Навіщо?

У вирі безсоромних авантюр
П’янію, мов від келиху вина.
Твої слова – напущений кутюр,
А може щира сповідь і вина?
Ти не простий, та й я не ликом шита,
Ми находилися по лезу вже сповна.
Було ще на початку ясно, що не вийде,
У нас з тобою більше щось ніж гра.
Хоча чому? Це ж грою не було,
І відчувалося чомусь немов кохання.
Немов в якийсь наркотик понесло,
Щоденну дозу щастя і страждання.
Мої сліди змиває ляпавиця,
Назад у мене ходу вже нема.
А доля так уперто курявиться,
Тепер або з тобою, чи сама.
Чомусь ніяк не вирішу для себе,
Чи треба ти мені, а я тобі?
Я відчуваю у собі потребу
Все ж розібратися поволі у собі.
А ти тяжкий, тяжкий як логарифми,
І нестійкий, немов валютний арбітраж.
З тобою важко наскладати рими,
Але до біса просто увійти в кураж.
Тобі так треба було умудритись?
Ти просто впав із неба восени.
Доконче варто було так з’явитись?
Грати звитяжця у моїм житті?
Навіщо? Ну і що тепер робити?
Занадто забагато запитань.
Як хочу вже у снах я  загубитись,
Можливо там є рішення моїх вагань…