Глава 2

Все якось кардинально змінилося. Герміона не могла сказати, в який момент, але все ніби почало налагоджуватися… Щодня вона змушувала себе підвестися з ліжка, щодня вмовляла себе зробити хоч щось корисне. Вона вирішила, що хоче закінчити навчання у Гоґвортсі. Усіх бажаючих прийняли, виділили покої, тільки ось вона залишилася сама. Всі дівчата Ґрифіндору з її курсу не повернулися. Хтось поїхав із сім’єю подалі від війни, хтось відкрив свою справу і почав працювати, але не Ґрейнджер. Їй було надто складно залишити незакритим цей гештальт, до того ж навчання привносило в життя дівчини таку потрібну стабільність та умиротворення.

Так вона себе заспокоювала. Стабільністю та умиротворенням. Проте з настанням темряви тіні густішали, і така смілива Герміона Ґрейнджер не могла знайти собі місця. Занадто багато бачилося, надто багато хто снився. Вона ніби знову поверталася до битви у тих самих стінах, де перебувала зараз. Коридори замку нагадували не про перемогу, а про втрати. Кожна ніч ставала кошмаром. Саме через небажання залишатися віч-на-віч із собою вже колишня ґрифіндорка намагалася якнайбільше часу проводити серед людей – на уроках, у Великій залі, у спільній вітальні, яка стала місцем збору всіх «восьмикурсників». Головне – серед людей, але не з ними. Хтось намагався налагодити з нею контакт, інші, навпаки, обходили і кидали косі погляди. Але їй було абсолютно байдуже. На уроках дівчина ніби забувала про все на світі, з головою занурюючись у навчання. Ґрейнджер, як і раніше, прагнула бути найкращою у всьому… У навчанні, у дружбі, у війні. Вона хотіла бути кращою навіть у коханні, яке, схоже, стало проектом. Поруч був чудовий піддослідний, який зараз проходив підготовку до аврорату. Піддослідний цей був рудим, незграбним і вже неймовірно рідним. Так що так, після їхнього поцілунку і пари незграбних розмов Герміона Ґрейнджер офіційно стала дівчиною свого друга Рона Візлі. Гаррі, здається, був трохи збентежений, а ось Джіні опинилася в повному захваті! До того ж дівчата стали набагато ближчими, адже молодша Візлі теж повернулася до школи, але соціальне життя у неї було набагато активніше. Джіні легко сходиться з людьми, тому майже весь свій вільний час була серед хлопців та дівчат з різних факультетів, чого Герміоні явно не хотілося. Але іноді вона все ж таки приходила у вітальню Ґрифіндора щоб попліткувати, потеревенити, випити чаю і влаштувати подрузі наганяй за невиконані завдання. Решту часу Ґрейнджер віддавала перевагу компанії свого кота, але щоб поряд все одно хтось знаходився. Рон часто надсилав їй милі записочки, передавав привіти від Гаррі і розповідав, як справи вдома. Навряд він сам додумався до такого явного прояву почуттів, як романтичні листи, але в будь-якому разі це тішило і давало Герміоні надію, що життя знову стане нормальним. Рон був теплим. Не в плані температури тіла, звичайно (хоча і це теж). Просто з ним було тепло та затишно. У його руках Герміона відчувала себе зовсім крихітною, відчувала, що вона звичайна дівчина. Кохана дівчина. До речі, одним із привілеїв так званих «восьмикурсників» було вільне відвідування Гоґсміду, так що парочка досить часто вибиралася на не дуже тривалі, але все ж таки побачення. Герміона не була впевнена, що Рон той самий, у неї й досвіду в любовних справах особливо не було. Але з ним було зручно, комфортно, вона знала про нього фактично все, починаючи від рудого волосся і закінчуючи п’ятами. Рон уже кілька разів натякав, що не проти перейти від поцілунків до чогось серйознішого, але бачачи невпевненість дівчини не наполягав. Герміона чудово знала дурні чутки, які існували ще до війни – що вона спала і з Поттером, і з Візлі (можливо навіть з кількома представниками цієї родини, можливо навіть одночасно), і з Віктором Крумом. Хто і навіщо розпускав ці брудні байки вона не знала, але здогадки були. Вона пам’ятає, як на четвертому курсі під час Святкового балу, задоволена та рум’яна після танців із Віктором, вибігла у двір школи подихати свіжим повітрям. Дівчина присіла на одну з лавок перевести дух. Через пару хвилин за живоплотом почулися кроки і зле шепотіння: «…і волосинки моєї не вартує! Як Крум міг взагалі глянути у її бік?! Точно вам кажу, це приворотне зілля, або ще якесь закляття. Вона ж завжди в бібліотеці стирчить, сидить там все шукає та винюх … ». Гнівна тирада обірвалася на півслові, коли з-за повороту з’явилася зграйка дівчат в ошатних мантіях. Главою ходи була, звісно ж, Пенсі Паркінсон. Побачивши Герміону, слизеринка витріщила очі, через що стала ще більше схожа на мопса. Ґрейнджер не втрималася і хіхікнула. «Я сказала щось смішне, бруднокровко?!» – Пенсі відразу повернула гордість на своє обличчя. «Знаєш, що за брехню і примус ти потрапиш прямо до Азкабану, бруднокровко? Га, БРУДНОКРОВКО?» – вона ніби виплюнула останнє слово. «Я думала знання у чистокровної чарівниці про магічний правопорядок мають бути глибшими, Паркінсон» – без тіні емоцій парирувала ґрифіндорка. Все закінчилося тим, що фрейліни Пенсі практично силою відвели її назад у Великий зал, а Герміона продовжила сидіти на лавці, поки її не знайшла очманіла від танців Джіні. Саме після цього брудні, мерзенні, липкі чутки повільно поповзли школою. Звісно скоро все затихло, адже через якийсь час з’явилася нова чутка – Ґрейнджер настільки страшна, що навіть у Візлі на неї не встав. Чутки чутками, але результат один – Герміона все ще була незаймана. Однак, будемо чесні, процес соїття викликав у ній непідробний інтерес. Вона вивчала питання поки що з теоретичної точки зору, Джіні навіть по-дружньому позичила їй пару сміливих романів з вкрай докладним описом інтимних сцен, але далі книжок справа ще не заходила.

