Наочність

Вони сидять в офісі. Сергій стоїть над своїм столом спершись руками об його поверхню і читає роздрукований сценарій “Розриву” на сьогодні, який йому приніс Тімур. Сьогодні він був роздратованим з самого ранку. Може не з тої ноги встав, а може так повпливав ні за що отриманий штраф, який він отримав зранку.

” Нове ввели, а дорожній знак не поставили. А винен хто? Звичайно, що водій” бурчав він прийшовши в офіс кілька годин тому.

Володимир же сидить на кріслі і їсть яблуко нарізаючи його ножем на дольки і перевіряє суму на банці їхнього збору для військових в телефоні коли голос Іванова змушує його відволіктися.

— Тімур,  це що? — він піднімає голову від паперів і серйозно дивиться в сторону молодого чоловіка який працював в своєму ноутбуці за робочим столом. Філоненко відривається від свого заняття і спантеличено повертається до Іванова.

— Сценарій на “Розрив” — не розуміє в чому проблема.

— Та я бачу, що не уривок дешевого еротичного роману, але по якості близько до того.

Від цього коментаря у Володимира на мить аж обличчя витягується від здивування.

“Оце зараз буде гаряче” думає і хитро посміхається відкладаючи все і зручніше вмощуючись на стільці.

” Тільки попкорну не вистачає” невідривно слідкує за наростаючим градісом перепалки.

— А що тобі не подобається? Я взагалі на це пів дня свого часу витратив, який міг провести для себе.

— Яка благородна самопожертва — хмикає саркастично —  Але це все одно не те що треба. Одне й те саме по другому колу. Ті ж теми і будуть ті ж роздуми, а ще купа води. Потрібно знайти щось свіже. Що ми будемо годину перед камерами робит? Висмоктувати проблеми з пальця? 

— Останнє в тебе прекрасно виходить — роздратовано каже Філоненко, а Петров присвистує.

“Моя школа” думає і посміхається.

Сергій кидає на нього злий погляд і Володимир піднімає руки в жесті капітуляції з невинним виразом обличчя, але в очах у нього бісенята.

— Ну, чесно, Сергію, людина сіла, зробила, а тобі не догодиш — і губи розтягує в посмішці не стримавшись.

— Могли хоча б дякую хтось сказати — підхоплює Тімур. Сергій же від Володимира погляд не відриває. Лише брови трохи хмурить.

” Ах, ти засранець…” думає і звертається до Тімура:

— Може мені ще руки цілувати щоразу? Треба переробити.

— От сам і перероблюй — ображено бурчить Тімур відвернувшись. Сергій переводить на нього погляд.

— Що? — перепитує Сергій.

” Не думав, що з віком памʼять стає настільки поганою” така гостра фраза зʼявляється в голові у Тімура, але він стримується наступаючи собі на горло. Звичайно, що йому образливо, але це вже перебір.

— Кажу, що нічого переробляти не буду. Я годину назад давав це Володимиру на вичитку і він нічого не сказав. А що особисто вам не подобається — переписуйте заради Бога. А в мене є ще інша робота.

” На очах росте, пацан” Володимир посміхається задоволено, коли Сергій розвертається до нього випрямляючись. Бачить чужу посмішку і в нього мало мʼяз на обличчі не сіпається від роздратування.

— Що? — сміючись каже той розводячи руками — Тімур правий. Матеріал, звичайно, не бомба, але щось цікаве знайдемо. Звідки йому викопати інший, якщо нічого такого вже зашкварного не сталося?

” Сучка” думає Сергій і схопивши листки з сценарієм широкими кроками покидає кімнату. Володимир хитає головою.

” Як же ж він не любить бути не правим” думає і вже встає, щоб взяти собі кави, коли Тимур питає:

— Думаєш він буде довго злитися?

— На тебе? — Петров вигинає брову — Ні, він швидко відходть. Головне не вколи його, коли буде вибачатися, бо тоді точно не пробачить. Доречі, я хочу піти купити кави. Будеш щось? — питає вже в дверях.

