Нам треба поговорити

З наступного ж дня Чонгук починає виконувати дану собі обіцянку – він починає уникати Чіміна. Повільно і поступово. Спокійно та без лишнього галасу. Так, щоб Чімін не зрозумів, що щось відбувається. Так, щоб все виглядало максимально правдиво та буденно. Чонгук просто затримався на уроці вокалу. Чонгук просто вирішив приготувати вечерю з Джин хьоном. Чонгука просто зацікавили нові динаміки Шуги хьона.
Все дуже логічно і не має до чого причепитися. Адже крім Чіміна у нього є ще ціле життя. Інші люди, інші місця, інші заняття. Він насправді може тусити з Шугою хьоном, готувати з Джин хьоном і залишатися сам з собою на одинці. Але чому тоді це все відчувається як одна велика брехня? Як гра, в яку Чонгук грає з Чіміном і вони обоє в неї програють?
Чімін явно розуміє, що щось не так. Чонгук бачить ці погляди старшого на собі, коли він знову повертається пізно та “ненароком” пропускає їх спільний вільний час. Чонгук відчуває ці знаки питання в голові Чіміна, коли Чонгук продовжує віддалятися від нього і закривається перед ним. Чонгук розуміє, що Чімін уже не вірить в його виправдання та награну посмішку.
Чонгук би хотів пояснити старшому свою поведінку. Чонгук би хотів сказати все як є. Відпустити свої переконання, місію та рішення тільки щоб вернути все як було і знову бути щасливим. Але він не може цього зробити. Він не може так вчинити з Чіміном. Він мусить мовчати, уникати і спостерігати за тим, як настає єдине та найгірше, що може наступити в цій ситуації – Чімін починає шукати причини Чонгукового холоду в собі.
“Але, хьон, будь ласка. Ти тут ні до чого. Ти не винний в тому, що я закохався в тебе. Винний тут тільки я”
Чонгук облажався і облажався він сильно. Його серце, його дурне та божевільне серце знову привело його до найближчого друга. До людини без якої неможливо жити, дихати та відчувати. Без якої ніщо немає сенсу і все не так як треба. Без якої просто не хочеться існувати. І все це ради чого? Ради майбутнього, якому ніколи не наступити? Ради мрії, яка ніколи не збудиться? Чому це все відбувається? Чому ми завжди вибираємо тих, які ніколи не зможуть нас вибрати? Чому завжди не те місце, не той час і не ті обставини? Чому життя так поступає з нами? Чому воно так вчиняє з Чонгуком?
Адже він старався бути хорошою людиною. Жити чесним життям та заробляти на все власним потом. Так, він не святий і ніколи ним не буде, але хіба він заслуговує на друге нещасне кохання? Хіба в цьому є якийсь сенс? Ні, сенсу немає, і справедливості ніхто з нас не дочекається, тому єдине, що Чонгуку залишається це стиснути зуби і продовжити робити те, що він робить – не дозволяти болі потягнути себе в низ і бігти від Чіміна якомога дальше.
Але проблема в тому, що як далеко би не біг Чонгук, Чімін завжди знаходиться від нього на відстані одного кроку.
– Можна з тобою поговорити?
Чонгук чує до болі знайомий голос. Він піднімає голову і дивиться на Чіміна. Вони знаходяться в їх роздягальні і старший застав його зав’язуючим кросівки. Вони повинні були піти разом на пробіжку. Чонгук же замість цього провів онлайн трансляцію з Хобі хьоном. Він жаліє про це. Чонгук уже давно не проводив жодного часу з Чіміном і він скучає за нам, але Чонгук боїться позволити собі таку хвилину слабості. Чим більше часу проходить, тим страшніше йому залишатися з Чіміном на одинці. Тому що навіть якщо вони менше бачаться, навіть якщо він не чує його голосу біля себе весь час, почуття не минають. Такі почуття не зникають просто так.
– Так, звісно, хьон, – прийнявши максимально спокійний та впевнений вигляд відповідає Чонгук.
– Ми якось дуже рідко бачимося останнім часом і я хотів запитати чи не образив я тебе чимось, – Чімін дивиться йому прямо в очі, але виглядає максимально невпевнено і розгублено. Чонгуку боляче бачити Чіміна таким. Він знає, що Чімін показує йому свою слабку та беззахисну сторону, тільки тому що довіряє. Чонгук не хоче розбивати цей зв’язок між ними. Чонгук не хоче нищити цю довіру, але він не знає як інакше досягти задуманого.
