“Містер Крикун”

– Вам чимось допомогти? – спитав чоловік і підійшов.

– У мене зламалась машина і немає інструментів, – відповіла я і продовжила, – Якщо неподалік є хостел або мотель, не могли б ви мене до них підкинути?

– Нуу, найближчий хостел, наскільки я знаю закритий на реставрацію. Я б допоміг вам з ремонтом машини, та з собою маю лише базовий набір інструментів, сумніваюся, що вони врятують таку ситуацію, у вас з-під капоту вже димиться, тут потрібне професійне СТО.

– Оооох, які чудові новини, все життя мріяла ночувати в зламаній машині на трасі, по якій, здається, рухаються лише дикі звірі, такі пришелепкуваті, як я зі своїм старим GPS-ом, і ви, як, потенційний маньяк на шикарній тачці. – іронічно підмітила я, змусивши чоловіка навпроти засміятися.

Що ж, ну, як для головного героя хоррор фільма”заснованого на реальних подіях”, він виглядає доволі симпатично.

Його зовнішність можна описати так: «цьому чоловіку не бракує нічого». Він брюнет, із карими очима. Не знаю скільки йому, та у формі він себе тримає. Я б сказала, що він чемпіон у підніманні гирі, чи бодібілдер. Доволі симпатичний на обличчі. Але якщо поглянути у очі, то можна побачити, що він пережив багато усього.

– Що ви, Америка звісно, багата історіями про серійних убивць, та можу вас запевнити, якщо б мені довелося когось відправити в подорож, на той світ, я б обрав, більш практичний спосіб, аніж пошук жертв на трасі повній камер. – чоловік кивнув головою, в сторону найближчого стовпа, до верхівки якого, було прикріплено датчики відеоспостереження.

– В принципі логічно. – підсумувала я

– Знаєте, ви змусили мене засміятися, так що тепер я просто зобов’язаний допомогти. Я можу просто завезти вас у місто, та це, як ми вже говорили, беззмістовно, вам просто не буде куди піти, тому пропоную вам, заночувати у мене, тоді завтра, я саме подивлюся до вашої машини. – неочікувано запропонував незнайомець.

… Ні, ну реально ж маньяк, проте здається, мій рівень втомленості, від усієї сьогоднішньої епопеї безумства, досягнув тієї точки, в якій, я не те щоб не боялася потенційного маньяка, я сама кого хочеш, готова була прибити. Та все ж, я не горю бажанням отак з нічого, їхати в чийсь будинок, чи залучати незнайому людину, в свої ненормальні пригоди, саме тому:

–  Пробачте, та я змушена відмовитись від такої пропозиції. Це звісно, дуже люб’язно, з вашого боку, та мені не хочеться, створювати комусь зайві незручності. – чесно відповіла я.

– Погляньте навколо. Темрява, невідоме вам місце, проблемна машина. По крайній мірі, я знаю ці края, та звісно, якщо вам до вподоби нічні пригоди, поряд з дикими тваринами, то прошу, можете і далі залишатися тут.

Що ж, сперечатися, відверто немає сенсу, як мінімум не в моєму становищі.

–Гаразд, здаюся. – спокійно промовила я.

Незнайомець, посміхнувся, та дістав з багажнику мою дорожню сумку. Я замкнула двері своєї машини, та мовчки сіла у авто навпроти.

Ну, шукаймо оптимізм, я хоча б покатаюся, на цій крутій машині.

– Дякую, містере…

– Кейд Йегер. Можна просто Кейд. А ти?

– Аня… Аня Вовк.

У салоні повисла тиша. Раптом, запрацював радіоприймач. Я обернулась до нього, зауваживши, що він включився сам. Кейд, з якоюсь тривогою, прослідкував за моїм поглядом, на панелі з радіо. Вирішивши, не піддаватися думкам, я відвернулася від нього, роблячи вигляд, що мені все одно на таку дивну ситуацію. Звісно, сідаючи в авто, я помітила знак на кермі, але Кейду не обов’язково розуміти, що я знаю значення подібної емблеми, і кому вона належить. А ще, мені чомусь здалося, що я вже зустрічала цей знак раніше, при чому вживу, а не по телебаченню, на якому він часто з’являвся у рубриці “небезпека автоботів”. У цьому я була впевнена.

Коли ми приїхали, Кейд показав мені кімнату, де я б змогла заночувати. Його дім, виглядав не менш помпезніше, ніж машина. Він мав 2 поверхи, ще 2 величезні будівлі, вони були схожими на амбари, чи точніше – ангари, що розташовувались на велетенській території. Ох, ось тут я б не відмовилася провести свою імпровізовану відпустку. Швидко прийнявши душ, я одягнулася в речі, що, як я підозрювала, Кейд люб’язно залишив у моїй кімнаті.

