Назад додому

З ілюмінатора відкривався вид на Токіо, що тільки-но прокинувся. Літак пролітав уже досить низько, щоб розрізнити знайомі вулиці, на які раз у раз виходило дедалі більше людей. Дороги починали повільно заповнюватися автомобілями і міським транспортом. Сонце піднімалося вище. Осінь у Японії, як завжди, прекрасна і сповнена барв. Уся столиця рясніла різноманітними кольорами листя. З такої висоти місто здавалося казковим і чарівним, немов з дитячих мультфільмів.

Асумі заворожено дивилася у вікно літака, у навушниках грала музика. (Ellie Goulding – Burn). Дівчина не бачила рідного міста трохи більше двох місяців, а воно ні краплі не змінилося. Усе таке ж велике, живе. І зовсім їй не підходить. Хоч би як Такано була прив’язана до цього місця, їй завжди здавалося, немов вона не встигає жити в ритмі Токіо. Тут потрібно мало спати, багато працювати і не озиратися. Інакше все пропустиш.

Шатенка глибоко зітхнула.

У Таїланді було добре: розмірний ритм, спокійна робота і навколо самі незнайомці. На жаль Асу, це була лише тимчасова робота. Чи правильніше сказати літній підробіток?

– Шановні пасажири, просимо Вас вимкнути всі пристрої, – пролунало з динаміків у салоні, – Літак іде на посадку.

Висунула навушники, затиснула кнопку вимкнення на телефоні й прикрила очі. На обличчі дівчини з’явилася легка посмішка, коли повітряне судно зробило невеликий поштовх. Приземлення пройшло успішно, пасажири зааплодували.

“Я вдома”

– Ваш багаж, – молодий хлопець у блакитній формі простягає закручену в стрейч валізу.

– Спасибі, – Асумі витягує ручку і поспішає в зал.

Аеропорт сповнений людей, з динаміків постійно щось говорить диспетчер, усі поспішають. Дівчина моментально обводить поглядом виходи. Ось він! Помічає в натовпі знайому шевелюру. Волосся, як завжди, укладене лаком; сірі очі уважно вдивляються в натовп тих, хто виходить із зони посадки. Рука піднімається, і високий хлопець починає махати на знак привітання.

“Ні краплі не змінився” радісно підмічає Асу в себе в голові й зривається з місця. Яким би, іноді, він противним не був, але дівчина дуже сильно скучила. Біжить до виходу і зовсім не помічає нічого навколо. Лише за мить “до” розуміє, що зараз станеться зіткнення, якому вже немає часу запобігти. І чому вона часом така незграбна?

Такано шумно врізається в незнайомця, встигаючи лише виставити вільну руку назад, щоб не падати на спину. Очі заплющені, на лобі з’явилися зморшки.

– З вами все гаразд? – приємний чоловічий голос лунає десь над нею. Але болю від падіння зовсім немає.

Розплющивши очі, шатенка розуміє, що її тримають. Чоловіча рука акуратно розташовується на її плечі, пальці напружені. Вдих, видих. Не піднімаючи голови, відсторонюється і чемно робить уклін.

– Прошу вибачення! – в очі Асу одразу ж кидається пара дорогих чорних туфель і край ідеально випрасуваних чорних штанів.

– І Ви мене вибачте, – голос рівний і спокійний. Не зрозуміло, злиться чи роздратований.

Дівчина випрямляє спину і дивиться в обличчя незнайомця. Темні, наче ніч, очі й таке саме волосся. Усе, що можна помітити за кілька секунд. Але достатньо, щоб зрозуміти, що він симпатичний. Плюс один незручний момент у власну скарбничку.

– Ще раз вибачте, – Асумі хитнула головою, сильніше стиснула ручку валізи та попрямувала далі.

Нарешті, цього разу без пригод, вона дісталася виходу, де так само стояв шатен, широко посміхаючись. Біла сорочка ідеально сиділа на підтягнутому тілі, верхній ґудзик розстібнутий. Темні джинси повторювали контур струнких ніг, білі кросівки чудово доповнювали образ. У руках хлопець тримав телефон і ключі з невеликим брелоком.

– Ріота! – кинула валізу біля себе і з розбігу кинулася в рідні обійми.

Її тут же обхопив сильними чоловічими руками, чіпко притискаючи до себе. Такано була на цілу голову нижчою, тож зараз уткнулася просто в груди шатену. Один рух, а немов увесь світ зупинився. Так вони й стояли, лише люди, що проходили повз, іноді кидали дивні погляди на парочку.

– Яка мила пара, – пошепки відгукнулися двоє дівчат звідкись праворуч. Дійсно, дуже привабливий дует. А сцена просто-таки як у найкращих романтичних фільмах. Якби не одне “але”.

– Я сумувала, – відірвавшись від хлопця, Асу радісно подивилася в такі ж, як у неї, сірі очі.

