Розділ 1

Надія

Холодно, мороз,сніг все падає і падає, а він стоїть чекає її як завжди на їхньому місці з букетом ромашок, запакованих так, що ніхто крім неї їх не побачить. Він споглядав, як сніжинка за сніжинкою танули на його долоні, так само як і його терпіння. Вона ніколи не запізнювалася, тому він написав їй, але повідомлення лишалося без відповіді, а збентеження і неприємне відчуття тривоги тільки росло. Кожна хвилина тягнулася, так ніби він згорав з середини, хоча і розумів, що вона могла просто заснути. І він просто все собі видумав. Постоявши на вулиці ще пів годинки, пішов додому, тримаючи букет ніжно, з надією, що завтра зможе вручити їй і побачити таку солодку посмішку на її обличчі від чого в самого на душі запанує спокій.Він йшов і навіть не догадувався, що лишає останні свої сліди на цій дорозі, які так швидко замите снігом, а саме ці ромашки він так і ніколи не віддасть їй.
***
Від самого ранку в її квартирі була гробова тишина, а всі вікна зашторені. Проживаючі з нею люди розійшлися лишивши її нарешті на однині зі своїми думками, які так і прагнули пережувати її і виплюнути. Ці кляті думки, які просто хочуть вбити її, заставити ненавидіти себе, втекти звідси і почати все заново. З кожним бамканням годинника її нігті все сильніше впивалися в долоні, ком в горлі наростав, а зуби сціпилися так ніби вона більше ніколи не зможеш вимовити ні слова, а ребра ніби хтось ламає від чого кожен подих стає все болючішим і болючішим… Зараз вона знову поступить егоїстично, знову зробить всім боляче, але можливо нарешті звільниться від цього поглинання самої себе. Ця кімната, це місто , ці вулички вже давно не вивітрюють запах минулого, не тільки її. Вони били, різали її душу вона вже не могла проходити там, не могла дихати тим повітрям, яке саме тут завжди буде таким особливим, домашнім, але не надовго поки не почне поглинати хвиля всього поганого і хорошого, що тут було і чого не буде. Зібравшись з силами вона пише тітці з сусіднього міста, що вже купляє білети і їде до неї на першому ж рейсі, але просить про це нікому не розповідати, так це на довгі роки лишиться тільки між ними. Бере найбільший портфель і складає туди по максимуму все необхідне, стараючись обминути всі речі, які могли б лишити її тут. О шостій рівно вона вже відчиняє двері, і в одну мить на телефон приходить повідомлення: «Ти там заснула(?)» від нього єдиної людини, яку не хотілося залишати тут, яка давала їй свіжий ковток води, він який подав їй драбину коли вона впала в яму, але кожен раз вона падала знову- за це завжди так соромно перед ним і кожен раз вона вже мала надію, що він не прийде. Від цього повідомлення пробиває на сльози, але якщо вона напише йому, тоді нікому від цього не стане краще, вона ще не повністю розуміє, що трапилося… але він залишаться тут у минулому, він не заслуговує на таке підле відношення. А зараз їй просто хочеться кинути це й телефон об стінку і розбитися як і він. «Я просто залишу цю ненависть тут, я просто залишу цю ненависть тут»,і так все таки поставивши телефон на режим польоту, дрожащими від страху і паніки руками кладе його в карман, а по дорозі купить нову карту і видалить всі соц мережі і ще довго не заходитиме в них.

Пару днів до цього

Вона щось весело розказувала, дуже жестикулюючи. Її переповнювали емоції, ніхто вже і не пам’ятає через що, але обоє буди щасливі. Йому просто подобалося, коли вона була така по справжньому весела, легка і безтурботна. Вони довго сміялися. А потім вона вимучена сіла біля нього і сперлася на плече у відповідь він приобняв її вдихаючи це й запах, такий особливий. Обоє відчували комфорт, ніби вони зовсім були не на землі, десь там між зірками, де немає людей і тільки завжди вони двоє.

Розділ 2

Жити

Її думки завжди були як вода у Чорному морі, скалученими і не чистими. Вони лилися в її голові, вона ненавиділа себе за те, що вічно поривалася в себе і забувала про інших людей, які вважали її хорошою, хоча вона ніколи їм по суті і не допомогла. Робила всім тільки боляче. І кожен раз тікала від своїх проступків.
Насправді ж це було не так, просто вона не хотіла замічати в собі хороше. Можливо вона була милою, спокійно, деякий час буйною,тільки по хорошому, але порівняно з іншими зовсім не поганою. Просто звичайною людиною, яка мала свої думки і не могла продумати до ідеальності все про всіх і про себе.
Він ж був безпосередньо нейтральним до всього. Де потрібно міг допомогти, а де необхідно постали до чорта. Порівнянно з нею він найшов цю золоту середину. Але думки його були набагато глибшими і темнішими за її, писимістична натура перемагала, а насправді просто реаліст. Але з нею він вірив у чудо щастя, заради неї він був готовий зробити все і навіть більше. Навіть він не міг описати чому це так, просто вона особлива, і для нього ніколи не була такими як всі. Завжди чимось більшим, вищим, тим до чого не можливо добратися. Вершина вольності і зневодолення , легкості і тяжкості вона поєднувала в собі не поєднуване і цим і притягувала. Її очі світилися і були тим в чому хотілося тонути, її тіло було таким яке хотілося зберегти і бути ніжним таким бути тільки з нею. Він знав, що вона могла пропасти,але не вірив в це. Хоча навсякий випадок завжди насолоджувався нею, як в останнє.
Вона ж просто чіплялася за нього, за його відношення до неї і його темні очі в які впадала як в пропасть. Вона була набагато егоїстичніша в їхніх стосунках, точніше він дозволяв їй бути такою.