— Мак’ято, дякую.

Володимир киває і йде до виходу по дорозі знімаючи з вішалки куртку і накидаючи на себе. Взагалі-то в офісі була кавомашина, але ще зранку вона зависла, тому завтра потрібно буде завести її в ремонт.

Він замовляє макʼято  Тімуру, американо для Сергія і капучино собі. Платить, посміхається молодій дівчині-баристі і крокує назад до офісу.

Коли він переступає поріг кухні, то бачить як Сергій з Тімуром сидять за столом і говорять. Частину діалогу він встигає почути.

— …. та я розумію: сам теж надто гостро зреагував — каже Тімур і помітивши Володимира піднімає погляд.

— Буває. Ми обоє тут не праві — Сергій сидів спиною до дверей, але помітивши реакцію хлопця теж розвертається. Бачить Петрова з кавою. Той зухвало посміхається спиршись плечем на стіну.

” А я казав, що швидко вибачитеся один перед одним” думає, а сам каже:

— Ну, що ви тут, трудяги? Будете переписувати сценарій? Тоді кава вам яраз пригодиться — він відштовхується від стінки і підходить до столу. Ставить на нього каву і плюхається на стілець поряд із Сергієм.
Філоненко дякує і тягнеться за своїм макʼято, а Іванов відповідає:

— Ні, ми все обговорили і вирішили залишити як є. Там все не так погано — видно, що Іванову трохи соромно за свої імпульсивні слова і Володимир не стримується, що не підколоти, бо це святе.

— Невже? — либиться і відпиває кави зі свого стаканчика.

Засоромлений Іванов — це скарб, на його думку.

І Сергій закусує нижню губу, вже хоче щось відповісти, коли Тімур встає і, сказавши, що хоче ще дещо встигнути зробити перед ефіром, залишає їх наодинці.

— Міг би бути на моїй стороні — каже Сергій і встає за чашкою. Він не любив пити з паперових стаканчиків.

— Міг би, але так не цікаво. Мені більше подобається коли ти злишся. Це мило — відповідає Володимир і ставить стаканчик на стіл спостерігаючи за чоловіком. Сергій підходить до столу, переливає каву у свою чорну чашку, а потім нахилившись притягує Володимира до себе за потилицю та цілує. Той тягнеться за поцілунком і піднімається на ноги, вкладає долоні на чужі щоки і поглиблює поцілунок. Іванов гарчить йому в губи і притягує до себе ближче за поясницю змушуючи його вигнутися і застогнати.

— Подобається як я злюся? Сучка — промовляє хрипло і знову цілує боляче кусаючи за губу. Від такого звертання у Володимира по шкірі йдуть мурахи, а внизу живота теплішає.

Вони цілуються і обіймаються. Хочеться бути ближче. Настільки наскільки взагалі можна. Поки Сергій не втискає чоловіка в стінку. Притискається усім тілом і вклинює коліно між чужих стегон. Володимир тихо стогне, але його затикають поцілунком.

— В офісі купа людей. Хочеш щоб тебе почули? — і хоча Петров прекрасно знає, що зараз більшість співробітників “Ісландії” знаходяться у залі і готуються до ефіру — думка бути застуканими обпікає його з середини. Це неправильно, але гаряче. Тому він стогне вже в поцілунок і штовхається стегнами на зустріч чужому збудженню.

Сергій відривається від його вуст і торкається стегна чоловіка обережно тягнучи його ногу вверх. Не дивлячись на збудження та їхню маленьку гру він уважно дивиться Володимиру в обличчя — зчитує реакцію на власні дії і чекає на згоду або відмову. Петров слухняно піднімає ногу і дозволяє підхопити її під коліном.

Ця поза відкрита. Сергій тепер ще ближче і йому легше штовхатися. Раз, другий… І ще ближче, ще міцніше, щоб отримати бажане задоволення. Володимир кладе долоні на чужі плечі і тягнеться за поцілунком. І він його отримує, а ще отримує новий різкий рух стегнами на зустріч від якого стогне.

