Надія людства

У Валіка очі сірого кольору, з прожилками зеленого. На роботі втомлені від екрану ноутбука його очі стають більш насиченого кольору, оточені червоними сплетіннями капілярів — Костя постійно нагадує йому користуватися краплями. На обідній перерві в штучно створеному парку ці очі переймають в себе відблиски ламп — світло тут найяскравіше, бо симулює сонячне. Ввечері вдома ці очі нависають над ним і Костя готовий втонути в загадках, що вони приховують за собою. 

Але зараз ці очі сяють яскравіше всього, що Костя бачив за своє життя. Їм таки вдалося це зробити. Останні два роки вони все своє життя вкладали у цей проєкт — буквально, вони навіть ночували на роботі, облаштували собі цілий куток під це. І тепер всі їхні зусилля окупилися. Сьогодні було проведено першу успішну висадку людини на Астеріоні. У людства нарешті є надія. У них з Валіком є надія. 

Сидячи ввечері на кухні вони сміються та розмірковують про своє майбутнє там, сповнені ентузіазму. 

Клімат Астеріону трохи відрізняється від Земного — там тепліше, а ще на тій планеті має бути видно сонце. Ну, технічно не сонце, а Gliese 581 — найближча зірка, але Костя все одно в захваті. В дитинстві він багато читав про те, якою була земля до витоку речовини, що вбила все живе на відстані 120 метрів над землею. І з кожним роком Некроніум просувається все вище. 

Але тоді все було не так. Тоді Земля була прекрасна, сповнена зелені, океанів, різноманітних рослин та тварин. Костя не може собі навіть уявити як це — ступати по справжній землі, а не по ідеально рівно викладеній плитці. Скоро він дізнається. 

Першими рейсами на Астеріон летіли добровольці проінформовані про невідомі наслідки. Через зміну клімату та нові умови науковцям ще треба було вивчити їхню дію на людський організм у довгостроковій перспективі. Все було окей, запустили першу програму переселення. Але скоро почали помічати дивні випадкові смерті серед досліджуваних. Смертей було не багато, зазвичай 2-3 випадки на кілька тисяч людей, але достатньо для того, щоб на деякий час зупинити переселення і взятися за нові дослідження. 

Тоді ж було відкрито ген ATM1 — рідкісна аномалія, що в умовах Землі не приносить ніяких незручностей, на Астеріоні означатиме миттєву смерть. У програму реєстрації на проєкт Астеріон ввели обов’язкову умову – повне обстеження і аналіз крові саме на цей ген.

Йому приходять результати аналізів. Окрім зниженого тиску та старої травми коліна, він абсолютно здоровий. Костя швидко пробігає очима увесь документ, спускається до останньої графи і застигає. 

Ген ATM1 — Позитивний. Він не зможе вижити і хвилини в умовах Астеріону. 

Розгублене обличчя Валіка. Він щойно побачив у системі відмову Кості та заяву на звільнення з проєкту Астеріон і переведення до харчового відділу. Він не може повірити, що Костя так просто перекреслив їхнє майбутнє, зруйнував все, до чого вони так довго йшли. 

Костя так і не сказав йому про свої результати. Боявся, що тоді Валік не зможе його покинути і рухатися далі. Змусить погодитися на кріоніку. Або залишиться з ним на Землі і з часом зненавидить його через ту жертву, на яку йому доведеться піти. Або навіть не встигне зненавидіти — некроніум вб’є їх швидше.  

***

Костя прокидається у паршивому настрої. В роті сухо, голова розколюється, спина ниє через незручне положення. Після роботи він приліг всього на 5 хвилин, а заснув, по відчуттях на кілька годин, ще й якась хуйня з минулого знову наснилася. Коли вже мозок викине з голови ці спогади. 

Він зі старечим стоном встає з ліжка, жестом налаштовує підсвітку і йде до кухні поставити чай. Шлунок голосним урчанням натякає йому, що непогано було б ще й повечеряти, але навряд чи йому сьогодні шматок в горло залізе.

Завтра має бути останній рейс, на якому полетять всі, хто підтримував життєдіяльність Скайворду — звичайне цивільне населення вже кілька місяців як повністю евакуйоване. Всі, крім тих, хто відмовився звісно ж або має таку ж аномалію як Костя. Практично всі функції зараз з легкістю виконує штучний інтелект, тож губити людські душі на цій планеті більше, ніж необхідно ніхто не планував.

Костя намагається всіляко відволіктися, але подумки постійно повертається до Валіка. Завтра вони побачать востаннє. Колись він не міг навіть уявити своє життя без Валіка. В них було все, про що тільки можна мріяти в такому місці. Але Костя не міг дозволити Валіку загубити своє життя тут, заради нього. Коли Валік дізнався про результати обстеження Кості, було вже занадто пізно — він вже був з Дашею, їхня заявка була давно подана і ухвалена. 

