Міні-відпустка?

Повернення додому було досить емоційним. Навіть занадто емоційним для Техьона, хоча і таким бажаним та потрібним. Тато занадто довго його обіймав на вокзалі, потім занадто сильно стискав руку в авто, чомусь сівши на заднє сидіння поряд, а не як зазвичай спереду, а потім ще занадто довго обіймав сина вдома та постійно повторював, що як добре, що Те повернувся додому. Крім цього емоційний тато почав скаржитись на те, що омега занадто схуд, блідий та наче якийсь сірий, та, жартома, обіцяв відкормити сина до розмірів слоненятка.

З приводу звільнення та неочікуваного переїзду батьки мовчали, але Техьон розумів, що це питання важкою хмарою висіло в повітрі, тому вирішив пояснити все сам, не доводячи рідних до підвищеного тиску.

 

– В тій школі… – почав він неголосно, прекрасно розуміючи, що його почують та добре зрозуміють. – Я справді намагався все витримати та покращувати себе. Я думав, що то тільки з початку так важко, а згодом прийде розуміння та підтримка від колег, з’явиться повага від дітей та батьків, покращиться якість моїх уроків, але… – Те перевів подих, відчуваючи, що ледь стримується від сліз. – Мій клас взагалі мене не сприймав, учні постійно мене висміювали, не слухались, не сприймали серйозно, зривали уроки, перекривляли, перемовлялись, знімали на відео і навіть погрожували. Я думав, що якщо пожаліюся директору чи завучу, то буде краще, але все ставало ще гірше. Керівництво ні в що мене не ставило, постійно обвинувачувало в некомпетентності та відчитувало при цих дітях. Я не кажу, що то все без причини, мабуть я теж винний, бо не зміг зацікавити учнів, але… – не стримавшись, Техьон розплакався.

 

Йому так важко було про говорити. Він відчував себе таким слабким та маленьким. От приїхав до батьків та жаліється, хоча такого ні разу не було за все його студентське життя. Які б не були ситуації чи люди, омега завжди знаходив вихід, а тут…він повністю розклеївся.

 

– Через ігнор та відчитування дирекції, учні і самі зрозуміли, що ніхто мене не підтримує, тому їм все дозволено. Батьки повністю ігнорували мої зауваження та дзвінки, та й навіть під зауваженнями в щоденнику писали такі відповіді, що мені соромно було їх читати та я відчував себе справжнім лайном. Якось я почув розмову свої учнів, що їх батьки створили спільний чат, в якому поливали мене брудом. Я просто не зміг більше цього терпіти… Я чужий там і нікому не потрібний.

 

– Чому ти нам цього раніше не розповідав? – співчутливо запитав тато, обійнявши сина.

 

– Я думав, що в мене все вийде, я ж не якийсь слабак у вас, я сильний та незалежний! – посміхнувшись від своїх думок крізь сльози, відповів Техьон. – Я вірив, що зможу.

 

– Ти сильний та дуже здібний! Досить себе винити в тому, що довелося працювати в місці, повному таких паскуд. Це вони недостойні такого талановитого вчителя, як ти! Матеріальної бази ніякої – ти ж все купував та друкував сам, підтримки та методичної допомоги – нуль, умов праці – взагалі немає. Тепер хай все життя жалкують, що втратили такого неймовірного молодого спеціаліста, – погладив по спині сина батько, котрий весь цей час, не перебиваючи, слухав сина, похмуро обмірковуючи його розповідь.

 

– Ми можемо звернутися до нашої школи! – подав ідею тато. – Я точно чув, що вчитель географії виходить заміж і переїздить кудись в зовсім інший регіон. Я сьогодні ж зв’яжуся з директором Чоном і вирішу це питання.

 

– Тату, не треба сьогодні, адже вже так пізно, – попросив Те, розумію, що його тата-омегу вже не зупинити.

