Місяць

За вікном стоїть світла ніч. Сніг, що покриває все навколо товстим шаром, підсвічує пролітаючі повз краєвиди. Поїзд приємно стукає, а всередині вагона смачно пахне пряниками. Різдвяні канікули пройшли чудово.

Герміона сидить у рожевому в’язаному світері, який подарувала їй місіс Візлі, а ліве зап‘ястя прикрашає прегарний браслет з різнокольоровими квіточками – подарунок від Фреда.

– Тобі вельми личить рожевий, – майже доторкаючись вуха Герміони, пошепки солодко промовив Фред.

Від такого звернення у Герміони йдуть приємні мурашки тілом, а щоки заливаються яскравим рум‘янцем. Фред, на таку реакцію, лукаво посміхається.

В жарких обіймах хлопця важко зосередитись на книзі. Герміона впевнена, що якби близнюки пускали зараз салюти прямо в купе, читати було б набагато легше; але сьогодні Фред спокійний, як ніколи.

Та і місяць сьогодні неймовірно гарний.

***

Герміона все в тому ж рожевому светрі, але вже розтягнутом і з діркою під мишкою. Вона стоїть та нервово крутить на зап‘ясті браслет – квіти на ньому все ж такі яскраві , як і в той день коли його подарував Фред.

Ноги чешуться від холоду, а щоки покрасніли тепер від морозу, але Герміона не може піти додому. Вона має провести Різдво з коханим. Навіть, якщо перед нею тільки могильна плита.

Вона не розмовляє. Дівчина тоне в щасливих спогадах і дещо згадує:

– Я така дурепа, Фреде! Забула купити тобі квіти.

Герміона знімає браслет із зап‘ястя і кладе на плиту. Вона повертається і йде. Герміона вже не помічає жахливого холоду і глубоку ніч, навіть сніг більше не підсвічує як раніше.

А, колись прекрасний, місяць і зовсім закрили хмари.