Епізод 10

POV автор

– Її звуть Арафель, – Гавриїл всім серцем бажає опинитись якомога далі від всього цього янгольського гамору, пов’язаного з церемонією оголошення імені дитині, яку вигадав батько. До кінця дня більшість цих янголів будуть черговими тілами, якими усіяні поля битв між Богом і Пітьмою. Декільком із них судилося жити лише кілька хвилин.

Гавриїл менше всіх підходить на роль батька, але він примудрився розізлити Михаїла настільки, що той притягнув молодшого брата до Бога і в якості покарання Він забрав у сина трохи благодаті й пішов без пояснень, але попросив зібрати всіх архангелів трохи пізніше. Михаїл з Гавриїлом перезираються і знизують плечима. Це – найдовші години в житті братів.

– Мої вітання, сину. У тебе донька, – Бог виносить зі своєї майстерні конверт з дитиною і вручає його Гавриїлу під здивовані погляди решти синів. – Її благодать трохи нестійка, тому довелось щось підправити та додати, – Він підбадьорливо плескає сина по плечу.

POV головна героїня

В бункері тільки ми з Кетчем: Вінчестери все ще тусять на якомусь кладовищі, намагаються засунути душі назад в Пекло. На жаль, Хранитель не бажає знаходитись зі мною в одній кімнаті, але мені абсолютно на це плювати. Краще вже в головному залі почекати Вінчестерів. Так багато хочеться їм сказати.

POV автор

В розпал свята імені в замок Бога з’являється Пітьма. Багато янголів гинуть, перш ніж вона добирається до архангелів і розкидає їх в різні сторони, а потім зупиняється перед колискою. На неї з цікавістю дивиться пара зелених очей, а ручки тягнуться до волосся в надії вхопити їх та запхнути до рота.

– Це найпрекрасніше створіння з тих, кого ти створив, і буде найпорочнішим з них, – Пітьма нахиляється і цілує дитину в лобик. Цим самим вона створює міцний зв’язок між собою і нею. Ідеальне вмістилище, в яке плавно перетече її сила, якщо брату все ж вистачить рішучості позбутись сестри. – Нечиста.

POV головна героїня

Понурі Вінчестери входять в бункер. Кетч весь цей час очікував їх на вулиці й мабуть, вже встиг пожалітись на недостойну поведінку їх сестри.

– Чому ти виглядаєш як привіт з двохтисячних? – це питання Діна злегка мене спантеличує, тому що спочатку я не зрозуміла, що він має на увазі, а потім згадую готів та їх популярність в цей період.

– Дін-Діно, мене вбиває твоя дотепність, – підіймаю чашку кави за його здоров’я і п’ю до дна. – І не треба на мене так дивитись. Все одно не поясню, що зі мною зараз відбувається, крім того, що я більше не ваша маленька сестричка, яку потрібно захищати від цього великого страшного світу.

– Фель, я не знаю, що відбувається, але борись з цим, – Дін рушає до мене і я його відкидаю через всю кімнату. Навіть особливо напружуватись не доводиться. Один слабкий порух пальцем і ось, Вінчестер у відключці. Сем наставляє на мене пістолет.

– Кидай, ти не вистрілиш, – спокійно дивлюсь в чорне дуло пістолета. – Прийми мене такою, яка я є, – дивовижно, але я також умію при нагоді робити щенячий погляд. Сем починає рухатись в бік брата, при цьому опустивши пістолет. – Містер Кетч, невже вам так сильно хочеться померти?

– Мої бажання зараз неважливі. Ти не ти й тебе потрібно знешкодити, – він надіває на мене янгольські наручники. – Посидь поки що так.

POV автор

Вона з самого свого дитинства розуміє, що не така як всі. В той період, коли в янголів з’являються перші здібності, вона не може рівно нічого, крім як махати мечем. Поки одна ніч не змінює все.

За вікном бушують грім та блискавки. Маленька дівчинка великими від страху очима спостерігає за погодою, в очікуванні чергового гуркоту грому. Взагалі, на Небесах рідко коли бувають грози, але й таке відбувається. Коли кімната на мить освітлюється, дівчинка хапає свою плюшеву іграшку і біжить в кімнату батька, що знаходиться у протилежному кінці коридору.