— Сергій… я… ахх…— закушує губу, щоб не бути гучним. Сергій бачить це і промовляє в саме вухо:
— Молодець… — а тоді кладе долоні на чужі сідниці і вже сам штовхає до себе. Різко, грубо і так добре навіть через декілька шарів тканини. Його руки зминають тканину і Володимир вигинається. Чому потрібно ще трохи… Зовсім не багато, коли десь з глибини офісу лунає голос Тімура:

— Ефір через пʼятнадцять хвилин. Закінчуйте там з кавою.

Від неочікуваності Володимир сіпається і боляче впивається в плечі Сергія. Той шипить, але міцно тримає його. Рухи зупинилися і тепер єдині звуки, які залишилися на кухні це їхнє преривисте дихання.

Сергій відпускає його ногу, дивиться в очі і коротко цілує в губи відсторонюючись.

— Треба вже йти — він бере до рук чашку з вже ледь теплою кавою і поправляє сорочку. Слава Богу, що вона була довгою і він міг прикрити нею власне збудження.

А Володимир так і стояв біля стіни притулившись до неї спиною і важко дихаючи.

— А я? — питає нахмурившись та не відриваючи погляду від чоловіка.

— Але ж так не цікаво — хитро посміхається Сергій відповідаючи Петрову його ж фразою. Це була його маленька помста за вранішнє.

” Сволота… ” думає Володимир і теж відривається від стіни і хоче вже розвернутися до дверей, коли Сергій торкається його плеча.

— Сходи вмийся холодною водою і заспокойся трохи — цілує в скроню і ніби нічого і не сталося крокує до решти команди.

Володимир бурчить, але йде до вбиральні натягуючи футболку нижче і сподівається ні з ким не стикнутися у коридорі. І йому таланить дійти до вбиральні без свідків.

Він замикає двері і спирається долонями на умивальник. Дивиться у зеркало. Там він розчервонілий, з розтріпаним волоссям і трохи схвильованим поглядом.

Допомогти собі рукою зараз не варіант, бо по-перше на це потрібно трохи більше часу ніж у нього є, а по-друге у нього немає запасного одягу на про всяк випадок. А краплі сперми на одязі водою не вимиєш. Тому він вмикає холодну воду і підставляє складені чашею долоні. Набирає і вмивається. Глибоко вдихає та видихає. Робить так ще раз. Передні пасма волосся намокають і, не дивлячись на спроби чоловіка зачесати їх назад, лізуть в обличчя. Тому він вимикає воду і озирається в пошуках резинки. Одну знаходить в одній із шафок і зачісуючи мокрими долонями волосся робить необережний пучок. Знов вмивається на цей раз проводячи долонями ще й по шиї і постоявши так ще кілька хвилин — виходить.

— Ти де був? Ми через дві хвилини починаємо — сварить його Настя на що він тільки посміхається і відповідає, що захотілося трохи освіжитися перед ефіром.

Сергій дивився щось в телефоні, але почувши рідний голос обертається і так і завмирає нічого не сказавши. Володимир стоїть у дверях і щось впевнено відповідає. Що саме — він не чує, бо зосереджений на чужому вигляді і звучанні голосу, а не змісту слів. Його волосся зібране в пучок, але надто короткі передні пасма спадають обрамляючи його обличчя.

” Красивий…” єдина думка у його голові у цю мить.

Його увагу привертає крапля, що стікає з чужої бороди по шиї з набряклими з набряклими венами, як наслідком їхніх нещодавних дій. А потім вона зникає під тканиною сорочки і Іванов ковтає. Зʼявляється абсолютно ірраціональне бажання злизати цю краплю.

” Трясця” думає.

Він проводжає чоловіка поглядом і повертається у вихідне положення знову беручи до рук телефон.