Розділ 3

Божевільне кохання

Він довго ще не зможе розуміти все, що трапилося, але на їхньому місці вже ніколи не пройдеться, адже не зможе побачити те чого так чекав.
Знаєте бувають такі моменти коли стається щось погане так ніби щось впало в середині і ти не можеш в це повірити, але біль нестерпний(?) В нього ж це було зовсім по іншому… Перші дні думав просто засіла в собі немає сил, хоть і дуже хвилювався, писав, і чекав відповідей за чашкою гіркої кави, але ні одного стікера, ні букви, ні «я жива, просто я хочу побути сама»… нічого від цього м’язи сковувалися, а все тіло боліло, кожен подих був важким і довгим. За тиждень він дойшов до її мами, яка відчинила двері вся в сльозах і тут усе було ясно, він постарався сказати, що все буде добре і запевнити не так її як себе що вона просто поїхала відпочити, просто їй все набридло, просто знову її різкі, необдумані дії. Але всі знали, що «просто» вона так не поступила, зі своєю мамою. Що ж з нею(?) А з нею нічого і не було, вона все таки просто захотіла втікти і більше ніколи не наближатися до людей, знала що всіх обпече, як і всі її. Тому просто рішила почати спочатку без людей, без болю, просто сама, хоч і знала що не справиться. Так вона жила з часом щасливо нарешті відпустив минуле, почне так жити, але щасливою так і не стане, кожен вечір і далі ламатиме себе внутрішньо, а з часом і зовні. І кожен раз жалітиме, що залишила його, його того хто міг подарувати їй щастя яке вона сліпо не могла прийняте і побачити.
Пройде місяць коли він нарешті зрозуміє, що вона не вернеться. Його наштовхнули на це ромашки, які вже зів‘яли, як і його надія на краще. Весь це й час його переслідувала гостра душевна біль і тошнота, ком в горлі і повна втрата сил, деякий час настільки, що навіть стати поїсти і сходити в туалет, а бавало очі відкрити не міг, йому не хотілося бачити світ без неї. Рівно місяць і ромашки, які вже можна викинути і в нього в середині ніби вибухівка заповідьненої реакції нарешті зірвалася. Хотілося зламати всю квартиру і себе тільки, що б перестати відчувати подібну втрату в житті, він не знав що з нею і в чому його помилка (?) чому так (?) він просто хотів бути щасливим з нею. Він потворив свою квартиру, як балувана дитина в якої забрали іграшку. Останнім від його руки полетів букет, і після цього він вперше побачить її таку похожу на реальну у нього в ліжку, але тільки він почав рух як вона зникла, але аромат остався. Він явно сходив зрозуму. І ненавидів весь світ і вже навіть її за це й безкінечний егоїзм. Вона просто виявилася як і всі, вона не могла бути як і всі. Ненавидів він і себе за невдалий вибір. Але тієї ж ночі він отримав повідомлення з невідомого номеру: «Останне повідомлення в минуле, обіцяю… Я люблю тебе, і хочу побажати тобі спокою в житті і рівноваги, але зі мною ти його не отримаєш. Просто, завжди твоя і завжди хвилююся… Просто,люблю тебе» А це просто була вона, а він очам не вірив. Це повідомлення він збереже на довг…на скільки це можливо. Як же вона не розуміє що єдина з ким він досягне спокою це вона, глупишка… моя глупишка уві сні він чітко відчував її у свої обіймах і це все більше і більше розпалювало в його серці диру, бо ніколи не було насправді всього лише хороша уява.
На другий рік її пропажі, він завів кошеня. Ну як воно саме його найшло на вулиці, людям він довіряти вже не міг, не хотів і не робив. Вже два роки він у цей день купляє ромашки і тільки тоді його сознаніє проектує її і кожен рік він все блище і блище до неї, але побачати і доторкнутися одночасно не може… а запах так і літає.
Пройшло п’ять років від її зникнення, кіт вже великий і такий перемінчивий і кумедний прям як вона. Зараз він йде з роботи, тримає букет, а в животі пустота хотя і їв, через силу, знову ця жахлива тошнота, знову це й моральний біль. Він просто хоче побачити її, Якою б вона не була він завжли хотів тільки її. Цієї зими знову падала жахлива завірюха, йому хотілося впасти і пропасти в цьому снігу, але вдома його чекає такий чемний і миленький котик, якого він ніяк не може лишити. Прийшовши додому, йому стало ще гірше, так як було вперше. П’ять чортових років він не може забути її. П’ять чортових років насправді не дотркається до її ніжної шкіри. Він ставить квіти на стіл і падає на коліна, боляче, голосно, але зараз йому на це начхати з очей просто вже течуть сльози до нього під бігає його кіт і починаю тертися, облизувати руки і хазяїн вже спершись на стінку бере його на ці ж руки. І гладить це пушисте чудо. А де ж його людське чудо(?) чому воно його залишило(?) вже опівніч, а він так і сидить з котом, тут він знову бачить її і вже ставить котика на землю і біжить до недосяжної цілі, зовсім не розуміє, що це просто не вона, не справжня і тут він вже майже добіг, як стукіт в двері. Кому не спиться і якого біса він прийшов(?) Він дивитися в глазок і вже не вірить, це точно глюки. Відчиняє двері і все ж ні, цього не може бути.
⁃ Можна зайти(?)- її ніжний голос, він чує його, він доходить до серця, але не може зрозуміти, що відчуває. Після стількох років, що він має відчувати(?) Від цього нові і нові удари по серцю. А вона так і стоїть в порозі.Як тут у коридор приходить кіт з ромашкою в зубах.