Фанфіки українською мовою

    Привіт, сонечка! Цей розділ трохи менший за минулі.. Але наступні будуть більшими) Також я почала працювати у одному великому проєкті!! Тому я також буду частиною одного дуже крутого фф)
     Приємного читання!

    Дні у Житомирі пролетіли непомітно. Багато емоцій, радості і теплі вечора з родиною біля того самого каміну. Батьки не одноразово повторювали як пишаються своїм хлопчиком і хочуть частіше з ним бачитись, на що Євген відповідав усмішкою і обіцянками. Він справді постарається їх виконувати. Мама наготувала йому багато судочків, оскільки знала про нелюбов сина до кухні. Не те щоб Янович прямо ненавидів готувати, просто було простіше щось замовити з доставкою і не паритись щодо брудних тарілок і пательні..
    Євген вже заходив у вагон поїзда. Цього разу батьки не змогли його провести, оскільки були заклопотані роботою. Женя не ображався, він все розумів та і сам не хотів бачити сльози на обличчях дорогих для нього людей. Це лишень наводить на смуток.
    У купе він був один. Оце так повезло, що скажеш! Хоча, можливо до нього хтось підсяде з наступних зупинок. Як тільки потяг почав свій рух, хлопчина неначе те мале дитя почав спостерігати за краєвидами, що розгортались у нього за вікном. Записавши декілька сторіс у інстаграм, Янович вирішив перепочити. Дорога його чекає довга, тому можна було і поспати. Дві години нічого не робити для кароокого якась мука, тому краще було відвідати царство Морфея.
    За дві години Євген відчув чужу руку на своєму плечі. Відкривши очі, хлопчина помітив жіночку похилого віку.
    – Прокидайтесь, ми вже в Києві. – після цього вона усміхнулась і вийшла з купе. Тіло все ніяк не хотіло слухатись господаря але вставати потрібно.. Його одного не будуть чекати. Повернувши голову вправо, Женя помітив, що постіль(??) була розкладена. Невже з ним все таки хтось їхав? Кароокий буде сподіватись, що не хропів.

    Уф.. Дім, милий дім. Тут все як Женя і залишив, коли від’їхав у Житомир. Розкладене ліжко з незастеленою постіллю(??) на ньому. Де-не-де лежали упаковки з-під шкідливої їжі, які Женя забувся прибрати. Ну нічого, зате зараз всі вони гарненько лежать у смітнику. Після легкого прибирання, Женя вирішив підлити свої вазончики. Всіх їх йому подарували друзі, з якими зараз не спілкується, проте.. це ж вазончики. Їх шкода.. Та і Женя вже їм імена вигадав. Ось цей великий, неначе пальма, був Олексієм. Малесеньке деревце, що стояло на столі молодика звалось Марічкою, тому що він зазвичай ллє більше води, ніж потрібно деревцю і таке враження, наче воно втопилось. А всі Марічки, рано чи пізно, топляться. Ну, це якщо говорити про українську літературу. В реальності звичайно ж не всі.
    Коли Женя закінчив зі всім, то вирішив написати новому знайомому. Звичайно ж, на особистий номер, який йому дав Спартак. Номер на візитці був його робочим, зазвичай на нього відповідала його помічниця. Цього разу Жені просто пощастило, що це був сам Спартак.

    Привіт! Ти ще в Житомирі? Я тільки-но приїхав додому. Змучився капець! – Будемо сподіватись, що Спартак підписав номер Жені.. а то вийшло б смішно. Незнайомий номер питає де ти. А що якщо не підписав? Женя знову бере телефон у руки і пише.

    Це Женя, якщо що) – блін. А який Женя? У нього точно багато Жень знайомих! Але ж вони тільки но декілька днів познайомились.. та й у Житомирі. Мусить пригадати!
    Щоб відволіктись від гризіння самого себе, Женя вирішив глянути якийсь фільм. Це був сімейний фільм про собачку, яку звали Рубі. Називався він «Порятунок Рубі».(Далі будуть спойлери для тих хто не бачив, а хотів подивитись) У фільмі розповідалось про те, як собачку ім’я якої було зазначено раніше, ніхто не хотів брати з притулку, а якщо брали, то за декілька днів/тижнів повертали. Її вже хотіли приспати але в останній момент її забирає поліцейський, якому потрібна собака для роботи. Далі розповідається як поліцейський вчив Рубі командам. Вкінці кінців, вони стали повноцінними пошуковими поліцейськими.