Лунає дверний дзвінок — Костя напружується. За вікном складно розібрати пору доби, це може бути як середина дня, так і глубока ніч. Взагалі-то вікна є одночасно велетенськими екранами, на яких можна обрати функцію симуляції світлового дня, але Костя не розуміє сенсу себе обманювати. За своє життя він ні разу не бачив справжнього сонячного світла. На електронному годиннику світиться одинадцята вечора. І кого принесло в таку пору? 

Костя йде відчиняти і бачить у вічку високу фігуру в кепці і натягнутому поверх чорному капюшоні. Неочікувано. Він прикладає руку до спеціального сканера і двері відчиняються. 

— Я зайду? — питає фігура отак зразу без привіт, без здрастє, чи не зайнятий ти Костя?

Не дочекавшись відповіді Валік по господарськи проходить у квартиру, на ходу знімає кросівки і йде до кімнати. Костя зачиняє двері і йде за ним. Стає в проході, схрестивши руки на грудях. Валік стоїть спиною до нього і дивиться у вікно. 

— Ти досі не користуєшся симуляціями? 

— Моє ставлення до них не змінилося.

КІлька хвилин проходить в мовчанні. Коли стає ясно, що Валік не збирається продовжувати розмову, Костя пропонує: 

— Чай? 

— Є щось міцніше? — алкоголь дістати і раніше було складно, а зараз взагалі практично нереально. Ті нещасні запаси, які в нього лишилися, Костя всіляко намагається розтягувати. Звісно ж, що для Валіка йому нічого не шкода. 

Він мовчки бере із шафи віскі і розливає по склянкам. У холодильнику мала б бути щось на закуску, але Валіку здається і так норм — він підходить до столу і випиває все залпом, навіть не морщась. Костя лише додає трохи віски собі в чай. 

— Що все таки сталося? На тобі обличчя немає. Так хвилюєшся перед завтрашнім перельотом?

Валік залишає його репліку без уваги. Губи стиснуті в тонку лінію, на лобі залягли зморшки від напруги. Скляний, як і вдень, погляд втуплений в стіну навпроти.

— Ти ж чув про астероїд, який засікли наші радари вчора? — риторичне питання. Хоч це і закрита інформація відділу механіків, чутки серед своїх, навіть колишніх працівників, розповсюджуються швидко. 

Костя киває. 

— Завтра вранці ми маємо показати симуляцію вибуху, аби впевнити людей, які ще хочуть лишитися на Землі, все таки скористатися останнім рейсом. 

Насправді таких людей лишилося дуже і дуже небагато. В основному всі позитивні, лише кілька тих, хто з власної волі не хоче лишати Землю, тож цим відео вони хочуть переконати людей скористатися не послугами Астеріону, а Кріоніки.  

Щось в обличчі Валіка не дає йому спокою. Ніби новина про астероїд зруйнувала все його життя, розбила вдрузки залишки надії на щасливе майбутнє. Не може бути, щоб він прийшов сюди вмовляти Костю полетіти з ними. Знає ж, що він не погодиться, тільки дарма витрачає час. 

— Зараз буде якесь але, так? 

— Він не вріжеться в Землю. У програмі була помилка, вона вираховувала його траєкторію, не врахувавши при цьому гравітаційні впливи об’єктів, що будуть на шляху, який він проходитиме.

Хоч штучний інтелект і виконує всі функції, без нагляду людей він все одно що маленька дитина. Такі баги хоч і рідко вилазять, але все ж таки досі трапляються. 

— Це ж добре? — напів питальна інтонація. Траурний вигляд Валіка досі не дає йому спокою. 

— Так, добре, — погоджується Валік. 

— Що тоді не так? 

Валік мовчки бере пляшку та наповнює стакан знову. Крутить в руках, але не п’є —  на гранях стакану відблискує фіолетова підсвітка. Валік так і не дивиться на Костю, коли починає: 

— Коли я виправив помилку і прогнав програму ще раз — астероїд на своєму шляху зустрінеться з іншим, той надасть йому прискорення. Після такого цей астероїд зможе знищити, розщепити на друзки цілу планету. Він змінить курс, — Валік набирає в легені повітря, ніби готуючись до стрибка і видає: — Фінальним пунктом його призначення буде Астеріон. 

Скількись років тому, коли стало ясно що їм тут всім кришка і це лише питання часу, людство розпочало пошуки нової планети для життя. Тоді всі зневірилися. Відкриття цієї планети стало справжнім проривом, воно дало людству надію — власне на честь цього і було названо планету: Астеріон буквально означає надію серед зірок. І тепер ця надія розсиплеться на мільйони шматків. 

— Ми можемо спробувати його знищити? — глухо питає Костя. 