 

– Про що ти? Яке пізно? Чон Ільхун стовідсотково не спить зараз, тим паче він дуже хороша людина, тому зрозуміє та не буде ображатись за дзвінок в цей вечірній час, – старший омега підвівся з дивану та дістав з карману мобільний, але помітивши погляд сина, зупинився. – Не хвилюйся ти так, іди відпочивай, а завтра я тобі все розповім.

 

Батьки відправили Те до його кімнати, в якій він був лише декілька раз із закінчення школи і то, по декілька хвилин. До речі в ній нічого не змінилося з його від’їзду до університету, а потім на роботу. Омега оглянув свій робочий стіл, картки на прищіпках над ним, навіть плакати залишились. Техьон не думав, що батьки досі так обережно зберігали всі його речі. Чомусь він гадав, що з його кімнати вже давно зробили який склад, чи ще одну гардеробну. А ні, батьки зберегли всі його речі. Омега сів за стіл, бажаючи ближче розглянути картки. Він так любив цей гурт. Будь-який мерч був найбільшим та найбажанішим подарунком чи покупкою. Батьки частенько його підкупляли за мерч на участь у шкільних заходах чи конкурсах та перемогу в них. Навіть нагородою за вступ до універу був квиток у vip-зону на концерт його улюбленців.

 

– Колись ти був великим їх шанувальником, — у кімнату зайшов тато, відволікаючи сина від спогадів.

 

– Так, це ніби було в іншому житті, – сумно посміхнувся Техон.

 

Тато підійшов і обійняв його зі спини.

 

– Я поговорив із директором Чоном. Він згоден взяти тебе на роботу без рекомендаційного листа, але лише через два місяці. Поки відпочинеш, відновишся і з новими силами на роботу, – тато посміхався, радіючи, що тепер його чадо буде під наглядом.

 

– Може мені знайти підробіток на цей час? Зовсім не хочеться сидіти без діла, — озвучив свої думки молодший омега.

 

– Навіть не думай про це! – запротестував тато-омега. – Краще відпочинь нормально! Побудь удома! Дивися дарами, читай комікси, залипай на молоденьких айдолів! Роби все, що душа забажає, тільки не навантажуй себе!

 

– Тату, все гаразд, я вдома і тепер дійсно все добре, — спробував усміхнутися Те.

 

– Я просто хвилююся, – зізнався старший. — Мені тепер страшно тебе одного кудись відпускати. Ти ж знову будеш все терпіти і говорити, що «Все в порядку». Це найгірше — коли не знаєш, що з твоєю дитиною.

 

– Пробач, — хлопець зрозумів, що не одному йому було важко, батьки теж переживали та страждали. Адже він спеціально мовчав, щоб не турбувати їх, а воно он як вийшло. — Я не прийматиму необдуманих рішень.

 

– Гаразд, але спочатку відпочинь, — сумно посміхнувся тато, розуміючи, що сина так легко не переконати.

 

Техьон зараз не хотів думати про роботу. Але його недавнє сумне минуле все ще не відпускало, а думки так і крутилися навколо того, що сталося вчора. І якби він не відганяв від себе всілякі спогади та згадки типу «А якби..», в голову все одно лізли небажанні думки. Омега півночі думав про те, що було б, роби він все інакше, як би повели себе діти, якби він був суворішим і вимогливішим? Як поводилися б колеги, якби він був м’якшим до них, більше прислухався та виконував забаганки, допомагав з технікою? Чи був би таким жорстоким по відношенню до нього Чон Чонгук, якби омега був уважнішим до свого класу? Зараз, коли все залишилося позаду, в голові скрутилося стільки різних варіантів  розвитку подій. Чомусь хлопцеві хотілося вірити, що все мало стати набагато кращим. Якби він зміг усе виправити… І що було б потім? Ближче до світанку Кім дійшов висновку, що нічого не змінилося б. Він би старався щосили, а його б так само жбурляли обличчям у лайно. Зміни він себе, чи зміг би змінити оточуючих? Такі люди, як у минулій школі, навряд чи змінюються. Швидше за все вони стають лише гіршими. Розуміючи, що витрачає своє здоров’я в порожнечу, Те увімкнув розслаблюючу музику в навушниках, намагаючись заснути. Хотілося просто вимкнутися та прокинутися наступного дня, без думок, сновидінь чи мрій. І хоча він зовсім не хотів бачити якихось снів, але снився йому той самий ненависний Чон Чонгук. Цей сон ніби переніс його в минуле – перший робочий день. Тільки Чон поводився занадто розв’язно, хазяйновито та нахабно.