    -Який милий фільм.. – сльози на обличчі молодика з’являлись настільки швидко, що той не встигав витирати. Біля нього був невеликий пакет з брудними серветками. Їх обов’язково треба викинути відразу.. Не дай бог, хтось побачить і будуть питання.. І що ж він їм відповість? Він, дорослий чоловік 27 років плаче через фільм з собачкою? Вони посміються з Жені і скажуть, що він як мала дитина і на тому це закінчиться.. Хотілось людину, з якою хлопчина міг бути самим собою і не боятись показувати свої емоції. З ким йому не треба бути « сильним і мужнім», а можна побути «милим і комфортним».
    Рука легко опустила кришку ноутбука і взяла телефон. До сих пір не відписав. Можливо зайнятий? Чи не хоче відповідати.. а можливо Женька нав’язується і Спартак просто був ввічливим з ним. Думки роєм заносили Євгена у вирій і заключали, неначе пташку у клітці. Кожна з них говорила своє, заманюючи жертву до своїх кінцівок. Хотілось закритись, закричати, прикрити вуха, щоб нічого ніколи не чути. Проте, думки це щось всередині. Думки це і є ти: твої вподобання, переживання, закоханість і ненависть. Усе це зжирало Євгена зсередини. Він дуже вразлива до думки інших людина. Йому важливо, що про нього думають інші і яке враження він на них справляє. Раптом, голосний дзеленьк телефону вивів Женю із самокопання.

    – Привет. Только что добрался к дому. Устал как собака.. Не хочешь встретиться и випить где то кофе? Либо сходить перекусить, я очень голоден. (Привіт. Тільки що прийшов додому. Замучився як собака.. Не бажаєш зустрітись і випите десь каву? Чи сходити поїсти, я дуже голодний.) – це повідомлення було неначе світло вкінці тунелю. Воно відчувалось настільки легким і важливим для хлопця.. важко навіть пояснити чому, оскільки Спартак для нього майже незнайома людина.. Проте хотілось взнати про нього набагато більше ніж на першій зустрічі.

    – Чому б і ні? Тільки скажи де ми зустрічаємось і куди підемо)

    Встретимся возле «Шоти». Знаешь где это? ( Зустрінемось біля «Шоті». Знаєш де це?

    Думаю, знайду) Побачимось десь за годину?

    Увидимся где-то через час. ( Побачимось десь за годину.)

     

    Телефон був відкладений у сторону, а Женя з усмішкою на обличчі пішов збиратись на зустріч із майбутнім другом. Так, він поставив собі за ціль подружитись із Спартаком. Чому б і ні? Як говориться, чим би дитя не тішилось, аби не плакало.

    Сонечка! Мені дуже приємно спостерігати вашу віддачу! Кожен з вас став мені цінним.. Дякую, що ви все ще зі мною) Продовження буде десь за 2 дні приблизно! Не забуваємо про мій тг канал !
      Приєднуйтесь
    https://t.me/spodivaysvamspodobaetsya
    Або по назві ” kaomine ” Буду вас чекати)

     

     

    3 Коментаря

    1. Feb 8, '23 at 09:47

      “Малесеньке деревце, що стояло на столі молодика звалось Марічкою, тому що він зазвичай ллє більше води, ніж потрібно деревцю і таке враження, наче воно втопилось.”
      Після прочитання ци
      рядків в мене аж посмішка з’явилася на обличчі!

       
    2. Feb 1, '23 at 15:53

      Мені дуже подобається цей фанфік, з нетерпінням чекаю на продовження, автор надзвичайно пише!!!!! Дякую вам за це, нат
      нення!!<3

       
    3. Jan 30, '23 at 00:30

      мені дуже сподобалось, особливо жаль Марічку. нат
      нення вам на продовження)