– Ні, хьон, звісно, що ні. Ти мене нічим не образив. – Чонгук намагається говорити максимально спокійно та доброзичливо, щоб переконати Чіміна, що все в порядку, що старший йому нічого поганого не зробив, тільки він сам собі не вірить. – Я просто хочу більше часу проводити з іншими хьонами щоб у них навчитися новим речам. Щоб більше розвиватися і стати краще.
Чімін розгублено дивиться на нього. Чонгук нервово замовкає. Він сказав все не так як треба. Не ті слова, не в тому порядку, не те значення. Він знає як це прозвучало. Знає як це прозвучало в вухах Чіміна. Немов старший уже не може йому нічого дати. Немов Чонгук від нього уже нічого нового не очікує і Чімін уже не може допомогти йому йти вперед. Але це неправда. Його слова ні в якому разі не мали прозвучали так і не мали мати такий підтекст. Чому навіть намагаючись врятувати Чіміна, Чонгук робить старшому тільки гірше?
– Добре, – з легкою посмішкою відповідає Чімін. – Це класно, що ти хочеш вчитися та удосконалюватися. Я радий за тебе.
Затім старший ще раз йому посміхається та йде геть. Чонгук продовжує сидіти не місці, адже не знає як поворохнутися. В його голові крутяться тільки два речення – “Ти ж знаєш, що я з тобою, хьон? Ти ж знаєш, що я нікуди не дінуся?”. Не так давно він пообіцяв Чіміну бути з ним завжди. Сьогодні він свою обіцянку порушив.
Йому до смерті боляче. Боляче за себе, за Чіміна, за них разом. Все мало бути не так. Він мав віддалитися від старшого не завдаючи йому турбот, переживань та лишніх думок, але закінчилось все ти, що вони удвох – розгублені, самотні та покинуті напризволяще. І винне в цьому не що інше як кохання.
Чонгук опускається, зав’язує другий кросівок і виходить на двір. Він би ніколи так не вчинив, він би ніколи не знайшов на це сили, якби не одно але. “Він це переживе. Чімін це переживе і стане тільки сильнішим та кращим без мене”.
***
Чонгук натягує на себе футболку і в думках продумує маршрут своєї прогулянки. Сьогодні у них вільний вечір, тому їх квартира повністю пуста. Всі хьони розбіглися хтозна-куди дозволяючи Чонгуку відпустити той ремінь стриманості та уникання, яким він затягує своє горло от уже майже місяць. Він не думав, що це буде так важко – віддалятися від Чіміна. Кожного дня прокидатися та прикидатися, що він незакоханий в одного зі своїх хьонів. Ховати свої справжні почуття всередині. Заморожувати їх в собі та відчувати цей холод кожну секунду, кожну хвилину свого життя…
При цьому бачачи Чіміна щодня. Будучи весь час поруч з ним…
Йому треба відпочити. Просто відпустити все і відволіктись на щось інше. Спочатку Чонгук прийняв ванну. Він дуже довго просидів у воді дозволяючи гарячій парі нищити крижані узори на своєму тілі. Дозволяючи стирати в попіл великі льодовики на своєму серці. Дозволяючи ловити та топити кожну сніжинку, що кружляє навколо нього. Якби він міг, то він би навічно залишився в тій теплій воді. Проблема тільки в тому, що і вона з часом стає льодяною.
Після ванних процедур він не хотів залишатися в квартирі. В кімнатах в яких багато спогадів та тіней старшого. Він не міг бути серед них, тому він і збирався на прогулянку. Кудись, куди поведуть його очі. Кудись, де вони зі старшим ще ніколи не були і він там Чіміна не знайде якби не шукав. Але здається його планам ніколи не збутися.
– Чонгук? – Чонгук обертається і бачить Техьона. Старший тяжко дихає немов він сильно спішив. – Добре, що ти тут. Я надіявся тебе застати. – Ві заходить в кімнату і сідає на ліжко. – Нам треба поговорити.
Чонгук більше за все на світі не хоче зараз з ніким говорити, але старший виглядає дуже некомпромісно та наполегливо, тому йому приходиться сісти нвапроти хьона. Ві задумано роздивляється його і Чонгуку нічого не залишається крім як чекати коли сканування закінчиться і старший почне розмову.