 

– Познайомтеся, ваш новий учитель географії та класний керівник.

 

– Гарненький, — вставив свої п’ять малолітній альфа, котрого Те одразу помітив занадто зверхнім відношенням до всіх присутніх.

 

Техьон офанарів від зухвалості хлопчиська, але ще більше вразив його ігнор директора на цей коментар. Він ще не розумів, чого директор так себе поводить, а тоді як зрозумів…Точно, Чон синок директора. Тому йому все дозволено. Але не з ним. Якщо треба буде, Те йому і в пику зарядить.

 

– Зараз у вас буде знайомство, а потім урок географії, — сухо повідомив керівник і пішов. Ось тут уже омега зрозумів, що то сон і плювати, як він себе поведе.

 

– Вчителю, а ви нам тільки географію викладатимете? — почулося з задніх парт надто веселим тоном.

 

Кім пам’ятав цей момент.

 

 

– Так. Тільки географію, — усміхнувся вчитель, знаючи, що буде далі.

 

– Як шкода, адже нам так не вистачає статевого виховання, — видав герой, викликаючи сміх у всього класу.

 

– Я б навіть брав індивідуальні заняття з таким гарячим вчителем-омегою, – додав ще один учень.

 

– А уроки етикету не хочеш взяти? Можу забезпечити у колонії для неповнолітніх за сексуальне домагання! — доволі грубо відповів Кім, сподіваючись, що це скоро скінчиться.

 

Тоді, в реальному житті, він просто почервонів і попросив не жартувати так, адже це непристойно.

 

– Воу, ромашка з шипами, – викликаючи новий напад реготу в однокласників, прокоментував Чон, що тільки більше розгнівало Кіма.

 

– А вам, я так розумію, треба відвідати кілька уроків біології. Але зараз не про це. Я прийшов сюди навчати вас, а не слухати глузування, тож давайте будемо взаємно ввічливими і не псуватимемо ані настрій, ані бажання перебувати тут один одному, — прямо сказав омега, намагаючись виправити хоч щось, хай це і було сном.

 

Але не встиг він договорити, як до омеги підійшов Чон Чонгук і, поклавши руки на сідниці старшого, сильно стиснув їх:

 

– Коли проведете для мене урок біології? Можемо прямо тут і зараз, а всі подивляться, — нахабно заявив альфа, а слідом залунали задоволені вигуки однокласників та свисти.

 

– Нахаба! — крикнув Кім, заліпивши учневі ляпаса. — Вдома з батьками так спілкуйся. Вчителі тобі тут не іграшки!

 

– Помиляєшся, крихітко, як ти помиляєшся, — посміхнувся Чон, а через секунду двері до класу відчинилися.

 

Сердитий директор з порога почав відчитувати Техьона, навіть не спробувавши вислухати вчителя. Його просто звинуватили у всіх смертних гріхах, учні голосно сміялися, Чон так само тримав свої руки на попі омеги та реготав йому в обличчя. Те намагався відштовхнути від себе розбещеного малолітку, але той наче приклеївся до підлоги та тільки сильніше стискав руками його сідниці. В який момент цей цирк зі сміхом всіх навколо скінчився, а Чон Чонгук однією рукою торкнувся червоної від жаху та гніву щоки старшого та прошепотів:

 

-Тепер ти моя найулюбленіша іграшка, золотце.

