тремтить від щастя.

Ось він, його дім.

Ніл боявся побачити злість, але очі Ендрю, що завжди нагадували бурхливий вогонь багаття, в якому приємно згоріти до тла, зараз були схожі на розплавлений шоколад, що приємно обволікає свідомість, забирає з собою.

Мін’ярд безперечно теж втомився, але свій виграш він уже відчуває всіма фібрами душі.

— Мені немає сенсу тебе допитувати, — вперше каже Ніл.

Говорить саме так, бо пояснюється має він.

Ендрю ніби й не чує його. Він уважно вивчає кожен шрам на обличчі. Каліцтво є, тому що він живий, тому що він не вплив пігулок.

Все той же Ніл.

— Я все розповім, Натаніелю, тільки не бийте, у мене ж скоро матч,– він знає, що говорити. Нападає відразу з усіх боків. Хто востаннє говорив із Нілом про ексі? Адже це те, до чого завжди тягнулася душа.

— Можна й не на «ви», раз я твій боржник, Ендрю, — ім’я злітає з язика так звично, ніби й не було цього року.

Так хочеться, щоб ця вистава нарешті закінчилася. Просто уткнутися в чиєсь, бажано Ендрю, плече і забути цей жах.

Натомість Ніл сідає поруч. Все ще не те, але трохи краще.

Він починає розв’язувати вузли на ногах Мін’ярда, уявляючи, наскільки ті затекли.

Юрико стоїть у далекому кінці кімнати і навіть не дивиться на цих двох. Уся увага зосереджена на пальці правої руки. Тепер вона має шанс.

— Як ти дійшов настільки далеко? — нарешті запитує Ніл, очікуючи почути якийсь жарт, але точно не:

— Ічіро допоміг, — Ендрю страшенно важливо утримувати зоровий контакт, тому він вивертається всім тілом, на якийсь час перериваючи спроби розв’язати вузли.

— Він не допомагає просто так,— подає голос Юріко, хоча виглядає, як живий мрець.

Ніл стискується всім тілом, уявляючи, які умови ставить Моріяма за свою допомогу.

— Ніле, він не вірить тобі. Ти ж знаєш гонорари гравців національної збірної, а в скільки ти оціниш свою роботу тут?

Ніл. Він справді не Натаніель.

— Навіщо тоді тримати мене тут, — Ендрю ще раз голосно зітхає. Ну звичайно, Джостен тут не по своїй волі. Вічно доводиться витягувати його із труби. Хочеться доторкнутися до нього, нагадати, що він тут не один, але тільки смикає руками, повертаючи Ніла до роботи.

Зап’ястя розтерті у кров. Страшно навіть зайвий раз їх зачепити. Як Ендрю взагалі може сидіти зі зв’язаними руками, беручи до уваги його непросте дитинство. Ніл намагається згадати, чи можна було йому торкатися рук.

Але тільки-но останній моток мотузки падає на бетон, чужі руки самі тягнуться до нього.

— Мені шкода, що довелося ось так,— ледве чутно бурмоче Ніл, все більше гублячись у власних почуттях.

— З усього, за що ти можеш просити прощення, у цьому ти винний найменше.

Важко прийняти те, що відбувається. Невже так все просто. Ніл з тремтячими ногами піднімається.

— Він не відпустить мене просто так.

— Допоможеш підвестися? — тіло не слухається після такої незручної пози. Ніл слухняно бере його за руку, але назад Ендрю її не випускає, сильніше стискаючи.

— Упевнений, у нього вже все схоплено.

— Я займу твоє місце,– трохи квапливо, але впевнено відповіла Юріко.

— Впевнена, що воно тобі потрібне?

 

— Я прагнула цього завжди. Прокладала собі шлях трупами та ліжком. Чесно рада, що на тобі не довелося використовувати ні те, ні інше.

Ендрю невдоволено скривився, але лише на кілька секунд. Про якесь суперництво і мови не могло йти, він тут свого коханця витягає з рук японської мафії.

— Він знає, що ти тут? — питає Ніл.

— Напевно, він сказав, що знайде тебе сам, коли підготує умови договору.