На півдорозі шлях їй перегороджує батько з розкуйовдженим волоссям і переляканим поглядом. Він підхоплює доньку на руки й відносить у свою спальню.

– Сиди тут і не висовуйся, щоби ти не почула, – він закриває перед нею двері й обертається обличчям до сходів.

POV головна героїня

– Ви ж в курсі, що наручниками мене довго не втримати? – Дін прикладає до голови пакет з пельменями з морозильника, Сем, як зазвичай, риється в книгах в пошуках хоч чого-небудь, щоб повернути мене в попередній стан, а Кетч тримає мене на прицілі. – Та годі вам, хлопчики, невже я вам не подобаюсь?

– Ні, – в один голос заявляють всі троє. Ну гаразд, пограю з вами в цю дурнувату гру. Весело буде.

POV автор

Сходами повільно підіймається тінь. Ця тварюка прийшла в дім з єдиною ціллю – вбити дитину і зжерти дорослого архангела. Гавриїл її бачити не може, але він відчуває небезпеку і готовий захистити доньку за будь-яку ціну. Тінь підіймається наверх і блискавично нападає на Гавриїла.

– Відійди від нього! – тінь завмирає з занесеною лапою, щоб роздерти горлянку архангелу, і обертається на дитячий голос. Боса дівчинка з плюшевим зайцем стоїть посеред коридору, тримаючи в руках кинджал, який вона незрозуміло звідки дістала. Дівчинка дивиться прямо в пусті очниці тіні. – Я тебе бачу, – голос цей не належить маленькій дитині. Гавриїл з останніх сил підіймає голову і бачить чорну піжаму на доньці, її чорні губи й чорні очі. Тінь кидається на нову здобич і Фель одним точним ударом вганяє кинджал прямо в серце тварюки. Потім дівчинку освічує блискавка й архангел бачить перед собою молоду дівчину з розбитим обличчям. – Тату? – недовірливо питає вона і видіння зникає.

POV головна героїня

Дін вирубується першим. Не дивно, бо вже давно за північ. Сем  позіхає, але вперто тримається на ногах. Похвально, похвально. Єдиним, кому сон виявляється непотрібним, є Кетч. Він за весь цей час навіть позу не змінив. Нудно. Пора додати різноманіття в їх життя. Наручники при потрібній температурі швидко розплавляються.

– Вибачте, хлопці, цей фокус-покус старий як світ, – протягую руку долонею вверх і дую на неї. В повітрі розпилюється снодійний порошок. Дві секунди і всі троє сплять міцним сном немовлят. Йду на кухню і витягую ніж для м’яса. На жаль, свідків в живих залишати небажано.

POV автор

В Едем до Дерева приносять дівчинку з чорними очима, яка всіляко намагається вирватись і нанести як можна більше травм руками й ногами родичам. Там процесію очікує Пітьма. Вона погодилась допомогти дівчинці й приносить для цього єдине, що може стримувати її силу. В ту ніч на маленькій дитячій ручці застібнувся важкий металевий браслет.

POV головна героїня

Що ж, приходить пора пополювати на Чака. Його я знаходжу в домі нашої старої знайомої Беккі Розен. Він хоче стерти всю її сім’ю з лиця Землі, але я не даю Йому це зробити своєю появою.

– А ось і головний винуватець свята, – я театрально поклоняюсь і витягую архангельський клинок.

– Ти мене не вб’єш, не цим.

– Ой, а й справді. Яка ж я дурепа, – ховаю клинок і дістаю меч. – Я тебе вб’ю ось цим, – Чак різко кидається в сторону і хапає Беккі за волосся.

– Не підходь, або я її вб’ю, – діти страшно кричать і пориваються до матері, але чоловік тільки міцніше їх тримає. Опускаю меч. Зрештою, я не битися сюди прийшла, а довести своїм впертим родичам, які попри свої заяви, все ще не до кінця мені довіряють, що Чак геть злетів з котушок.

– Моє життя в обмін на її, – тихо промовляю.

– Що ти сказала? – з посмішкою питає Чак.

– Ти все прекрасно чув. Відпусти їх і я піду з тобою.