 

Від такого жаху Кім прокинувся з криком, схоплюючись із ліжка. Він лише за кілька хвилин прийшов до тями, нарешті розуміючи, що це був жахливий сон. У тій школі до такого звичайно не доходило, але зараз це було настільки реально, що омега, навіть прокинувшись, відчував на своїх сідницях слід від дотику свого головного мучителя.

Техьон глянув у вікно, трохи відходячи від шоку. Його навіть у холодний піт кинуло. Це ж треба було такому наснитись. Дивлячись у нічне вікно, хлопець згадав, як у дитинстві дідусь казав, що йому робити, щоб жахи пішли. Подивившись на всипане зірками небо, омега прошепотів, мов заклинання: «куди йде ніч, туди нехай піде і сон», а потім зручно вмостився на ліжку і, сховавшись під ковдрою, заплющив очі. Чомусь зараз вірилося, що цей кошмар зникне з пам’яті, забираючи все погане. Кім практично відразу заснув без сновидінь. Наче його мозок викинув всі думки, всі переживання.. все зникло, даючи змогу хоч недовго, та відпочити.

Він досить рано прокинувся, думав допомогти татові, але той лише відправив його відпочивати далі. Техьон, не уявляючи, чим себе зайняти, незабаром знову заснув, а прокинувся, коли обидва батька пішли на роботу чи у справах. Робити не було що, тому, поснідавши, хлопець вирішив подивитися серіал, який давно вже зберігався в закладках. За першим був другий, третій сезон, а ближче до ночі уже й четвертий. Те не думав, просто поринув у світ персонажів, забиваючи на власні проблеми. Він так давно просто так не ганяв увесь вільний час серіал. Такий день лінощів був чудовим відпочинком. Після серіалу, Кім переглянув ще тонну відео на просторах ютуба по улюблених парочках. Просто не хотілося так швидко відпускати цих персонажів та їхню історію. Хотілося і далі вірити в історію головних героїв. Погуглив інформацію про акторів, подивися тонну їх фото, навіть переслухав декілька разів головний ост. Та, повечерявши з рідними, заснув, поринаючи у схоже жахіття, що наснилось минулої ночі. Чому тільки минуле не відпускало його? Він же повністю ігнорував думки про школу та Чона, про Пусан і взагалі роботу вчителем. А тут знову. Знову страшний сон, знову підйом з криком. Цього разу омега ледве стримався, щоб не розплакатись від жалю до себе, а потім взяв себе в руки та змусив заснути знову.

У схожому режимі минуло ще кілька днів. Техьон намагався багато не думати, не переживати з приводу нового місця роботи, не перейматися минулим. Він просто насолоджувався ось такою несподівано-затягненою лінивою «відпусткою» вдень, а вночі знову кидався від жахіття

На четвертий день його загульно-серіального відпочинку прийшла остання зарплатня на карту. Прийшла думка, що це знак і якщо ці гроші одразу потратити, то його відпустить минулий ненависний період життя. Тому омега відразу зібрався і пішов витрачати зарплатню. Що може бути найкращим антидепресантом, ніж шопінг? Лише серіали. А серіали Кім уже надивився на пів життя вперед, тому залишається лише тринькати зароблені гроші.

Техьон вирушив до торгового центру, адже краще залишити все в одному місці і не мучитись безкінечними блуканнями по місту. Він довго прогулювався між магазинчиками, а потім вирішив не скупитися і набрав найдорожчого одягу собі та батькам, кілька прикольних дрібничок для декору та й усьо… Те й сам не зрозумів, як швидко його грошики закінчились. Він думав довше побавитись, витрачаючи ці кошти, але… Та й заробляв він їх набагато довше. Трохи засмутившись, омега зібрався додому, але тут помітив оголошення про пошук співробітника у невеличку кафешку. Довго не роздумуючи, Те запитав чи візьмуть його, одразу наголошуючи на тому, що ніколи не працював у кафе і через два місяці піде. Власник близько тридцяти п’яти років погодився. Він повідомив графік омеги і дав кілька брошурок для вивчення і відправив додому. Техьон повинен був вийти зранку наступного дня для навчання. І така швидка зміна діяльності дуже сподобалась омезі. Отже, він більше не буде киснути вдома, суючи зір перед ноутбуком, не буде гризти себе непотрібними думками, не буде відчувати себе утриманцем на шиї у батьків та таки займе себе чимось. Це допоможе набагато більше, ніж безробіття та валяння на ліжку.

