Навколішки пощади не проси

навколішки пощади не проси,
як не хотів би – не пробачить.
у тебе очі кольору зимової роси,
а в неї – очі помсти. що ж це значить?

І від кохання люди божеволіли уже,
Вони зривали маски, марили майбутнім.
Але яке майбутнє їх чекає, як воно – чуже..?
Які розчарування їм підніс Усемогутній?

Її ти не любив, так і скажи,
Хоча мовчати – золото, а говорити – срібло.
Зніми їй з ніг кайдани, руки розв‘яжи
І розпусти їй крила, це бо необхідно.

Ти не любила, теж будь чесна з ним.
В яких би золотих клітках свій гнів ти не ростила…
Яким близьким не був – залишиться чужим.
А ти – чекай, допоки серце з льоду не розбила