— Тоді мені треба підготувати все інше, — окрилена Юріко швидко виринула з кімнати і вже з коридору додала. — Не прогав шанс!

Вперше за сьогодні вони залишилися вдвох. Так б і простояли в тиші вічність.

— Чому я виглядаю краще за тебе?,— Ендрю невдоволено окинув поглядом Джостена.

— Я хочу поцілувати тебе, так чи ні? — Навіть якщо це найпрекрасніший сон у світі, треба вичавити з нього все.

— Так.

Тепло чужих губ відчувається так звично та незвично одночасно. Спритні руки Мін’ярда миттєво витягли з однієї кишені пальто пістолет, а з другого ніж.

Нарешті, відірвавшись один від одного, Ендрю прокоментував знахідку:

— Це мій привілей — бути озброєним до зубів, — Ніл особливо не чинив опір, тим більше, що використовувати за призначенням зброю йому доводилося останнім часом лише кілька разів.

Покрутивши між пальцями невеликий пакетик з порошком, Ендрю глянув прямо Нілу у вічі.

– Це проблема?

— Ні, клянуся.

— Я все одно розкажу все Еббі, — не повірив Мін’ярд,– а Ваймак і так хотів побити тебе.

Зовсім тихо, навіть якось на пробу, Ніл засміявся. Так приємно заглядати в це туманне майбутнє, тим більше, що зараз воно більш ніж реальне.

— Ти правда думаєш, що вони приймуть мене назад? — нарешті запитав Ніл питання, що турбувало його ще задовго до появи Ендрю тут.

У нього не мало бути шансу.

— Не вірю, що ти не стежиш за новинами, — хлопець сперся на стіну. Страшно навіть уявити, скільки разів його могли випадково прикласти об підлогу, поки тягли сюди. — У нас же не лінія нападу, а біс знає що.

— У цьому я допомогти не зможу. Клюшку в руки рік не брав.

— А ось за це побити тебе хоче Кевін, я впевнений.

— Не найприємніша картина вимальовується, — цокнув Ніл і підійшов трохи ближче до Ендрю. — Без синців зовсім ніяк?

— Я попрошу приборкати свій запал, але ти й так виглядаєш, як втрачене кошеня.

— Все настільки погано?

— Вони думали, що ти мертвий, тож приймуть у будь-якому стані.

Мертвий. Ніл сам себе таким вважав. Поховав заочно на випередження.

— Ти «помер» гірше, ніж Сет, нам не було що оплакувати.

Вони вважали чи навіть вважають Ніла частиною своєї сім’ї, тому така неясна, різка втрата, звичайно, мала сильно вдарити по них. Чи зможе він заслужити їхню довіру знову?

— Мені шкода, правда. До речі, говорячи про правду, не все, що я говорив, було брехнею,— Ніл відчував потребу якнайшвидше реабілітуватися хоча б в очах Ендрю.

— Знаю, але я хотів би вислухати повну версію.

— Обов’язково… Сподіваюся, ти вирішив сунутися у лігво ворога не тому, що Натаніель Веснінський заборгував тобі правду?

— Ніла Джостена, номер 10, нападника «Лісів» Університету Пальметто.

Це було дорожче, ніж тисяча зізнань, хоча сам він ніколи не сказав би, що такий ризик виправдовує мету.— Напевно, це справді варте тих «клопотів»,— Ніл згадав слова Юрико, і все в ньому знову напружилося. Він ще не в лисиній норі, а значить, розслаблятися рано.

— Варте, інакше я б тут не стояв, — Ендрю схилив голову на бік і зустрівся поглядом з Юріко, що тихо відчиняла двері, але зрозумівши, що нічого цікавого не вдасться підслухати, закрила її зі стуком.

—Я зв’язалася зі Стюартом, його абсолютно влаштовує такий розклад.

Тепер із ще однієї людини зняли тягар відповідальності.

— Мені все одно не віриться.

— Треба брати поки що дають, Натані… Ніл? — дівчина знала про фальшиве ім’я Натаніеля, але раніше ніколи не використовувала його.

— Ага, — посміхнувшись, відповів Джостен, розуміючи, що одна лише згадка цього імені згладжує обстановку, і всі гострі кути глибоко в душі.