 

– Я знайшов підробіток у кафе з Клумби*, — повідомив Кім за вечерею батькам.

 

– Любий, ти відпочив би, — м’яко відповів тато. І хлопець розумів, що батьки дуже переживають за нього, але це не на краще, він тільки більше згубить себе.

 

– Мені здається, що я не відпочиваю, а деградую. Та й усі гроші вже витратив, а просити у вас я не хочу і так на шиї сиджу. Зараз спробую, раптом сподобається, ще й до школи не захочеться повертатися, – пояснив Техьон.

 

– Добре, роби, як знаєш, — погодився батько, нарешті помічаючи, як виросла його дитина.

 

Техьон почав працювати наступного дня і, на його ж подив, досить швидко влився в колектив, навчився робити різні напої і навіть нічого не розбив. Йому подобався начальник та змінники — усі такі милі та терплячі. Омега мимоволі згадав своїх колег із минулого місця роботи… Якби вони були хоч в половину, як ці, терплячіші й добріші, Те навіть не замислювався б про звільнення. Тепер омега розумів, що правильно вчинив. Він би просто продовжував мучити себе там.

 

***

 

За роботою в кафе час пролетів так швидко, що Те й не помітив. За ці два місяці він дуже змінився, став досить відкритим та гарним співрозмовником. Йому подобалось працювати з людьми. Подобалось бачити усмішки клієнтів. Але найбільше йому подобалось, коли до кафе забігали підлітки та розмірну спокійну атмосферу змінювали за секунду до веселої, галасливої та навіть якоюсь бурхливої.

Сьогодні була субота та його останній робочий день, адже з понеділка він виходив на роботу уже до школи. Омега не відмовився від спроби повернутися до освіти. Завдяки тим дітлахам, що так часто навідувались в їх кафе, Кім змінив свої думки та вирішив таки повернутись до педагогіки. Все ж таки він закінчив педагогічний. Вчитель – його професія. Тож він вирішив спробувати знову. А якщо й тут не вийде, то повернеться до кафе. Тут йому точно будуть раді.

 

– Сьогодні закриваємось на півгодини раніше і влаштуємо невелику прощальну вечірку для Те, — сповістив усіх бос за три години до закриття, отримуючи у відповідь задоволені викрики працівників. Що що, а сабантуй люблять всі.

 

– Ну, що ви, не треба витрачатися, — Кім відчув себе трохи ніяково. Стільки уваги і лише йому одному. Це дуже мило і дуже ніяково.

 

– Треба! Ти великий молодець! І хоч пропрацював із нами трохи менше двох місяців, став, як рідний, — заперечив власник.

 

– Дякую, – омега посміхнувся, знову захоплюючись своїм керівником. Ніхто так його не цінував ні в університетські часи, ні на минулому місці роботи.

 

Вечірка злегка затяглася, але омега все ж таки попрощався з усіма бажаючими на «друге коло» до останнього автобуса, тому зараз біг з усіх ніг (наскільки йому дозволяв дурман у голові після випитого). Бос хотів викликати йому таксі, але Кім відмовився, почуваючи себе тоді ще більш зобов’язаним начальнику. Десь на середині шляху Техьон, пробігаючи повз якусь забігайлівку, почув досить схожий на знайомий рик і кроки за спиною. Злякавшись, Те намагався пришвидшитися, але страшне наслання виявилося швидшим — через десяток кроків його нагнали і, схопивши за лікоть, потягли в темний, ледь освітлений зламаним ліхтарем, провулок.