– І я, сестричко, – Ріота ніжно потріпав каштанове волосся.

Ось тепер, коли вони стояли один перед одним, не було й частки сумнівів. Схожі, як дві краплі води. У неї – довге і пряме темне волосся до поясу, лише кілька пасом попереду обрамляли світле обличчя. Сірі виразні очі з крихітними блакитними цятками біля зіниці. Довгі вії, невеликі губи. Маленька родимка біля лівого ока. У міру мила і приваблива. Струнка фігура, акуратні форми, приховані під широкою футболкою. У нього – коротке, такого ж кольору, волосся. Завжди акуратно укладені лаком пасмами, що стирчать на всі боки. Сірі очі, по контуру яких темні вії. Вищий майже на тридцять сантиметрів. Немов близнюки.

– Ти зовсім не засмагла, – весело і ніжно. Ріота натиснув кнопку на брелоку, від чого припаркована біла машина видала писк.

– В офісі були надто маленькі вікна, – награно серйозно відгукнулася Асумі, підходячи до багажника.

– Варто було подумати про це заздалегідь, – у тій же манері відповів старший. Він із легкістю закинув валізу в машину. – Викинула пару десятків речей?

Справді, сумка стала значно легшою. На це Асумі лише театрально закотила очі, після чого зачинила задні двері багажника.

– Підкинути до дому? – шатен глянув на екран телефона і сховав його в кишеню. – У мене є ще в запасі час.

– Ні, я на метро, – кивнула кудись убік головою. – Ти ж знаєш, – зітхнула.

– Добре, – смикнув плечима і ніжно обійняв Асу, якій довелося встати на носочки, щоб дістати підборіддям до його плеча.

– Тим паче мені потрібно в студію, – пальцями злегка доторкнулася до жорсткого волосся брата, подушечки відразу стали липкими.

Легкий дотик губами маківки, і хлопець відсторонився. Хоч би як добре було в Таїланді, але рідних обіймів там часом не вистачало. Посмішка брата, його жарти і незначні сварки. Усе, що так дорого серцю було за багато кілометрів.

– З тебе вечеря! – весело крикнув хлопець, водійські двері грюкнули.

“Хто б мав сумніви” – з усмішкою на обличчі подумала Такано і помахала рукою, коли білий автомобіль від’їхав. Дівчина супроводжувала поглядом машину доти, доки та не зникла за поворотом. Відкинула голову назад. Небо абсолютно чисте, жодного натяку на хмари. Сонце у всю освітлювало місто, пригріваючи. Початок осені тут завжди такий теплий, чи надовго? Не встигнеш помітити, як прийде зима. Зазвичай дні були безсніжними, хоча досить прохолодними. А там і нові триста шістдесят п’ять днів почнуться.

Асумі зітхнула й опустила голову. Як легко їй було замислитися про щось, повністю випадаючи зі світу цього. Творчі натури, вони такі. Посміхнулася власним думкам і випадково натрапила поглядом на чорну машину. Вона стояла за п’ять-сім метрів. Видно, що коштовна, хоча дівчина особливо не розбиралася в цій ціновій політиці. Більше її привабив не засіб пересування, а чоловік, що стояв біля. Високий, довге чорне волосся, зав’язане у низький хвіст. Він розмовляв по телефону, на обличчі зовсім ніяких емоцій. Той самий брюнет, у якого, ще кілька хвилин тому через свою неуважність, врізалася молодша Такано.

Дівчина шумно зітхнула, згадуючи незручну ситуацію. І в цей момент зустрілася з його поглядом, знову. Занадто далеко, щоб розібрати, чи злиться він. Достатньо, щоб побачити, як обличчя незнайомця так само не виражало емоцій. Схилилася. Асумі розпрямилася, одними губами прошепотівши “вибачте”. Брюнет кивнув.
Час так само йшов, не збираючись навіть на мить зупинятися. Шатенка різко розвернулася на п’ятах і швидким кроком попрямувала в бік метро. Відпустка-тире-робочі канікули закінчилися, час братися за справу!

________________

Від автора: На даний момент декілька глав історії написані, але потребують редагування. Буду намагатися постійно викладати продовження, але все залежить від вільного часу та натхнення.

Трохи про пейрінг та чого очікувати. Я всією душою люблю Ітачі і хочу поповнити базу фанфіків з ним. Також я прихильник того, щоб відносини між персонажами розкривалися поступово і логічно. Якщо вам подобається “прийшов-побачив-покохав”, то тут такого ви не побачите 🙂

Ну і, напевно, найголовніше – це зворотній зв’язок) Звичайно кожному автору приємно усвідомлювати, що його робота знаходить відгук. Тому закликаю вас реагувати, якщо вам подобається фанфік)

Якщо будуть питання – я з векликою радістю відповім) Дякую за увагу <3