– Я хотів розпитати у тебе про те, що у вас сталося з Чіміном. – тіло Чонгука напрягається і йому приходиться задіяти всю свою силу волі, щоб не видати свого хвилювання. Він розбитий. Він дозволив слабкості вийти з себе і він іще не встиг закріпити свої охоронні бар’єри назад. Він не може зараз вести цей діалог. Це небезпечно. Надзвичайно небезпечно. – Чімін останнім часом якийсь розсіяний та загублений в своїх думках. Він немов літає поміж хмар і не хоче звідти вертатися. Я пробував пробитися до нього, пробував поговорити, але він тільки відмахується від мене. Говорить, що стомився, що все гаразд, але я ж його знаю як ніхто інший. – Ві виглядає дуже засмучено та стурбовано. Чонгук всмоктує його біль як губка і йому стає ще гірше. Він знає, що Чіміну зараз тяжко, але чути це ще від його найкращого друга! Це вже за всіма дозволеними межами. – Ти нічого про це не знаєш? – Ві на секунду замовкає підбираючи слова. – Між вами все гаразд? Ви посварилися? Ви були такі близькі, а тепер вас ніде не видно і не чутно разом.
Техьон дивиться йому прямо в очі і від його пристального погляду Чонгука всього покриває холодним потом. Він опускає очі вниз і готується до дальшої, тої же самої, брехні.
– Ні, – Чонгук знову піднімає свої очі на Ві, – ми не сварилися і все в нас добре. Я просто почав більше часу проводити з іншими хьонами, от і все.
Техьон оцінюючи роздивляється його.
– Ти мені брешиш, – спокійно, але впевнено говорить Ві. – Чонгук, не забувай будь ласка. Я не тільки Чіміна знаю з голови до ніг, але й тебе теж.
Чонгук перелякано дивиться на старшого. Він розуміє, що йому треба взяти себе в руки, що Техьон не має дізнатися правду, але його розум повністю затуманений. Він не був готовий до цієї розмови. Він не налаштовував себе, не зосереджувався на поставленій задачі. Як він має захищати брехню, в яку сам не вірить, коли у нього взагалі немає на це сил?
– Нічого не сталося, правда. – Чонгук намагається звучати максимально спокійно і переконливо, але нічого не виходить і навіть він це чує.
Ві сідає біля нього і бере його руки в свої. Старший переживає, але при цього з нього світиться зібраність та наполегливість. Чонгук боїться Техьона. Такий Ві може получити все що йому заманеться, а зараз він хоче правди.
– Чонгук, що відбувається? – старший сильніше стискає його руки в своїх. Чонгук не хоче дивитися йому в очі, але у нього немає вибору. – Ми ж друзі, Чонгук. Тобі не треба, чуєш мене, не треба переживати проблеми на одинці.
Чонгук розуміє, що йому треба триматися. Заради всього святого. Заради спокою всіх, кого він любить і про кого піклується. Але він дивиться в ласкаві очі Техьона, старшого який стільки разів допомагав йому та піклувався, який так багато значить для нього і втрата якого чуть не вбила його, і він перестає боротися. Він слабкий. Останні пару років він так прагнув стати сильніше, стати краще, але нічого не змінилося. Він залишився таким як був. Він знову програв.
– Я закохався в нього, – Чонгук закриває очі та опускає голову. Він не хоче бачити вираз обличчя старшого. – Я вдруге закохався в свого хьона і друга… Я такий дурний…Зі мною щось явно не так…Щось сильно не так.
Чонгук відчуває в очах сльози. Він сказав це в голос. Всю правду і все, що він насправді думає про цю ситуацію. Було простіше та легше переживати тільки за Чіміна і не замічати другу сторону медалі – себе. Він не розуміє як так вийшло. Він не знає, чому він так знову вчинив. Він – посміховище. Нормальна людина би ніколи не опинилася в такій ситуації. Нормальні люди так не поступають з собою та своїми близькими.
– Ей, Чонгук, подивись на мене, – Ві піднімає його голову і крутить нею поки Чонгук не розплющує очей. – Чонгук мені треба, щоб зараз ти викинув всі свої муки совісті, всі заборони, непотрібні думки і сказав мені, що ти насправді відчуваєш, коли думаєш про Чіміна. Що ти хочеш, щоб між вами було? Про що ти мрієш? Що тебе зробить по-справжньому щасливим?