 

– Отже, чим ти вирішив займатися тут? — не вірячи своїм вухам, омега почув запитання ненависним голосом учня Чона.

 

– Цього не може бути… — дивлячись на очі на альфу навпроти, язиком, який помітно заплітався, пробелькотів Кім, і спробував викрутитися з рук альфи.

 

– І як часто ти пиячить ночами? Виряджаючись, наче повія? – Чон перехопив обидві руки омеги і підняв над головою, притискаючи своїм тілом Кіма до стіни.

 

Техьон не зрозумів, в якому місці він «наче повія», адже був одягнутий в звичайну футболку блакитного кольору та світлі джинси з завищеною талією, а взуття – то звичайні білі кросівки. Чомусь, після слів колишнього учня, він оцінив себе, не розуміючи претензії, але потім згадав скільки крові попив цей дурнуватий жорстокий підліток в нього.

 

– Навіщо ти так зі мною? Я тільки почав жити нормально, і ось мій кошмар тут як тут, – чи то від розчарування, чи то від випитого алкоголю, Техьон був готовий розплакатися.

 

– То я твій кошмар? – рикнув Чон, опускаючи обличчя до шиї старшого. — Тільки ось не видно, що ти так вже й страждаєш. Розважаєшся тут без мене.

 

– Відпусти мене, прошу, – крізь сльози, прошепотів Те, боячись, що Чон може створити непоправне. Омега навіть не зрозумів, коли з його очей бризнули сльози.

 

– А то що? – з глузуванням перепитав альфа.

 

– А то я тебе сам відсуну, — з боку дороги пролунало грізно.

 

На мить і Чон, і Кім завмерли. Вперше хтось отак вночі вирішив заступитися за омегу. Та що там вночі, взагалі вперше хтось захотів захистити його від Чона, якщо не рахувати таксиста.

 

– Іди, куди йшов, — прошипів Чонгук раптовому свідку.

 

– А я сюди йшов. Відпусти хлопця, — наказав незнайомець, підходячи ближче.

 

– Він мій! — буркнув Чон, повертаючи голову нарешті до того, що втрутився.

 

– Він цього не хоче, так що відпусти по-доброму, я не хочу завдавати тобі шкоди, – за голосом і тоном раптового рятівника Техьон зрозумів, що той говорив правду.

 

– А ти зможеш? – хмикнув Чонгук, а потім болісно скрикнув, бо його одну руку різко перехопили і заломили за спину, змушуючи вигинатися всього хлопця під неприродним кутом.

 

– Я попросив спокійно, але ти не послухав, — наче вибачаючись, пояснив незнайомець.

 

– Добре, я зрозумів, — ледь не скуйовджуючись від болю, швидко відповів школяр.

 

– Я тебе відпускаю, і ти йдеш додому, — запропонував рятівник і сильніше натиснув на руку.

 

– Добре! — закричав Чон, зовсім не витримуючи такого раптово-сильного болю.

 

Весь цей час Техьон так і був придавлений між стіною та колишнім учнем. Він, наче вкопаний, спостерігав за подією та не міг поворухнутися. З одного боку, він захоплено дивився на красивого, сильного, хорошого незнайомця, а з іншого… Чогось йому перехоплювало подих, наче передавався біль Чона, наче…

 

«То в усьому винен алкоголь» – подумки завірив себе омега.

 

– Ми ще зустрінемося, Кім Техьон, — роздратовано пообіцяв колишній учень і пішов, зиркнувши наостанок на сильного альфу.

 

– Дякую, – прошепотів Техьон, коли вони залишилися одні з незнайомцем.

