Місяць гарний, чи не так?

 “Місяць гарний, чи не так?” може означати “Я кохаю тебе” японською.

Це означає непряме вираження кохання, оскільки в японській культурі іноді сприймається за грубість — прямо виражати свої почуття чи потреби. На приклад замість того, щоб казати “Вибачте, я не зможу прийти на вашу вечірку,”, більш правильною була б відповідь “Мені це було б трохи незручно.” Так само, казати “Я кохаю тебе” може бути занадто прямо, тому замість цього можна сказати “月が綺麗ですね” /Тсукі ґа кірей десу не/ (Місяць гарний, чи не так?).

Відповісти можна “死んでもいいわ” /Шіндемо ііва/ (Я можу померти щасливими).

Це може означати “Я також тебе кохаю,” і це найпопулярніша відповідь. Це можна сказати, щоб виразити дуже сильне взаємне кохання. Хоча це непрямо і трохи драматично, вони знатимуть, про що ви насправді.

***

 Ніч. Клята Хлоя Ґібсон не зачинила вікно, щоб її. Холодно. Руки немов крижані. Від провиваючого крізь вікно вітру, по шкірі пробігають сироти. Голова гудить, заснути все ніяк не виходить. Вирішивши, що нічого вже не зробить цю ніч гірше, та млосно зітхнувши, підвелася з ліжка і, схопивши шарф з курткою, попрямувала до виходу з кімнати.

 Батьки звісно вкриють мокрим рядном, бодай хтось, не дай Мерліне, побачить самотньо мандруючу стінами школи о такій годині, тому діяти треба було хутко і непомітно. Серце калатало, що навіжене, коли на думку спав плюгавець Півз, кого і так було зустріти гірше ніж половину вчителів, так і вилізти недовірок міг буквально нізвідки. Весь світ зупинився, як почула грюкіт десь на іншому боці вежі. Ясно як день, що сміливості так голосувати у нічні години вистачить тільки у одного створіння, тож взявши себе в руки, стрімголов полетіла до виходу, поки полтерґейсту не скортіло навідатись і в цю частину замку.

 Проминувши крізь двері, відчула, як легіт пробігся шкірою, та поспішила покрокувати геть від школи. Заховавшись в потаємному місці десь на узбережжі озера, видихнула від полегшення. Намагаючись втамувати дихання і повністю віддавшись навколишній атмосфері, не почула навіть впевнених кроків прямо за моєю спиною.

 — Слизеринка та й за межами школи у таку годину? В халепу не вскочиш? Чи тебе просто все життя пирогом зверху мажуть? Либонь ще й єдина дитина а сімʼї? – Розвернувшись на кепкуючий голос, що пролунав, немов грім серед ясного неба, побачила високого рудого парубка, що безцеремонно підсів поруч. Не те, щоб до нього була якась ворожість, але він точно не був тим, кого очікувалось зараз зустріти в такому віддаленому місці. І хоч свідомо хотіла, щоб хоч би він лишив в спокої, але десь в закутках підсвідомості закралось дивне бажання, що віддавало током по всьому тілу. Кортіло, щоб він залишився і більше ніколи не йшов.

 — Не могла заснути, вирішила прогулятись, – сама не розуміючи чому, звітувала перед хлопцем, відводячи погляд на небо, ніби не цікавлячись його присутністю. – Зірки заспокоюють.

 — Звісно, ти їх просто обожнюєш, – погодився хлопець, вже більш спокійним тоном, його обличчя стало більш м’яким, – Та й місяць сьогодні гарний, чи не так? – Проте очі його були спрямовані взагалі не на місяць.

 — Місяць? Його ж сьогодні… – зупинилась посеред речення, коли дійшло розуміння того, що він мав на увазі. Тіло легенько затрясло, а щоки залились румʼянцем. – І звідки ти це взагалі взяв?

 — Ти сама мені розказала. Чи просто читала вголос, а я виходить підслуховував, – глузуюча посмішка знову осяяла його лице, поки він кптиво нахилив голову, ніби пригадуючи оголошені події. – А з тобою що, змерзла?

 — Змерзла, – відрізала я, не бажаючи признавати свою реакцію на його слова. Але всередині щось защемило, втрачати таку можливість не хотілось більше, ніж втримати гордість. – Холодно, що й померти можна.

 — Ти ж ніби тепло вдягнена, – продовжив кпитися рудавий, загортаючи в свої обійми.

 — Заткнися краще, – знов відсекла грубуватим та холодним голосом, але таки поклала голову йому на плече.

Може, ця ніч не така вже й погана.