Чонгук так стомився за цей весь час, що йому стає байдуже на те, що буде дальше. Він хоче все відпустити. Всі свої емоції, почуття, думки. Ціле своє життя.
– Я щасливий, коли щасливий він. Я хочу бачити як він посміхається і як радіє життю. Як веселиться і ні про що не переживає. Як втілює свої мрії в реальність і пишається собою… Мені просто хочеться, щоб у нього все було добре і щоб я міг бути поряд з ним… І мені би цього вистачило. Це все, що мені зараз треба.
Чонгук замовкає. Він відчуває як пару сльозинок скотилися по його щоках. Історія повторюється. Він знову відкриває свою душу і залишається ні з чим. Було би дуже смішно, якщо б не так боляче.
– Чонгук, – напевно після хвилинної паузи звертається до нього старший. – Я – бі і я уже про це знаю давно.
– Що? – Чонгук в такому шоці, що навіть забуває про все, що тільки що з ним трапилося. – Але ж…Але ж, коли я признався тобі, ти сказав, що тобі не подобаються хлопці.
– Я повинен був так вчинити. – Ві з сумним поглядом починає легенько гладити його потилицю. – Коли ти сказав, що я тобі подобаюсь…коли ти признався мені… я не відчув цих емоцій в тобі, розумієш? Ані справжньої симпатії, ані закоханості, ані банального бажання… В тобі цих емоцій до мене не було… Була просто необхідність бути закоханим… Скоріш за все, тоді тобі це було потрібне, а я став самим безпечним варіантом… – Ві на хвилину замокає даючи йм обом можливість переварити цю інформацію. – Але, думаю, зараз ти і сам це прекрасно розумієш, Чонгук. Після того, що ти сказав про Чіміна, після таких твоїх слів…Ти сам знаєш, що це правда… Ти ніколи не любив мене по-справжньому.
Чонгук дивиться на старшого. Всі його минулі спогади починають руйнуватися на очах і між руїн появляється істина. Всі його думки, бажання та надії пов’язані зі старшим міняються і виглядають зовсім по-іншому. Чонугк знає, що Техьон правий. Він уже думав про це і не раз. Після того як вони помирилися, Чонгук декілька разів ловив себе на думці чи дійсно він був закоханий та він тільки миттєво відштовхував ці думки, тому що так було простіше і безпечніше. Краще було пережити весь цей біль і в кінці стати краще через кохання, чим просто через гру розуму, самотність і недосконалість. Але тепер, коли він дійсно закоханий в Чіміна, вже немає сенсу кудись тікати і ховатися від правди.
– Так, хьон, ти правий.
Між ними повисає тиша. Чонгук не знає, шо сказати і йому уже взагалі не хочеться говорити.
– Ти признаєшся йому? – тихо питає Ві.
– Ні, – теж тихо, але впевнено відповідає Чонгук.
– Чому?
– Тому що це непідходящий час для цього. Чімін хьон повинен зараз повністю зконцентруватися на собі. Я не хочу щоб він переживав через мене і кинув все на півдорозі… Я не можу робити його нещасним.
– Ми не можемо цього знати напевно. Можливо це Чіміну навпаки допоможе. Він хоче кохання. Я його знаю. Він дуже хоче любити і бути любимим.
Чонгук дивиться на старшого. Техьон виглядає таким сумним і засмученим. Старший намагається знайти рішення, яке би зробило всіх щасливими, але це тільки підтверджує переконання Чонгука. Ві дізнався про його почуття до Чіміна тільки пару хвилин назад, але він уже спустошений і шукає варіанти чи можливості як вирішити ситуацію та допомогти Чонгуку. З Чіміном буде все так само тільки в сто раз гірше.
– Ти ж знаєш, що я маю рацію, хьон. – спокійним голосом опускає старшого з небес на землю Чонгук. – Чіміну зараз цього не треба. Це тільки все ускладнить.
Ві дивиться на нього секунду, а потім опускає голову. Чонгук знає, що Ві з ним згідний. Вони обоє мовчать.
– Мені так жаль, Чонгук, – знову піднявши голову і дивлячись Чонгуку в очі, говорить старший. Чонгук бачить сльозинки в куточках очей хьона. – Тобі знову боляче і ніхто не може нічого з цим зробити. Це несправедливо. Так не має бути.
Чонгук нічого не каже. Він теж не хоче, щоб все було так, але на жаль біль пройде тільки коли він перестане любити Чіміна, а Чіміном він пожертвувати не може.