 

– Нема за що, Кім Техьон. Мене звуть Вонхо, приємно познайомитись. Якщо ви не проти, я проведу вас додому, — альфа говорив поволі, але дуже впевнено. Від нього не виходило жодної агресії чи небезпеки, тому Кім погодився.

 

– Ви не хвилюйтеся, я нападати на вас, як той хлопець, не буду. Мені проблеми із законом не потрібні, — повідомив Вонхо, відходячи на кілька кроків від омеги.

 

– Добре, і дякую, ви врятували мене сьогодні, — кивнув Те, роблячи кілька несміливих кроків до світлішої частини вулиці.

 

Коли вони вийшли на добре освітлену частину вулиці, Кім трохи краще розглянув Вонхо. Той був трохи вищий за нього самого, буквально на кілька сантиметрів. Блондин з короткою стрижкою. Також Вонхо мав приголомшливе тіло, яке навіть толстовка більше на кілька розмірів не приховувала. Те почував себе дуже тендітним у порівнянні з таким гарним і накаченим хлопцем.

– Я можу запитати? — раптом перервав їхнє мовчання блондин.

 

– Так, – кивнув омега, відриваючись від розглядання хлопця.

 

– Чому він так поводився з тобою? У сенсі я не хочу лізти в чужі справи, ти не подумай. Просто якщо ви у відносинах, то чому ти таке йому дозволяєш?

 

– Я й не дозволяю, — тихо відповів Те, опускаючи голову. — Ми не у стосунках і навіть не друзі. Цей хлопець просто переслідує мене.

 

– От воно як, — неоднозначно відповів Вонхо. — Заяву до поліції не пробував написати? Це ж переслідування та сексуальне домагання.

 

 

– Я… він ще школяр, та й ніхто мені не повірить, адже я старший, — Те ніколи не замислювався над цим. Адже він насправді міг написати заяву до поліції.

 

– Це не так. Скільки б років не було злочинцеві, він все одно злочинець, – по-філософськи видав новий знайомий.

 

– Я запам’ятаю, – посміхнувся Кім.

 

– Якщо він знову тебе почне переслідувати, обов’язково дзвони до поліції! Адже це так страшно, — порадив блондин.

 

-Йой! Я запізнююсь на останній автобус! – неочікувано згадав омега, пориваючись бігти, але зам’явся, не знаючи, як попрощатися з новим знайомим.

 

-То побігли? – посміхнувся альфа.

 

І вони насправді побігли в потрібному напрямку. В якийсь момент, Вонхо взяв Те за руку і пришвидшився. Було так легко бігти нічною вулицею, тримаючись за руки. В якийсь момент Техьон почав, біжучи, голосно сміятися. Він відчував себе таким вільним та щасливим. Наче він і сам підліток з хлопцем поспішає додому до десятої, інакше батьки більше ніколи його не випустять.

Вони буквально влетіли в автобус, перед тим, як зачинилися двері. І зайнявши вільні місця, тяжко дихаючи, розсміялися на пів автобусу. З Вонхо омега почувався так легко та навіть піднесено. Здавалося, що він може літати. А вони лише разом пробіглися нічним містом.

Відпочивши після пробіжки, хлопці завели неспішну розмову спочатку ні про що, а потім перейшли на теми музики, літератури, кіно, навіть спорту. Цю цікаву розмову вони вели поки їхали автобусом, поки йшли до будинку омеги, поки просто тупцювали на місці біля воріт Кіма. Вонхо виявився дуже цікавим та начитаним хлопцем. Нові знайомі обговорювали різні теми, але ніяк не торкалися особистого. Техьон хотів запитати скільки років блондину, але чомусь соромився.

Їхнє прощання було незручним і недовгим. А потім Те, лягаючи в ліжко, посміхався, адже, незважаючи на інцидент із Чон Чонгуком, він познайомився з доброю людиною. Більше б таких у його житті.

 

-Поменше Чон Чонгуків, та побільше Вонхо…- ледь чутно пробормотів Техьон, засинаючи.