Най страшніший кошмар

— Раз з цим ми розібралися, залишу вас наодинці. Я маю ще кілька справ, які треба вирішити. Перш ніж Северус зможе офіційно стати опікуном. Гарного дня, — Дамблдор, як ні в чому не бувало добродушно, посміхнувся Гаррі і вийшов з кабінету. Двоє Гриффіндорців не чекали такого і ввалилися в кабінет, як тільки відчинилися двері, — Здається у вас ще гості, Северусе. Я радий, що в тебе такі гарні друзі, Гаррі.

Діти тільки безневинно посміхнулися. Снейп важко зітхнув. Бракувало йому одного Поттера, так у комплекті з ним йдуть ще двоє його друзів. Ось же хитрун Дамблдор. Повісив на нього трьох порушників спокою.

— Проходьте, містере Візлі, міс Грейнджер, — з притаманною Снейпу холодною ввічливістю попросив чоловік. Діти підкорилися. Вони підійшли до Гаррі і стали з обох боків. Зельєвару знову здалося, що Рон та Герміона захищали Поттера.

Коли директор поспішив піти, то в кабінеті настала гнітюча тиша. Діти поводилися насторожено і з побоюванням дивилися на старшого чоловіка. Поки Северус думав, що робити з невгамовною трійцею.

— Думаю, це не дуже підходяще місце для розмови, — нарешті сказав зельєвар, від чого грифіндорці здригнулися. Чоловіка це навіть трохи забавило. Він підійшов до найближчої стіни свого кабінету і постукав паличкою по цеглі. Через кілька секунд стіна затремтіла і відкрила темний прохід. Трійця так і завмерла.

— Прошу вас. Мої особисті апартаменти, без особливого ентузіазму і з легким роздратуванням чоловік запросив свій тимчасовий, як він сподівався, головний біль до себе. — Я не збираюся чекати на вічність.

Деякий час діти сиділи в заціпенінні, поки уїдливий коментар Снейпа не змусив їх рухатися. Житло зельєвара виявилося не зовсім таким, як вони себе уявляли. Гаррі й Рон трохи розчарувалися. Вітальня виявилася цілком звичайною. Два оксамитові зелені крісла стояли в центрі кімнати. Навпроти був дорогий шкіряний чорний диван. А з іншого боку в каміні із сірої цегли мирно потріскував вогонь. Цегляні стіни були майже не видно через книжкові полиці, повністю заставлені підручниками з зілля та магії. Чоловік вказав на диван і Гріфіндорці слухняно сіли.

— Бажаєте чаю? — сухо запитав Снейп, трійця невпевнено кивнула, не знаючи що ще сказати. — Візель!

З тихим хлопком у вітальні з’явився будинковий ельф. Він низько вклонився, чекаючи наказу.

— Принеси моїм юним гостям чай, Візель. І мені чашку міцної кави.

— Звичайно, хазяїне, — Візель повернувся за кілька хвилин з чотирма кухлями і тарілкою печива.

— Що це, Візель? — Зельєвар кивнув у бік печива.

— Я подумав, що юні гості захочуть перекусити, — Северус більше нічого не питав, тільки кинув несхвальний погляд на самовільництво домовика. Він добре знав, що Візель дуже любить балувати дітей різними солодощами. Ельф поставив тацю на кавовий столик із червоного дерева, що стояв між диваном та кріслами. Після чого поспішив піти з тихим хлопком.

— І так, поки я ваш тимчасовий опікун, містере Поттер. Я хочу, щоб ви дотримувалися деяких правил. Перше і найважливіше, я не хочу, щоб ваша всюдисуща трійця влипала в халепу. Нещодавній інцидент з гримучою вербою показав, що ви не можете утриматися від неприємностей, — Рон і Гаррі сором’язливо опустили очі, сховавшись за димлящимися чашками чаю, — І я не хочу, щоб ви щось приховували. Минулого року в інциденті з Філософським каменем я був поруч. Але ви нічого не спромоглися сказати і могли серйозно постраждати.

Тепер грифіндорцям стало не по собі. Вони нервово їли шоколадне печиво і старанно думали над словами зельєвара. Іноді неприємності просто траплялися і вони нічого не могли з цим вдіяти. Особливо важко було комусь довіритися, комусь із дорослих.

— На цьому поки що все. Трохи пізніше, коли всі документи будуть готові. У нас буде ще одна зустріч, містере Поттер. Гарного дня, — коли Снейп випровадив дітей. Він нарешті зміг розслабитися. Впавши у своє улюблене оксамитове крісло, чоловік замислився над недавніми словами Дамблдора.

— Подумай про Лілі, Северусе. Хлопчику просто потрібно трохи любві, як і тобі. Я думаю ви підходите один одному. Хоча б на якийсь час, подбай про нього.

«Цей хитрий дід, — думав Снейп, потираючи втомлені очі, — зробив мене тимчасовим опікуном Поттера. Але при цьому мій головний біль потроївся. Поттер йде в комплекті з Грейнджер та молодшим Візлі. Мабуть, цього мені ніяк не позбутися.»

— Візель! Принеси мені зілля “Проти головного болю”.

— Так, хазяїне.

***

Нові перспективи зі Снейпом турбували Гаррі всю ніч. Жахи, не такі як зазвичай, не давали заплющити очей. Якоїсь миті йому навіть наснилося найгірший його кошмар. Темний лорд, якому зельєвар віддає його самого, без жодного жалю. Рон і Герміона лежали поруч. Тіла потихеньку остигали, а випущена Авада самим Снейпом все ще дзвеніла у вухах хлопчика, який вижив. Чоловік байдуже дивився то на трупи дітей, то на Поттера. Темний лорд страшенно сміявся, а привиди його друзів насміхалися з нього.