— Чим? — Валік підіймає на нього втомлений погляд, — Усі ресурси, що в нас лишилися, було використано для побудови кораблів. В нас не лишилося запасів не те що на його знищення, навіть на зміну курсу. Ми нічого не можемо зробити. 

— Валік, ти в цьому впевнений? — не може бути, щоб нічого не можна було вдіяти. Вони знайшли вихід навіть у ситуації, коли виходу не було. 

— Так, я прогнав симуляцію разів сорок за сьогоднішній день, змінив, розгянув усі можливі варіанти. В мене вже в очах двоїться від всіх симуляцій, що я за сьогодні запрограмував. Кожного разу підсумок залишався незмінним — через 89 днів і 19 годин, плюс-мінус годин 30, від Астеріону і всього людства не залишиться нічого. 

Яким би людство не було, Кості не віриться, що це буде його кінець. 

— А що кажуть спонсори Астеріону? — Костя навіть боїться уявити, до яких наслідків призведе це відкриття. Люди втратять голову від паніки. 

— Я їм ще нічого не казав, нікому не казав, — криво посміхається Валік. 

Всі верхівки вже давно перелетіли на Астеріон, із відділу механіків тут лишився лише Валік та один технік, тож фактично, вся робота з дослідження астероїду і прорахунку його траєкторії повністю лягла на плечі Валіка. 

— Чому ти тягнеш? До запуску лишилося менше доби!  

— А сенс, Костя? Сенс їм знати про це, сенс їм знати, що людство не врятувати? — в очах Валіка Костя не бачить нічого, окрім болю і відчаю. Він дійсно здався. 

— Як ти можеш бути впевненим, що немає жодного шансу? 

— А як можна заперечувати очевидне? Ти прекрасно знаєш, Астеріон був нашим останнім шансом. Більше виходу звідси немає. І назад вони повернутися теж не зможуть. Цій планеті теж не довго лишилося, кількість блоків, куди ще не дістає некроніум зменшується щодня. Зараз тут є місця для двох тисяч, через місяць буде для однієї, а ще через два для пари людей. Ми не зможемо вигадати нічого за цей час —  всі варіанти вже давно перебрані, а потім перебрані ще раз, і ще раз, і ще раз. У людства не лишилося виходу. Не важливо тут чи там, через 4 місяці ми всі загинемо.

— Але ми не знаємо точної швидкості розповсюдження некроніуму. Вона збільшується кожного дня. Якщо не евакуювати тих, хто тут лишився, вже через тиждень в нас будуть перші смерті. І смерть тут буде набагато довшою та боліснішою ніж там, астероїд в цьому плані більш приваблива смерть, ніж некроніум. 

— І що ти пропонуєш? Запустити завтра нову об’яву? “Всім доброго ранку, сподіваємось ви вже спакували свої речі і готові до перельоту. Але не переживайте сильно, що ви могли щось забути, через три місяці ви все одно всі помрете”? Ти хотів би знати це на їхньому місці? 

Весь запал Кості здувається. До нього нарешті почало доходити все безвихіддя їхньої ситуації. 

— Напевно не знати. Жити і знати точну дату, коли ти помреш. І знати точно, що з цим нічого не можна вдіяти. Це жахливо. Краще вже одного дня просто не прокинутися. 

Валік нічого не відповідає на це, лише допиває залишки зі свого стакану. 

— А Даша? — тихо питає Костя. 

— Я не знаю, як їй сказати. Ми планували одружитися по прильоту туди. Зараз вона складає речі. Я не можу повертатися додому. Бачити її щасливе обличчя, я не зможу їй збрехати, — Валік виглядає зовсім знесиленим і розбитим. Бачити його таким Кості просто нестерпно.

Він відставляє чашку і підходить до Валіка. Обіймає і міцно притискає до себе. Серце Валіка б’ється дуже швидко, ніби зараз проб’є грудну клітину, сам він весь дрібно тремтить. Костя тягне його за собою на диван. Вони сідають, Валік кладе голову йому на плече, обплітає руками. 

Їхні обличчя опиняються близько-близько. На такій відстані Костя може роздивитися всі найдрібніші прожилки в очах Валіка. Він потирається носом об його ніс. Валік нахиляється і цілує його, обережно і неспішно, поступово спускаючись нижче. 

Обухом по голові прилітає усвідомлення, що Валік зараз знаходиться в стосунках і взагалі то планує одружуватися, але Костя ігнорує ці думки. Руки і губи Валіка відчуваються зараз так приємно, на своєму місці. Їм потрібна ця остання ніч разом. Костя плавиться від відчуттів, як йому цього не вистачало. Як йому не вистачало Валіка. Вони засинають обіймаючись. 

О п’ятій ранку Валік вислизає з обіймів, збирає з підлоги штани, вим’яту сорочку і йде, тихо закривши за собою двері. Костя і не очікував іншого прощання. Він перевертається на інший бік і намагається заснути.