— Твій дядько сказав, його знайомі з ФБР внесуть це ім’я та прізвище до баз даних,— Юрико повільно, ніби показуючи, що вона все ще не загроза для Ендрю та Ніла, підійшла і зірвала ланцюжок з шиї хлопця.

— Може, я була не права. У тебе є шанс, безперечно, є спроба для нового життя.

— Не думаю, що це нове життя, просто старе перестає душити, — туманність у голові віддалася болем у скронях, але він навіть не подав виду, хоч і розумів, що від такої кількості інформації йому потрібен відпочинок.

Юріко, вочевидь, неправильно зрозуміла таку відчуженість у погляді Ніла і додала:

— За мене не турбуйся. Рано чи пізно це мало статися,— вона хвалько покрутила кільцем, що тепер було на лівій руці. — Так що спасибі, врятував мене від прізвища Веснінськи.

Невже вона правда вважала, що Натаніель збирається одружитися з нею?

— Ти все ще можеш вкласти мене на лопатки, — нагадав Ніл, сподіваючись, що цього буде достатньо, щоб нагадати, що він ніколи не сприймав її як об’єкт.

— Саме тому жодної довіри тобі немає. Адже він теж б’ється краще за тебе,— Юріко вказала на Ендрю і вперше за все їхнє знайомство щиро засміялася.

Ендрю відмовився коментувати ситуацію, розтираючи кисті рук та розглядаючи себе на серйозні ушкодження.

— Я зберу твої речі,— Юріко не готувалася вислуховувати протести, але в дверях зупинилася.

— У мене тут нічого немає…

— Гроші, папери та контактні номери тебе більше не цікавлять? — перебила його дівчина, не залишаючи шансів на перемогу.

— Добре, ми зачекаємо.

Юрико знову зачинила за собою двері і пішла по-господарськи роздавати розпорядження.

— Право використовувати слово «ми» ти мені теж заборгував,— нагадав Ендрю.

Ніл вигнув брову і розвернувся на підборах черевиків.

— Ти з тих, хто хоче побити мене морально?

— З минулого списку мене не варто викреслювати, — пирхнув Ендрю і нарешті відірвався від стіни, зазирнувши в очі Нілу.

Щось із цим рудим було не так. Здається, не так люди мають реагувати на подарунки долі. Він ніби так і не виринув із товщі води, в яку його затягнув голос Ендрю.

– Як ти? — прямо запитав Міньярд.

— Я в… неважливо почуваюся. Я боюся зараз прокинутися і виявитись не… що все буде не так.

Звичне “я в нормі” навіть не виходило сказати, він справді не може прийняти такі різкі повороти.

— Наркотики таки проблема? — припустив Ендрю, намагаючись розглянути аномально розширені чи звужені зіниці.

— Ні, екстрена допомога,– Ніл знову згадав кожну з кошмарних ночей, коли можливість почути голос Ендрю була на зразок казкового рятувального кола, і ось, він стоїть перед ним. Жива фантазія.

– Народна медицина?

— Ага.

— Якщо було важко, треба було, мабуть, хоч знак нам подати, ми ж завжди поряд.

— Ага.

– Котра зараз година? — Питання було зовсім не доречне, але ігнорувати його було б дивно.

— Три години дня,– відповів Ніл, зовсім не дбаючи про те, що раніше він намагався не включати телефон при сторонніх очах.

— Нормально, а мій телефон куди поділи? Набери, мені треба дати знати Ваймаку, що ти живий.

— Ага, Ніл справді почав набирати номер Ендрю, ніби це було звичайнісіньке прохання.

Ендрю нарешті втратив залишки самовладання, підійшов і опустив руки на плечі Нілу.

— Все. Досить. Видихай. Ти не повинен тягнути все на своїх плечах, я вже поряд.

Це все неможливо, неможливо.

— Ніле, в очі мені дивись. Це не сон, не бачення, не міраж, не ефект наркоти. Я тут. Я не зникну. Ти можеш торкнутися, і я не зникну! — на підтвердження своїх слів він опустив руку Джостена поруч із своїм серцем.