— Гаррі, ти в цьому винен.

— Ти навіть не уявляєш, як ми шкодуємо, що стали твоїми друзями.

— Ти не заслуговуєш на нашу любов і нашу дружбу.

Волан-де-Морт шалено сміявся, його червоні очі блищали, мов рубіни. А усмішка не на секунду не сходила з його потворного обличчя.

— Подивись на себе, нікчемність. Тобі все покинули. Ти нікого не зміг урятувати. Ти лишився один. Нікому не потрібний.

— Ні!

Гаррі прокинувся від крику. Але йому пощастило. Живучи з Дурслями, він навчився заглушувати крик подушкою. На цей раз йому не хотілося нікого розбудити. Озирнувшись і переконавшись, що всі сплять. Поттер вислизнув із ліжка, схопив мантію-невидимку і вийшов із вітальні. Хлопчикові терміново потрібне було свіже повітря і було лише одне місце, куди він міг піти.

Петляючи коридорами Гоґвортсу і намагаючись не натрапити на когось із чергових чи Філча. Гаррі добрався до місця призначення. Астрономічна вежа була найвищою вежею у замку. І найбезпечнішою. Ніхто з вчителів не піднімався сюди вночі і багато учнів зі Слізерина та Ґрифіндора цим користувалися. Чомусь лише учні цих факультетів здійснювали нічні вилазки. Може їх приваблювала тиша та спокій, які можна було випробувати лише вночі. Або почуття маленької пригоди. Азарт порушити пару правил. А можливо, і щось більше. У всіх були на те свої причини.

Гаррі піднявся на вершину вежі. Одразу ж його огорнув порив осіннього вітру. Він здригнувся від холоду, але не відступив. Його легені наповнилися свіжим нічним повітрям, від чого всі страхи та кошмари відступили. Посівши на кам’яну підлогу, хлопчик почав розглядати ясне нічне небо. Тут, на вершині вежі, він почував себе максимально близько до вільного польоту на мітлі.

Тишу сонного замку порушили тихі кроки. Спочатку Гаррі злякався, що попався на очі якомусь вчителю. Але прислухавшись, він швидко заспокоївся. А коли на його тремтячі від холоду плечі, упав теплий вовняний плед червоного кольору, то зовсім розслабився.

— Вибач, що розбудив, — щиро попросив Поттер, притулившись чолом до білих поручнів балкона. Пухнастий плед швидко зігрів хлопчика, і тремтіння припинилося. Краєм ока він побачив як непроханий, але дуже бажаний гість став поруч.

— Дрібниці, — запевнив його Рон, — Знаєш, тобі не обов’язково вибачаться щоразу, коли ти почуваєшся погано. Знову жах? — Гаррі кивнув.

— Розкажеш? — хлопчика зі шрамом знову кивнув головою. Як би егоїстично це не звучало, він був радий, що розбудив Рона. Тепер йому як ніколи треба було, щоб Рон і Герміона стояли поруч. Щоб упевнитись, що він не один.

— Це був не зовсім кошмар, тобто так. Мені снився кошмар, але він був пов’язаний зі Снейпом. І з вами також. Мені наснилося, що вас більше немає поряд. Що ви відріклись від мене, покинули або найгірше загинули від рук Снейпа, — на одному подиху випалив Гаррі. На його очах знову навернулися сльози.

— Ей… Це був лише кошмар. Ти наш друг, і ми ніколи тебе не залишимо. Обіцяю. Просто скажи нам, якщо щось не так. Якщо тебе щось непокоїть. Ми завжди поруч, щоб допомогти тобі, — тепла рука Рона впала на плече Гаррі. Цей жест дав хлопцеві набагато більше, ніж міг собі уявити Візлі.

— Знаєш. Іноді мені здається, що я не заслуговую на тебе чи на Герміону. Ніколи не подумав би, що в мене можуть бути такі чудові друзі як ви.

— Не говори дурниць. Ти наш друг і цього достатньо, щоб ми хвилювалися і дбали про тебе. Те саме ти робиш і для нас. Не треба бути кимось особливим, щоб тебе любили і піклувались, — Рон сів на широкий поручень невеликого балкона на Астрономічній вежі. Звичайно це було не дуже безпечно, але золоте тріо не раз провертало подібний трюк. Холодний вітер бив прямо в обличчя, нагадуючи політ на мітлі. Гаррі сидів поруч, загорнувшись у теплий Гриффіндорський плед. Спостерігаючи зірки на ясному безхмарному небі, він обмірковував слова Рона:

“Не обов’язково бути особливим, щоб бути любимим.”

Притулившись до друга, хлопчик тихо шепнув йому на вухо:

— Напевно ти правий. Дякую.

— Немає за що…

Більше ніхто нічого не казав. Рон тихо насвистував собі якусь мелодію, що нагадує стару маглівську колискову. А Гаррі насолоджувався розумінням того, що все ще не самотній. Що має Рон і Герміона, і цього було достатньо. І що навіть опікунство Снейпа не зможе зіпсувати йому життя в Гоґвортсі. Так на широкому поручні маленького балкончика на Астрономічній вежі вони просиділи до самого світанку. Спостерігаючи як сонце повільно показується через обрій. Починався новий день.