Мені дійсно хотілося обстежити, подібний будинок, та від будь-яких думок, мене відволікла вона – довгоочікувана зустріч з ліжком, про яку я мріяла, з моменту прильоту у країну. Леді і Джентльмени, привітайте мене, я можу нарешті насолодитися сном, і не приведи Всесвіт, комусь лише спробувати потурбувати мій спокій, тоді всі історії про серійних вбивць, здадуться цій особі, чи особам – добрими казочками.

Зранку я прокинулась від чоловічих криків, що доносилися з двору.

Накаркала, чи що? Ну, бачить Бог, я не хотіла проливати кров, та мені не залишають іншого вибору.

«Сподіваюсь він безсмертний, тому що точно вже не жилець» – перша думка, що промайнула у мене в голові.

Мало того, що цілу ніч, мені снилися дивні речі, про великих роботів і планету металу, через які мій сон, був не таким вже й міцним, так ще й хтось вирішив, що буде класно влаштувати зранку, будильник, одним своїм голосом?

Бурчачи собі під ніс, я швидко одягнулась і пішла на звук. Ну тримайся хлопче, здоров’я загиблим, так сказати.

Коли я підійшла ближче, до джерела звуку, то, окрім крику змогла розібрати слова з розмови незнайомих мені людей.

– Я не розумію, чому я маю сидіти тут, доки інші поїхали перевірити сигнал?! – сказав роздратовано один із співрозмовників.

Важко було не помітити цього «крикуна». Хоча на ньому було трохи чорного, все ж його виділяв, яркий зелений колір. Зацікавило те, що у нього було, щось схоже на плащ. Можливо, це він і був.  Якби трансформери могли червоніти, він був би червоним, як рак. Його можна було порівняти із бомбою, що ось-ось вибухне. Я могла поклястись усім, у всьому Всесвіті, що у нього було щось на подобі окулярів, хоча обличчя я не бачила, так як він стояв до мене спиною. Так само, не відпускало те відчуття, що я його знаю.

– Я думав Сансей усе пояснив. – сказав спокійно інший.

Його товариш зовнішньо також зацікавлював. Можливо тим, що був схожий на самурая. Він був синього, і з меншою кількістю, чорного кольорів. Так як він стояв до мене обличчям, я запримітила, що воно у нього золоте, а на голові був шолом, як самурайський. Також, я підмітила, що він нижчий за зелененького. (він має 4,9м) За його спиною, було щось на подобі двох мечів. А ще він був дуже спокійним. На його місці, я б уже влетіла кулаком по фізіономії «крикуна».

– Кейд сам може про себе подбати, ТО ДЛЯ ЧОГО МИ ТУТ? – ніяк не міг вгамуватись перший.

Я не могла більше витримати цього крику, тому непомітно підійшовши сказала:

– Я звичайно перепрошую… АЛЕ МОЖНА ТИХІШЕ?! Тут так, між іншим, люди намагаються відпочивати, а не слухати, ваш соло концерт, який віддає коливаннями звуку, навіть у домі, на другому поверсі.

Вони дивились на мене прифігівши.

– А ти хто? – ошарашено промовив один.

– Твоя майбутня перепустка в травмпункт, і якщо не хочеш знати деталі, своїх потенційних рентгенівських знімків, постарайся завалитися, І НЕ КРИЧАТИ.

Я вже повернулась, щоб піти у дім, коли почула:

– Така дрібнота, а стільки агресії. Потім ж прийдеш до мене, потребуючи захисту.

– По-перше, якщо ти не зауважив, єдине від чого я хочу бути захищеною – так це від твого крику. По-друге захист в теперішній ситуації, може знадобитися лише тобі.

– Ти можеш скільки хочеш погрожувати мені , дрібното, та що реально можеш зробити?– єхидна ухмилочка, що з’явилася на лиці у зелененького, викликала у мене палаюче бажання вмазати йому. І те, що він, вищий разів у 3, мене б не зупинило.

– Тільки спробуй назвати мене так ще раз, і вийшовши на вулицю, ти обов’язково зустрінеш там форс-мажорні обставини, у вигляді крісла, що звалилось прямо на твою довбешку, з даху.

– Ой, як страшно, дрібното, може придумаєш щось цікавіше?

– Ну, якщо так хочеш, то я без проблем вирву твої маніпулятори і тобі ж в бампер їх запхаю!!!