— Я… це надто добре, щоб бути правдою. Я такого не заслужив.

Мить — і щока Ніла горить вогнем. Такого дзвінкого ляпаса він давно не отримував. Навіть не спромігся запитати «навіщо?» або прикласти руку до обличчя.

Справді розсіяність у думках зменшилася. Навряд чи він мав якийсь фетиш на біль, тому це явно не був сон.

— Краще? Ще трохи, і я спишу це на порошок і відправлю тобі в наркодиспансер,— пригрозив Ендрю, стежачи за змінами проти нього.

— Це правда кінець? — наважився спитати Джостен.

— Я хочу тебе обійняти, так чи ні? — Таке питання було навіть несподіваніше за удар.

— Не впевнений, що зможу тримати руки при собі.

Ніл не хотів завдати шкоди і забувати про особисті межі лише через ситуацію не збирався.

— Не проблема, дехто подарував мені рік на підготовку, я чекаю на відповідь, — це навіть не був докор, просто найнадійніший аргумент.

— Так, звичайно,– більше не опирався Ніл і дозволив нарешті собі видихнути, розтанути в обіймах.

Так спокійно.

Так правильно.

У Ендрю не змінюється парфум і шампунь також.

— Що ж, номер телефону мого ти пам’ятаєш, так що бити більше не буду. А лисиці на заставці врятують тебе ще від пари ударів.

— Я думав, ти справді шукаєш свій телефон.

Так безглуздо розкрити те, що він приховував від решти протягом довгих місяців.

— Скористаюсь твоїм, — трохи почекавши, обірвав тишу Ендрю і так само швидко, як і минулого разу, обчистив кишені Ніла, витягнувши звідти мобільник.

По пам’яті набрав номер, увімкнув гучний зв’язок.

Ваймак.

— Добрий день, — пролепетал Ендрю, у відповідь посипався цілий потік лайки та звинувачень.

— Знаю…Ні, совісті я не маю. Ні, дякую, відмовлюся. Ну ви ж знаєте, я через дрібниці не дзвоню.

Ендрю кинув швидкий погляд на Ніла, питаючи, чи він готовий. У відповідь отримав впевнений кивок.

— Я тут випадково зустрів людину, яка не проти повернутися на лінію атаки. Місце ж маємо?

По той бік дроту повисла тиша.

— Сукін ж ти син, не кажи мені, що… Ти де взагалі? — тренер точно не був тим, хто вірить у випадковості.

— Ви сказали, я й мерця з домовини дістану, працюю за призначенням.

Ваймак знову замовк, і тепер Ніл був, як ніколи, готовий продемонструвати ознаки життя.

— Я клянуся, я все поясню,– навіть по голосу було чути, що він усміхається.

Щось на задньому фоні з гуркотом впало, потім все затихло, плутанину після важко було охарактеризувати. Швидше за все, Ендрю зателефонував у розпал тренування.

— Добре, Ніле,– позаду все знову вщухло. – Тільки повертайся додому.

Кожною клітиною тіла можна було відчути той підйом, що відчували члени команди. Хтось схвально прикрикнув, але визначити, чий це був голос, було важко. Може, Нікі?

Але репліку Елісон було неможливо не почути.

— А бодай тебе чорти вхопили, ти не уявляєш, скільки грошей я заробила зараз, дякуючи тобі.

Розбіри було вирішено залишити на потім, і після завершення дзвінка Ніл абсолютно точно був в нормі.

— Вони серйозно ставили на мене? — спитав він уже через півгодини в головному коридорі будинку.

— Лисиці були пригнічені, а наш успіх до цього не всім подобався, тож особливо безсмертні вирішили перемогти нас нашою ж зброєю. Якісь абсолютно ліві люди пропонували нам ставки, якщо ми такі впевнені, що ти живий і здоровий.

Це було підло, але тоді його поява стане несподіванкою не лише преси.

— Наскільки я знаю, ніхто не відмовлявся.. Елісон була готова віддати все, щоб коли ти повернешся втерти їм ніс.

Ніл заплющив очі і відкинув голову.

«Лиси» назавжди залишаться «Лисами». Ніл Джостен назавжди залишиться Лисом.