Найкращий знахар
від Tuchynska VictoriaЙого пальці були сховані під приємною ковдрою. Зап’ясток виглядав зверху.
Річ спав на великій темно-фіолетовій подушці. Вкривався він вже меншою, але теплою ковдрою. Комфорт – це дуже важливо навіть коли твоє тіло, чорт знає де.
– Річ! – істерично заволала Енід, змушуючи руку одразу підірватися зі свого імпровізійного ліжка.
Річ одразу підбіг до неї, чекаючи коли йому пояснять ситуацію.
– У Венздей… можливо…. звичайне, просте видіння, але… АЛЕ РАНІШЕ ВОНА НЕ РОЗМОВЛЯЛА! – оглушливо вскрикнула Енід. – Це нормально? – спитала вже тихіше, але зі страхом.
Руки вовкулаки ледь помітно тряслися, а кігті то вистрибували, то знову поверталися до нормальної форми. А вуста Венздей ледь помітно рухалися, ніби вона розмовляла з кимось.
Річ одразу задріботів до ліжка, і так, що кожен альпініст вдавиться від заздрості, піднявся по ковдрі вгору. Спочатку заглянув у закочені очі, знайшов пульс на зап’ясті і шиї, перевірив обидві долоні від знаку прокляття.
– Принеси зелену сумку.
Енід одразу не питаючи виконала прохання. Вона не розуміла навіщо Венздей так багато сумок, але про одну тепер точно дізнається. Сумка виявилась аж в кінці кімнати. Вона була прихованою від валізою і якоюсь курткою.
Вона виявилась на диво легкою та невеликою, хоча до речей і людей треба ставитися з обережністю. Венздей теж не видається страшною, але легко перемогла трьох хлопців і ненормального маніяка на ізгоїв.
Річ відкрив застібку і звідти долинув зараз лісу, трав, квітів. Запах заполонив собою всю кімнату. Енід вдихнула його, і її на душі трохи полегшило. Ніби ці трави запевнили вовкулака, що Венздей в надійних листочках.
Річ застрибнув у сумку і декілька довгих, мовчазних хвилин копирсався в нії. Врешті виліз звідки з якоюсь невеликою пляшкою, білою крейдою та червоною пелюсткою квітки.
– Ти, що вірішив обряд провести? – нажаханим голосом спитала Енід, нервово смикаючи свою піжаму.
– Так.
– Може тоді я краще покличу Стейсі? Вона відьма і гарно розбира… – пліткарка замовкла.
– Я і сам чудово впораюсь!
Енід стисла губи в одну лінію, в відвернулась до вікна. Тим часом Річ утворим навколо ліжка коло, і розлив по його діаметру рідину з пляшки. Вона була тягучою і наповненою купою маленьких травинок.
Річ знову застрибнув на ліжко і поклав пелюстку на чоло Венздей. На секунду завмер, ніби думаючи чого ще можна додати до картини.
– Потрібен твій улюблений парфуми! Він допоможе Венздей налаштуватися на наш світ.
Енід схватила невелику пляшечку подаровану Аяксом і кинула її Річу. Той спритно її спіймав і розбризкав навколо ліжка.
Знову завмер, а потім стрибнув у коло і почав танцювати в тягучій речовині. Його пальці переміщувалися з неймовірною швидкістю, речовина підіймалася вгору, квітка на чолі світилася вогнем, коло то збільшувалося, то зменшувалося.
Енід вражено завмерла. Її серце вискакувало з грудей, волосся встало дибки, очі розширилися. Вона дивилась на все це зачарованим поглядом, не можучи відірвати очей.
Декілька ще таких божевільних секунд і аромат її парфюмів став сильнішим. А Венздей почала відводитися. Очі й досі була закочені, руки звисали, як в ганчірної ляльки, але вона вставала.
Річ зупинився. Його діло продовжила Венздей. Зараз вона знаходилась вже не у сні, але не в реальності. Вона була на кордонах цих світів. Аддамс шалено зарухала руками, її ноги плясали найшвидшу у світі чечітку.
Енід відчула запах смаженого. Ще загорівся килим навколо Венздей. Полум’я піднялося до самої маківки Аддамс, ховаючи її від світу.
Енід вже не бачила подругу, але відчувала її сильну енергію.
Полум’я зникло. Рідина піднялася до стелі, і утворивши бульбашку лопнула. В кімнаті не залишилося нічого сухого. Пелюстка впала посеред кола і стерла його разом з вигорівшими частинами килима. Венздей безсило опустилася на підлогу, ледве не вдарившись головою.
Річ та Енід підбігли до подруги. Обличчя порожевіло, вії злегка трусилися.
– Ну, давай же, Венздей! Прокидайся. – благально зашепотіла Еніт.
Річ стиснув плече вовкулаки, стараючись заспокоїти.
– Невже не вийшло?
– Вийшло. – втомлено відповіла її Венздей, ще не відкривши очей.
Енід відчула радість. Ейфорію. Спокій.
А запах парфумів, які подарував Аякс так і витав у повітрі.
Від автора:
Уххх! Ще один коротенький розділ.
Не знаю на скільки ще таких коротких розділів затягнеться робота, але в мене вже є ідея до однієї іншої.
0 Коментарів