Чак штовхає Беккі й вона з чоловіком та дітьми покидає дім. Потім Він грубо хапає мене і кидає вже на підлозі казино, всі відвідувачі якого мертві. В живих залишається тільки одна офіціантка, яка обслуговує Бога всіма відомими алкогольними коктейлями. Чак якраз випиває один із них.

– Вибач, дорогенька, але я не хочу, щоб ти втекла, – він присідає переді мною навпочіпки й засукує рукава. – Буде трохи боліти, – з цими словами він забігає мені за спину й одним різким порухом вириває крило. Я не кричала. Пам’ятаю, що не кричала.

– Звісно, брати Вінчестери будуть тебе шукати, – Чак відривається від своєї комп’ютерної гри, як тільки я отямлююсь. – Ти не помреш від крововтрати тільки тому, що я цього не хочу, тому будь хорошою дівчинкою і не зли мене.

– Вінчестери мертві, – ледве промовляю.

– О, ні-ні, вони цілком собі живі-здорові, – Чак підкликає офіціантку. – Чи ти думаєш інакше? Спогади грають з тобою злий жарт? Чи ти вже не відрізняєш правду від вигадки? Так чи інакше, – продовжує Чак, коли йому приносять черговий коктейль. – Вони тебе шукатимуть.

– Ось тут ти помиляєшся, – пробую знизати плечима я й корчу байдужу гримасу. – Діло в тому, що я більше не та Фель, яку вони знали. Боюсь, Вінчестери будуть тільки раді позбутись мене.

POV автор

– Сем, Він забрав її, – Беккі практично кричить в телефон. – Бог забрав вашу сестру.

POV головна героїня

Дні змінюються тижнями. Чак весь цей час не звертає на мене уваги, навіть не катує. Просто підтримує в мені життя, хоч стою я в калюжі власної засохлої крові.

POV автор

– Слухайте, я вже все вам сказала, – втомлено промовляє Беккі. – Усе, до останньої подробиці.

– Так, але тут з’явилися нові вуха, які бажають почути історію з самого початку. – Сем невпевнено дивиться на Михаїла, який стоїть напроти нього, схрестивши руки на грудях.

– Гаразд. Чак з’явився на порозі мого будинку якраз тоді, коли я відправила своїх чоловіка та дітей рибалити на озеро. Він прийшов, бо я колись була найбільшою його фанаткою, щоб просити допомоги у закінченні його історії. Я погодилась поговорити з ним декілька хвилин, бо на той час мала інші плани, однак він затримався до вечора. Написав історію, як планує закінчити з Семом та Діном, і вручив її мені. З першого погляду стало ясно, що це не те, на що ви заслуговуєте, хлопці, тому я віддала рукопис Чаку зі своїми зауваженнями. Йому це не сподобалося. Якраз у цей момент повертаються мої чоловік та діти й Чак вже збирався було клацнути пальцями, аж тут з’являється вона. Вся така в чорному. В її присутності мене дрижаки вхопили. Підозрюю, Чак теж трохи розгубився. Це було щось темне. Неконтрольоване. Вона витягнула якийсь меч, ніби хотіла вбити Чака, але він прикрився мною. Тоді вона сказала, що обміняє своє життя на моє. Чак погодився. Він відпустив мене, а її забрав кудись.

– Чим твоє життя таке важливе? – питає Михаїл.

POV головна героїня

– Привіт, Семмі, – насилу відкриваю очі й бачу перед собою Вінчестера, зв’язаного до стільця.

– Фель, що Він з тобою зробив? – брат совається на стільці, намагаючись позбутись пут.

– Просто не дав померти від крововтрати, – слабка усмішка торкається моїх губ. В цей момент заходить Чак і йде прямо до мене. Він не звертає уваги на мисливця, який хоче зав’язати з Ним розмову, щоб відвернути.

– А тепер прийшов час для справжнього шоу, – урочисто оголошує Він. – На твоїх очах я вб’ю твоїх братів, а потім і тебе. Михаїл відмовився приєднатись до команди, дідько, вони всі відмовились, але вони передумають. Ти зараз одержима Пітьмою, тому мої сини повірять в історію, як ти жорстоко розправилась з Семом і Діном, а потім спробувала убити мене тим своїм мечем. Я чудом врятуюсь і оголошу на тебе полювання. І все буде як колись. Четверо архангелів, Бог і Пітьма борються, аж поки я не знищу тебе. – я сміюсь Йому в обличчя. – Чого ти смієшся?