Може це тому, що дівчина не була впевнена у своїх почуттях? Ні-ні, Рона вона любить, але яскравий емоцій, феєрверків вона не відчуває. Ще ні до кого вона не відчувала чогось подібного. Але дещо все ж таки було… Як тільки білобрисий Тхір опинявся в полі зору, кров у її жилах починала вирувати. Як і в шкільні роки до війни, зараз вона тримала себе в руках. Збоку могло здатися, що дівчина навіть не помічає Мелфоя, але те, що діялося в неї всередині, можна було порівняти з бурхливим океаном, з вулканом, що вивергається, з руйнівним тайфуном! Ні, вона не забула того незрозумілого жесту, коли містер МійБатькоДізнаєтьсяПроЦе став на їхній захист у Виручай-кімнаті, але скоріше він просто переймався за свою чистокровну шкуру. Справа була в тому, що цей слизеринський вилупок був практично скрізь, де була сама Герміона. Він виводив одним своїм гордовитим виглядом. Здавалося, маска слизеринського принца настільки сплелася з його особистістю, що й сам Мелфой не відділить себе від свого амплуа. Через те, що «восьмикурсників» була лише жменька, всі уроки були загальними. Герміону бісило, що на заняттях він намагається зробити все краще, ніж вона робить. Ніхто не може перевершити її, особливо в навчанні! Хоч бридких коментарів з його вуст поменшало, чортів слизеринець став витріщатися. Він дивився на неї, коли вони були у Великій залі, розглядав її на заняттях, свердлив поглядом на матчах по квідичу. Навіть розбираючи свитки із завданнями і погладжуючи Глотика у спільній вітальні вона відчувала на собі його гострий погляд. Вона гадки не мала, що в засранця в голові, а Ґрейнджер терпіти не могла чогось не знати. А ще й Паркінсон… Після війни сутички з Герміоною її не цікавили. Вона мала одну мету – горезвісний Драко Мелфой, щоб йому Повна Дама серенади виконувала! Ґрейнджер було начхати, але спостерігати домагання серед білого дня нікому не сподобається. У Паркінсон ніби зірвало дах, вона висіла на Мелфої за будь-якої нагоди, ігноруючи той факт, що він обіцяний інший. Коротше, видовище не з приємних… До всього цього Забіні вічно був поруч з білобрисим, ніби вони парочка. Тільки ось до Блеза Герміона не мала такої огиди. Якби вони були в іншій ситуації, він би, можливо, їй навіть подобався. Як людина, звісно. Але вони були ними у своїй реальності, і в цій реальності Драко Мелфой просто підривав їй мозок і змушував закипати просто існуючи.

Знаєте, що в цьому було найжахливіше? Завдяки Тхору Герміона відчувала, що все довкола реально. Хоч вона й заспокоювала себе так званою стабільністю, але ні друзі, ні навчання, ні радість через батьків, що повернулися з Австралії, не робили її такою живою, як цей покидьок. Він повертав все до своєї колії, ніби спонукаючи її бути розумнішою, сильнішою, кращою, хоч сам про це і не здогадувався. І щодня вона присягалася Мерліном, що ніхто ніколи про це не дізнається! Вона твердо вирішила, що імітуватиме життя, а далі втягнеться. І це, як не дивно, працювало. І все справді почало налагоджуватися. Налагодилося настільки, що на Різдво Герміона гостювала в Норі, де цього разу зібралася ну сила-силенна народу. Це трохи насторожило дівчину, і не дарма… У Гоґвортс вона повернулася вже з блискучою обручкою на тоненькому пальчику. Новина зі швидкістю світла розлетілася не тільки по школі – хтось доброзичливий моментально направив вісточку до «Віщуна», і стаття не змусила на себе чекати, Герміона Ґрейнджер виходить заміж! Ось вона, така потрібна стабільність. Тепер усе, що їй було потрібно – закінчити навчання і почати будувати своє майбутнє.

Чи зробить це її щасливою?

Подивимось.