Намалюй мені ніч

Намалюй мені ніч…

Я до тебе прийду, через гори і доли,
Тільки ти не розпитуй мене, не хвилюй,
Намалюй мені ніч, коли падають зорі,
Намалюй, я прошу, намалюй

Була глибока ніч, але вони не спали.

– Ліаме, Ліаме!

– Га? – Розгублено промовив Моріарті.

Вони гуляли по набережній, в один момент Вільям зупинився і занурився в роздуми. Це спантеличило молодшого Голмса.

– Тобі знову гірше? Як що хочеш ми можемо повертатися – тихо, з турботою промовив довговолосий.

– Та, ні. Просто задумався. – Тихо промовивши і продовжив йти по узбережжю.
– Цікаво про що? – Зовсім трохи хитро спитав Шерлок.

– Та, ні про що. – Звісно це була брехня. Він думав про найдорожчу людину для нього, про людину яка врятувала і його життя, і його душу. Звісно він думав про Шерлока.
Останнім часом він начебто поселився у нього в голові і ніяк не виходив. Вільям думав про нього зранку, вечорі, за обідом, коли лягав спати. Юний професор не пам’ятав і дня з моменту їхньої зустрі коли він про нього не думав.

– Не хочеш казати? Ну то й добре, я і сам дізнатись можу – По доброму грайливо промовив Голмс.

Хи-хви – тихенько хіхікнув Вільям. Він не знав які почуття Шерлок відчуває до нього, але вже точно розібрався зі своїми.

Моріарті не думав коли зізнатися другові. Він вважає що момент прийде сам. І це як раз той самий момент.

Шерл… – Не встиг промовити математик як відчув чиєсь миттєве доторкання. Він знав чиє воно було, та в цей раз воно було зовсім інше. Ніжніше, приємніше, тепліше, незрозуміліше.

– Ти хотів щось сказати? Та? Так, кажи.

– Ааа… Так. Я хотів запитати що ти про мене думаєш?

– Ти цікава людина, з тобою приємно спілкуватися – Трохи розпантеличино, дивлячись в гору відповів детектив – А ти взагалі до чого?

Емм… Цей… – Моріарті не пам’ятав коли в останнє так хвилювався, напевно в ньог такого ще ніколи не було. Подумати тільки – кримінальний лорд і не може сказати пари слів – Ти мені подобаєшся, Шерлі

Намалюй мені ніч, що зове і шепоче,
Найпалкіші слова, найдивніші слова,
В гами барв піднеси славу темної ночі
Що навколо зірки розсіва…

Вони обидва зупинилися. На мить Ліаму здалося що все, це не взаємно. В ту ж секунду його стиснули в міцних-міцних обіймах. Моріарті все ще залишався в повному ступорі, коли до його кутиків губ доторкнулися вуста свого друга (якщо його все можна було так називати). Йому здалося наче серце пропустило один удар, а потім почало битися з шаленою швидкістю.

Рука його коханої людини потягла їх до найближчої лавки, І їх погляди зіткнулися. На обличчі Шерлока була посмішка за яку можна було продати душу. Ніжна, щира, рідна, безцінна!

– Так і будеш сидіти всю ніч? Га? – Вільям тихенько поклав свою голову на плече коханого. Було тихо, спокійно, світили яскравів зорі. – Ти тільки не засни, Ліаме.

– З тобою не страшно, Шерлі.

Вони не знали скільки там просиділи, але точно знали що ці години, хвилини, секунди вони ніколи не забудуть.

Ну а сам ти який?
Вечір, день, а чи ранок?
Що на серці – чи промінь, чи ніч,
Намалюй мені ніч, коли зорі багряні,
Вирушають у путь, щоб згоріть.

(Намалюй мені ніч – Микола Петренко)