– Озирнись.

Чак слухається моєї поради й зустрічається з розлюченим Михаїлом, але погляд його приковує дещо інше. Зі словами “цього не може бути” він дивиться на Ліндієль, яка якраз звільнила Сема й підіймається. Вона не менш розлючена за Михаїла, і більш непередбачувана. Клацанням пальцями вона створює тріщину між світами, закидає туди Чака і запечатує вхід. За нею зі здивуванням  спостерігають Дін і Сем. Михаїл тим часом з’являється біля мене й обережно підхоплює. Ось всі й бачать мою жахливу рану. На жаль, сама я тільки здогадуватись можу, що твориться з моєю спиною. Дядя робить надріз на шиї й ділиться своєю благодаттю.

– Тільки дихай, – шепоче він й підіймає з підлоги. Я тільки зітхаю. – Куди ти його відправила? – Ліндієль знизує плечима, мовляв, не знаю. – Тоді виведи їх звідси й не спускай очей, зрозуміла? – я бачу як вона киває і виводить братів з казино.

Михаїл доставляє мене прямо в лазарет, де наді мною одразу береться чаклувати Рафаїл. Крило виявляється вирваним не повністю і з’являється маленький шанс, що з допомогою свого списа Рафаїлу вдасться мене зцілити. Я відчуваю як зростаються мої кістки. Діло залишається за малим – нервові закінчення і все решта, що потребує більш ювелірної роботи.

– На це знадобиться дуже багато архангельської благодаті, – пошепки промовляє він Михаїлу. – Її треба вливати кожну годину, тому принеси весь запас штучної благодаті, – Арієль киває й виходить з палати. – Михаїл, знайди Люцифера, щоб через годину він був тут, і не забудь випити свою порцію замінника, – Рафаїл змушує мене випити величеньку порцію його благодаті. – Ось так, добре, відпочивай. Крило вилікувати у два клацання пальцями не вийде.

POV автор

– Дивись, що висить у неї на поясі, – Михаїл проводить рукою над тілом племінниці, яка втратила свідомість, і перед їхніми очима постають піхви з архангельським мечем.

– Думаєш, діло серйозне? – стурбовано питає Рафаїл.

– Це крайній засіб. Вона б без причини не діставала свій меч.

– Значить, нам теж слід бути готовими. Маємо годину. Я вже й забув вагу свого меча.

POV головна героїня

Дуже довгий час я проводжу наче в маренні. Мене примусово кожну годину приводять до тями з черговою порцією благодаті. Тіло горить – побічний ефект зцілення. Іноді я усвідомлюю достатньо, щоб побачити біля ліжка батька чи кого-небудь з інших родичів. Одного разу я навіть стаю свідком того, як Михаїл примусово вливає в слабкого Люцифера замінник благодаті.

Якось я прокидаюсь і бачу в куточку скромненько так причаїлась тінь. Тягнусь до місця, де повинен сидіти батько, але воно виявляється пустим. Тінь користається цим і кидається на мене. Тато в палату входить, коли тварюка скинула мене з ліжка. Одним помахом, невидимої для інших, руки тінь відправляє його назад в коридор і кусає мене за плече. Дуже швидко збираються родичі з архангельськими мечами напоготові, але вони не зарадять. Тож іншого вибору, як дістатись до свого меча, у мене немає. Кричу.

З вікон палати вилітає скло. Михаїл з рештою опиняються на підлозі, закриваючи вуха руками. Я бачила як з очей, вух та носів у них сочиться кров. Тінь спантеличено від мене відскакує і я заганяю їй меча в серце.

– Хтось ще хоче, щоб вона кричала? – Люцифер підіймається, похитується і знову падає. Інші його не чують, напевно в вухах досить дзвенить. Рафаїл якось підповзає до мене і кладе мою голову собі на коліна.

– Я говорила Вінчестерам, що рано чи пізно Кастіель повернеться, – кажу, коли до них повертається слух. – Всі тіні колись були янголами, від яких Бог позбувався, поки не вивів цих янголів, не здатних ні на що, крім як слухатись наказів. Кастіель просто потрапив під гарячу руку тіні, то й став одним із них.

