Її родину вбили

Знизу раптово пролунав оглушливий гуркіт.

-Допоможіть, я їду з глузду від цих жахіть!

Я підскочив з ліжка, намагаючись намацати щось, що могло б бути схожим на ліхтар. На столі знайшлася лампа. Вдаривши на кнопку, щоб вона швидше увімкнулась я понісся донизу. Я б міг подумати, що це мій друг Шерлок Голмз знову викаблучується, та як би не так. Голос був жіночий, та і я сам його кроки до спальні. Поки я біг донизу, встиг глянути на час-друга година ночі. Тут або хтось добре погуляв, або хтось натерпівся добрячих тортур. Коли я нарешті добіг до дверей, я побачив у них жінку років 40, вдягнену у дорогий, але старий подряпаний брудний сірий костюм. Низ штанів був забруднений болотом після чергової лондонської зливи. На голові у неї була гулька, яка, напевно, зранку, або, принаймні до того, як вона прибігла до нас, була дуже навіть акуратна і гарна. Але зараз ви, мабуть, уявляєте якою вона була. Щодо самої непрошеної гості-висока, красивої статури, з чистою шкірою та легким, але гарним макіяжем. Та її обличчя… краще я б на нього не дивився. Жах, сум, гнів, страх, розгубленість-усе було на лиці цієї леді. Тож я зробив висновок-вона прийшла до нас не просто так, їй точно була потрібна термінова допомога.

А Шерлок тим часом спокійнісінько, ніби нічого не сталось, підтягуючись і позіхаючи, також прийшов подивитись, що за безлад стався у таку досить пізню годину. Він глянув спочатку на мадам, потім на мене, потім знову на мадам, і знову на мене.

-Не знав, що у тебе є дівчина.

-Голмз!-вигукнув я, обурений тим фактом, що мій скажений сусід вважає, що до мене о 2 ночі будуть приходити коханки.

Давайте, щоб ви були готові, я вам розповім про мого незвичайного друга, бо його жарти та в принципі манера розмови не завжди зрозуміла усім, хто його бачить уперше.

Отож, Шерлок Голмз-мій сусід і друг, а також відомий на весь великий Лондон детектив є людиною незвичайною. З першої секунди нашого знайомства він вразив мене своїм умінням «читати людей». Одразу ж прочитавши мене, хто я є і був (про це поговоримо пізніше), він запропонував мені житло з ним на Бейкер Стріт 221Б. Того ж дня я дізнаюсь про його хобі, і, як людина приручена до трупів, вирішую допомагати йому у розкритті справ. І як і будь-який детектив, який надзвичайно любить свою справу, він трошки, е-е, того. Коротше він псих, але хороший і геніальний псих. Його найулюбленіший метод розкриття злочинів (яким він і користується)-дедукція. Простими словами, логіка і ніякого шахрайства. Поліція його, м’яко кажучи, недолюблює, але зазвичай у них немає вибору. Та й він завжди охоче допомагає своїм «недругам», і при цьому йому ніхто не платить. Думаю, навіть наголошувати не слід, що він абсолютно завжди знаходить злочинця правильно. Звісно, у нього деякі вороги, але, на щастя, у цій історії ми з ними не зіткнемось. Але не поспішайте перегортати-у мене ще є про що розповісти.

А хто ж я? Ну, мене звати Джон Ватсон, і я лікар-хірург. Я закінчив Лондонський університет і працював за спеціальністю у лікарні Святого Варфоломія. Потім поїхав до Афганістану працювати лікарем. Але там отримав поранення, і повинен був повернутись додому.

Повернемось до нашого нічного казусу.

-Пані та панове, чого ми тут стоїмо, власне кажучи? Проходьте, розповісте про свого хлопця-трохи сміючись, Холмс рухом запросив леді увійти.

-Шерлоку, це вже не смішно!-моїй злості не було краю.

-З кожним своїм жартом я розумію, що краще розповідати усі свої жарти Біллі (це череп, з яким він розмовляє).

-Ви можете не зараз розповідати свої ідіотські жарти?!-втрутилась леді. Після цього ми пройшли до вітальні мовчки.

Я зробив нам чаю, і ми почали нашу розмову.

-Отже, як вас звати і що привело до нас?-спитався я, ще не знаючи, що ця історія-найстрашніший нічний кошмар.

-Добре-почала жінка тремтячим голосом-моє ім’я-Олівія Медісон, і мою родину вбили-на цьому в неї виступили сльози на очах.-Це почалося буквально два тижні тому. Усе було наче як завжди, але 12 квітня моя сестра зникла безвісти. Останній слід, помічений за нею-це залишена валіза на АЗС. Її намагались знайти, але марно. Мені довелось змиритись із цим. Проходить три дні, і тепер вже одна з моїх доньок також зникає безвісти. За нею також помітили одну річ-досить дорогий срібний браслет з золотими вкрапленнями. Вона залишила його у придорожньому кафе. Увесь цей час мені було недобре. Я страждала, адже в мене було передчуття-моя сім’я помирає. Поліція розводила руками. В мене не залишалось надії, і я вирішила зберегти тих, хто ще зі мною-моя донька і чоловік. Я не випускала їх з дому, сама ходила на роботу, сама купляла продукти. Вони були на вулиці по 30 хвилин на день зі мною. Я не дозволяла їм відкривати віка, завжди двері були замкнені. Мій чоловік тримав при собі пістолет. Та це не допомогло. Одного разу мені на роботі потрібна була допомога…

-Ким ви працюєте?-перебив її Голмз.

-Директор складу, мій чоловік потрібен був мені, щоб допомогти перенести деякі речі з одного відділу в інший.

-У вас немає спеціальної техніки для цього?-зацікавився Шерлок.

-Є, але вона уся зламалась, її терміново потрібно було відправити на ремонт. Я можу продовжувати?-отримавши позитивний жест головою, вона знов заговорила.-У той день, повернувшись додому, моєї доньки там не було. Історія повторилась-АЗС, залишена обручка і зникнення. Я впала у відчай. Відтоді мій чоловік завжди був зі мною. Я не залишала його вдома самого, він завжди був у моєму полі зору. Так пройшов майже тиждень, і я подумала, що вже можна трохи послабити охорону. Якби зникнення повинно було статись, то воно вже б сталось. І я вирішила, що він може спокійно сходити у сусідній магазин. Як ви вже могли здогадатись, він не повернувся. Це мене морально вбило. Я відчувала, що назад вони вже не повернуться. Єдина близька людина, яка в мене була, це моя давня подруга. Вона мене підтримувала зараз, і я дуже вдячна їй за це. І сьогодні ввечері збулися усі мої страхи. Мені подзвонив шериф і сказав, що усіх зниклих…мертвими. Та я дуже терпляча, і не прийшла до вас просто так. Після цього мені на електрону пошту прийшов лист від незнайомого номера.

-Ми можемо побачити цей лист зараз?

-Він у мене вдома, якщо хочете, можемо поїхати подивитись.

-Добре, зараз же збираємось. Міс Медісон, у вас можна буде переночувати?

-Якщо буде така потреба-відповіла Олівія.

Тут раптово для усіх прокинулась місіс Хадсон, хазяйка квартири, яку ми знімали.

-Шерлоку, що тут відбулося?-вона ледве не плакала.

-Місіс Хадсон, заспокойтесь. Ми вже йдемо. Міс Медісон, будьте біля виходу. Ватсоне, прихопи наші зубні щітки! Ми навряд чи повернемось додому до вечора!

Так так, ось такий він, мій друг. Та наша містична мандрівка починається.