В яблочко, значить, я таки правильно зрозуміла вчорашній знак, на кермі машини Кейда. Звісно, я хотіла подовше зберегти в таємниці, своє розуміння усього, що відбувається, та цей наглючий чорт, вивів мене з себе.

Після моїх слів, їхні щелепи, здається, зустрілись з землею.  Я повернулась і пішла, а зелений автобот стояв у ступорі, згадуючи, що він вже чув таку погрозу, чи точніше попередження.

Флешбек

Це був прекрасний день. Кроссхейрс займався новими розробками в лабораторії, доки його не викликали у кабінет для нарад. Там він зустрів Персептора (керівника наукового відділу інноваційних розробок) та ще одного кібертронця.

– Знайомся, це Найтрейсер. – Персептор жестом показав на фемку, що стояла біля нього. – Це Кроссхейрс, один із наших найкращих науковців.

Кроссхейрс підійшов ближче до Найтрейсер і потиснув протягнутий маніпулятор. На його подив хватка у фемки була сильна.

– Кросс, від сьогодні Найт працює з тобою у відділі.

Кроссхейрсу не дуже сподобалось те, що з ним буде працювати ще хтось, і тому він вирішив, що спробує спекатись «тимчасового працівника». Персептор був практичним мехом, тому не любив витрачати час даром:

– Я думаю, що Найтрейсер буде рада ознайомитись з твоїми розробками і робочим місцем. А мене прошу вибачити.

Ввічливо відкланявшись, Персептор вийшов і пішов по своїх справах. Кросс декілька хвилин роздивлявся нову співробітницю, а потім сказав:

– Ходімо.

Кроссхейрз не знав, чи є ключ доступу у Найт, і тому за звичкою сам активував відкриття дверей.  Театральним жестом пропустив вперед фемку.

Новоприбулий трансформер з увагою оглянула приміщення, верстати, макети та прототипи. Вона підійшла до робочого столу, взяла один з датападів, що горою валялися на поверхні столу, перегорнула, акуратно відклала вбік, потім узяла другий.

Закінчивши переглядати датапади, Найтрейсер поцікавилась, яку саме роботу вона повинна зараз виконувати. Кроссхейрс сказав, що саме їй потрібно робити і до кінця робочого часу вони більше не розмовляли.

Через декілька циклів співпраці разом, напруга між ними зростала і одного дня, Кросс все ж не витримав.

– Я кажу не чіпай цього!

– Не командуй мною. Я сама знаю, що мені чіпати, а що ні! І до того ж, не ти тут головний.

– Те, що ти фемка і те, що ми на роботі, не означає, що я не зможу тобі чогось заподіяти.

– Тільки спробуй і клянусь Праймусом, що вирву твої маніпулятори і тобі ж в бампер їх запхаю!!!

– Це що погроза?

– Взагалі-то попередження. Якби це була погроза, я б вже тримала твій маніпулятор.

На цьому Найтрейсер покинула лабораторію.

Кінець флешбеку

“Так ось, де я вже чув ці слова” – пронеслось в думках Кросса. Тільки один спогад про НЕЇ, про ЇЇ ім’я, яке він так хотів би знову сказати в голос, змусив його іскру сколихнутись.

– Кроссхейрс, ти мене чуєш? – спитав у диверсанта синій автобот.

– Так… Просто дещо згадав.

Я йшла до своєї орендованої машини і поринула у думки. В голові був невеличкий хаос, ті слова, що я сказала, здавались такими знайомими, ніби я їх промовила уже не вперше, і чомусь саме до нього. Ще минулої ночі, я побачила емблему автоботів, та цього ранку, я впевнилась, що це справді вони. І, по незрозумілій причині, у мене все ж, з’явилось дивне відчуття того, що ми були знайомі. Скажу чесно, я вірю у реінкарнацію. Та повірити у те, що ТИ можеш бути нею, це вже важче сприйняти. А якщо, до усього цього додати ще мої сни… Що ж, можна з впевненістю казати, що мене чекає, біла кімната для шизофреників.

Очевидно, я дуже сильно поринула у думки, тому що ледве не вдарила Кейда, що стояв позаду мене і викрикнув моє ім’я просто над вухом.

– Пробач. Я відремонтував авто і воно готове вирушати в дорогу. – люб’язно промовив Кейд

– Ні, це ти пробач… Дякую. Навіть не знаю як тобі віддячити.

– Я завжди готовий допомогти хорошій людині. Тож куди ти направишся далі?

– Я їду погостювати до друга в Остін. – розповідала я, затягуючи свою сумку назад у багажник.

– Ну що ж, тоді гарної дороги і дня.

– Дякую. І тобі також.

Із цими словами я сіла в салон і поїхала в пункт свого призначення.