– Підіймайся, рану треба зцілити, – тато підхоплює мене на руки й відносить на ліжко.

– Мені не можна тут залишатись. Треба знищити Бога, поки не стало надто пізно. П’ять перешкод повинні впасти.

***

Мене спускають з Небес і залишають одну на дорозі, по суті в одній лиш піжамі. Часу на збори не було. Я йду дорогою, поки поруч не зупиняється машина, всередині якої сидить Кетч. Він допомагає мені сісти всередину, включає обігрівач і везе в бункер.

– Як твоє крило, Фель? – співчутливо питає він. Я не відповідаю, тільки тупо дивлюсь на нього. Кетч би назвав мене “міс Вінчестер”, а не на ім’я. Непомітно від водія дістаю телефон і набираю повідомлення з одного слова на перший-ліпший номер. Руки тремтять так, ніби на морозі я пробула не від сили п’ять хвилин, а п’ять годин. Хвала Небесам за сніг, через нього машина їде досить повільно, що дає мені шанс вистрибнути з неї з мінімальною шкодою.

– Ах ти сука, – “Кетч” зупиняється і виходить вслід за мною. – Знаєш, як мене бісять ці чортові фари, – він клацає пальцями і світ занурюється в пітьму. Тільки ось я його прекрасно бачу. Бачу, як він перетворюється в тінь і рухається до мене. Дістаю меч, не дивлячись на тремтячі руки, чудом утримую його. Скажімо так, від страху я заледве не посивіла, але все ж примудряюсь завдати смертельного удару.

– Тату? – я здивовано дивлюсь перед собою, коли труп тварюки звалюється мені під ноги й відкриває прекрасний вид коридору в нашому домі й здивованого батька. Ілюзію розганяє тільки світло фар позад мене.

– Міс Вінчестер, – чую голос справжнього містера Кетча. Я обертаюсь до нього і зіщулююсь при яскравому освітленні. Дістаю з машини рюкзак і милицю, без якої тепер найближчим часом нікуди й мовчки йду до нього. Сідаю в машину.

– Я не буду говорити, що це помилка і я вчинила неправильно. Якщо я хочу знищити Бога, то повинна чимось пожертвувати. Пожертвувати собою, – я дивлюсь в вікно в темряву. – Не намагайся розгледіти в мені ту Фель, – здивований погляд Хранителя змушує мене вичавити щось на кшталт посмішки. – До речі, мене звуть Арафель. Приємно познайомитись. Отже, повертаємось до теми. Бажання вбивати тільки росте з кожною годиною, я не зможу зупинитись. Через тиждень-другий мої очі почорніють і тоді я стану загрозою всьому світові, не тільки Чаку. І я піду на це. Якщо треба буде, піду й по ваших трупах.

– Ясно, тоді ми з Вінчестерами зробимо все можливе і неможливе, щоб зупинити тебе. На цьому й домовимося.

– Ви мене не вб’єте.

– А хто говорив про твоє вбивство? Хіба Клітка Пітьми тебе не втримає?

– А що ви будете робити з самою Амарою?

– Що-небудь придумаємо. Так, до речі, Ліндієль розповіла нам парочку цікавих речей. По-перше, хто… що вона таке і про її любов до душ шизофреніків. Взагалі, вона тільки про це й розпиналась, поки Дін її не заткнув. По-друге, вона справді сильніше Чака?

– Є трохи. Чим більше на Землі людей, тим вона сильніше. А як ви сприйняли новину про людську скрижаль?

– Здивувались. Бо вона повинна була бути шматком глини з ієрогліфами.

– Древнє заклинання дало їй людське обличчя і можливість жити окремо від мене. По добрій волі, звісно.

Кетч паркується біля бункера і я виходжу на морозне повітря. Тут снігу по коліно, але це для мене не перешкода. Рухаюсь так, наче йду по землі в розпал літа. Тоді як Кетчу доводиться пробиратись крізь ці снігові замети.

– Я зможу вбити Бога, – ось так заявочки під’їжджають. Спускаюсь сходами з бажанням врізати пару раз по морді тому, хто це сказав, але дивуюсь, коли бачу свого кузена.

– Джекі, а шо ти не помер?