Володимир сідає на своє місце і тільки тоді помічає як на нього дивиться Сергій. Посміхається хитро і ловить чужий погляд. Відкидається на спинку стільця пильно дивлячись у ці тьмяні очі навпроти.

Тимур оголошує відлік хвилини до ефіру і теж сідає за стіл.

“Розрив” виходить кращим ніж можна було очікувати, ще й знаходиться свіжа тема для жартів та чорного гумору чим Володимир неодмінно користується. Після експресивної мініатюри він відкидається на спинку стільця і розстібає один з гудзиків на сорочці, щоб трохи охолонути. Сергій який в цю мить говорив — мало не запинається, але швидко бере себе в руки зробивши вигляд, що підбирає коректне слово, а сам кидає швидкий погляд на Петрова.

Володимир усміхається на це і повільно розстібає ще одного гудзика. Потім розмову підхоплює Тімур і поки той говорить Володимир має можливість взяти до рук телефон. Робить вигляд, що перевіряє щось важливе а сам знаходить потрібне листування і пише.

Ви: Сергій, будете так і далі на мене дивитись і гудзики закінчиться швидко ; )

Сергію приходь сповіщення і прочитавши він кидає погляд на чоловіка поверх гаджету. Пише.

Сергій Іванов: А ви тільки обіцяєте…

Ви: Потерпіть до кінця ефіру

На цьому переписка закінчується, бо вони вмикають новий шматок відео на екрані.

Ефір закінчується за пів години і усі розповзаються по офісу. Сергій прямує до свого кабінету, а Володимир, озирнувшись довкола, хлопає Тімура по плечу і каже, що хоче взяти ще деякі документи і скоро прийде. Філоненко киває йому і Петров крокує в сторону кабінету Іванова.

Закриває за собою двері і швидким кроком підходить до Сергія. Цілує. Йому відповідають і обіймають за талію. Іванов робить кілька кроків назад і обережно сідає на стілець затягуючи Володимира собі на коліна. Той вмощується зручніше і гладить долонями чужі плечі. Іванов заривається долонею в його волосся і розпускає пучок. Розрива поцілунок і промовляє:

— Тобі личить така зачіска — і торкається  шиї чоловіка. Цілує ніжно, обережно прикушує шкіру, а іншою рукою гладить його спину. Петров відкидає голову назад підставляючи шкіру під поцілунки. А потім шипить, бо Сергій боляче кусає шкіру під карком. Але Іванов відразу заціловує місце укусу вибачаючись. Потім кусає ще раз. Володимир тягне його до себе за потилицю і цілує.

Виходять вони з кабінету розтріпаними, але задоволеними. Володимир зупиняється в коридорі перед дзеркалом. Дивиться на власну шию. Під кадиком розцвітає укус і він потирає його руку.

“Сука, помітно” бурчить і кидає злий погляд на Сергія. Той либиться задоволено дивлячись на результат своєї, цілує Володимира в плече.

— Скажу, що ми вже йдем. Окей?

Володимир киває і залишається перед дзеркалом. Розглядає власну шию і думає:

” Зробив, а мені їбись з тим як хочеш. Як його ховати взагалі?”

Він прикриває рукою шию роблячи вигляд, що болить горло і прощається з колегами. Вони виходять з офісу і йдуть на паркінг.

— Ти покидьок — каже Володимир буденним тоном.

— Ще скажи, що не любиш мене — сідаючи за кермо говорить Сергій посміхаючись.

— Не скажу. Те, що ти покидьок не заважає мені тебе любити — сідає на переднє сидіння поряд і повертається до чоловіка.

— Це добре — Сергій сміється і заводить машину. Вони рушають з місця, коли Іванов тихо промовляє:

— Я тебе теж.

Але Володимир чує, посміхається. Решту дороги вони розмовляють на буденні теми, а по приїзду додому Петров витягає з шафи водолазки. Наступні кілька днів він ходитиме в них.

Особиста подяка від автора пану Мефісто за допомогу та підтримку.